Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №909/40/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/40/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий – суддя О.В. Зварич

судді Р.В. Міліціанов

В.О. Ржепецький,

розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Еко Беррі" б/н від 23.03.2026 року (вх. № 01-05/862/26 від 23.03.2026 року)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2026 року (суддя У.І.Гула)

у справі № 909/40/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тантум Логістик" (надалі ТзОВ "Тантум Логістик")

до відповідача: Фермерського господарства "Еко Беррі" (надалі ФГ "Еко Беррі")

про стягнення заборгованості в сумі 145081,30 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

20.01.2026 року ТзОВ "Тантум Логістик" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ФГ "Еко Беррі" про стягнення заборгованості в сумі 145081,30 грн

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов`язання, що стало підставою для нарахування пені, інфляційних збитків, та річних відсотків згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, умов договору, на підставі рішень Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/833/25 від 07.10.2025 та у справі №909/779/25 від 08.10.2025. Внаслідок невиконання відповідачем у добровільному порядку рішень господарського суду були відкриті виконавчі провадження №79626859 та №79612548, стягнення заборгованості здійснювалось у примусовому порядку.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2026 року у справі №909/40/26 задоволено позов. Стягнуто з ФГ "Еко Беррі" на користь ТзОВ "Тантум Логістик" 145081,30 грн заборгованості, з яких 110440,41 грн - пеня, 23030,25 грн - інфляційні нарахування, 11610,64 грн - 3% річних, 3028,00 грн. судового збору та 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що 28.08.2023 року між ТзОВ "Тантум Логістик" (експедитор) та ФГ "Еко Беррі" (замовник) було укладено Договір №28/08/23-4 про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні.

Місцевим господарським судом встановлено, що заявки на експорт, акти наданих послуг, CMR накладні підписані сторонами та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень. У заявках сторони погодили, зокрема ставку фрахту та умови оплати.

Судом констатовано, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2025 року у справі № 909/833/25 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.10.2025 року у справі 909/779/25 відповідач не виконав у добровільному порядку, що стало підставою для відкриття виконавчого провадження №79626859 та №79612548 та стягнення заборгованості в примусовому порядку.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що кошти в сумі 411132,18 грн (за рішенням суду у справі № 909/833/25, ВП № 79626859) перераховані позивачу від приватного виконавця 20.11.2025 року згідно платіжної інструкції №4639 від 20.11.2025 року. Також зазначено, що кошти в сумі 342361,42 грн (за рішенням суду у справі № 909/779/25, ВП № 79612548) перераховані позивачу від приватного виконавця 18.11.2025 року згідно платіжної інструкції № 4578 від 18.11.2025 року.

Місцевий господарський суд виснував, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості не свідчить про припинення зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та пені за період з 30.05.2025 по 16.11.2025 на суму боргу 56390,00 грн; з 07.05.2025 по 16.11.2025 на суму боргу 322755,00 грн; з 24.04.2025 по 16.11.2025 на суму боргу 333361,00 грн; з 24.04.2025 по 23.10.2025 на суму боргу 333361,00 грн, суд першої інстанції встановив, що розрахунок є арифметично та методологічно правильним, розрахунку позивача відповідач не спростував, контррозрахунку не подав, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2026 року у справі №909/40/26 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема зазначає, що законодавством встановлено вимогу, відповідно до якої письмові докази, викладені іноземною мовою, повинні подаватися до суду разом із перекладом українською мовою. Вказує, що міжнародна транспортна накладна (CMR), подана позивачем, складена іноземною мовою та не містить перекладу державною мовою. Вважає, що зазначений документ оцінений Господарським судом Івано-Франківської області з порушенням вимог законодавства, а відтак міжнародна транспортна накладна без перекладу не могла досліджуватися судом.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін. Зокрема зазначає, що підстави, які називає апелянт, є необґрунтованими та такими, що суперечать міжнародним договорам України, йдуть в розріз з позицією Верховного Суду та фактами, раніше встановленими рішеннями судів першої інстанції в інших спорах (у справах №909/833/25 та №909/779/25), заснованих на тих же правових підставах. Вказує, що розрахунок позивача визнано арифметично та методологічно правильним, відповідач контррозрахунку не подав. Також зазначає, що CMR не потребує окремого перекладу, якщо заповнена загальновживаною латиницею.

Апеляційне провадження у справі

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2026 року головуючим суддею (суддею-доповідачем) у справі №909/40/26 визначено суддю О.В. Зварич, суддів: Р.В. Міліціанова, В.О. Ржепецького.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 року відкрито апеляційне провадження у справі №909/40/26 та ухвалено здійснити перегляд рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2026 року у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З`ясовуючи обставини стосовно ознайомлення учасників справи з порядком розгляду даної справи, суд встановив таке.

Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 року про розгляд справи №909/40/26 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи 16.04.2026 року доставлено до електронних кабінетів учасників справи в підсистемі ЄСІКС "Електронний суд", що підтверджується довідками відповідального працівника суду.

Отже, суд вчинив дії щодо належного повідомлення учасників справи про порядок розгляду справи №909/40/26.

На час ухвалення постанови від учасників справи не надходило жодних заяв чи клопотань щодо порядку розгляду апеляційної скарги Фермерського господарства "Еко Беррі" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2026 року у справі №909/40/26.

Обставини справи

Як видно із наявних у справі копій документів, 28.08.2023 року між ТзОВ "Тантум Логістик" (експедитор) та ФГ "Еко Беррі" (замовник) було укладено Договір № 28/08/23-4 про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні.

Відповідно до пункту 1.1 договору експедитор зобов`язується від свого імені за дорученням та рахунок замовника, виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу в міжнародному та (або) внутрішньодержавному (регіональному) сполученні.

Згідно із пунктом 3.1.15 договору замовник зобов`язаний своєчасно сплатити послуги експедитора, а також відшкодувати понесені ним додаткові витрати.

У відповідності до пункту 6.1 договору за невиконання або неналежне виконання умов договору винна сторона несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

За приписами пункту 6.12 договору замовник за несвоєчасну оплату вартості виконаних послуг експедитора виплачує йому пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від невиплаченої суми за кожний день прострочення платежу.

Заявки на експорт, акти наданих послуг, CMR накладні, додані позивачем до позовної заяви (копії документів), підписані сторонами та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень. У заявках сторони погодили, зокрема ставку фрахту та умови оплати.

Позивачем також додано до позовної заяви копії рішень Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2025 року у справі № 909/833/25 та від 08.10.2025 року у справі 909/779/25.

Предмет спору у справі № 909/779/25 - стягнення заборгованості на суму 333361,00 грн за виконані перевезення на підставі Договору №28/08/23-4 про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні від 28.08.2023 та Заявок №191 від 01.11.2024, №196 від 06.11.2024 та №183 від 20.10.2024.

Предмет спору у справі № 909/833/25 - стягнення заборгованості на суму 379145,00 грн за виконані перевезення на підставі Договору №28/08/23-4 про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні від 28.08.2023 та Заявок № 95 від 25.07.2024, № 267 від 17.02.2025, № 300 від 20.03.2025 та № 314 від 07.04.2025.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2025 року у справі №909/833/25 позов ТзОВ "Тантум Логістик" до ФГ "Еко Беррі" задоволено. Стягнуто з ФГ "Еко Беррі" на користь ТзОВ "Тантум Логістик" 379145,00 гривень заборгованості за надання транспортно-експедиційних послуг, а також 5687,18 гривень судового збору та 26300,00 гривень витрат на професійну правову допомогу.

Зокрема рішенням встановлено, що відповідно до Експрес-накладної №59001364156703 від 26.03.2025 позивач направив відповідачу пакети документів, що слугували підставою для здійснення оплати за надані перевезення, які отриманні останнім 01.05.2025. Матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про неотримання пакету надісланих відповідачем документів або некомплектність останнього.

Також рішенням встановлено, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт належного виконання позивачем зобов`язань за Договором №28/08/23-4 про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні від 28.08.2023. Водночас, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором та Заявками не оплатив отримані послуги у повному обсязі та у визначені строки. Заборгованість відповідача перед позивачем за надані транспортно-експедиційні послуги на суму 379145,00 гривень належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.10.2025 у справі №909/779/25 позов ТзОВ "Тантум Логістик" до ФГ "Еко Беррі" задоволено. Стягнуто з ФГ "Еко Беррі" на користь ТзОВ "Тантум Логістик" 333361,00 грн заборгованості за надання транспортно-експедиційних послуг, 5000,42 грн судового збору та 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Зокрема рішенням встановлено, що відповідно до Експрес-накладної №59001344555201 від 25.03.2025 позивач направив відповідачу пакети документів, що слугували підставою для здійснення оплати за надані перевезення, які останній отримав 26.03.2025.

Також рішенням встановлено, що в порушення виконання зобов`язання по Договору №28/08/23-4 про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні від 28.08.2023 відповідач оплату за послуги по перевезенню в розмірі 333361,00 грн не здійснив, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, підтверджено документально та не спростовано відповідачем.

Вказаними судовими рішеннями у справі №909/779/25 та №909/833/25 встановлено, що за змістом пункту "Умови оплати" зазначених Заявок про надання транспортних послуг з перевезення вантажів, виставлений перевізником рахунок оплачується після отримання повного пакету оригіналів документів: рахунок-фактура; акт виконаних робіт в двох екземплярах (датою доставки вантажу згідно СМR); міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) з датою і печаткою отримувача про розвантаження; роздруківка термописця за час транспортування від моменту завантаження до моменту вивантаження; заявка замовника підписана виконавцем.

За доводами позивача, відповідач не виконав зазначені судові рішення в добровільному порядку, що стало підставою для відкриття виконавчих проваджень №79626859, №79612548 та стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Кошти в сумі 411132,18 грн (за рішенням суду у справі № 909/833/25, ВП № 79626859) перераховані позивачу від приватного виконавця 20.11.2025 року згідно з платіжною інструкцією №4639 від 20.11.2025 року.

Кошти в сумі 342361,42 грн (за рішенням суду у справі № 909/779/25, ВП № 79612548) перераховані позивачу від приватного виконавця 18.11.2025 року згідно з платіжною інструкцією № 4578 від 18.11.2025 року.

У зв`язку з невиконанням відповідачем основного грошового зобов`язання, що підтверджується рішеннями Господарського суду Івано-Франківської області у справах №909/833/25 та № 909/779/25, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, нарахованих на суму боргу.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно із частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У цій справі суд встановив, що 28.08.2023 року між ТзОВ "Тантум Логістик" (експедитор) та ФГ "Еко Беррі" (замовник) було укладено Договір № 28/08/23-4 про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні.

Отже, даний договір став підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами.

Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За змістом частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, викладені у договорі зобов`язання є обов`язковими до виконання сторонами даного договору.

За положеннями частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій судом.

Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Подібні правові висновки висвітлені у постанові Верховного Суду від 14.01.2026 року у справі № 907/375/25.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків, такі, як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).

Отже, рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/833/25 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі у справі №909/779/25 щодо встановлення фактів укладання між сторонами договору про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні, наявності заборгованості відповідача перед позивачем за договором мають преюдиційний характер для цієї справи, з огляду на що означені факти не підлягають доведенню відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені судові рішення не оскаржувались та набрали законної сили.

Рішеннями Господарського суду Івано-Франківської області у справах №909/779/25 та №909/833/25 встановлено, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт належного виконання позивачем зобов`язань за Договором №28/08/23-4 про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні від 28.08.2023. Відповідач, в порушення виконання взятих на себе договірних зобов`язань, оплату за надані послуги по перевезенню в розмірах 333361,00 грн та 379145,00 грн не здійснив, розміри заборгованості відповідають фактичним обставинам справи, підтверджені документально та не спростовані відповідачем.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що відповідач не виконав вищезгаданих судових рішень в добровільному порядку, що стало підставою для стягнення заборгованості в примусовому порядку у виконавчих провадженнях №79626859 та №79612548, а саме: кошти в сумі 411132,18 грн (за рішенням суду у справі № 909/833/25, ВП № 79626859) перераховані позивачу від приватного виконавця 20.11.2025 року, що підтверджено копією платіжної інструкції №4639 від 20.11.2025 року; кошти в сумі 342361,42 грн (за рішенням суду у справі №909/779/25, ВП №79612548) перераховані позивачу від приватного виконавця 18.11.2025 року, що підтверджено копією платіжної інструкції № 4578 від 18.11.2025 року.

У справі № 909/40/26 позивач обґрунтовує позовну заяву порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов`язання, що стало підставою для нарахування пені, інфляційних збитків, та річних відсотків згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, умов договору, рішень Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/833/25 від 07.10.2025 та у справі №909/779/25 від 08.10.2025, виконання яких відбувалось в примусовому порядку у виконавчих провадженнях №79626859 та № 79612548.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частини 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За приписами пункту 6.12 договору замовник за несвоєчасну оплату вартості виконаних послуг експедитора виплачує йому пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від невиплаченої суми за кожний день прострочення платежу.

Позивачем у поданій позовній заяві наведено розрахунок пені на суму боргу 56390,00 грн за період 30.05.2025 – 16.11.2025, кількість днів прострочення - 171; розмір подвійної облікової ставки НБУ в день – 0,085; сума пені за весь період прострочення – 8 189,68 грн (таблиця 1).

Також у позовній заяві позивач здійснив розрахунок пені на суму боргу 322755,00 грн за період 07.05.2025 – 06.11.2025, кількість днів прострочення – 184; розмір подвійної облікової ставки НБУ – 0,085; сума пені за весь період прострочення – 50 438,21 грн (таблиця 2).

В таблиці 3 наведено розрахунок пені на суму боргу 333 361,00 грн за період 24.04.2025-23.10.2025, кількість днів прострочення – 183; розмір подвійної облікової ставки НБУ – 0,085; сума пені за весь період прострочення – 51812,52 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У позовній заяві наведено розрахунки інфляційних втрат в спірних періодах на вищевказані суми боргу, загальний розмір яких складає 23 030,25 грн, та 3% річних в загальному розмірі 11 610,64 грн.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат, 3% річних та пені, суд першої інстанції встановив, що ці розрахунки є арифметично та методологічно правильними, яких відповідач не спростував та не подав до суду власного контррозрахунку.

Своє рішення суд мотивував тим, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18.

В апеляційній скарзі апелянт не спростовує наведених висновків суду.

Основні аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що міжнародна транспортна накладна (CMR), подана позивачем, складена іноземною мовою та не містить перекладу державною мовою. Апелянт вважає, що зазначений документ оцінений Господарським судом Івано-Франківської області з порушенням вимог законодавства, а відтак міжнародна транспортна накладна без перекладу не могла досліджуватися судом.

Щодо цих доводів скаржника апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За положеннями частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, учасники справи зобов`язані подати докази на підтвердження своїх вимог чи заперечень, а суд оцінює надані учасниками справи докази під час розгляду справи у їх сукупності відповідно до положень ст. 86 ГПК України.

Вище зазначено, що судовими рішеннями у справі №909/779/25 та №909/833/25, які набрали законної сили, встановлено порушення відповідачем умов договору №28/08/23-4 про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні від 28.08.2023 року, а відтак вказані обставини не підлягають повторному доказуванню, в силу положень ч.4 ст. 75 ГПК України.

Наявність судових рішень про стягнення з відповідача основної заборгованості внаслідок невиконання договірних зобов`язань та примусове виконання цих рішень у виконавчих провадженнях №79626859 та №79612548 виключає можливість перегляду вимог апелянта щодо надання повторної оцінки обставинам, які вже були встановлені судами, оскільки предметом позову у справі, яка розглядається, є похідні вимоги про застосування правових наслідків за прострочення виконання зобов`язань.

Отже, перевіривши матеріали справи №909/40/26 відповідно до положень ст. 86 ГПК України, колегія суддів висновує, що з огляду на наявну заборгованість відповідача перед позивачем, оцінивши надані позивачем розрахунки пені, інфляційних втрат та 3% річних, наведені у позовній заяві, які відповідачем не спростовані, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов та стягнув з відповідача на користь позивача 145081,30 грн заборгованості, з яких 110440,41 грн - пеня, 23030,25 грн - інфляційні нарахування, 11610,64 грн - 3% річних.

За наслідками апеляційного перегляду оскарженого судового рішення суд апеляційної інстанції констатує, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують висновків, наведених в рішенні Господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2026 року у справі №909/40/26.

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, ухвалив законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, залишаються за скаржником відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача на його користь 9300,00 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Розглядаючи вказане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справах «East/West Alliance Limited» проти України», «Лавентс проти Латвії»).

Як було вказано вище, колегія суддів прийшла до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Відтак, судові витрати (в тому числі витрати на правову допомогу) покладаються на відповідача у відповідності до ст. 129 ГПК України.

До відзиву на апеляційну скаргу позивачем додано копії наступних документів: договору про правову допомогу №3 від 17.04.2026 року, укладеного між позивачем та адвокатом Лоза В.М., акта приймання-передачі наданих послуг №3, довіреності б/н від 17.04.2026 року на адвоката Лозу В.М та квитанції від 22.04.2026 року.

Відповідно до пункту 1.1 договору адвокат (повірений) зобов`язується від імені клієнта (довірителя) надати правову допомогу у справі №909/40/26.

Пунктом 2.1 договору передбачено винагороду адвокату (повіреному) в розмірі 9300,00 грн.

Актом №3 встановлено, що адвокат (повірений) надав, а клієнт (довіритель) прийняв наступні послуги: правова допомога у спорі, що виник з ФГ "Еко Беррі" у справі №909/40/26; дослідження, аналіз та попередня правова оцінка вимог апеляційної скарги (1 год. 55 хв.); аналіз судової практики (0 год. 45 хв.); підготовка пакету документів, необхідних для звернення до суду, підготовка відзиву на апеляційну скаргу (5 год. 15 хв.); вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу (2 год. 00 хв).

Пунктом 1.2 Акта передбачено, що загальна вартість послуг складає 9300,00 грн.

Вказаний акт підписаний обома сторонами без зауважень.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 викладена правова позиція про те, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору або є неспівмірним зі складністю справи.

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони.

Подібні правові висновки висвітлені у постанові Верховного Суду від 17.04.2026 року у справі №904/6335/23.

Аналізуючи зазначені норми у сукупності, Велика Палата Верховногоуду у додатковій постанові від 20.05.2026 у справі №911/969/24 виснувала, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.

При вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу у справі №909/40/26 колегія суддів вважає, що заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу адвоката є неспівмірною із предметом спору та складністю справи.

Окрім того суд апеляційної інстанції враховує, що дана справа розглядалась у письмовому провадженні, тобто представник позивача не брав участь у судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача стосувалися в основному міжнародної транспортної накладної (CMR), а відтак представнику позивача не потрібно було витрачати велику кількість часу на спростування доводів апеляційної скарги.

З урахуванням вказаних норм, наведених правових позицій Верховного Суду, та враховуючи критерії розумності та справедливості, колегія суддів приходить до висновку про те, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 4650,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а відтак клопотання відповідача підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 8, 86, 123, 124, 126, 129, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд –

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Еко Беррі" б/н від 23.03.2026 року (вх. № 01-05/862/26 від 23.03.2026 року) залишити без задоволення, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2026 року у справі №909/40/26 – без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Стягнути з Фермерського господарства "Еко Беррі" (78124, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, с Тишківці, вул. Незалежності, буд. 68, код ЄДРПОУ 41321415) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тантум Логістик" (79053, м. Львів, вул. Княгині Ольги, буд.100Е, кв.6, код ЄДРПОУ 41089834) 4650,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Доручити Господарському суду Івано-Франківської області видати відповідні накази.

Справу повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.В. Зварич

Суддя Р.В. Міліціанов

Суддя В.О. Ржепецький