Вирок від 24 червня 2026 р. у справі №477/605/22 — Вітовський районний суд Миколаївської області

ВІТОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №477/605/22

Провадження №1-кп/477/40/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року Вітовський районний суд Миколаївської області

у складі: головуючого у справі судді – ОСОБА_1

з участю секретаря судових засідань – ОСОБА_2 ,

розглянувши в м. Миколаєві у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62022150010000330 від 15 липня 2022 року, відносно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такого, що народився в с. Головеньки Немирівського району Вінницької області, громадянина України, не одруженого, з середньою освітою, не судимого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який зареєстрований за місцем проживання в АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 402 Кримінального кодексу України (КК України),

за участю сторін кримінального провадження: прокурора – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений ОСОБА_3 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 26 лютого 2022 року №48 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 на посаду бойового медика 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_2 та його поставлено на всі види забезпечення.

З моменту зарахування обвинуваченого ОСОБА_3 до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , тобто з 26 лютого 2022 року, згідно з положеннями пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», останній набув статусу військовослужбовця – особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов`язку – проходження військової служби.

Військова частина НОМЕР_2 станом на квітень 2022 року, залучена до здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії і знаходиться у районі ведення бойових дій на території Миколаївської області у складі створених (діючих) угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, а особовий склад військової частини НОМЕР_2 , виконує бойові завдання на лінії безпосереднього збройного зіткнення із супротивником.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період – це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Воєнний стан, згідно із статтею 1 Закону України «Про оборону України» - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З моменту видання Президентом України Указу «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України почав діяти воєнний стан, який триває дотепер.

Згідно з пунктами 1, 3 частини четвертої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно із статтею 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Відповідно до частини другої статті 111 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, командир роти (корабля 4 рангу) підпорядковується командирові батальйону (дивізіону кораблів) і є прямим начальником усього особового складу роти (корабля).

Для обвинуваченого ОСОБА_3 , як головного сержанта та бойового медика 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_2 , станом на квітень 2022 року прямим начальником був т.в.о. командира механізованої роти НОМЕР_3 окремого мотопіхотного батальйону НОМЕР_4 окремої мотопіхотної бригади військової частини НОМЕР_2 лейтенант ОСОБА_5 , накази якого ОСОБА_3 , як підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до лейтенанта ОСОБА_5 з повагою, як того вимагає стаття 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Про особливий період несення військової служби та порядок проходження військової служби в умовах воєнного стану обвинуваченому ОСОБА_3 достеменно було відомо.

Проходячи військову службу, обвинувачений ОСОБА_3 , відповідно до вимог статей 17, 65, 68 Конституції України, статей 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов`язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим та виявляти повагу до командирів (начальників), беззастережно, неухильно точно та у встановлений строк виконувати їх накази, знати та виконувати свої обов`язки, додержуватися вимог військових статутів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Відповідно до вимог статей 28, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавати накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. Командир (начальник) має право віддавати підлеглому накази, а підлеглий зобов`язаний їх виконати сумлінно, точно та у встановлений строк.

Згідно статті 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку.

Відповідно до статті 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Відповідно до частини другої статті 42 КК України, наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов`язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Наказом т.в.о. командира механізованої роти НОМЕР_3 окремого мотопіхотного батальйону НОМЕР_4 окремої мотопіхотної бригади військової частини НОМЕР_2 лейтенантом ОСОБА_5 , викладеному у бойовому наказі від 16 квітня 2022 року, обвинуваченому ОСОБА_3 , як головному сержанту та бойовому медику доведено про необхідність зайняти позиції по посадці з відповідними координатами із завданням зайняття 2-ї лінії оборони та облаштування інженерних робіт 1-ї, 2-ї черги до 19 год. 00 хв. 16 квітня 2022 року.

Наказ лейтенанта ОСОБА_5 , у день його видання, 16 квітня 2022 року, був доведений особисто обвинуваченому ОСОБА_3 у формі усного та письмового наказу поблизу населеного пункту, розташованому в межах Миколаївського району Миколаївської області.

Відданий наказ лейтенанта ОСОБА_5 , був сформульований чітко і не допускав подвійного тлумачення. При цьому, обвинувачений ОСОБА_3 не звертався до лейтенанта ОСОБА_5 , з проханням уточнити наказ, тобто в повній мірі усвідомлював його та зобов`язаний був виконувати.

При цьому, наказ виданий у встановленому порядку, відповідною особою в межах наданих йому повноважень, зміст наказу не суперечив чинному законодавству, та не був пов`язаний з порушенням конституційних прав та свобод ОСОБА_3 , не носив в собі подвійного тлумачення та явно злочинного змісту, у зв`язку з чим підлягав беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_3 був зобов`язаний зайняти позиції по посадці з відповідними координатами із завданням зайняття 2-ї лінії оборони та облаштування інженерних робіт 1-ї, 2-ї черги до 19 год. 00 хв. 16 квітня 2022 року.

Однак, обвинувачений ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем та проходячи військову службу на посаді бойового медика 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_2 , перебуваючи в районі ведення бойових дій на території Миколаївської області, 16 квітня 2022 року (точний час в ході досудового розслідування та судового розгляду не встановлений), всупереч вимог законодавства, порушуючи військову дисципліну, діючи умисно, з метою ухилення від обов`язків військової служби, прийнявши наказ т.в.о. командира механізованої роти НОМЕР_3 окремого мотопіхотного батальйону НОМЕР_4 окремої мотопіхотної бригади військової частини НОМЕР_2 лейтенанта ОСОБА_5 , викладений у бойовому наказі до виконання, прямо виразив небажання виконувати наказ командира, що супроводжувалось усною та письмовою відмовами, висловлюючи відкрито негативне ставлення до наказу та небажання його виконувати, тобто відкрито відмовився виконати наказ.

За зазначені дії передбачена кримінальна відповідальність за частиною четвертою статті 402 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суду надав показання, які кореспондуються з висунутим йому обвинуваченням.

Так, суду пояснив, що у квітні 2022 року перебував на посаді бойового медика військової частини НОМЕР_2 . 16 квітня 2022 року йому був доведений бойовий наказ безпосереднього командира зайняти позиції по посадці з відповідними координатами, зайняти другу лінію оборони та облаштувати інженерні роботи першої та другої черги. Він усно, а потім письмово відмовився виконувати бойовий наказ та висловив своє негативне ставлення до наказу.

Обвинувачений ОСОБА_3 щиро розкаявся у вчиненому, висловив жаль у вчиненому та осудив свою поведінку. Зазначив, що продовжує службу у Збройних силах України та з моменту вчинення інкримінованого злочину не притягувався до юридичної відповідальності.

Винуватість ОСОБА_3 у вчиненому підтверджується також дослідженими в судовому засіданні актом службового розслідування від 11 травня 2022 року №38, проведеного на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 22 квітня 2022 року №175, згідно якого встановлено факт непокори, тобто відкритої відмовити виконати наказ військовослужбовцями військової частини НОМЕР_2 , в тому числі, головним сержантом ОСОБА_3 , визначено причинний зв`язок між діями військовослужбовців та подією, що трапилася.

Дослідження інших доказів, за згодою учасників судового провадження, суд визнав за недоцільне на підставі частини третьої статті 349 КПК України, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи і ніким не оспорювались. При цьому, суд попередньо з`ясував правильність розуміння учасниками судового провадження зміст вказаної обставини та добровільність їх позицій, а також роз`яснив процесуальні наслідки зазначеного, зокрема що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, суд уважає винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 доведеною повністю і кваліфікує його дії за частиною четвертою статті 402 КК України, як непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.

Вирішуючи питання щодо виду та розміру обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів частини першої та другої статті 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі статтею 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Виходячи з висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 17 жовтня 2019 року по справі №205/7091/16-к, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2020 року по справі №156/549/18 дійшов висновку, що виходячи з мети покарання, що визначена у статті 50 КК України, та принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому є визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Відповідно до довідки №26166512190650896892 обвинувачений ОСОБА_3 не судимий.

Згідно з відомостями лікарняних закладів, обвинувачений ОСОБА_3 за медичною допомогою лікарів нарколога та психіатра не звертався, на стаціонарному лікуванні не перебував.

Відповідно до довідок військової частини НОМЕР_1 обвинувачений ОСОБА_3 проходить військову службу у зазначеній військовій частині на посаді головного сержанта.

Зі змісту листа-характеристики командира військової частини НОМЕР_1 вбачається, що обвинувачений ОСОБА_3 заслужив безумовний та високий авторитет бойового сержанта серед керівництва та підлеглого особового складу, нагороджений численними державними та відомчими нагородами, має бездоганну багаторічну службу з 2014 року. Особа ОСОБА_3 становить виняткову цінність для Збройних сил України, в тому числі, й безпосередньо на лінії зіткнення.

Відповідно до статті 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Як убачається зі змісту вказаної норми, законодавчі обмеження щодо можливості застосування приписів статті 69 КК України та призначення основного покарання нижче від найнижчої межі встановленої в санкції частини четвертої статті 402 КК України, відсутні.

Враховуючи тяжкість та обставини вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи обвинуваченого, а саме те, що він активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, щиро розкаявся у вчиненому, визнав вину та продовжує військову службу, ставлення обвинуваченого до вчиненого та дані про особу обвинуваченого, які зазначені вище, суд уважає за можливе при призначенні покарання за частиною четвертою статті 402 КК України, із застосуванням статті 69 КК України, призначити обвинуваченому покарання нижче від найнижчої межі, встановленою санкцією частини четвертої статті 402 КК України для даного виду покарання, зокрема у виді двох років позбавлення волі.

Згідно із статтею 58 КК України покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

З урахуванням особи обвинуваченого, який на даний час перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 , суд вважає за можливе, відповідно до статті 58 КК України замінити обвинуваченому покарання у виді 2 років позбавлення волі на службові обмеження для військовослужбовців на той самий строк з відрахуванням в дохід держави 10 відсотків із сум грошового забезпечення обвинуваченого, що буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Речові докази та судові витрати у справі відсутні.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

Цивільний позов у справі не заявлявся.

Керуючись статтями 366-368, 370, 371, 373, 374 КПК України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 402 КК України та призначити йому покарання, із застосуванням статті 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

На підставі статті 58 КК України, замість покарання у виді позбавлення волі призначити ОСОБА_3 покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки з відрахуванням в дохід держави 10 (десять) відсотків із суми грошового забезпечення.

Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався.

Речові докази та судові витрати у справі відсутні.

Цивільний позов у справі не заявлявся.

Копію вироку негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Вирок може бути оскарженим до Миколаївського апеляційного суду через Вітовський районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

СУДДЯ ОСОБА_6