Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №140/6306/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/6306/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 08.04.2025 №033050013501 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років; зобов`язання призначити та виплачувати пенсію за вислугу років з 01.04.2026, зарахувавши до спеціального стажу періоди роботи з 01.08.1994 по 08.10.1997 в подвійному розмірі, з 09.10.1997 по 28.02.2011 та з 01.03.2011 по 31.01.2026 в одинарному розмірі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернулася до регіонального відділення управління Пенсійного фонду у Волинській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Разом із заявою було подано необхідні для призначення пенсії документи. За результатами розгляду її заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного стажу.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Зазначив, що право на пенсію за вислугу років визначається відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону №1058-IV. Оскільки стаж роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, становить лише 23 роки 02 місяці 11 днів, а необхідний спеціальний стаж відсутній, підстав для призначення такої пенсії немає. Відповідач вказав, що до стажу враховано всі підтверджені періоди роботи, а рішення про відмову у призначенні пенсії прийнято відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, на переконання представника відповідача, рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 08.04.2025 № 033050013501 про відмову у призначенні пенсії, є законним та обґрунтованим.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 01.04.2026 звернулася до регіонального відділення управління ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за вислугою років.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Дніпропетровській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивачки.

За результатами розгляду заяви позивачки, 08.04.2025 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийняло рішення № 033050013501 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу (23 роки 02 місяці 11 днів).

При цьому, в рішенні зазначено, що страховий стаж заявниці складає 34 роки 03 місяці 11 днів, страховий стаж станом на 11.10.2017 складає 23 роки 02 місяці 28 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу роботи заявниці зараховано всі періоди згідно наданих документів. Заявниця не має права на призначення пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи.

Вважаючи прийняте рішення відповідачем протиправним, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон України "Про пенсійне забезпечення") визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно статті 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення", звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Відповідно до статті 52 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров`я відповідно до пункту "е" статті 55 вказаного Зкону.

Так, пунктом "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесених змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ, що набрали чинності 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VІІІ було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, а Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.

У рішенні Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 зазначено, що на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Тобто, зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" втратили чинність з 04.06.2019.

Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугу років необхідно керуватися статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, чинній до внесення до неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII; "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII, які визнано неконституційними.

Приймаючи оскаржуване рішення відповідач не заперечує право позивача на призначення пенсії за вислугу років незалежно від віку. Водночас, з посиланням на п.2-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) вважає, що у позивача недостатньо спеціального стажу, який станом на 11.10.2017 повинен становити 26 років 6 місяців, коли у позивачки є лише 23 роки 02 місяці 11 днів.

Вказані доводи представника відповідача з посиланням на норми Розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV суд не приймає до уваги, враховуючи наступне.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії" №2148-VIII від 03.10.2017, який набрав чинності 11.10.2017 Розділ XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" доповнено пунктом 2-1 та визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Вказаною нормою лише збережено гарантії пенсійного забезпечення певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017 мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" .

Крім того, вказаною нормою не було внесено жодних змін до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а тому остання підлягає застосуванню саме у редакції, яка відновлена за рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019.

За приписами статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.

У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості, зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.

Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.04.1976, ОСОБА_1 01.08.1994 по 08.10.1997 (записи №1, №2) працювала медсестрою анастезісткою хірургічного відділення у військовій частині НОМЕР_2 ; з 09.10.1997 по 28.02.2011 (записи №3 - №5) - медсестрою гінекологічного відділення пологового будинку; 01.03.2011 по 31.01.2026 (записи №6-№10) - медичною сестрою ДНЗ №9 (а. с. 14-15).

Разом з тим, спірним питанням в межах даної справи є зарахування до спеціального стажу позивача періодів роботи з 01.08.1994 по 08.10.1997 в подвійному розмірі, з 09.10.1997 по 28.02.2011 та з 01.03.2011 по 31.01.2026 в одинарному розмірі.

Так, щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати до спеціального стажу роботи у подвійному розмірі період роботи медсестрою анастезісткою хірургічного відділення у військовій частині НОМЕР_2 з 01.08.1994 по 08.10.1997, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Наведена норма є спеціальною та спрямована на забезпечення додаткових соціальних гарантій працівникам, які виконують професійні обов`язки в особливо складних, шкідливих та напружених умовах праці. При цьому визначальним для застосування статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є не лише найменування посади працівника, а й характер виконуваної роботи та структурний підрозділ закладу охорони здоров`я, в якому така робота здійснювалася.

Як уже зазначено судом, ОСОБА_1 з 01.08.1994 по 08.10.1997 працювала на посаді медсестри - анестезистки хірургічного відділення у військовій частині НОМЕР_2 , відповідно до запис трудової книжки серії НОМЕР_1 (а. с. 14).

Крім того, факт роботи позивачки на посаді медичної сестри-анестезистки хірургічного відділення у період з 01.08.1994 по 08.10.1997 підтверджується архівною довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони України. Згідно з указаною довідкою, складеною на підставі архівних документів військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_2 була прийнята на посаду медсестри - анестезистки хірургічного відділення 01.08.1994 та звільнена із займаної посади 08.10.1997 (а. с. 13 зворот).

На думку суду, відомості про проходження роботи позивачки на зазначеній посаді підтверджені первинними архівними документами, що містяться у фондах Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження періоду її роботи у закладі охорони здоров`я військової частини.

З огляду на приписи статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка полягає у компенсації особливих умов праці медичних працівників, зайнятих у реанімаційних підрозділах, суд дійшов висновку, що період роботи позивача на посаді медичної сестри-анестезистки підлягає врахуванню на пільгових умовах, тобто в подвійному розмірі.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що виконувана позивачем робота не була пов`язана з наданням анестезіологічної або реанімаційної допомоги, чи про відсутність підстав для застосування положень статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Натомість наявні в матеріалах справи докази підтверджують характер роботи позивача та її зайнятість на посаді, яка за своїми функціональними обов`язками належить до сфери анестезіології та реанімації.

За таких обставин суд дійшов висновку, що період роботи ОСОБА_1 з 01.08.1994 по 08.10.1997 підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 27.04.2023 у справі №160/14078/22.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 27.02.2020 у справі №462/1713/17 сформулював висновок, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у гіатолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я після набрання чинності Законом №1058-ІV «дає право на зарахування стажу у подвійному розмірі, як це передбачено cтаттею 60 Закону №1058-IV».

Щодо позовних вимог в частині зарахування до спеціального стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 09.10.1997 по 28.02.2011 суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 06.02.1995, позивачка з 09.10.1997 по 28.02.2011 працювала на посаді медсестри гінекологічного відділення пологового будинку, відповідно до записів №6-10 (а. с. 15), що також підтверджується довідкою Ковельського міськрайонного територіального медичного об`єднання від 14.10.2025 №6871 (а. с. 10).

Згідно з вказаною довідкою ОСОБА_1 працювала у Ковельському МТМО з 09.10.1997 по 31.08.2007 на посаді медичної сестри гінекологічного відділення пологового будинку, а з 01.09.2007 по 28.02.2011 - на посаді старшої медичної сестри стаціонару пологового будинку.

Також довідкою підтверджено, що зазначені посади позивач займала у структурних підрозділах Ковельського міськрайонного територіального медичного об`єднання, яке є закладом охорони здоров`я, а документи, що підтверджують її трудову діяльність, зберігаються в архіві Ковельського МТМО.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал незалежно від найменування посад, якщо вони працюють у закладах охорони здоров`я. Отже, робота на посаді медичної сестри гінекологічного відділення лікарні або іншого закладу охорони здоров`я зараховується до спеціального стажу.

Посада медичної сестри гінекологічного відділення належить до посад середнього медичного персоналу закладів охорони здоров`я, а тому період роботи на зазначеній посаді підлягає зарахуванню до спеціального стажу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

Враховуючи, що посади медичної сестри гінекологічного відділення та старшої медичної сестри стаціонару пологового будинку належать до посад середнього медичного персоналу закладів охорони здоров`я, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивачки з 09.10.1997 по 31.08.2007 та з 01.09.2007 по 28.02.2011 підлягають зарахуванню до спеціального стажу роботи відповідно до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

Щодо періоду роботи з 01.03.2011 по 31.01.2026, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що у період з 01.03.2011 по 31.01.2026 ОСОБА_1 працювала на посаді старшої медичної сестри (сестри медичної) у закладі дошкільної освіти №9 «Пролісок» Ковельської міської ради Волинської області та його правонаступниках. Зазначені обставини підтверджуються записами трудової книжки позивача, а також довідкою Закладу дошкільної освіти №9 «Пролісок» Ковельської міської ради Волинської області від 24.03.2026 №01-28/18.

Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал незалежно від найменування посад, які працюють у закладах та установах освіти.

Приміткою 1-1 до зазначеного Переліку передбачено, що до працівників, які мають право на пенсію за вислугу років, належать лікарі та середній медичний персонал незалежно від найменування посад у закладах і установах освіти. Отже, визначальним для зарахування відповідного періоду до спеціального стажу є встановлення факту роботи особи на посаді середнього медичного персоналу в закладі освіти.

Оскільки заклад дошкільної освіти №9 «Пролісок» є закладом освіти, а посада старшої медичної сестри (сестри медичної) належить до посад середнього медичного персоналу, суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 01.03.2011 по 31.01.2026 відповідає вимогам Переліку №909 та підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років.

Враховуючи наведені вище обставини, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно не зарахував до спеціального стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.08.1994 по 08.10.1997 в подвійному розмірі, з 09.10.1997 по 28.02.2011 та з 01.03.2011 по 31.01.2026 в одинарному розмірі, що стало підставою для відмови у призначенні пенсії за вислугу років на підставі статті 55 Закону Україним "Про пенсійне забезпечення", відтак рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 08.04.2025 №033050013501 про відмову в призначенні/перерахунку пенсії за вислугу років слід визнати протиправним та скасувати.

При цьому суд враховує, що що з 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV, тобто з 01.01.2004 всі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі.

Згідно з абзацу 3 частини 4 статті 24 Закону №1058-IV пільговий порядок обчислення страхового стажу передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004 застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків передбачених цим законом. Як визначено абзацами 1, 2 частини 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону.

З практики Європейського суду можна зробити висновок, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Статтею 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" 58 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов до висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 01.04.2026 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням висновку суду.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною четвертою цієї статті визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині позовних вимог про зобов`язання призначити пенсію за вислугу років, суд вважає таким, що не відповідає способам судового захисту, закріпленим частиною першою статті 5 КАС України, та об`єкту порушеного права, у зв`язку з чим у задоволенні вказаної вимоги належить відмовити.

Також суд звертає увагу, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача здійснювало ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 №22-1, а тому з урахуванням скасування вище зазначеного рішення, саме ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повинно повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків даного судового рішення.

З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.

Крім того, відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1331,20 грн, сплачений згідно з квитанцією від 11.05.2026.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення №033050013501 від 08.04.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 01.08.1994 по 08.10.1997 - в подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; з 09.10.1997 по 28.02.2011, з 01.03.2011 по 31.01.2026 - в одинарному розмірі, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 01.04.2026, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судовий збір у сумі 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Лозовський