Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №910/12246/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2026 р. Справа№ 910/12246/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бестаченко О.Л.

суддів: Скрипки І.М.

Шаратова Ю.А.

секретар судового засідання - Васильченко А.І.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 26.05.2026,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 28.01.2026 (повний текст складено 29.01.2026)

у справі № 910/12246/25 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп"

про стягнення 1 009 249, 73 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Київська міська рада (далі за текстом - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп" (далі за текстом - ТОВ "ХВА Груп", відповідач) про стягнення 1 009 249,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним збереженням відповідачем коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,2955 га з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010 на вул. Верховинна, 77/33 у Святошинському районі міста Києва за період з 20.11.2024 по 30.09.2025.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 позов Київської міської ради задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп" на користь Київської міської ради грошові кошти в сумі 1 009 249 (один мільйон дев`ять тисяч двісті сорок дев`ять) грн 73 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 111 (дванадцять тисяч сто одинадцять) грн 00 коп.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідач, як власник нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010, площею 0,2955 га, за адресою: вул. Верховинна, 77/13 у Святошинському районі міста Києва, не здійснивши державної реєстрації права оренди земельної ділянки та не сплачуючи орендну плату, використовував вказану земельну ділянку для обслуговування своїх об`єктів нерухомості без достатньої правової підстави, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти), а тому відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), зобов`язане повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ТОВ "ХВА Груп", адвокат Бачинська Анна Юріївна звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 скасувати; в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Звертає увагу суду на те, що після набуття права власності на нежитлові приміщення відповідач використовує земельну ділянку лише під площею забудови та земельну ділянку необхідну для обслуговування нежитлових будівель - один метр по периметру нежитлових будівель (яка визначається відповідно до ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій").

Стверджує, що будь-яких доказів фактичного використання відповідачем всієї земельної ділянки площею 0,2955 га матеріали справи не містять.

Зазначає, що позиція суду про те, що підлягають стягненню кошти за користування всією площею земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010 є необґрунтованою, оскільки проект землеустрою розроблявся на замовлення попереднього власника приміщень і відображає площу земельної ділянки, яку саме попередній власник мав намір отримати в користування, а також проект землеустрою не є правовстановлюючим документом і не гарантує відповідачу набуття права користування на земельну ділянку саме такої площі.

Крім того, відповідач стверджує, що в результаті накладення ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі № 910/4454/25 арешту на нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13, позбавлений можливості повноцінно користуватися своїм майном, що належить йому на праві власності, в тому числі передавати його в оренду з метою отримання доходу. Також дії Київської міської ради щодо накладення арешту та подання позову про знесення нерухомого майна, унеможливили вчинення відповідачем дій по оформленню права користування земельною ділянкою, адже позивач у даних правовідносинах висловив однозначну позицію, що відповідач не набув в установленому порядку право власності на будівлі і не має права на отримання у користування земельної ділянки.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 апеляційну скаргу у справі № 910/12246/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді: Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ХВА Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі №910/12246/25, призначено до розгляду на 14.04.2026. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12246/25.

19.03.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/12246/25.

14.04.2026 колегією суддів у складі Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді: Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю. заявлено самовідвід від розгляду справи № 910/12246/25. Заява суддів про самовідвід заявлена у зв`язку з тим, що спеціалізація суддів не передбачає розгляд спорів пов`язаних із земельними правовідносинами.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 заяву про самовідвід суддів Руденко М.А., Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю. від розгляду апеляційної скарги ТОВ "ХВА Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі № 910/12246/25 задоволено.

Матеріали справи № 910/12246/25 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-07/175/26 від 15.04.2026, на підставі ухвали Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2026, якою заяву про самовідвід суддів Руденко М.А., Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю. задоволено, відповідно до підпунктів 2.3.44 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/12246/25.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2026 для розгляду справи № 910/12246/25 визначено новий склад колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Бестаченко О.Л., суддів: Скрипки І.М., Шаратова Ю.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 справу № 910/12246/25 за апеляційною скаргою ТОВ "ХВА Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 прийнято до провадження у визначеному складі; призначено її до розгляду в судовому засіданні 26.05.2026 о 10:20.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

20.03.2026 через підсистему "Електронний суд" від Київської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить апеляційну скаргу ТОВ "ХВА Груп" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі № 910/12246/25 залишити без змін.

Зазначає, що судом першої інстанції було надано належну оцінку всім доказам та обставинам даної справи, а тому рішення є законним та обґрунтованим.

Звертає увагу суду, що матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010, площею 0,2955 га, за адресою: вул. Верховинна, 77/13 у спірний період, таким чином відповідач користувався земельною ділянкою у спірний період без достатньої правової підстави.

Позивач вказує, що відповідач не пояснив яким саме чином вжиття заходів забезпечення позову та накладення арешту на нерухоме майно обмежує його право укладати договори щодо інших об`єктів, в тому числі й щодо спірної земельної ділянки. Відповідачем також не надано суду доказів своєчасного звернення до позивача з метою належного оформлення правовідносин щодо користування спірною земельною ділянкою.

Також Київська міська рада вважає, що твердження відповідача про користування меншою площею земельної ділянки, а саме тією, на якій розташована нежитлова будівля не впливають на зміст спірних правовідносин, оскільки спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою. Відповідач, в свою чергу, не надав доказів на підтвердження формування за відповідною адресою земельної ділянки меншої для експлуатації та обслуговування належного йому майна. Відтак розмір земельної ділянки, якою користується відповідач, доведений, обґрунтований і підтверджений достатніми доказами.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 26.05.2026 з`явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі № 910/12246/25 залишити без змін.

Представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі № 910/12246/25 та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до Інформаційної довідки від 24.09.2025 № 444844907 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна Товариство з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп" є власником нерухомого майна (нежитлова будівля (складське приміщення), загальною площею 53,6 кв.м та нежитлова будівля загальною площею 184,1 кв.м), розташованого на земельній ділянці площею 0,2955 га по вул. Верховинній, 77/13 у Святошинському районі міста Києва, про що зроблено відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.11.2024, номер запису про право власності: 57645765 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 236333280000); номер запису про право власності: 57646290 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 236327680000).

Зазначені об`єкти нерухомого майна розташовані на земельній ділянці площею 0,2955 га з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010 по вул. Верховинній, 77/13 у Святошинському районі міста Києва.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0000621972025 від 26.03.2025 державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010, площею 0,2955 га, за адресою: вул. Верховинна, 77/13 у Святошинському районі міста Києва проведена 16.04.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 20.07.2018, з кодом виду цільового призначення - 03.08 Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0000621972025 від 26.03.2025, нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 25.03.2025 становить 23 735 675,77 грн.

Відповідно до Витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №НВ-9946552562024 нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 21.08.2024 становить 21 193 227,81 грн.

За даними Головного управління ДПС у місті Києві (лист від 11.09.2025 № 25895/5/26-15-04-15-03) ТОВ "ХВА Груп" не сплачувало плату за землю з 20.11.2024 по 08.09.2025.

З огляду на те, що відповідач, як власник нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010, площею 0,2955 га, за адресою: вул. Верховинна, 77/13 у Святошинському районі міста Києва, не здійснивши державної реєстрації права оренди земельної ділянки та не сплачуючи орендну плату, використовував вказану земельну ділянку для обслуговування своїх об`єктів нерухомості без достатньої правової підстави, позивач просить стягнути з відповідача, в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 20.11.2024 по 08.09.2025 у сумі 1 009 249,73 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції ухвалюючи постанову та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну каргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною першою статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

При цьому законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Згідно зі статтями 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Водночас Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).

Статтею 125 Земельного кодексу України закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 та № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Як встановлено судом, відповідно до Інформаційної довідки від 24.09.2025 № 444844907 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна Товариство з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп" є власником нерухомого майна (нежитлова будівля (складське приміщення), загальною площею 53,6 кв.м та нежитлова будівля загальною площею 184,1 кв.м), розташованого на земельній ділянці площею 0,2955 га по вул. Верховинній, 77/13 у Святошинському районі міста Києва, про що зроблено відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.11.2024, номер запису про право власності: 57645765 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 236333280000); номер запису про право власності: 57646290 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 236327680000).

Сторонами не заперечується, що належне відповідачу на праві власності нерухоме майно розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010, площею 0,2955 га, за адресою: вул. Верховинна, 77/13 у Святошинському районі міста Києва.

Державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010, площею 0,2955 га, за адресою: вул. Верховинна, 77/13 у Святошинському районі міста Києва проведено 16.04.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 20.07.2018, з кодом виду цільового призначення - 03.08 Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

Позивач стверджує, що відповідач як власник нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010, площею 0,2955 га, за адресою: вул. Верховинна, 77/13 у Святошинському районі міста Києва, не здійснивши державної реєстрації права оренди земельної ділянки та не сплачуючи орендну плату, використовував вказану земельну ділянку для обслуговування своїх об`єктів нерухомості без достатньої правової підстави, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач, набувши у 2024 році право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином у встановленому законодавством порядку не оформив речового права на спірну земельну ділянку.

Відповідно до п. 284.1 статті 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Витягом № НВ-9946552562024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок підтверджується, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010 у 2024 році становила 21 193 227,81 грн.

Ставка орендної плати визначається за період 20.11.2024 - 31.12.2024 відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2024 рік" від 14.12.2023 № 7531/7572, де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки). До земель з цільовим призначенням 03.08 Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, застосовується ставка орендної плати - 5%.

Відповідно до витягу №НВ9955250722025 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010 у 2025 році становила 23 735 675,77 грн.

Ставка орендної плати визначається за період 01.01.2025 - 30.09.2025 відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2025 рік" від 05.12.2020 № 426/10234, де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки). До земель з видом цільового призначення - 03.08 застосовується ставка орендної плати - 5%.

Тож, зважаючи на викладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок орендної плати із застосуванням 5%, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розрахунок позивача є правильним, відтак, стягненню з відповідача підлягають грошові кошти в сумі 1 009 249,73 грн за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010, площею 0,2955 га.

Безпідставними є посилання апелянта на необхідність застосування до нього ставки на рівні 3% при розрахунку розміру безпідставно збережених коштів, зроблені з посиланням на пункт 5.3 Додатку 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві".

Відповідно до п. 5.3 ставка земельного податку за земельні ділянки (крім земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир багатоквартирного будинку), які використовуються юридичними і фізичними особами (крім підприємств державної та комунальної власності), в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Разом з цим, для обчислення розміру безпідставно збережених коштів, застосовується саме ставка для орендної плати, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка перебуває у власності або у постійному користуванні відповідача. Отже, пункт 5.3 Додатку 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" не може застосовуватись до спірних правовідносин сторін.

Твердження скаржника про користування меншою площею земельної ділянки, а саме лише під площею забудови та один метр по периметру нежитлових будівель, колегія суддів вважає недоречними, оскільки, по-перше, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, по-друге, відповідач не надав доказів на підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень. Отже, розмір земельної ділянки, якою користується відповідач, доведений, обґрунтований і підтверджений вірогідними доказами, про що правомірно зазначено судом першої інстанції.

Аналогічний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 17.08.2023 у справі № 922/1646/20.

Щодо твердження відповідача про неможливість належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою внаслідок накладення арешту на належні йому об`єкти нерухомого майна ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі № 910/4454/25, колегія суддів погоджується із позицією позивача, викладеною у відзиві, що відповідач не пояснив яким саме чином вжиття заходів забезпечення позову та накладення арешту на нерухоме майно обмежує його право укладати договори щодо інших об`єктів, в тому числі й щодо спірної земельної ділянки. Відповідачем також не надано суду доказів своєчасного звернення до позивача з метою належного оформлення правовідносин щодо користування спірною земельною ділянкою.

Таким чином, Київською міською радою правомірно нараховано безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за період з 20.11.2024 по 08.09.2025 у сумі 1 009 249,73 грн, а тому доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не зайшли свого підтвердження наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене, апеляційний суд зазначає, що скаржником не доведено правових підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі № 910/12246/25.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

Інші аргументи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги, має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі № 910/12246/25 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп" задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі № 910/12246/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі № 910/12246/25 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.06.2026.

Головуючий суддя О.Л. Бестаченко

Судді І.М. Скрипка

Ю.А. Шаратов