Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №930/602/25 — Немирівський районний суд Вінницької області

Справа № 930/602/25

Провадження № 2/930/97/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.06.2026 року Немирівський районний суд

Вінницької області

у складі: головуючого судді - Науменка С.М.

за участю: секретаря судового засідання – Андрущак Л.П.

учасників справи: позивача – ОСОБА_1 , представника позивача – ОСОБА_2 ,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Немирів, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення основного боргу та процентів за користування коштами,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Немирівського районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_3 про стягнення основного боргу та процентів за користування коштами, відповідно до якого просив, стягнути з ОСОБА_3 на свою користь кошти у сумі: - еквівалентній 6 000 (шість тисяч) доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення - основного боргу; еквівалентній 6 300 (шість тисяч триста) доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення - процентів за користування коштами.

Позивач обґрунтовує позов тим, що в липні 2021 року він в м. Немирові уклав із відповідачем ОСОБА_3 , договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу належні позивачу грошові кошти у сумі 6 000 (шість тисяч) доларів США, а відповідач зобов`язувався повернути, в тому числі і частинами, вказану суму до кінця 2023 року.

Відповідач на підтвердження здійснення вказаного правочину власноручно написав письмову розписку, в присутності двох свідків, згідно тексту якої він дійсно зобов`язується повернути позивачу вказану отриману суму грошей до кінця 2023 року. В розписці також зазначено, що з 01 квітня 2022 року відповідач зобов?язується також сплатити позивачу додатково проценти за користування коштами у розмірі 3 % від основної суми боргу за кожен місяць користування коштами.

На початку 2024 року позивач неодноразово звертався по телефону до відповідача та особисто з ним розмовляв віч-на-віч, з проханням повернути належні позивачу кошти разом із процентами за їх користування.

Однак, відповідач відмовляється повернути суму боргу. У відповідь позивач чув лише словесні запевнення, відмовки, тобто, добровільно повернути кошти відповідач не має бажання.

Таким чином, позивач зазначає в позові, що має право на відшкодування: суму основного

боргу ( 6000 доларів США), а також проценти за користування коштами у розмірі 3 % за кожен місяць від основної суми боргу, починаючи з 01 квітня 2022 року до 01 березня 2025 року, а саме: (12+12+11) 35 місяців * 3 % від 6 000 доларів США - 35*0.03*6000 - 6 300 доларів США.

Ухвалою від 17.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою від 29.08.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 14.04.2026 задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову.

У судовому засіданні позивач позов підтримав в повному обсязі, та просив його задовольнити, з підстав наведених в позові.

Відповідач в судові засідання, неодноразово не з`являвся, в тому числі в судові засідання призначені на 16.04.2026 та 19.06.2026, про причини неявки суду не повідомляв, хоча вчасно та належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Суд заслухавши позивача та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 01 липня 2021 року ОСОБА_3 отримав у борг від ОСОБА_1 , 6 000 (шість тисяч) доларів США. ОСОБА_3 , зобов`язався повернути кошти разом або частками, по мірі можливості, до кінця 2023 року. З 01 квітня 2022 року ОСОБА_3 , зобов`язався також сплатити ОСОБА_1 додатково проценти за користування коштами у розмірі 3 % від основної суми боргу за кожен місяць користування коштами, про що власноручно написав розписку (а.с. 7).

Згідно положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України встановлює, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. 2 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Таким чином, дослідивши боргову розписку від 01.07.2021, судом встановлено, що ОСОБА_3 , було отримано кошти у борг, зміст розписки також підтверджує факт укладення та зміст умов договору, обов`язок повернення коштів, погоджено розмір та порядок сплати процентів за користування позикою, тобто між сторонами було укладено договір позики.

Умовами договору позики, викладеними у розписці, передбачено сплату відповідачем процентів за користування коштами у розмірі 3 % від суми основного боргу за кожний місяць, починаючи з 01 квітня 2022 року. Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів за період з 01 квітня 2022 року по 01 березня 2025 року, суд вважає його правильним. Розмір процентів становить 6 300 доларів США (35 місяців х 3 % ? 6 000 доларів США).

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положення ст. 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом (ст. 525 ЦК України).

За правилами ст. ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 2 ст. 524 ЦК України визначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти та день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Однак заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14- 53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 вересня 2024 року у справі N? 500/5194/16 (провадження N? 14-81ц24), при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не подано відзиву на позов, не надано доказів повернення позивачу позичених коштів чи сплати процентів за користування ними, не заявлено клопотань про витребування доказів та не спростовано обставин, викладених позивачем.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 6 000 доларів США, а також обов`язок їх повернення до кінця 2023 року підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема власноручно написаною відповідачем розпискою. Оскільки відповідач у визначений сторонами строк свої зобов`язання не виконав, суму позики не повернув, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення основного боргу.

Також судом встановлено, що умовами договору позики, викладеними у розписці, передбачено сплату відповідачем процентів за користування коштами у розмірі 3 % від суми основного боргу за кожний місяць користування коштами, починаючи з 01 квітня 2022 року.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів за період з 01 квітня 2022 року по 01 березня 2025 року, суд вважає його правильним. Розмір процентів становить 6 300 доларів США (35 місяців ? 3 % ? 6 000 доларів США).

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, стягненню із відповідача на користь позивача підлягають судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 5 771,83 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 247, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення основного боргу та процентів за користування коштами - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) кошти у розмірі 6 000 (шість тисяч) доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення - основного боргу та 6 300 (шість тисяч триста) доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення - процентів за користування коштами.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати, зі сплати судового збору у розмірі - 5 771,83 гривень

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку передбаченому ст.ст.351-356 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Дата складення повного судового рішення – 25.06.2026.

Суддя: С.М. Науменко