Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №280/3879/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 червня 2026 року Справа № 280/3879/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27.04.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі – позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (надалі – відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2022 по 27.03.2026;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2022 по 27.03.2026 у сумі 261 853 гривень 36 копійок.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив позивачу при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позову. Зазначив про відсутність підстав для виплати позивачу компенсації.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.05.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін; з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.12.2021 №250, капітана ОСОБА_1 , бортового авіаційного техніка-інструктора авіаційного загону авіаційної ескадрильї, звільненого наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 30 грудня 2021 року № 861 відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час дії особливого періоду), з правом носіння військової форми одягу, який здав справи та посаду, з 31 грудня 2021 року виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення та направлено для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Виключено з котлового забезпечення по нормі № 2 (реактивна) з 1 січня 2022 року. Щорічну основну відпустку за 2021 рік використав частково. (використав 30 календарних днів з 9 липня по 7 серпня 2021 року, наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 08.07.20212 № 127). Згідно пункту 31.3 наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2021 рік у кількості 15 календарних днів. Згідно статті 16-2 Закону України «Про відпустки», пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», рішення Міністра оборони України від 18.11.2019 №6462/пс виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки, як учаснику бойових дій у кількості 98 календарних днів. Грошову допомогу на оздоровлення, передбачену наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 за 2021 рік одержував. Матеріальну допомогу, передбачену наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 та наказом Міністерства оборони України віл 04.03.2020 №84 у 2021 році одержував. Виплатити премію в розмірі 130% посадового окладу, надбавку за роботу з відомостями, що становлять державну таємницю в розмірі 10% посадового окладу, надбавку за класну кваліфікацію у розмірі 5% від посадового окладу та надбавку за особливості проходження служби в розмірі 100% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років з 01 грудня по 31 грудня 2021 року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05.11.2024 року по справі № 280/8505/24 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2020, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Держаний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт визначений в додатках 1 та 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 31.12.2021, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2021 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2021 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2021 рік у кількості 15 календарних днів, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2021 рік у кількості 98 календарних днів, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Держаний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт визначений в додатках 1 та 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.10.2024 по справі №280/8504/24 ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) - січень 2008 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити (з урахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, із застосуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) - січень 2008 року, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо врахування вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2021.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2021 з урахуванням положень абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, як різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

В решті позовних вимог відмовлено.

Відповідно до виписки з банківського рахунку позивача відповідачем 27.03.2026 року перераховано грошове забезпечення на виконання рішення суду по справі №280/8505/24 та №280/8504/24 в розмірі 257283,23 грн.

Позивач, вважаючи наявним у нього права на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку та на компенсацію втрати частини грошових доходів, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” №2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон №2011).

Відповідно до статті 1 Закону №2011, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону №2011, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону №2011 передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №2232, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення №1153) передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Системний аналіз приведених вище норм дає підстави для висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

Як видно з матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та усіх видів забезпечення 31.12.2021, тоді як фактичний розрахунок з виплати грошового забезпечення здійснено 27.03.2026.

При цьому, позивачу не було виплачено його середній заробіток за час затримки з вказаних виплат в день фактичного розрахунку.

Таким чином, станом на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та усіх видів забезпечення відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд наголошує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Суд зазначає, що нормами ст.ст.116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов`язку наступає, передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Натомість частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. У той же час, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки позивачу не виплачено грошове забезпечення в день його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та усіх видів забезпечення, то вказана обставина свідчить про те, що при звільненні позивача відповідач не провів з ним повного розрахунку.

Отже, за таких обставин, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ч.1 ст.117 КЗпП України, якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Підсумовуючи вищенаведене, суд вказує, що оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та усіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середній заробіток, суд зазначає таке.

Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.

Судом встановлено, що наказом від 31.12.2021 позивача з 31.12.2021 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Остаточний розрахунок з позивачем проведено 27.03.2026.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється з 01.01.2022 по 27.03.2026 та становить 1547 календарних днів.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ від 01.07.2022, який набув чинності 19.07.2022 текст статті 117 викладено в такій редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

У низці постанов Верховного Суду викладено висновок щодо необхідності проведення умовного поділу періоду за який особа має право на виплату середнього заробітку на 2 частини: до набрання чинності змін до КЗпП України, тобто до 19 липня 2022 року і після цього.

Такий висновок, зокрема викладено у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, а також в постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.

Відтак, у період з 01.01.2022 по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

При цьому, як зазначено Верховним Судом до цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 року по 27.03.2026 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100 (далі - Порядок №100) у спірному випадку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Пунктом 4 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Оскільки, позивача виключено із списків особового складу 31.12.2021, то для розрахунку середньоденного заробітку необхідно враховувати грошове забезпечення за жовтень-листопад 2021 року, врахувавши складові, що не мають разового характеру.

Відповідно до довідки відповідача грошове забезпечення за два повних місяці перед звільненням позивача складало: у жовтні 2021 року: 24985,13 грн; у листопаді 2021 року: 20637,03 грн; всього: 45622,16 грн.

Середнє грошове забезпечення складає: 45622,16 грн/61 дня = 747,90 грн.

Отже, визначаючись щодо суми середнього заробітку за період з 01.01.2022 року по 18.07.2022 року, суд виходить з наступного.

Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2022 року по 18.07.2022 року (199 календарних днів) становить 148832,10 грн (747,90 грн х 199 календарних днів).

При цьому підлягають застосуванню критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 148832,10 грн. (сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати) : 314309,65 грн (сума грошового забезпечення) = 0,47 (4,7 %) частина невиплаченої суми в сумі середнього заробітку. 4,7% х 747,90 грн. (середній заробіток позивача) х 199 (кількість днів затримки) = 69951,09 грн (сума середнього заробітку, що підлягає до стягнення).

Відтак, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 69951,09 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 року по 27.03.2026 року слід зазначити, що у даному випадку, враховуючи нову редакцію статті 117 КЗпП України, підлягає обрахунку середній заробіток лише за шість місяців, що становить 185 календарних днів.

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 138361,50 грн (747,90 грн х 185 календарних днів).

Також суд звертає увагу, що у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, вказано, що із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період після 19 липня 2022 року не може бути зменшений з огляду на його неспівмірність із недоплаченою сумою та підлягає стягненню у повному розмірі, проте не більш як за шість місяців.

Отже, розмір середнього заробітку позивача за період з 01.01.2022 по 18.07.2022 становить 69951,09 грн та за період з 19.07.2022 по 27.03.2026 (обмежений шістьма місяцями) становить 138361,50 грн. Таким чином, загальний середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 208 312,59 грн.

Враховуючи, що позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у сумі 261 853,36 грн, а судом встановлено, що нарахуванню та виплаті підлягає сума у розмірі 208 312,59 грн, то позов підлягає частковому задоволенню.

З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов`язкові платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст.2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) -задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 208 312,59 грн.

В іншій частині позовних вимог -відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 25.06.2026.

Суддя О.В. Конишева