Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №400/3728/26 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2026 р. № 400/3728/26

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дерев`янко Л.Л., за участю секретаря судового засідання Токарської Г.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,

провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач) з вимогами:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»

ІІ. Виклад позицій учасників справи

В обґрунтуванням позову позивач послався на те, що він до досягнення двадцяти п`яти річного віку уклав контракт на проходження військової служби і з 20.12.2022 по 22.02.2024 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, визнаний непридатним до військової служби і звільнений в запас. Позивач стверджує, що внаслідок зазначеного він має право на отримання одноразової грошової винагороди згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11 лютого 2025 року «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». Позивач звертався з заявою до відповідача про виплату такої винагороди, однак рапорт не було задоволено. Позивач вважає таку відмову протиправною.

Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що позивач не відповідає обов`язковому критерію пункту 4 постанови КМУ № 153: проходження служби на дату набрання чинності Постановою №153. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.02.2024 №53 солдата ОСОБА_1 , номера обслуги 2 артилерійського взводу 5 артилерійської батареї 2 артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 звільнено з військової служби у відставку наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 19.02.2024 №24-РС. Позивач звільнився з військової служби ще за рік до запровадження КМУ експериментального проєкту з підвищення мотивації до проходження військової служби в умовах воєнного стану, шляхом запровадження виплат одноразової винагороди 1 мільйон гривень, а отже, на момент звільнення зі служби взагалі не існувало такого виду виплат, відповідно, жодних правомірних очікувань у Позивача не було і бути не могло. Оскільки Позивач не перебував у статусі діючого військовослужбовця ані станом на дату прийняття Постанови № 153, ані станом на дату звернення до військової частини НОМЕР_1 із заявою від 16.03.2026, Позивач не набув права на виплату винагороди у розмірі 1 мільйон гривень, що свідчить про відсутність правових підстав для виплати йому одноразової грошової допомоги. Також, відповідач вказує, що позивач хибно ототожнює поняття "участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України" з поняттям "безпосередня участь у бойових діях" у цілях Постанови № 153. Відтак, відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

Позивач в спростування доводів відзиву направив суду відповідь на нього, в якій повторив свою позицію, а також зазначив, що у цій справі юридично визначальним є не арифметичне обчислення кількості днів участі Позивача у бойових діях для пропорційної виплати, а встановлений та належним чином підтверджений факт отримання ним тяжкого поранення/травми під час виконання бойового завдання, причинний зв`язок такого поранення із захистом Батьківщини, а також наслідки такого поранення у вигляді тривалого лікування, непридатності до військової служби, виключення з військового обліку та встановлення ІІ групи інвалідності.

В запереченнях на відповідь на відзив відповідач пояснив, що поранення не замінює собою обов`язкової умови безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій. Поранення лише впливає на обсяг виплати за умови, що особа спочатку довела свою належність до кола військовослужбовців, визначених абз. другим пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 153. Також, відповідач повторив, що абзац другий пункту 4 Постанови № 153 встановлює не одну, а декілька одночасних умов. Серед них прямо зазначено: особи “проходять військову службу”. Це формулювання використане в теперішньому часі та прив`язане до дати набрання Постановою № 153 чинності, оскільки сама норма оцінює відповідність особи умовам саме “станом на дату набрання чинності цією постановою”.

ІІІ. Рух справи

Ухвалою суду від 14.04.2026 відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою суду від 12.05.2026 за клопотанням відповідача перейдено до розгляду адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) учасників справи та призначено судове засідання.

16.06.2026 в судове засідання з`явились представники сторін, які надали пояснення, підтримали свої правові позиції, викладені у заявах по суті.

16.06.2026 суд закінчив розгляд справи, перейшов до стадії ухвалення рішення.

Вступна і резолютивна частина рішення проголошена в судовому засіданні 24.06.2026

Повний текст рішення складено 24.06.2026.

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 28.09.2022 прийнятий на військову службу за контрактом, що підтверджується відомостями військового квитка серія НОМЕР_2 від 03.10.2023.

На час укладання контакту вік позивача становив 21 рік.

Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 № 319 від 20.02.2024 позивач в період з 04.01.2023 по 07.05.2023, з 14.06.2023 по 20.06.2023, з 03.07.2023 по 15.07.2023 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 4126/4 від 16.08.2023 підтверджується, що 15.07.2023 ОСОБА_1 під час виконання бойового завдання в зоні проведення бойових дій одержав вогнепальне осколкове дотичне поранення правої гомілки з розтрощенням великогомілкової кістки на рівні середньо-верхньої третини, уламковий перелом малогомілкової кістки на рівні середньої третини з повним анатомічним розривом ПВГА, ЗВГА вен та нервів зі значним дефектом кісткової тканини та м`яких тканин. Травма пов`язана з захистом Батьківщини.

22.02.2024 позивач звільнений з військової служби у відставку за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 22.02.2024 року №53.

05.03.2026 позивач подав відповідачу заяву, якою просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 1000000,00 грн відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11 лютого 2025 року «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Листом № 1527/р від 18.03.2026 відповідач у задоволенні заяви відмовив.

Позивач, вважаючи відмову протиправною, посилаючись на те, що має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою КМУ № 153 від 11.0.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» в розмірі 1000000,00 грн, звернувся до суду.

V. Джерела права

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Приписами частини 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

В подальшому строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи. Отже, як у спірний період, так і нас час розгляду даної справи на території України діє особливий період.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану (далі - постанова №153).

Пунктом 3 постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил.

Разом із тим, як роз`ясненням департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 04.06.2025 року, так і окремим дорученням Міністра оборони України від 20.02.2025 року № 999/уд визначено, що постановою № 153 передбачено виплату двох окремих видів винагороди:

- одноразову грошову допомогу після укладення контракту на проходження військової служби у ЗСУ на посадах рядового складу;

- одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Так, пунктом 4 постанови №153 визначено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень (абз.2);

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

З положень абз. 2 п. 4 постанови №153 слідує, що кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п.4 постанови №153 є одночасна сукупність таких факторів як:

1) належність військовослужбовця до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил;

2) призов або прийняття військовослужбовця на військову службу у віці до 25 років;

3) особиста та безпосередня участь здобувача виплати у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

VI. Оцінка суду

Застосовуючи зазначені вище критерії, необхідні для отримання такої одноразової грошової допомоги пунктами, суд зазначає, що позивач уклав контракт до досягнення 25-річного віку і під час дії воєнного стану. Представники сторін у судовому засіданні ці обставини визнали, отже, вони не є спірними між сторонами

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025) позивач вже не проходив військову службу, тобто не був діючим військовослужбовцем, оскільки 22.02.2024 звільнений з військової служби за станом здоров`я.

Представник позивача наголошує на тому, що підстави для звільнення з військової служби не залежали від позивача, а пов`язані з тяжким пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини.

Це відповідає дійсності і підтверджується доказами, наданими позивачем.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою про виплату одноразової грошової винагороди за абз.4 п.4 постанови № 153, як такий що брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, у зв`язку із наявністю в нього поранення, одержаного під час захисту Вітчизни.

Командир ВЧ НОМЕР_1 листом від 18.03.2026 № 1527/р відмовив ОСОБА_1 в задоволенні заяви з посиланням на те, що 22.02.2024 останній був виключений зі списків особового складу частини, у період проходження військової служби не укладав однорічний (особливий) контракт на проходження військової служби у Збройних силах України на посадах рядового складу, відповідно до Постанови, не був прийнятий на службу в рамках експериментального проєкту, що реалізується під час воєнного стану, не проходив службу у військових частинах, визначених переліком Генерального штабу Збройних Сил України,

Позивач витлумачив зміст відмови таким чином, що, на його думку, йому відмовили в виплаті одноразової грошової допомоги через те, що Постанова № 153 від 11.02.2025 не передбачає виплати винагороди особам, які були звільнені до дати набрання нею чинності по стану здоров`я.

Відповідач під час розгляду справи наполягав, що позивач не відповідає обов`язковому критерію пункту 4 Постанови КМУ № 153, зокрема: проходження служби на дату набрання чинності Постановою № 153.

Оцінюючи позиції сторін, суд зазначає таке.

Суд частково погоджується з такими доводами відповідача та зазначає, що у відповідності до абзацу 4 пункту 4 постанови № 153 дійсно однією з вимог для отримання одноразової грошової допомоги є проходження військової служби.

Слід зазначити, що принцип соціальної справедливості та конституційний обов`язок держави щодо захисту своїх захисників вимагає однакового підходу до всіх осіб, які з ризиком для життя виконували військовий обов`язок.

Згідно свідоцтва про хворобу № 141 від 23.01.2024 каліцтво ОСОБА_1 ТАК, пов`язано із захистом Батьківщини. Відсутність правої нижньої кінцівки на рівні верхньої третини гомілки зі значним порушенням функцій внаслідок мінно – вибухового поранення. Травма тяжкого ступеня важкості.

На підставі ст.78-а графи ІІ Розкладу хвороб позивач непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.

22.02.2024 позивач звільнений з військової служби у відставку за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку.

Суд наголошує, що в даному випадку, позивач звільнений з військової служби з незалежних від нього обставин, а саме за станом здоров`я у зв`язку з наявністю інвалідності другої групи, внаслідок каліцтва, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Згідно п. 3 ч. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» під непрямою дискримінацією розуміється ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Таким чином, позивач, отримавши поранення, яке призвело до виключення зі списків військового обліку за станом здоров`я, фізично не міг далі продовжувати службу та виконати свої обов`язки, тому застосування формальних вимог постанови №153 в даному випадку створює правову прогалину та ігнорує реалії воєнного часу.

Слід звернути увагу, що метою цієї постанови є підвищення мотивації та винагорода за ризик, а не покарання тих, хто найбільше постраждав, захищаючи державу, що ставить в нерівне положення військовослужбовців, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, але виключені з військової служби у зв`язку з отриманням поранення під час захисту Батьківщини, з тими хто за аналогічних підстав продовжує проходити службу.

На переконання суду виплата, яка передбачена постановою №153, має розглядатися як невід`ємна частина гарантій соціального захисту, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно яких соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Вимога нормотворця стосовно необхідності проходження позивачем військової служби не може тлумачитися лише як така, що повинна обов`язково мати місце на момент подання заявником відповідного звернення про нарахування та виплату коштів, оскільки такий підхід набуватиме ознак дискримінації особи, адже постанова №153 не містить жодних обмежень чи застережень відносно отримання одноразової грошової винагороди колишніми військовослужбовцями за умови дотримання інших, передбачених умов. Будь-який інший підхід до тлумачення норм, визначених у постанові № 153 не відповідатиме меті її прийняття, яка спрямована на підвищення мотивації до проходження військової служби окремими категоріями громадян України під час воєнного стану.

Так, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Отже, суд вважає, що позбавлення ОСОБА_1 передбаченої постановою №153 виплати через обставини, які не залежали від волі військовослужбовця, а саме отримання травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, у зв`язку з чим він був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, є порушенням принципу легітимних очікувань та справедливості.

Додатково суд наголошує на положенні ст. 65 Конституції України про те, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Цьому громадянському обов`язку кореспондує обов`язок Держави виплачувати гідне грошове забезпечення військовослужбовцю, а в умовах воєнного стану вага виконання обома сторонами (громадянами/державою) власних обов`язків невимовно зростає адже ціною виконання таких обов`язків для обох сторін стає життя/збереження державності нашої Батьківщини.

Зазначена позиція узгоджується з судовою практикою адміністративних судів першої та апеляційної інстанції. Зокрема, викладена в постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2026 по справі № 400/14075/25.

Що стосується заперечень відповідача щодо того, що довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України № 319 від 20.02.2024 не є належним доказом, безпосередньої участі у бойових діях для цілей виплати винагороди згідно з постановою, суд зазначає таке.

З аналізу п. 4 Постанови № 153 вбачається, що виплата винагороди дійсно пов`язується з особистою та безпосередньою участю військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

Відповідач факт участі позивача в бойових діях саме в районах ведення воєнних (бойових) дій спростовує посиланням на те, що довідка № 319 від 20.02.2024 підтверджує виконання бойових задач позивачем у с. Оскол Ізюмського району Харківської області, яке відповідно до наказів Головнокомандуючого ЗСУ в спірний період не було віднесено до району ведення воєнних (бойових) дій.

Водночас, суд наголошує, що в матеріалах справи є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 4126/11, за відомостями якої 15.07.2023 відбулось травмування солдата ОСОБА_1 під час виконання бойового завдання в зоні проведення бойових дій в районі н.п. Лозова Куп`янського району Харківської області.

Суд встановив, що зазначений н.п. знаходиться в Дворічанській селищній територіальній громаді.

Відповідно до наказу головнокомандуючого ЗСУ № 210 від 01.08.2023 з 06 по 18 липня 2023 року Дворічанська селищна територіальна громада була визначена районом ведення бойових дій.

Отже, встановлено факт відповідності позивача і критерію виконання бойових завдань в районах ведення бойових дій до 11.02.2025.

При цьому, тривалість виконання таких завдань в даному випадку не має значення з огляду на приписи абз. 3 п. 4 Постанови № 153, за якими військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Відтак, відмова відповідача у виплаті грошової винагороди позивачу є протиправною.

VII. Висновки суду

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

VIII. Розподіл судових витрат

В зв`язку з відсутністю заявлених позивачем судових витрат, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.Л. Дерев`янко