Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №120/3238/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 червня 2026 р. Справа № 120/3238/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо невидачі наказу про виплату додаткової винагороди у розмірі 50000 грн. на місяць, пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах, за періоди: з 18.06.2025 по 02.07.2025, з 13.07.2025 по 08.09.2025, з 13.10.2025 по 16.12.2025, з 04.01.2026 по 01.02.2026.

Ухвалою від 17.03.2026 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні).

До суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого Військова частина НОМЕР_1 заперечує проти заявлених позовних вимог. Зокрема зазначає, що нею своєчасно видавалися накази з адміністративно-господарської діяльності, на підставі яких позивачу призначалася та виплачувалася додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн.

Водночас відповідач вказує на відсутність правових підстав для виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн, оскільки така виплата передбачена лише для військовослужбовців, які безпосередньо виконують бойові завдання у складі органів військового управління, що здійснюють оперативне управління військовими частинами та підрозділами, які ведуть бойові дії на лінії бойового зіткнення.

Крім того, відповідачем заявлено про неспівмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу із фактичною складністю справи, обсягом виконаних представником робіт та витраченим часом, у зв`язку із чим просить врахувати принцип розумності та співмірності таких витрат під час вирішення питання щодо їх розподілу.

Також, до суду надійшов відзив від Військової частини НОМЕР_2 , у якому остання просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх передчасність. Зазначає, що виплата додаткової винагороди здійснювалася позивачу виключно в межах наявних наказів та відповідно до визначених у них підстав. При цьому, за відсутності наказу про призначення та виплату додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн, правові підстави для її нарахування та виплати відсутні.

14.04.2026 представником позивача до суду подано відповідь на відзив військової частини НОМЕР_1 , в якій зазначено, що законодавством не встановлено право на додаткову винагороду у розмірі 50 000 грн виключно військовослужбовців, які виконують переліку функцій, виконання яких надає право на таку винагороду, а визначальним є саме перебування у складі відповідного органу (штабу, пункту управління), участь у виконанні бойових (спеціальних) завдань та належне документальне підтвердження такої участі.

Доводи відповідача про те, що забезпечення зв`язку не відноситься до виконання бойових (спеціальних) завдань, є безпідставними, оскільки зв`язок є невід`ємною складовою системи управління військами, без якої здійснення оперативного (бойового) управління є неможливим.

Крім того, відповідач безпідставно ототожнює поняття «виконання функцій оперативного управління» виключно з діяльністю командного складу, тоді як нормативне регулювання поширюється на всіх військовослужбовців, які виконують завдання у складі відповідних органів військового управління.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 19.06.2025 по 01.02.2026, яка перебувала на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 був відряджений до військової частини НОМЕР_3 , де й виконував бойові завдання згідно із бойовими наказами з 19.06.2025 по 30.06.2025, з 01.07.2025 по 02.07.2025, з15.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 31.08.2025, з 01.09.2025 по 08.09.2025, з 14.10.2025 по 31.10.2025, з 01.11.2025 по 30.11.2025, з 01.12.2025 по 16.12.2025, з 05.01.2026 по 31.01.2026, 01.02.2026.

Відповідно до наказів Військової частини НОМЕР_1 №41- АГД від 12.08.2025 р., №37-АГД від 06.07.2025 р., № 42- АГД від 06.09.2025 р., №48- АГД від 05.10.2025 р., №52- АГД від 05.11.2025 р., №61 –АГД від 05.12.2025 р., №1-АГД від 07.01.2026 р., №11- АГД від 05.02.2026 р., №17- АГД від 05.03.2026 р., Військовою частиною НОМЕР_2 виплачено позивачу додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн. за виконання бойових завдань.

Позивач вважає, що йому протиправно не нараховано та не виплачено додаткову винагороду в розмірі 50 000 грн., а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв Постанову № 168, у пункті 1.1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам регламентується Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом МОУ 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260).

В розумінні п. 1 розділу XXXIV даного Порядку управління (штаб) угруповання військ (сил) - тимчасово утворений рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України орган військового управління призначений для виконання функцій з управління військами (силами) в ході відсічі повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, у тому числі управління (штаб) оперативно-стратегічного, оперативного, оперативно-тактичного угруповання військ (сил), тактичної групи; резерв Головнокомандувача Збройних Сил України - управління (штаби) окремих угруповань військ, військові частини (підрозділи, у тому числі зведені), які створюються (утримуються) відповідно до рішення Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України для виконання бойових (спеціальних) завдань, що раптово виникають, а також для підсилення (заміни) військових частин (підрозділів, у тому числі зведених) зі складу угруповань військ (сил) на загрозливих напрямках або у разі втрати ними боєздатності.

Згідно п. 2 розділу XXXIV Порядку №260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах, зокрема 50 000 гривень, військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах) .

П. 4 розділу XXXIV Порядку №260 визначає, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Про підтвердження безпосередньої участі відряджених до військових частин (установ, організацій) військовослужбовців (далі - відряджені військовослужбовці) у бойових діях або заходах командири військової частини (установи, організації), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець, повідомляють органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби військовослужбовців ( п. 6 розділу XXXIV Порядку №260).

Відповідно до п. 8, 9 розділу XXXIV Порядку №260 командувачами (командирами) угруповань військ (сил), тактичних груп, командирами військових частин (у тому числі резерву, установ, організацій), до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляються органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, а також виконання завдання у складі управління (штабу) угруповання військ (сил), тактичної групи (затверджених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України), угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління за минулий місяць.

Підтвердження виконання військовослужбовцями завдань здійснюється:

на розгорнутих пунктах управління Генерального штабу Збройних Сил України - на підставі наказів Головнокомандувача Збройних Сил України, начальника Генерального штабу Збройних Сил України про виконання завдань з управління угрупуваннями військ (сил) у складі відповідного пункту управління;

на розгорнутих пунктах управління Державної спеціальної служби транспорту - на підставі наказів Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про виконання завдань з управління підпорядкованими силами і засобами у складі відповідного пункту управління.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів:

командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини;

керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Таким чином, системний аналіз положень Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, свідчить про те, що право військовослужбовця на отримання додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн не пов`язується виключно із фактом проходження військової служби чи перебуванням у складі військової частини, а залежить від фактичного виконання визначених законодавством бойових (спеціальних) завдань.

Обов`язковою умовою для виплати зазначеної додаткової винагороди є документальне підтвердження виконання військовослужбовцем відповідних завдань, зокрема участі у виконанні бойових (спеціальних) завдань у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи або командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть бойові дії на лінії бойового зіткнення.

Суд зауважує, що жодним із відповідачів не заперечується факт виконання позивачем бойового завдання у складі діючого угруповання військ.

Спірним у даній справі є виключно питання наявності у позивача права на отримання додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн.

На переконання позивача, таке право у нього виникло, оскільки він у спірний період не просто проходив військову службу, а був залучений до виконання бойових (спеціальних) завдань у складі діючого угруповання військ, що підтверджується наказами командування.

Так, наказами Військової частини НОМЕР_1 №41-АГД від 12.08.2025 р., №37-АГД від 06.07.2025 р., № 42-АГД від 06.09.2025 р., №48-АГД від 05.10.2025 р., №52-АГД від 05.11.2025 р., №61-АГД від 05.12.2025 р., №1-АГД від 07.01.2026 р., №11-АГД від 05.02.2026 р., №17-АГД від 05.03.2026 р., визначено здійснити виплату додаткової винагороди військовослужбовцям, зокрема й ОСОБА_1 , які виконували бойові завдання відповідно до бойових наказів (розпоряджень) командира військової частини НОМЕР_3 у складі сил та засобів військової частини НОМЕР_3 .

Зазначеним наказом підтверджено факт залучення військовослужбовців до виконання завдань із забезпечення безперебійного функціонування систем спеціального зв`язку та охорони об`єктів у межах виконання завдань із забезпечення оборони України.

Отже, позивач фактично виконував бойові (спеціальні) завдання, визначені командуванням, а його діяльність була складовою частиною виконання завдань діючого угруповання військ.

При цьому положення постанови Кабінету Міністрів України №168 не містять вимоги щодо обов`язкового перебування військовослужбовця безпосередньо на лінії бойового зіткнення або безпосередньої участі у штурмових чи вогневих діях для отримання додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн. Вказаною нормою передбачено право на таку виплату військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі відповідних органів військового управління, штабів та командувань військових частин, які забезпечують управління та функціонування підрозділів, що ведуть бойові дії.

Саме тому визначальним є не місце фактичного перебування військовослужбовця, а характер завдань, які ним виконуються, їх зв`язок із забезпеченням оборони України та документальне підтвердження такого виконання.

Також, суд вказує на те, що в матеріалах справи наявний лист Центрального управління захисту прав військовослужбовців від 12.01.2026 в якому останнє зазначило, що оскільки військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 не перебували у штаті військової частини НОМЕР_3 їм має бути виплачена лише винагорода в розмірі 30 000 грн.

При цьому, Департамент соціального забезпечення МОУ у листі від 19.08.2025 зазначив, що військовослужбовці постійних органів військового управління, які відповідно до бойових розпоряджень військовослужбовцям здійснюють оперативне (бойове) управління військовими частинами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), мають право на додаткову винагороду у розмірі 50000 гривень ( в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони).

Таким чином, у матеріалах справи наявні дві різні позиції органів Міністерства оборони України щодо порядку нарахування додаткової винагороди, які фактично суперечать одна одній: Центральне управління захисту прав військовослужбовців виходить із критерію перебування військовослужбовців у штаті військової частини, тоді як Департамент соціального забезпечення МОУ - із факту виконання відповідних бойових завдань незалежно від штатної належності.

Зазначена розбіжність свідчить про відсутність єдиного підходу до застосування відповідних норм, у зв`язку із чим суду зазначає про наступне.

Так, поняття «у штаті» та «у складі» не є тотожними та мають різне правове значення.

Адже, «у штаті» означає, що військовослужбовець обіймає штатну посаду у конкретній військовій частині або органі військового управління відповідно до затвердженого штатного розпису, тобто проходить службу за місцем постійного призначення.

При цьому «у складі» означає фактичне перебування та виконання завдань у певному підрозділі, органі управління чи угрупованні військ - незалежно від того, чи займає особа там штатну посаду, чи відряджена, тимчасово залучена або оперативно підпорядкована.

А отже, військовослужбовець дійсно може перебувати у штаті однієї військової частини, але виконувати бойові (спеціальні) завдання у складі іншого підрозділу або органу військового управління.

В свою чергу, відповідно до положень Постанова Кабінету Міністрів України №168, додаткова винагорода виплачується військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі відповідних органів військового управління чи угруповань військ, а не виключно тим, хто перебуває у їх штаті.

Нормативне регулювання пов`язує право на отримання винагороди саме з фактичним виконанням завдань у складі визначеного органу або підрозділу, що підтверджується відповідними наказами, бойовими розпорядженнями, довідками про участь у виконанні завдань та іншими службовими документами, а не з формальною належністю до штатного розпису.

Суд зауважує, що законодавець чітко розмежовує поняття «у складі» та «у штаті», а тому відсутність перебування позивача у штаті відповідного органу військового управління не може бути правовою підставою для відмови у виплаті додаткової винагороди, за умови підтвердження фактичного виконання ним бойових (спеціальних) завдань у складі такого органу.

Щодо доводів військової частини НОМЕР_1 про те, що виконання завдань із забезпечення зв`язку не належить до виконання бойових (спеціальних) завдань, суд зазначає, що такі твердження є необґрунтованими.

Так, у наказах військової частини НОМЕР_1 №37-АГД від 06.07.2025 року, №41-АГД від 12.08.2025 року, №42-АГД від 06.09.2025 року, №48-АГД від 05.10.2025 року, №52-АГД від 05.11.2025 року, №61-АГД від 05.12.2025 року, №1-АГД від 07.01.2026 року, №11-АГД від 05.02.2026 року, №17-АГД від 05.03.2026 року прямо зазначено про здійснення виплати додаткової винагороди військовослужбовцям, які виконували бойові завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) командира військової частини НОМЕР_3 у складі сил та засобів військової частини НОМЕР_3 .

Отже, самим командуванням військової частини НОМЕР_1 у відповідних наказах визнано факт виконання військовослужбовцями бойових завдань, до яких було залучено позивача, а також наявність підстав для виплати додаткової винагороди за виконання таких завдань.

Відповідач безпідставно ототожнює поняття «виконання функцій оперативного управління» виключно з діяльністю командного складу, тоді як нормативне регулювання поширюється на всіх військовослужбовців, які виконують завдання у складі відповідних органів військового управління.

Також суд вказує й на те, що відповідач 1 в ході розгляду справи не надав доказів та не спростував факт того, що військова частина НОМЕР_3 , у складі якої позивач виконував бойові завдання, належить до органу військового управління - штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи, до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно чи те, що зазначена військова частина входить до складу командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу), у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій, та здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами і підрозділами, які ведуть бойові дії на лінії бойового зіткнення, на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань підрозділами першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки).

Оскільки факт виконання позивачем бойового завдання, його залучення до складу сил та засобів військової частини НОМЕР_3 та виконання завдань у межах діючого угруповання військ відповідачами не заперечується, наявні підстави для видачі наказів про виплату позивачу додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн пропорційно часу виконання відповідних завдань за період з 19.06.2025 по 30.06.2025, з 01.07.2025 по 02.07.2025, з 15.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 31.08.2025, з 01.09.2025 по 08.09.2025, з 14.10.2025 по 31.10.2025, з 01.11.2025 по 30.11.2025, з 01.12.2025 по 16.12.2025, з 05.01.2026 по 31.01.2026, 01.02.2026.

А тому, суд керуючись ст. 245 КАС України обираючи належний спосіб захисту доходить висновку, що слід визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не виданні наказу про виплату позивачу додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн на місяць пропорційно часу виконання бойових завдань за періоди з 19.06.2025 по 30.06.2025, з 01.07.2025 по 02.07.2025, з 15.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 31.08.2025, з 01.09.2025 по 08.09.2025, з 14.10.2025 по 31.10.2025, з 01.11.2025 по 30.11.2025, з 01.12.2025 по 16.12.2025, з 05.01.2026 по 31.01.2026, 01.02.2026.

Тому, ефективним способом захисту та поновлення порушених прав є покладення на останнього рішенням суду обов`язку вчинити певні дії, які б відповідали вимогам закону. Такими діями у спірних правовідносинах є видача наказу про виплату позивачу додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн. на місяць пропорційно часу виконання бойових завдань за періоди з 19.06.2025 по 30.06.2025, з 01.07.2025 по 02.07.2025, з 15.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 31.08.2025, з 01.09.2025 по 08.09.2025, з 14.10.2025 по 31.10.2025, з 01.11.2025 по 30.11.2025, з 01.12.2025 по 16.12.2025, з 05.01.2026 по 31.01.2026, 01.02.2026.

В той же час, надаючи оцінку вимогам позивача щодо зобов`язання відповідача 2 нарахувати та виплатити додаткову винагороду в розмірі 50 000 грн., то суд зазначає наступне.

Так, право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Відтак вимоги позивача про зобов`язання відповідача 2 нарахувати та виплатити додаткову винагороду в розмірі 50 000 грн., на думку суду, є передчасними, адже спір в цій частині фактично не існує, оскільки Військова частина НОМЕР_2 здійснює нарахування та виплату додаткової винагороди виключно на підставі відповідного наказу командира військової частини.

На момент звернення до суду та розгляду справи такий наказ про виплату додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн виданий не був, а тому відсутні підстави стверджувати про порушення відповідачем права позивача на отримання зазначеної виплати.

Крім того, після видання відповідного наказу, питання щодо здійснення виплати може бути вирішено відповідачем 2 у встановленому порядку, у зв`язку з чим вимоги позивача на даний час є передчасними.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити як передчасних.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання про його стягнення з відповідача.

Водночас, в позовній заяві заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн.

Що стосується процесуального питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд при його вирішенні керується наступними мотивами.

Відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`яаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

На підтвердження понесених витрат представником позивача адвокатом Чернілевською Р.В. надано: Договір про надання правничої допомоги від 17.02.2026, у п. 4.1 якого визначено гонорар адвоката у розмірі 8000 грн., акт виконаних робіт від 10.03.2026, квитанцію про оплату послуг адвоката від 10.03.2026 на суму 8000 грн.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 р. по справі № 826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Окремо суд вказує, що у постанові від 16.11.2022 у справі №906/513/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена.

Також у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.05.2023 у справі №340/9009/21 було сформовано висновок, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.»

Такої ж позиції притримується і Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, що підтверджується численною судовою практикою, зокрема постановами від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 10.04.2024 у справі №754/11753/21, від 19.06.2024 у справі №357/7395/20, від 16.04.2025 у справі №638/2757/19, від 24.04.2024 у справі №357/7395/20, від 05.08.2025 у справі №203/7774/23, від 01.10.2025 у справі №473/4406/24, від 03.10.2025 у справі №359/10546/23, від 05.11.2025 у справі №305/1865/23, від 04.12.2025 у справі №916/4768/24 та багатьох інших.

Водночас, представник відповідача 1 у відзиві заперечив щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

З огляду на усталену практику Верховного Суду розмір понесених позивачем витрат в ході судового розгляду справи підтверджується належними та допустимими у розумінні КАС України доказами.

Враховуючи викладене, розмір адвокатського гонорару представника позивача є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також значенням справи для сторони.

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн., пропорційно до задоволених вимог, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не видання наказу про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн на місяць, пропорційно часу виконання бойових завдань за періоди з 19.06.2025 по 30.06.2025, з 01.07.2025 по 02.07.2025, з 15.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 31.08.2025, з 01.09.2025 по 08.09.2025, з 14.10.2025 по 31.10.2025, з 01.11.2025 по 30.11.2025, з 01.12.2025 по 16.12.2025, з 05.01.2026 по 31.01.2026, 01.02.2026.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати наказ про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн на місяць, пропорційно часу виконання бойових завдань за періоди з 19.06.2025 по 30.06.2025, з 01.07.2025 по 02.07.2025, з 15.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 31.08.2025, з 01.09.2025 по 08.09.2025, з 14.10.2025 по 31.10.2025, з 01.11.2025 по 30.11.2025, з 01.12.2025 по 16.12.2025, з 05.01.2026 по 31.01.2026, 01.02.2026.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )

Суддя Віятик Наталія Володимирівна