Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №910/4959/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2026 р. Справа № 910/4959/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Крижного О.М.

суддів: Чапляна С.Є.

Іванова В.П.

без виклику учасників судового процесу

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алвес Голд"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.05.2026

у справі №910/4959/26 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алвес Голд"

до Фізичної особи - підприємця Андрющенка Сергія Миколайовича

про стягнення заборгованості у розмірі 367 529 грн. 26 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алвес Голд» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Андрющенка Сергія Миколайовича про стягнення заборгованості у розмірі 367 529 грн. 26 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором субпідряду №08/10 від 08.10.2025 року та за договором №17/10 від 20.10.2025 року, який не був укладений між сторонами у письмовій формі.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Алвес Голд" до Фізичної особи - підприємця Андрющенка Сергія Миколайовича про стягнення заборгованості у розмірі 367 529 грн. 26 коп. повернуто заявникові.

Суд першої інстанції зазначив, що в межах даного позову об`єднано позовні вимоги, які ґрунтуються на двох договорах, а саме: договорі субпідряду №08/10 від 08.10.2025 року та договорі №17/10 від 20.10.2025 року, який не був укладений між сторонами у письмовій формі. Однак, заявлені позовні вимоги не пов`язані між собою ні підставою виникнення, ні поданими доказами, а саме: підстави виникнення вимог позивача різні - договір субпідряду №08/10 від 08.10.2025 року, договір №17/10 від 20.10.2025 року, який не був укладений між сторонами у письмовій формі, проте на виконання умов якого Позивачем було перераховано на користь Відповідача грошові кошти; обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача на підставі договору субпідряду №08/10 від 08.10.2025 року, договору №17/10 від 20.10.2025 року, який не був укладений між сторонами у письмовій формі, не підтверджуються тими ж самими доказами, що й обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача на підставі кожного з двох правочинів.

Крім того, суд першої зазначає, що заявлені позовні вимоги не пов`язані між собою та не є основними та похідними позовними вимогами відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у даному випадку вимоги позивача щодо стягнення з фізичної особи - підприємця Андрющенка Сергія Миколайовича заборгованості у розмірі 367 529 грн. 26 коп. кожного з двох договорів не є похідними вимогами від вимог за кожним з таких договорів.

Господарський суд міста Києва в ухвалі зазначає, що судом має бути надана оцінка щодо наявності підстав щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за двома договорами, належного чи неналежного виконання відповідачем його зобов`язань за кожним договором окремо, зокрема, встановлення наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості по кожному договору окремо, тощо. Крім того, судом мають бути встановлені обставини укладення договору №17/10 від 20.10.2025 року, а також виникнення взаємних прав та обов`язків кожною із сторін за вказаним договором. Також суд першої інстанції звертає увагу, що за договором позивачем заявлено до стягнення заборгованість, 3% річних, інфляційні, а тому суд має дослідити правильність здійсненних позивачем розрахунків заборгованості за договором окремо відповідно до умов кожного договору та встановлення початку перебігу прострочення відповідача й закінчення нарахування 3% річних, інфляційних за кожним місяцем окремо.

Оскільки підставами виникнення спірних правовідносин сторін є господарські договори, кожен із яких, незважаючи на однаковий суб`єктний склад й правову природу, породжує різні взаємні права та обов`язки, які хоч і є подібними, але стосуються окремих предметів, врегульованих сторонами окремими договорами, суд першої інстанції дійшов висновку, що сумісний розгляд об`єднаних позивачем вимог не лише суперечить приписам ст. 173 ГПК України, але й значно утруднить та сприятиме затягуванню учасниками судового процесу вирішення спору по суті, так як подані в обґрунтування позовних вимог та ті, що мають бути ще витребувані докази, в тому числі ті, на які посилається в позовній заяві позивач, є окремими по вказаним договорам відповідно до вимог чинного законодавства України й умов правочинів.

Вважаючи, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Алвес Голд" було порушено правила об`єднання позовних вимог, суд першої інстанції на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 господарського процесуального кодексу України вирішив повернути позовну заяву позивачу.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Алвес Голд" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 про повернення позовної, та передати матеріали позовної заяви до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що в порушення вимог ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України судом першої інстанції не враховано правила об`єднання позовних вимог та на підставі виникнення зазначених у заяві вимог, що призвело до невірного застосування норм процесуального права і ухвалення необґрунтованої ухвали про повернення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Алвес Голд".

Скаржник вказує, що заявлені позовні вимоги виникли між тими ж самими сторонами, у межах єдиних господарських правовідносинах, пов`язаних із виконанням будівельних та підрядних робіт.

За договором субпідряду №08/10 від 08.10.2025 року відповідач взяв на себе зобов`язання виконати роботи з виготовлення залізобетонних конструкцій на об`єкті: "Будівництво гідровузла, мікрорайон Бортничі, по вулиці Дяченка в Дарницькому районі м. Києва". На виконання зазначеного договору відповідач виставив рахунок-фактуру №1 від 08.10.2025 року на суму 60 000 грн та рахунок-фактуру №2 від 13.10.2025 року на суму 190 000 грн. Позивачем було здійснено оплату авансових платежів у загальному розмірі 200 000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №67 від 09.10.2025 року та №83 від 14.10.2025 року.

Разом із тим відповідач до виконання робіт не приступив, будівельні матеріали не закупив, роботи у встановлений договором строк не виконав, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача із претензією про повернення авансового платежу. Вказана претензія відповідачем фактично була проігнорована та повернулась відправнику у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Як вказує позивач, що з позовної заяви вбачається, що між сторонами були погоджені всі істотні умови майбутнього договору субпідряду №17/10 від 20.10.2025 року, включаючи предмет договору, строки виконання робіт, вартість робіт та розмір авансового платежу. На підтвердження фактичного існування домовленостей відповідачем був виставлений рахунок-фактура №6 від 20.10.2025 року, після чого позивачем було перераховано відповідачу авансові платежі у загальному розмірі 160 000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №94 від 21.10.2025 року та №100 від 27.10.2025 року.

Однак після отримання коштів відповідач не підписав договір, не приступив до виконання робіт, не закупив матеріали та не вчинив жодних дій, спрямованих на належне виконання взятих на себе зобов`язань. Претензія позивача від 10.04.2026 року також була залишена відповідачем без реагування та повернулась відправнику.

Таким чином, в обох випадках має місце аналогічна поведінка відповідача, яка полягає в отриманні від позивача авансових платежів у межах господарських підрядних правовідносин без фактичного виконання робіт та без повернення отриманих коштів.

Позовні вимоги є однорідними, взаємопов`язаними та такими, що мають спільний суб`єктний склад, єдиний характер правовідносин та єдиний спосіб судового захисту.

Крім того, обидві вимоги підтверджуються аналогічними за своєю правовою природою доказами, а саме: рахунками-фактурами, платіжними інструкціями, претензіями про повернення авансових платежів, доказами направлення претензій, а також доказами невиконання відповідачем будівельних робіт.

Разом з цим скаржник зазначає, що норми процесуального закону не містять заборони на об`єднання вимог, які виникають із декількох договорів або декількох правовідносин між тими ж сторонами, якщо такі вимоги є однорідними та пов`язаними між собою.

Апелянт зауважує, що навіть у випадку, якщо суд дійшов висновку про недоцільність спільного розгляду всіх позовних вимог у межах одного провадження, суд першої інстанції не був позбавлений можливості застосувати передбачений ч. 6 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України механізм роз`єднання позовних вимог.

Так, суд мав можливість виділити в окреме провадження вимоги, що стосуються договору субпідряду №08/10 від 08.10.2025 року, та окремо - вимоги щодо повернення авансового платежу у розмірі 160 000 грн, сплаченого в межах домовленостей сторін щодо договору №17/10 від 20.10.2025 року.

Натомість суд застосував найбільш формальний та обмежувальний процесуальний наслідок - повернення всієї позовної заяви, хоча процесуальний закон прямо передбачає менш обмежувальний механізм процесуального реагування у вигляді роз`єднання вимог.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Крижний О.М., судді Чаплян С.Є., Іванов В.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Алвес Голд" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі №910/4959/26. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Алвес Голд" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

В межах встановлених судом процесуальних строків відповідачем не було надано відзиву на апеляційну скаргу, що в свою чергу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Статтею 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 173 цього Кодексу).

Частиною 1 статті 173 ГПК України визначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Таким чином, нормою процесуального права закріплене право позивача об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Отже, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, пов`язані однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного і того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного і того самого відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. Наведений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №911/414/18, постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №914/2191/18.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 31.10.2020 у справі №922/1359/19, об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

За замістом ч. 1 ст. 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у ч. 1 ст. 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій, п`ятій вказаної статті.

Саме встановлення господарським судом наведених обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на п. 2 ч. 5 ст.174 ГПК України.

У той же час аналіз п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України у системному співвідношенні з приписами ст. 173 цього Кодексу вказує на те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами ч. 6 ст. 173 ГПК України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо.

Отже, приписи ч. 6 ст. 173 ГПК України суд, з урахуванням конкретних обставин, має право застосувати як у разі дотримання правил об`єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення. Проте, у будь-якому випадку, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у ч. ч. 4, 5 ст. 173 ГПК України, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об`єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов. Подібні висновки містить постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №902/434/19 та від 02.12.2020 у справі №908/420/20.

Колегією суддів встановлено, що предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 367 529,26 грн. за договором субпідряду №08/10 від 08.10.2025 року та за договором, який не був укладений між сторонами у письмовій формі.

Здійснивши аналіз заявлених вимог на предмет їх відповідності правилам об`єднання визначених ч. 1 ст. 173 ГПК України суд апеляційної інстанції встановив наступне:

- позовні вимоги є однорідними за предметом спору та способом захисту;

- позовні вимоги висунуті одним позивачем до одного відповідача в межах їхніх спільних господарських правовідносин;

- долучені до позовної заяви рахунки-фактури, платіжні інструкції, претензії про повернення авансових платежів, доказами направлення претензій формують зв`язок, на підставі якого встановлюється загальний розмір заборгованості відповідача.

За наведеного колегія суддів вважає вірним твердження скаржника стосовно того, що заявлені позовні вимоги виникли між тими ж самими сторонами, у межах єдиних господарських правовідносинах, пов`язаних із виконанням будівельних та підрядних робіт.

Позовні вимоги є однорідними, взаємопов`язаними та такими, що мають спільний суб`єктний склад, єдиний характер правовідносин та єдиний спосіб судового захисту.

Також слушним є твердження скаржника, що навіть у випадку, якщо суд дійшов висновку про недоцільність спільного розгляду всіх позовних вимог у межах одного провадження, суд першої інстанції не був позбавлений можливості застосувати передбачений ч. 6 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України механізм роз`єднання позовних вимог.

Таким чином місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Алвес Голд" підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Оскільки у даному випадку суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує ухвалу місцевого господарського суду з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не проводиться та повинен здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами за ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алвес Голд"- задовольнити.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 - скасувати.

Справу передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 287-297 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 24.06.2026.

Головуючий суддя О.М. Крижний

Судді С.Є. Чаплян

В.П. Іванов