Вирок від 24 червня 2026 р. у справі №938/462/26 — Верховинський районний суд Івано-Франківської області

Справа№938/462/26

Провадження № 1-кп/938/90/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року селище Верховина

Верховинський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12023091130000126 від 20.09.2023 року про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, непрацевлаштованого, депутатом не обирався, раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою судді Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27.02.2023 року в справі № 938/529/22 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

У подальшому ОСОБА_4 , діючи умисно, достовірно знаючи про наявність вказаної постанови суду та будучи ознайомлений з нею, з метою її невиконання в частині позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість її виконувати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч.2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями на всій території України, 09.08.2023 року близько 22.40 годин, рухаючись по вул.Центральній у с.Гринява Верховинського району Івано-Франківської області, керував автомобілем марки «ЗАЗ Славута» із реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 , де був зупинений працівниками поліції за порушення Правил дорожнього руху України.

Таким чином, ОСОБА_4 умисно не виконав рішення суду, що набрала законної сили, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого злочину визнав повністю, вказавши, що погоджується зі всіма обставинами інкримінованого йому кримінального правопорушення, які зазначені в обвинувальному акті щодо нього. Просив його суворо не карати, зазначивши, що дійсно, знаючи, що він судом був позбавлений права керувати транспортним засобом за вчинення правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП, за керування автомобілем у стані алкогольного сп`яніння. У нього відібрали посвідчення водія. Однак, надалі він керував автомобілем при необхідності (приблизно 1 раз у тиждень). Потім його зупинили працівники поліції, коли він керував легковим автомобілем марки «Славута» та рухався на даному транспортному засобі, як водій, у с.Гринява Верховинського району Івано-Франківської області. Також повідомив суд, що на даний час проживає зі своїми 3-ма племінниками, 2-є з яких є неповнолітніми. Їх батьки померли. Він не працює, але допомогає племінникам.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 визнає свою вину повністю, то не заперечував щодо того, щоб суд не допитував свідків по даній справі, не досліджував письмові докази. Його позиція є добровільною та істинною, розуміє, що в разі оскарження вироку він буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку (а.с.30).

Прокурор у судовому засіданні не заперечував щодо розгляду даного кримінального провадження без дослідження доказів щодо тих обставин, які обвинуваченим не оспорюються.

Враховуючи показання обвинуваченого, а також те, що він не оскаржує фактичні обставини справи, які вказані в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, не наполягає на дослідженні інших доказів у справі, розуміє неможливість в подальшому оскаржити дані фактичні обставини в апеляційному порядку, у суду не має сумнівів в добровільності та правдивості його позиції, тому відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України дослідження доказів відносно фактичних обставин справи визнано судом недоцільним, у зв`язку з чим суд обмежив їх дослідження допитом обвинуваченого та матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого та/або стосуються речових доказів по справі, а також, дослідженням досудової доповіді, складеної працівником Верховинського РС філії державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області.

При призначенні покарання суд враховує, що у ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (рішення від 16.10.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». Також у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 9.06.2005 року) та «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.02.2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним».

Крім того, загальні засади призначення покарання визначені в ст. 65 КК України, відповідно до якої покарання призначається 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. А згідно з ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

До обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 , суд відносить те, що він щиро розкаявся.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , не встановлено.

Суд також враховує особу винного ОСОБА_4 . Зокрема, вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.31-33), його місце проживання: с.Яблуниця Білоберізької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області (а.с.37), раніше не судимий (а.с.38), не працює, на обліку в психоневрологічному та наркологічному кабінеті не знаходиться (а.с.36), позитивно характеризується за місцем проживання (а.с.39).

Згідно з досудовою доповіддю Верховинського РС філії ДУ «Центр пробації в Івано-Франківській області» від 27.04.2024 року - ризик вчинення ОСОБА_4 повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства – середній, можливе виправлення без ізоляції від суспільства ( а.с. 20-25 ).

У ч. 2 ст. 4 КК України закріплено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Впродовж періоду з часу вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому вказаного кримінального правопорушення та по час ухвалення судом даного вироку не набирав чинності закон про кримінальну відповідальність, яким скасовувалася б кримінальна протиправність діяння, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, пом`якшувалася б кримінальна відповідальність за його вчинення або іншим чином поліпшувалося становище обвинуваченого.

Відповідно до ч. 1 ст.382 КК України (в редакції закону, що діяв на час вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення, тобто станом на 09.08.2023 року) умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню карається штрафом від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до переконання щодо можливості призначення покарання ОСОБА_4 за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення в межах санкції ч.1 ст. 382 КК України, обравши одне з альтернативних покарань, передбачених у санкції цієї статті КК України.

Також суд враховує положення ч.2 ст. 65 КК України, згідно з яким більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

При призначенні покарання суд враховує, що, оскільки обвинувачений не працевлаштований, тому не має реальної можливості сплатити штраф, у зв`язку з чим призначення йому покарання, передбаченого в санкції ч.1 ст.382 КК України у виді штрафу, буде недостатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Наступним покаранням, передбаченим санкцією ч.1 ст.382 КК України, є позбавлення волі строком від 1 до 3 років.

Призначаючи покарання ОСОБА_4 за вчинений ним злочин, передбачений ч.1 ст.382 КК України, суд враховує особу винного ( не судимий), обставину, що пом`якшує його покарання (щире каяття), відсутність обставин, що обтяжують його покарання, висновок досудової доповіді Івано-Франківського РС філії ДУ «Центр пробації в Івано-Франківській області» про можливість виправлення ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства, суд дійшов висновку про призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, але звільнити його від відбування покарання з випробуванням, застосувавши ст.ст.75,76 КК України.

Суд вважає, що покарання у виді позбавлення волі з подальшим звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік відповідає загальним засадам призначення покарання згідно з ст. 65 КК України та меті кримінального покарання, що визначена ст. 50 КК України, узгоджується з принципом індивідуалізації покарання, та є справедливим.

За приписами ч. 1 ст. 165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду в разі набрання ним законної сили.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 під час судового провадження не обирався.

Цивільний позов не заявлено, витрати на проведення судових експертиз в даному кримінальному провадженні відсутні.

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, суд зобов`язаний вирішити питання про скасування арешту майна та про долю речових доказів у порядку ч. 9 ст. 100 КПК України.

Постановами від 20.09.2023 року (а.с.41) та від 30.09.2023 року (а.с.40) визнано речовими доказами в даному кримінальному провадженні цифровий носій DVD-R диск 4,7 Gb, а також завірені копії матеріалів справи №938/529/22 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та оригінал його розписки про отримання копії постанови в справі №938/529/22.

Вказані речові докази знаходяться в матеріалах кримінального провадження №12023091130000126 від 20.09.2023 року (органу досудового розслідування).

У п.7 ч. 9 ст.100 КПК України закріплено, що документи, що є речовими доказами, залишаються в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 349, 368-371, 373, 374 КПК України, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один ) рік.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк – 1 (один) рік.

Відповідно до вимог ч. 1, ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази по справі після набрання вироком законної сили :

-цифровий носій DVD-R диск 4,7 Gb, завірені копії матеріалів справи №938/529/22 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та оригінал його розписки про отримання копії постанови в справі №938/529/22 - зберігати у матеріалах кримінального №12023091130000126 від 20.09.2023 року, наявних у сторони обвинувачення.

На вирок суду може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду відповідно до вимог ч.2 ст. 394 КПК України не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до ч. 3 ст.349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно, після його проголошення, вручити обвинуваченому, прокурору.

Суддя ОСОБА_5