Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №910/3594/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2026 р. Справа№ 910/3594/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Жукової К.Д.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Шельчук Т.С.

від відповідача: Галич О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Житлово-будівельного кооперативу "Держплановець-2"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 про відмову в забезпеченні позову, повний текст якої складено та підписано 02.04.2026

у справі №910/3594/26 (суддя Щербаков С.О.)

за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Держплановець-2"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОН М"

про стягнення 450 133, 57 грн,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2026 року Житлово-будівельний кооператив "Держплановець-2" (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОН М" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 450 133, 57 грн, з яких: 329 983, 00 грн - основний борг, 24 603, 12 грн - 3 % річних, 92 516, 79 грн - інфляційних втрат та 3 030, 66 грн - пені.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач, як власник нежитлових приміщень №114 та №115 загальною площею 482,80 кв. м у будинку по вул. Антоновича, 88 у м. Києві, систематично порушує обов`язок щодо участі у витратах на утримання спільного майна, внаслідок чого, попри чинні рішення загальних зборів кооперативу щодо встановлення відповідних внесків та оплат, у нього утворилася заборгованість у розмірі 450 133,57 грн.

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

Разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОН М", а саме:

- накласти арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать та містяться на відкритих банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОН М", у банківських або інших фінансово-кредитних установах у межах суми (позовних вимог) у розмірі 450 133,57 грн;

- накласти арешт на все нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОН М", про яке у відповідних державних реєстрах, зокрема у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, міститься інформація (запис) про власність Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОН М", у межах позовних вимог у розмірі 450 133,57 грн., зокрема: на нежилі приміщення з №1 по №12 (групи приміщень №114), з №1 по №32 (групи приміщень №115) (в літері А), загальною площею 482,80 кв.м., що знаходяться за адресою: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 88, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2052959780000, зареєстрованого 10.03.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м.Київ Вегерою Людмилою Олександрівною на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 51594078 від 13.03.2020 09:13:02.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилався на те, що існує реальний ризик відчуження належних відповідачу нежитлових приміщень, виставлених на продаж, що у разі задоволення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду через відсутність у відповідача майна та грошових коштів.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі №910/3594/26 суд відмовив позивачу у задоволенні його заяви про забезпечення позову.

Мотивуючи таке рішення, суд, з посиланням на ст.ст. 136, 137, 138 Господарського процесуального кодексу України зазначив, що заявником не було доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а сама заява ґрунтується виключно на припущеннях позивача щодо можливого ухилення відповідача від виконання судового рішення.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з цією ухвалою, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

Апелянт вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням вимог матеріального та процесуального права, обставини, які викладені в ухвалі, не відповідають дійсним обставинам справи. Зокрема, скаржник посилається на те, що:

- висновок суду першої інстанції про ненадання Позивачем доказів відсутності грошових коштів на рахунках Відповідача є безпідставним, оскільки Позивач позбавлений можливості самостійно отримати такі відомості, що становлять банківську таємницю, а підставою для забезпечення позову є не наявність чи відсутність коштів, а наявність підстав вважати, що Відповідач буде ухилятися від виконання рішення;

- посилання суду на те, що оголошення про продаж не підтверджують продаж саме того майна, яке належить Відповідачу, є необґрунтованим, оскільки площі та адреси приміщень у публікаціях і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є ідентичними, а інших приміщень з такою ж площею за вказаною адресою не існує;

- суд першої інстанції помилково дійшов висновку про невідповідність вимоги про арешт майна предмету позову про стягнення коштів, ігноруючи при цьому практику Верховного Суду, згідно з якою накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову у справах про стягнення грошових коштів як додаткова гарантія реального виконання рішення суду;

- вжиті заходи забезпечення позову (арешт майна та коштів у межах ціни позову) є адекватними, розумними та співмірними із заявленими позовними вимогами, не виходять за межі предмета спору та не порушують прав третіх осіб.

Позиція відповідача щодо апеляційної скарги

Відповідач вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову - законною та прийнятою відповідно до норм процесуального права. Зокрема, відповідач зазначив, що:

- позивач не надав жодних доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить або унеможливить виконання рішення суду, а заява ґрунтується виключно на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання зобов`язань;

- заявлені заходи (одночасний арешт коштів та майна) є неспівмірними із сумою позовних вимог та призводять до «подвійного забезпечення», що суперечить вимогам ГПК України;

- відповідач заперечує проти позову по суті, наголошуючи, що не є членом ЖБК «Держплановець-2» чи ОСББ, не укладав договорів на членство та, відповідно, рішення загальних зборів кооперативу не мають юридичної сили щодо нього;

- відповідач стверджує, що Позивач нарахував пеню, 3% річних та інфляційні втрати за період воєнного стану (з 24.02.2022 по 01.01.2024), що прямо заборонено законодавством, з метою штучного збільшення суми позову для обґрунтування співмірності заходів забезпечення;

- позивач не надав належних та допустимих доказів фактичного надання комунальних послуг Відповідачу за його адресою, а також жодних доказів пред`явлення претензій чи рахунків до моменту подання позову за понад 5 років заборгованості.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова А.О.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу "Держплановець-2" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 про відмову в забезпеченні позову у справі №910/3594/26. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 10.06.2026. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 03.06.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 03.06.2026 (включно). Явку учасників справи не визнано обов`язковою.

Явка представників сторін

Представник позивача в судовому засіданні 10.06.2026 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.06.2026 заперечив проти доводів апелянта та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи позивача, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення у випадку задоволення позову.

За змістом частини 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом ч. 1, 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Отже, з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову, а також пов`язаності такого заходу із предметом позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, з огляду на положення статей 13, 15, 74 ГПК України господарський суд має оцінити обґрунтованість як доводів заявника, так і аргументів іншої сторони щодо відсутності підстав і необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права відповідача або третіх осіб, а отже, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін та інших учасників судового процесу та яким саме чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх у межах одного цього судового провадження за його позовом, не звертаючись до суду ще раз, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Правова позиція суду апеляційної інстанції

Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції про відмову у вжитті заходів забезпечення позову є законною та обґрунтованою, виходячи з наступного.

Інститут забезпечення позову, закріплений статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, є процесуальною гарантією, що застосовується лише за наявності об`єктивної необхідності та підтвердженої належними доказами загрози невиконанню чи утрудненню виконання майбутнього рішення суду. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 16.08.2017 у справі № 914/1046/17, заходи забезпечення позову не можуть бути використані як засіб здійснення тиску на відповідача або спосіб обмеження його правомірної господарської діяльності без доведення наявності реального ризику зникнення чи приховування активів.

Щодо доводів апелянта про критичну необхідність арешту майна та рахунків через ризик їх відчуження суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що сам факт наявності у власника наміру розпорядитися своїм майном (навіть у період тривання судового спору) не є беззаперечною підставою для застосування заходів забезпечення позову. Згідно зі статтею 319 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, що є конституційно гарантованим правом.

Апелянт не надав жодного доказу, який би вказував на вчинення відповідачем дій, спрямованих саме на штучне створення неплатоспроможності, виведення активів за заниженими цінами або приховування коштів від потенційного стягнення. Посилання на загальні оголошення про продаж нерухомості не є достатнім доказом наміру ухилитися від виконання рішення суду в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при оцінці доказів колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції надав належну оцінку поданим доказам у їх сукупності згідно зі статтею 86 ГПК України. Відсутність у матеріалах справи доказів, які б підтверджували неплатоспроможність відповідача, свідчить про правомірність висновку суду про відмову у забезпеченні позову.

Вимога про накладення арешту на банківські рахунки відповідача без надання доказів відсутності на них коштів або їх активного зняття є непропорційною втручанням у діяльність суб`єкта господарювання. Застосування такого заходу без відповідного обґрунтування суперечило б принципу пропорційності, закріпленому у статті 137 ГПК України.

Щодо доводів апелянта про необхідність врахування позиції щодо захисту прав власника приміщень у ЖБК колегія зазначає таке.

Навіть за наявності спору щодо заборгованості за утримання будинку та внесків, забезпечення позову не може бути способом вирішення спору по суті до винесення остаточного рішення. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, заходи забезпечення позову не можуть призводити до фактичного вирішення спору, якщо при цьому не вирішуються питання про остаточну відповідальність сторін.

Стягнення грошових коштів є предметом позову, а тому накладення арешту на все майно відповідача на цій стадії було б передчасним заходом, який фактично обмежує право власності до встановлення судом факту наявності та розміру заборгованості.

За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що скаржник не виконав процесуальний обов`язок щодо доведення існування реальної загрози ефективному захисту його прав. Ухвала суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, прийнята на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, а тому відсутні підстави для її скасування.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що обрані позивачем заходи забезпечення позову не відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Інших доводів чи доказів які б слугували підставою для скасування ухвали скаржником не наведено.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваної ухвали не вбачається. Заявником не наведено достатньо обґрунтовані доводи та фактичні обставини, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженої ухвали у даній справі колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі №910/3594/26 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано, - 25.06.2026.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков