Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №742/7046/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

13 травня 2026 року

м. Київ

Справа № 742/7046/23

Провадження № 61-8358св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,

учасниками якої є:

позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Самарець Аліна Миколаївна (далі - адвокат позивача),

відповідачка - ОСОБА_2 (далі - відповідачка),

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Прилуцької районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Сухополовянської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області,

про позбавлення батьківських прав і стягнення аліментів

за касаційною скаргою позивача на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 лютого 2025 року, яке ухвалив суддя Бездідько В. М., і постанову Чернігівського апеляційного суду від 3 червня 2025 року, яку ухвалила колегія суддів у складі Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Мамонової О. Є.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Сторонами спору є батько та мати дитини. Батько звернувся до суду з вимогою позбавити мати батьківських прав відносно їхнього сина. Стверджував, що вона ухиляється від виконання покладених на неї батьківських обов`язків і не займається вихованням дитини, не навідує її та не спілкується з нею.

2. Суд першої інстанцій відмовив у задоволенні позову та попередив мати про необхідність зміни ставлення до виховання дитини. Вважав, що немає підстав для застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав. Також вважав необґрунтованими вимоги про стягнення аліментів.

3. Апеляційний суд скасував це рішення й ухвалив нове - про часткове задоволення позову щодо стягнення аліментів і змінив мотивувальну частину рішення щодо відмови у задоволенні вимоги про позбавлення матері батьківських прав.

4. Батько з такими судовими рішеннями у частині відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав не погодився. У касаційній скарзі стверджував, зокрема, що суди попередніх інстанцій помилково не взяли до уваги показання вчительки, старости селищної ради, сусідів; безпідставно виснували про недоведеність умисної поведінки матері, яка не виконує батьківські обов`язки; не поклали на орган опіки та піклування контроль за виконанням матір`ю батьківських обов`язків на підставі судового рішення про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

5. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на питання про те, чи буде позбавлення відповідачки батьківських прав пропорційним меті захисту якнайкращих інтересів її сина. Вирішив, що за встановлених судами попередніх інстанцій обставин такий захід втручання у право матері на повагу до її сімейного життя буде непропорційним означеній меті.

(2) Зміст позовної заяви

6. 11 грудня 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив позбавити відповідачку батьківських прав щодо неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - дитина, син), - і стягнути з відповідачки аліменти на дитину в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову і до досягнення сином повноліття. Мотивував так:

6.1. Сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з грудня 2015 року до червня 2017 року. У них є спільна дитина.

6.2. Після припинення у 2017 році фактичних шлюбних стосунків син залишився проживати з батьком, а мати самоусунулась від участі у житті дитини, відверто нехтує батьківськими обов`язками: ніяк не піклується про сина, не проявляє заінтересованості у його подальшій долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, його навчання, підготовку до самостійного життя, не створює умов для отримання ним освіти тощо.

6.3. Із 2018 року відповідачка лише один раз приїхала до дитини на день народження у 2021 році. Також не використовує телефон для спілкування із сином.

(3) Зміст рішення суду першої інстанції

7. 26 лютого 2025 року Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області ухвалив заочне рішення, згідно з яким задовольнив позов частково: попередив відповідачку про можливість позбавлення батьківських прав у разі подальшого ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини; відмовив у задоволенні іншої частини позову. Мотивував так:

7.1. Висновку служби у справах дітей немає. Це унеможливлює ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав.

7.2. Ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини має бути умисним. Відповідних доказів у матеріалах справи немає. Оскільки відповідачка згідно з показаннями свідків недостатньо спілкується із сином, слід її попередити про можливе позбавлення батьківських прав у разі подальшого невиконання батьківських обов`язків.

7.3. Позивач не надав належних доказів того, що відповідачка не бере участі в утриманні дитини. Відсутні відомості про фінансовий стан відповідачки, а також докази того, що вона не здійснювала платежів чи не надавала матеріальну допомогу.

(4) Зміст постанови апеляційного суду

8. 3 червня 2025 року Чернігівський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою: (1) змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про позбавлення батьківських прав, виклавши її в редакції тієї постанови; (2) скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення аліментів й ухвалив у тій частині нове - про часткове задоволення позову: (2.1) стягнув із відповідачки на користь позивача аліменти на сина у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 грудня 2023 року до 13 березня 2025 року включно; (2.2) закрив провадження у справі в частині вирішення позову про стягнення аліментів за період з 14 березня 2025 року і до досягнення сином повноліття. Мотивував так:

8.1. Вірним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав, але помилкові мотиви такої відмови. Відсутність висновку органу опіки та піклування щодо спору про позбавлення відповідачки батьківських прав пов`язана з об`єктивними причинами. Комісія з питань захисту прав дитини Сухополов`янської сільської ради визнала за недоцільне підготовку висновку органу опіки та піклування щодо позбавлення батьківських прав відповідачки, яка на території громади не зареєстрована та не проживає. Суд не позбавлений можливості ухвалити судове рішення на підставі інших зібраних доказів. Зазначений доказ, як і інші, не має для суду наперед встановленої сили.

8.2. Позбавлення відповідачки батьківських прав, тобто природних прав щодо виховання дитини, захисту її інтересів та інших прав, які виникають із кровної спорідненості, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивач не довів.

8.3. У матеріалах справи немає доказів, що поведінка або дії відповідачки можуть негативно вплинути на дитину. Тому розрив із нею сімейних стосунків не відповідає інтересам сина. Виїзд відповідачки за кордон без нього не є підтвердженням байдужості матері щодо долі дитини, оскільки, як вказав позивач у позовній заяві, син проживає з ним із 2018 року за усною домовленістю батьків.

8.4. Рішення суду про попередження відповідачки про можливе позбавлення батьківських прав у разі подальшого невиконання нею батьківських обов`язків є обґрунтованим і не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду з аналогічним позовом у разі небажання відповідачки змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків.

8.5. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка проігнорувала вирішення спору в суді, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції надсилав поштову кореспонденцію (зокрема, копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із позовною заявою, судові повістки тощо) на останню відому зареєстровану адресу відповідачки ( АДРЕСА_1 ), але кореспонденція поверталася до суду неврученою із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Виклик відповідачки на судові засідання здійснювався шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному вебсайті суду. Отже, немає підстав стверджувати, що відповідачка достовірно була обізнана про наявність у провадженні суду справи про позбавлення її батьківських прав і про те, що вона свідомо ухилялася від участі у розгляді справи.

8.6. Показання свідків за відсутності інших доказів не можуть бути свідченням умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків.

8.7. Докази припинення виплат допомоги при народженні дитини у зв`язку з нецільовим використанням коштів відповідачкою та звернення бабусі дитини до служб у справах дітей щодо неналежного виконання батьківських обов`язків відповідачкою не є визначальними для вирішення спору, оскільки беззаперечно не підтверджують визначені законом підстави позбавлення батьківських прав.

8.8. На відповідачку як на мати покладений однаковий із позивачем обов`язок утримувати та матеріально забезпечувати сина, який проживає разом із батьком. Відомостей про сплату нею аліментів на дитину у матеріалах справи немає. Оскільки відсутня домовленість щодо утримання сина, який проживає з позивачем, останній має право звернутися з позовом про стягнення аліментів з відповідачки, яка проживає окремо від дитини.

8.9. Згідно із судовим наказом Великоолександрівський районний суд Херсонської області 19 березня 2025 року стягнув із відповідачки на користь позивача аліменти на сина у розмірі 1/4 частини від усіх видів її заробітку, однак не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14 березня 2025 року і до досягнення сином повноліття (т. 1, а. с. 108-109).

8.10. Тому є підстави для стягнення з відповідачки аліментів на дитину у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 грудня 2023 року (дата подання позову) до 13 березня 2025 року (включно). А в частині стягнення з відповідачки аліментів на сина з 14 березня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття провадження у справі слід закрити.

(5) Провадження у суді касаційної інстанції

9. 2 липня 2025 року адвокат позивача сформувала у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 20513/0/220-25 від 2 липня 2025 року), у якій просила скасувати зазначені судові рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав і скерувати справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.

10. 8 вересня 2025 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення копії тієї ухвали.

11. 23 вересня 2025 року адвокат позивача сформувала у системі «Електронний суд» три заяви (вх. № 29419/0/220-25 від 23 вересня 2025 року, № 29469/0/220-25 від 24 вересня 2025 року і № 29479/1/220-25 від 24 вересня 2025 року), згідно з якими усунула недоліки касаційної скарги.

12. 25 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

13. 4 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14. Позивач мотивував касаційну скаргу так:

14.1. Суди першої й апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах:

- Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц,

- Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 17 травня 2023 року у справі № 607/2631/15-ц, від 17 липня 2024 року у справі № 755/8647/23, від 5 червня 2024 року у справі № 722/225/23, від 2 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 9 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17,

- Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 2 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 4 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19,

- Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/2012,

- Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 523/19706/19.

14.2. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення відповідачки батьківських прав, безпідставно вказав про відсутність у матеріалах справи висновку органу опіки та піклування щодо вирішення спору. Надання такого висновку є обов`язком відповідного органу, а відсутність не може бути підставою для відмови у задоволенні позову за умови доведеності вини батьків.

14.3. Суди безпідставно не поклали на орган опіки та піклування або будь-який інший орган контроль за виконанням відповідачкою батьківських обов`язків на підставі судового рішення про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

14.4. Апеляційний суд не дослідив і не оцінив усі зібрані докази (показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , яких допитав суд першої інстанції).

15. 24 грудня 2025 року та 6 квітня 2026 року адвокат позивача сформувала у системі «Електронний суд» додаткові пояснення (вх. № 39001/0/220-25 від 24 грудня 2025 року та вх. № 10688/0/220-26 від 7 квітня 2026 року), у яких просила врахувати додаткові обставини під час перегляду судових рішень. Вказала, що відповідачка продовжує ухилятися від виконання батьківських обов`язків стосовно сина та не цікавиться його життям і здоров`ям, незважаючи на небезпеку, пов`язану із агресією російської федерації та наявністю розпочатого судового процесу про позбавлення її батьківських прав.

(2) Позиції інших учасників справи

16. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу не подали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

17. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 25 лютого 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на підставі, передбаченій у пунктах 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

18. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

19. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження у частині вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав. Доводів стосовно вимоги про стягнення аліментів не було. Тому в цій частині Верховний Суд судові рішення не переглядав.

20. Додаткові пояснення позивача від 24 грудня 2025 року та від 6 квітня 2026 року слід залишити без розгляду.

20.1. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження (частина перша статті 398 ЦПК України).

20.2. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

20.3. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).

20.4. Строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду від 3 червня 2025 року станом на 24 грудня 2025 року минув. 25 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду надав учасникам справи десять днів з моменту отримання копії ухвали про відкриття касаційного провадження для подання відзиву на касаційну скаргу. Однак не визнавав необхідним і не надавав дозволу позивачеві подавати додаткові пояснення після спливу строку на подання касаційної скарги. Тому зазначені додаткові пояснення слід залишити без розгляду.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(2.1) Чи буде позбавлення відповідачки батьківських прав пропорційним меті захисту якнайкращих інтересів її сина?

21. Позивач просив позбавити відповідачку батьківських прав щодо їхнього сина, оскільки вона ухиляється від виховання й утримання останнього. Суд першої інстанції вважав цю вимогу необґрунтованою, бо позивач не довів умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, але попередив її про можливе позбавлення батьківських прав у разі подальшого невиконання тих обов`язків. Апеляційний суд погодився з відмовою у задоволенні вказаної вимоги, але змінив мотиви рішення суду першої інстанції.

22. Позивач у касаційній скарзі стверджував, зокрема, що відсутність висновку органу опіки та піклування не може бути підставою для відмови у задоволенні позову за умови доведеності вини батьків; апеляційний суд не дослідив показання свідків, які надали інформацію про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків; суди безпідставно не поклали на орган опіки та піклування або будь-який інший орган контроль за виконанням відповідачкою батьківських обов`язків на підставі судового рішення про необхідність змінити ставлення до виховання дитини. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду з аргументами позивача не погоджується.

(2.1.1) Законодавство та судова практика

23. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша, третя та четверта статті 12 ЦПК України).

24. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

25. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частини перша та друга статті 3 Конституції України).

26. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

27. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

28. За змістом частини першої статті 7 цієї Конвенції дитина має, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їхнє піклування.

29. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що це розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (частина перша статті 9 Конвенції про права дитини).

30. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (частина перша статті 18 Конвенції про права дитини).

31. За змістом наведених приписів права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання. Насамперед мають бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 червня 2021 року у справі № 199/6950/19).

32. Батьківська відповідальність є сукупністю обов`язків та прав, спрямованих на забезпечення морального і матеріального благополуччя дитини, зокрема на піклування про неї, підтримання з нею особистих відносин та забезпечення її освіти, утримання, правове представництво та управління її власністю (принцип 1 Додатку до Рекомендації № R (84) 4 Комітету Міністрів державам-членам «Про батьківську відповідальність» від 28 лютого 1984 року).

33. У будь-якому рішенні уповноваженого органу про надання батьківської відповідальності чи визначення способу, в який ця відповідальність здійснюється, необхідно керуватись, головним чином, інтересами дитини (речення перше принципу 2 вказаного Додатку).

34. В усіх випадках обоє батьків зобов`язані підтримувати дитину. Той із батьків, з яким дитина не живе, повинен мати можливість підтримувати з нею особисті стосунки, якщо вони серйозно не шкодитимуть інтересам дитини (принцип 8 зазначеного Додатку).

35. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункти 1 і 2 статті 8 Конвенції 1950 року).

36. Право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, що можуть перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції 1950 року. Таке втручання буде порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не згідно із законом, не відповідає правомірним цілям, переліченим у пункті 2 цієї статті, та не вважається необхідним у демократичному суспільстві, зокрема, пропорційним обраним цілям (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12 (пункт 51)).

37. Між інтересами дитини й інтересами батьків має існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Стаття 8 Конвенції 1950 року не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04 (пункт 54)).

38. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (стаття 165 Сімейного кодексу України; далі - СК України).

39. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 127/10585/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20260/21).

40. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти (пункт 2 частини першої статті 164 СК України).

41. Обов`язок доведення фактів такого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, яке може бути підставою для позбавлення батьківських прав, покладений на позивачку (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22, від 4 червня 2025 року у справі № 705/251/23 (пункт 28), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20260/21, від 21 травня 2024 року у справі № 303/801/23).

42. Хоча період, протягом якого батько не підтримував контакту з дитиною, тривав достатньо довго, лише це не може виключати можливість відновлення їхніх зв`язків. Фактична повага до їхнього сімейного життя вимагає оцінювання спірних відносин не тільки з урахуванням часу, що сплинув від народження дитини (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 357/1627/24 (пункт 39)).

43. Наявність заборгованості за аліментами на дитину сама по собі не є підставою для позбавлення батьківських прав (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16-ц).

44. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особистостей батька та матері, а також інших обставин відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 127/10585/21, від 3 березня 2026 року у справі № 641/7352/24, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20260/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18).

45. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частини перша - третя статті 171 СК України).

46. Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так і найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому він має позбавляти батьків такого шансу тільки тоді, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб виснувати про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його (її) батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним (нею) і дитиною, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції з дитиною з боку іншого з її батьків, то цього недостатньо для позбавлення батька (матері) батьківських прав.

Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоби бути заслуханими з питань, які стосуються їхніх інтересів. Зокрема через те, що з часом вони стають зрілішими та здатними сформулювати власну думку, суд повинен належно враховувати їхні погляди і почуття, а також їхнє право на повагу до особистого життя. Водночас погляди дітей необов`язково залишаються незмінними, і їхні твердження необов`язково будуть достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо стосовно того, що стосується регулярного спілкування останніх із їхніми дітьми. Вочевидь право дитини на висловлення думки не потрібно тлумачити як фактичне надання їй безумовного права вирішити спір («накласти вето») без аналізу будь-яких інших факторів або без визначення й оцінювання найкращих інтересів дитини (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 квітня 2024 року в справі № 553/449/20).

47. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини п`ята та шоста статті 19 СК України).

48. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

49. Висновок органу опіки та піклування не зумовлює прямих юридичних наслідків для сторін і безпосередньо не впливає на їхні права й обов`язки, тобто фактично є джерелом доказів у цивільному спорі та на відміну від рішень органу опіки і піклування має рекомендаційний характер. Отже, такий висновок є лише одним із доказів у справі, який суд оцінює лише сукупно з іншими доказами (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19 (пункт 59)).

50. Можливість позбавлення відповідача батьківських прав передбачена законом та може переслідувати мету захисту найкращих інтересів дитини. Однак, допускаючи таке втручання у право відповідача на повагу до його сімейного життя, слід перевірити, чи забезпечили суди, які відмовили у задоволенні позову, баланс інтересів сторін. Позбавлення відповідача батьківських прав не зумовить невідворотних наслідків, бо не позбавить його можливості спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав тощо. Проте для ухвалення рішення суду про позбавлення таких прав мають бути вагомі підстави (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 червня 2025 року у справі № 705/251/23(пункт 30), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18).

(2.1.2) Факти справи

51. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:

- сторони є батьками дитини (т. 1, а. с. 20);

- згідно з довідками Дідівського ліцею Сухополов`янської сільської ради від 15 листопада 2023 року син навчається у І класі Дідівського ліцею філії № 3, пройшов медичну комісію, має заплановані щеплення, у його вихованні відповідачка участі не бере (т. 1, а. с. 28, 29);

- згідно з довідкою Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України від 19 квітня 2024 року місце проживання відповідачки зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 94);

- 2 лютого 2023 року відповідачка виїхала за межі України (т. 1, а. с. 101);

- 21 жовтня 2024 року працівники служби у справах дітей Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району склали акт обстеження умов проживання сім`ї (особи), дитини, відповідно до якого для сина створені всі необхідні умови для проживання та розвитку за місцем проживання на АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 142 зворот);

- 24 жовтня 2024 року Служба у справах дітей Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району повідомила адвоката позивача про те, що служба не має можливості надати висновок про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав відповідачки відносно сина, оскільки вона на території Сухополов`янської територіальної громади не зареєстрована та не проживає (т. 1, а. с. 143);

- згідно з витягом з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини Сухополов`янської сільської ради № 16 від 29 листопада 2024 року ця комісія вважала недоцільним підготовку висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки вона на території громади не зареєстрована та не проживає (т. 1, а. с. 184-185).

(2.1.3) Застосування норм до фактів справи

52. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується із висновком судів першої й апеляційної інстанцій про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на недобросовісних батьків. Повноваження суду як позбавити відповідачку батьківських прав, так і відмовити у такому позбавленні передбачені законом і можуть переслідувати мету захисту найкращих інтересів сина. Однак, допускаючи можливість такого втручання відповідно у право відповідачки (у разі задоволення позову) чи позивача (у разі відмови в його задоволенні) на повагу до сімейного життя, слід перевіряти, чи забезпечили суди баланс інтересів сторін, керуючись принципом якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

53. З одного боку, позбавлення відповідачки батьківських прав не зумовить для неї невідворотних наслідків, бо не позбавить її можливості спілкуватися із сином, бачитися з ним, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав тощо. З іншого боку, для ухвалення рішення суду про позбавлення таких прав мають бути вагомі підстави.

54. Розірвання сімейних відносин батьків, зокрема, з ініціативи одного з них, може погано впливати на ставлення дитини до батьків або до того з них, хто ініціював припинення цих відносин. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що вихованням дитини займається позивач як її батько, а відповідачка у 2023 році виїхала за кордон. Те, що вона тривалий час не бачилася із сином, не є безумовною ознакою умисного нехтування батьківськими обов`язками. Сукупності обставин, які б дозволяли виснувати саме про умисне ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини, суди не встановили. Факти, які вимагають такого позбавлення, а також пропорційність цього заходу втручання у право відповідачки на повагу до сімейного життя меті забезпечення якнайкращих інтересів сина позивач за змістом оскаржених судових рішень не довів. Тобто суди попередніх інстанцій правильно виснували про відсутність доведених підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав.

55. Відсутність висновку органу опіки та піклування на відмову у задоволенні позову не вплинула.Цей орган не виснував про необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав, не надав відповідний висновок, бо вона не є членом тієї територіальної громади, в якій проживає дитина з позивачем. Зареєстроване місце проживання відповідачки в Україні розташоване у Херсонській області (АДРЕСА_1). Про це також повідомила суд першої інстанції адвокат позивача, але зауважила, що 31 жовтня 2019 року Бериславський районний суд Херсонської області ухвалив заочне рішення у справі № 647/2620/19 (набрало законної сили 14 грудня 2019 року), згідно з яким визнав відповідачку такою, що втратила право користування розташованим там житлом, оскільки не проживала у ньому з 2008 року. У тій справі за позовом діда відповідачки - ОСОБА_10 , який сплачував за внучку комунальні послуги та внаслідок реєстрації її місця проживання у його домі не міг оформити субсидію, - суд встановив, що відповідачка з 2008 року за вказаною адресою не проживає. Тому адвокат позивача у справі № 742/7046/23 констатувала, що «відповідачка станом на сьогоднішній день не має будь-якого постійного місця проживання в Україні» (т. 1, а. с. 105 зворот).

56. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій, попереджаючи позивачку про можливе позбавлення батьківських прав у разі подальшого невиконання нею батьківських обов`язків, не мали підстав покласти контроль за виконанням цих обов`язків на певний орган опіки та піклування. Вказане не впливає на можливість позивача повторно звернутися до суду з вимогою про позбавлення відповідачки батьківських прав за наявності визначених законом підстав, зокрема, доказів того, що вона умисно нехтує батьківськими обов`язками, остаточно та свідомо самоусунулася від їхнього виконання, не бажає спілкуватися із сином, брати участь у його вихованні й утриманні.

57. Колегія суддів вважає безпідставним зауваження позивача у касаційній скарзі щодо неврахування судами показань допитаних свідків. Відповідні докази суди обох інстанцій дослідили й оцінили. Беручи до уваги ці показання, суд першої інстанції вважав, що відповідачка недостатньо спілкується з дитиною, а тому попередив її про можливе позбавлення батьківських прав у разі подальшого невиконання нею батьківських обов`язків. Апеляційний суд правильно зазначив, що показання свідків за відсутності інших доказів не можуть підтвердити умисне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків.

58. Отже, встановлені судами попередніх інстанцій обставини у сукупності не вказують на безумовне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків стосовно сина, остаточне та свідоме самоусунення від їхнього виконання,зокрема, на її винну поведінку, на те, що вона втратила інтерес до спілкування з ним, до участі у його вихованні й утриманні та не має наміру відновити з ним стосунки. Тому за таких обставин задоволення позову про позбавлення батьківських прав відповідачки не відповідає найкращим інтересам дитини. Висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо сина є правильним. Задоволення такого позову не досягатиме мети забезпечення якнайкращих інтересів дитини та становитиме непропорційне втручання у гарантоване статтею 8 Конвенції 1950 року право відповідачки на повагу до її сімейного життя.

59. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, які навів позивач. За змістом оскаржених судових рішень висновки судів у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду стосовно застосування норм СК України в інших справах, на які звернув увагу позивач, але обставини тих справ різняться з обставинами справи № 742/7046/23.

(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(3.1) Щодо суті касаційної скарги

60. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

61. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).

62. З огляду на висновки цієї постанови щодо застосування норм права касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскарженій частині - без змін.

(3.2) Щодо судових витрат

63. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

64. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати позивача слід залишити за ним.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

у х в а л и в:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 лютого 2025 року в незміненій апеляційним судом частині щодо вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав і постанову Чернігівського апеляційного суду від 3 червня 2025 року в частині вирішення вказаної вимоги залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат

СуддіД. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко