Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №636/1450/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 636/1450/26 Головуючий 1 інстанції: Бунін Є.О.

Провадження №33/818/1328/26 Доповідач: Шабельніков С.К.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

при секретарі Вакула Н.С.,

за участю: захисника Рикуна А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Чугуївського міського суду Харківської області від 01 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

Цією постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , -

визнано винним у вчиненні у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та на нього накладено адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Постановою встановлено, що 01 лютого 2026 року о 10:00 год. за адресою: вул. Харківська, буд.2-А, м. Чугуїв Харківської області, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Шкода Октавія, д.н. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу, а також у медичному закладі відмовився, про що складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №580478 від 01 лютого 2026 року.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 ПДР України: водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Чугуївського міського суду Харківської області від 01 квітня 2026 року та закрити провадження за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

У доповненнях до апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що поліцейським ознаки сп`яніння зазначені формально, без реального їх виявлення та встановлення, оскільки за короткий проміжок часу, а саме менше хвилини, поліцейський не маючи медичної освіти, зміг чітко встановити ці ознаки, що свідчить їх про їх надуманість. Крім того, підстава зупинки зазначена формально, для уявного створення картини правомірності дій поліцейського. Звертає увагу на те, що працівниками поліції процедура направлення на огляд на стан алкогольного сп`яніння проведена із порушенням вимог ст.266-1 КУпАП, оскільки він є діючим військовослужбовцем, та пояснював, що прямує до розташування військової частини, у зв`язку з чим надавав відповідні документи.

Крім того, ОСОБА_1 подано клопотання про зупинення провадження у справі до моменту його звільнення з військової служби, припинення чи скасування воєнного стану в Україні;

Поряд із цим, захисником Рикун А.В. подані клопотання про визнання доданих до справи відеозаписів та матеріалів справи недопустимими та недостовірними доказами, а також про призначення покарання з урахуванням принципу індивідуалізації, зокрема, застосувати ст.69 КК України та не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом.

У судове засідання в суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції захисник Рикун А.В. повідомив, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, у зв`язку з чим не має можливості прийняти участь в апеляційному розгляді, правова позиція між ними узгоджена та не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги без його участі.

Враховуючи наведене, а також вимоги ст. 268 КУпАП, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 без його участі, однак, за обов`язковою участю його захисника – адвоката Рикуна А.В.

У клопотанні ОСОБА_1 про необхідність зупинення судового провадження у справі до його звільнення з військової служби або припинення чи скасування воєнного стану в Україні, слід відмовити, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.

При цьому, нормами КУпАП не врегульовано порядок зупинення провадження у справі, за виключенням справ про адміністративні правопорушення, пов`язаних з корупцією.

Так, особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення, розпоряджаються своїми правами на власний розсуд, однак користуватися ними повинні сумлінно в межах процесуального закону відповідно до їх призначення і тією мірою і в тих формах, які необхідні для досягнення мети провадження у справі.

Як вбачається з положень п. 7 ч. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних конституційних засад судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Розгляд справи протягом розумного строку гарантовано і ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно ч.1 ст.268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 268 КУпАП України, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.130 КУпАП, не входять до переліку справ, розгляд яких здійснюються за обов`язкової присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Неявка правопорушника в судове засідання не перешкоджає апеляційному розгляду.

Також, суд звертає увагу, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не позбавлена можливості подавати свої письмові пояснення щодо обставин справи.

Крім того, ОСОБА_1 під час розгляду справи в апеляційному суді, має захисника – професійного адвоката, Рикун А.В., який представляє його інтереси під час розгляду справи, а тому він не позбавлений можливості забезпечити належним чином свій судовий захист.

Належить також зазначити, що 01 травня 2022 року законодавцем були внесені зміни у чинний КПК щодо зупинення кримінального провадження. При цьому, у КУпАП такі зміни цим законом не були внесенні. Це свідчить про те, що законодавець мав на меті врегулювати виключно питання щодо зупинення кримінального провадження в умовах воєнного стану.

Це обумовлено тим, що статус обвинуваченого відрізняється від статусу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Так, відповідно до КПК участь обвинуваченого у розгляді кримінального провадження є обов`язковою. На відміну від провадження у справі про адміністративне правопорушення, де визначено, що участь особи є обов`язковою тільки при розгляді справ про адміністративні правопорушення, що передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 172-4 - 172-9, 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 185-1, статтями 185-7, 187 КУпАП. Стаття 130 КУпАП до цього переліку не входить.

Отже, посилання сторони захисту на положення ст. 335 КПК України є безпідставними, оскільки цим Кодексом регулюються зовсім інші правовідносини. Чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить приписів про обов`язок суду зупинити провадження у справі про адміністративне правопорушення до моменту звільнення учасника провадження з лав Збройних Сил України.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також її захисник повинні добросовісно використовувати надані їм процесуальні права, не зловживати ними та демонструвати готовність брати участь у судовому розгляді і утримуватися від використання методів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби, передбачені законом для прискорення процедури слухання.

Неможливість брати участь у судовому засіданні під час судового провадження має бути пов`язана з незалежними від волі особи, яка притягується до відповідальності, обставинами.

При цьому, посилання сторони захисту на певні рішення інших судів є некоректним, оскільки існуюча в Україні система права, зокрема, про адміністративні правопорушення, не передбачає його джерелом, судовий прецедент. Згідно ч.1 ст.36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, рішення судів, зокрема, й ті, на які посилається апелянт, не створюють правових позицій, які б формували єдність судової практики в Україні.

За таких підстав, враховуючи, що положеннями КУпАП не передбачено процедуру зупинення провадження за наведених стороною захисту обставин, вважаю необхідним відмовити у задоволенні поданого клопотання.

Щодо клопотань захисника Рикун А.В. про призначення ОСОБА_1 покарання з урахуванням принципу індивідуалізації, зокрема, застосувати ст.69 КК України та не призначати йому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом; про визнання відеозапису та рапорту працівника поліції недопустимим та недостовірним доказом, суд апеляційної інстанції зазначає, що аналіз та оцінку цих доводів буде надано за наслідками розгляду справи.

Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи захисника Рикун А.В., який підтримав апеляційну скаргу разом із доповненнями та просив її задовольнити, перевіривши ці доводи та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд при розгляді справи відносно ОСОБА_1 дотримався всіх вказаних вимог закону.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, внаслідок порушення ним вимог п.2.5 Правил дорожнього руху.

Так, згідно з п. 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху передбачена ч.1 ст.130 КУпАП, диспозиція якої передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, з системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що проходження в установленому порядку огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є обов`язком водія, а не його правом.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №580478 від 01 лютого 2026 року, в якому зазначено про те, що 01 лютого 2026 року о 10 годині 00 хвилин в м.Чугуїв, вул. Харківсьа, 2А, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Водію було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Alcotest Drager 6820, на що водій відмовився, та відмовився проходити такий огляд у встановленому законом порядку у медичному закладі в присутності лікаря, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.

ОСОБА_1 був ознайомлений з відомостями цього протоколу, про що свідчить його власноручний підпис у цьому протоколі в графах: «Підпис особи, якій роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП та яка ознайомлена з місцем та часом розгляду справи: ( ОСОБА_1 ); «Пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності по суті порушення»; «Підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (зі змістом протоколу ознайомлений(а), копію протоколу отримав(ла), внесені про мене дані-правильні): ОСОБА_1 )» (арк.1).

Будь-яких заперечень щодо відомостей, які зазначені в протоколі, або зауважень щодо незаконних дій працівників поліції, ОСОБА_1 не зазначив ні в протоколі про адміністративне правопорушення, ні в інших документах, доданих працівниками поліції до цього протоколу.

У матеріалах справи міститься акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів та направлення на огляд водія до Чугуївської ЦРЛ від 01 лютого 2026 року, згідно з якими ОСОБА_1 під час події мав виражені ознаки сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Огляд не проводився, у зв`язку з відмовою водія від проходження огляду (арк.3,4).

Відповідно до відомостей рапорту інспектора ВРПП Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області, ОСОБА_2 , у якому зазначено про те, що під час несення служби по Чугуївському районі, 01 лютого 2026 року о 10 годині 00 хвилин на блокпосту «Дім», по вул. Харківська, 2, м. Чугуїв Харківської області, був зупинений автомобіль Skoda Octavia, д.н. НОМЕР_1 , під керуванням гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Водію було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Alcotest Drager 6820, на що водій відмовився, та відмовився проходити такий огляд у встановленому законом порядку в медичному закладі у присутності лікаря. Факт відмови згідно ст.266 КУпАП було зафіксовано за допомогою нагрудної камери. За порушення вимог п.2.5 ПДР, на гр. ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення ЕПР1 №580478 за ч.1 ст.130 КУпАП. Водія відсторонено від керування транспортним засобом шляхом постановки автомобіля в безпечне місце без порушень ПДР (арк.2).

У матеріалах справи наявний відеозапис події від 01 лютого 2026 року за участю ОСОБА_1 (арк.7), з якого вбачається, що події відбуваються на стаціонарному блокпості, де на вимогу працівника поліції транспортний засіб здійснив зупинку. Водій у салоні автомобіля знаходився сам та надав працівнику поліції відповідні документи у застосунку «Дія». Водієм виявився ОСОБА_1 . Під час спілкування з ОСОБА_1 працівником поліції виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці, у зв`язку з чим запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Драгер, або у відповідному медичному закладі, на що ОСОБА_1 відмовився, та пояснив, що «вживав вчора 100 грам». Працівник поліції роз`яснив ОСОБА_1 наслідки відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, а також права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП. Крім того, на питання працівника поліції про те, чи є ОСОБА_1 військовим, останній відповів, що «ні». Після складання адміністративних матеріалів, працівниками поліції ОСОБА_1 було ознайомлено зі змістом протоколу. Останній підписав його без жодних зауважень та отримав його копію. Крім того, ОСОБА_1 було відсторонено від подальшого керування транспортним засобом.

Таким чином, з відомостей цього відеозапису, об`єктивно вбачаються обставини події, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його зупинку, а також хід спілкування останнього з працівниками поліції, виявлення у нього ознак алкогольного сп`яніння, законну вимогу працівника поліції на проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння та відмову водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і у відповідному медичному закладі.

Крім того, вимога поліцейського про необхідність проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння була чіткою і зрозумілою для сприйняття, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 не було об`єктивних підстав для не проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, що, у свою чергу, свідчить про умисне бажання уникнути встановленої законом відповідальності за скоєне.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме відмова від вимоги поліцейського пройти в установленому порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, незалежно від того, чи був водій в стані алкогольного сп`яніння чи ні.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Однак, ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом на захист, звернувшись за допомогою до професійного адвоката, не скористався своєю процесуальною можливістю та не звернувся із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі.

Більш того, матеріали справи не містять відомостей про те, що стороною захисту подавалася заява у порядку, передбаченим чинним КПК України, до правоохоронних органів щодо фальсифікації цих матеріалів справи або про перевищення працівниками поліції своїх повноважень при виконанні ними своїх службових обов`язків при складанні адміністративного матеріалу відносно нього за ч.1 ст.130 КУпАП.

Також стороною захисту не надано відомостей про те, що вони зверталися до суду в порядку КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності працівників патрульної поліції.

Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, враховуючи, що сторона захисту не надала до суду будь-яких фактичних відомостей на підтвердження їх версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, а також складення ними протоколу та інших процесуальних документів за цією справою, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно відображені у протоколі про адміністративне правопорушення та інших письмових доказах, оскільки вони відповідають дійсності та заслуговують на увагу.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що працівниками поліції порушено порядок проведення огляду військовозобов`язаних на стан сп`яніння, оскільки він є діючим військовослужбовцем, є необґрунтованими, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.15 КУпАП, військовослужбовці несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах

За змістом ст.266-1 КпАП України огляд на стан сп`яніння проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром, лише щодо військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин.

Також, відповідно до ст.266-1 КпАП України огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Аналіз положень ст.266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою права не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом.

Отже, положення ст. 266-1 КУпАП не стосуються спеціального суб`єкту - водія транспортного засобу, а лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень.

Відповідно, порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України, які керують транспортними засобами на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції здійснюється в загальному порядку, встановленому ст.266 КУпАП, який проводить працівники Національної поліції.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» одним із завдань Служби правопорядку є забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів, контроль за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України

Вимогами п. 2 ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водії військових транспортних засобів зобов`язані виконувати передбачені законом вимоги поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами.

Крім того належить зауважити, що спеціально створеного суб`єкту владних повноважень – військової поліції на цей час не створено, їх повноваження за колом осіб спеціальним законом не визначено.

В розумінні логічного застосування правових норм, щодо яких законодавець на момент вчинення правопорушення ще не вніс відповідних змін, які відповідали б суспільним інтересам та певним обставинам (подолання часової прогалини у законодавстві) суд вважає належним не обмежуватись категорією «водій військового транспортного засобу» та застосовувати під час розгляду цієї справи цю категорію в значенні «водій військового транспортного засобу, який виконує бойове завдання або службовий обов`язок з використанням цивільного автомобіля».

В такому разі водій має підтвердити зазначене відповідними документами. Навіть і тоді, зазначене не обумовлює не виконанням водієм військового транспортного засобу вимог, передбачених ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» щодо виконання законних вимог поліцейського.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 лютого 2026 року о 10 годині 00 хвилин за адресою: вул. Харківська, буд.2-А в м. Чугуїв Харківської області, ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, тобто поза межами військової частини.

Разом з цим, будь-яких повідомлень про те, що він наразі виконує невідкладне відповідне бойове завдання працівникам поліції або прямує до розташування військової частини не висловлював, будь-яких доказів на підтвердження цього не надавав, навпаки, згідно відеозапису, наявного в матеріалах справи, пояснював працівникам поліції, що він не є військовослужбовцем.

За таких обставин посилання ОСОБА_1 на те, що оскільки він є діючим військовослужбовцем, то огляд на стан сп`яніння мав бути проведений виключно посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, є суб`єктивним та необґрунтованим.

Поряд із цим, у пункті 1 ч.1 ст.255 КпАП України зазначено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи органів Національної поліції (ст.130 КпАП України), у зв`язку з чим працівниками поліції правомірно складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .

Порядок, передбачений ч.2 ст.266 КУпАП визначає процедуру огляду водіїв, в той же час положення ст.266-1 КпАП України передбачають порядок огляду військовослужбовців. При цьому статус водія є спеціальною нормою для військовослужбовців і тому при проведенні огляду військовослужбовця водія таку процедуру проводить поліція, у випадку проведення огляду військовослужбовця пішохода такий огляд проводить військова служба правопорядку.

Отже, під час процедури огляду на стан сп`яніння водія представники військової служби правопорядку не повинні залучатись, у зв`язку з чим, доводи сторони захисту з цього приводу є безпідставними.

Таким чином, працівниками поліції було дотримано вимоги ст. 266 КУпАП, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, Закону України «Про національну поліцію».

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 з приводу незаконності зупинки транспортного засобу працівниками поліції є суб`єктивними, з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Поліцейський, згідно з п.п.2, 3 ч.1 ст.32 Закону України «Про Національну поліцію», має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; якщо особа перебуває на території чи об`єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжено і діє на даний час.

Згідно з п. 5 та 7 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: - запроваджувати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світломаскування; - перевіряти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України.

У пункті 5 «Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року №1456, право на проведення перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян надано відповідним уповноваженим особам Національної поліції, СБУ, Національної гвардії, Держприкордонслужби, ДМС, Держмитслужби та Збройних Сил, які визначені в наказі коменданта.

Із долученого до матеріалів справи рапорту працівника поліції, а також відеозапису, наявного в матеріалах справи, вбачається, що події відбувались на стаціонарному блокпості «Дім», тому суд апеляційної інстанції вважає, що працівники поліції діяли в межах повноважень та у спосіб, встановлений Законом України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з дотриманням вимог «Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану», порушень працівниками поліції вимог чинного законодавства не встановлено, а тому доводи апеляційної скарги щодо незаконності зупинки транспортного засобу є безпідставними.

Доводи ОСОБА_1 про формальне встановлення працівниками поліції ознак алкогольного сп`яніння не можуть бути прийняті до уваги, оскільки підстави вважати чи перебуває особа у стані сп`яніння відноситься до виключних повноважень працівників поліції, цьому кореспондує обов`язок водія на вимогу поліцейського пройти в установленому законом порядку огляд, як на місці зупинки транспортного засобу, так і у відповідному медичному закладі, що і було запропоновано останньому.

Поряд із цим, працівниками поліції в протоколі про адміністративне правопорушення було зазначено, що у ОСОБА_1 наявні ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота; порушення мови; поведінка, що не відповідає обстановці (арк.1).

Отже, працівники поліції, виявивши ці ознаки, законно та обґрунтовано запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку.

Підстави, умови та порядок проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння визначені ст.266 КУпАП, п.2.5 Правил дорожнього руху та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі Інструкція).

За змістом цих нормативних документів водій зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти огляд з метою встановлення стану сп`яніння.

Відповідно до ч.2 Розділу І вищезазначеної Інструкції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння, згідно ч.3 Розділу І Інструкції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Пунктом 6 Інструкції передбачено, що огляд на стан сп`яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом або лікарем закладу охорони здоров`я.

У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд, відповідно до ч.7 Інструкції, проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до ст.266 КУпАП.

Згідно з п.2.5 Правил дорожнього руху водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а саме пройти відповідний огляд в установленому порядку. Крім того, водій транспортного засобу повинен своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.

З огляду на те, чи погодиться особа на проходження огляду на стан сп`яніння, чи відмовиться від нього, працівник поліції вносить виявлені ознаки або до протоколу про адміністративне правопорушення в разі відмови, або до направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо особа надала таку згоду на проходження огляду в закладі охорони здоров`я.

При цьому, посилання у протоколі на ознаки алкогольного сп`яніння, які є підставою для проведення відповідного огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, відповідає роз`ясненням, що містяться в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23 грудня 2005 року, а саме: якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати у протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Поняття «виявлення у особи ознак сп`яніння» та «встановлення стану сп`яніння особи» є різними за своїм змістом. Ознаки сп`яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, тощо і саме ці ознаки є підставою для проходження огляду на стан сп`яніння (п.2.5 ПДР).

Виявлення ознак, із врахуванням вимог діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів.

З відеозапису події за участю ОСОБА_1 від 01 лютого 2026 року об`єктивно вбачається, що працівник поліції при спілкуванні з водієм виявив у останнього ознаки алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим запропонував останньому пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у передбаченому законом порядку, від якого він відмовився.

Крім того, водій після оформлення адміністративних матеріалів, будучи незгодним з протизаконними діями працівників поліції, самостійно медичний огляд не пройшов, із заявами про неправильність дій чи порушення його процесуальних прав та складання протоколу до компетентних органів не звертався і матеріали справи таких відомостей не містять.

Зазначене беззаперечно свідчить про обґрунтованість встановлених працівниками поліції ознак алкогольного сп`яніння, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення, акті огляду на стан алкогольного сп`яніння та направленні на огляд водія, що свідчить про необґрунтованість доводів апеляційної скарги в цій частині.

Твердження сторони захисту про те, що доданий до матеріалів справи відеозапис події не можна визнати належним та допустимим доказом, є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 40 Закону України «Про національну поліцію» врегульовано застосування поліцейськими технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 266 КУпАП та положеннями «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» унормовано використання поліцейськими технічних засобів відеозапису при фіксуванні відмови особи від проходження огляду на стан сп`яніння.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Крім того, слід звернути увагу учасників судового розгляду на особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження, а також природи правопорушення.

Норми ст. 251 КУпАП встановлюють характер джерел та змісту доказової інформації по справі, це «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів.

Разом з тим, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Слід зазначити, що тільки у справах про адміністративні правопорушення докази можуть мати відносний характер і полягають у тому, що зміст таких доказів відтворює (приблизно чи вірогідно) фактичну обстановку, що має значення для правильного розгляду справи. Водночас, докази, що мають відносний характер можуть незначно корелювати з фактичними даними, які мають тісний зв`язок із фактами предмета доведення, що, в свою чергу, здатні підтвердити існування чи відсутність доказових фактів.

Вимогами ч.2 ст.266 КУпАП визначено, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.

Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.

Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

З відомостей матеріалів справи вбачається, що відеозапис у цій справі доданий до протоколу ЕПР1 №580478 від 01 лютого 2026 року відповідальною особою, а матеріали справи не містять даних про незаконне їх походження.

Таким чином, відеозапис доданий до протоколу про адміністративне правопорушення відображає відомості для встановлення процесуально визначальних фактів для об`єктивного розгляду цієї справи, а саме факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, його зупинку, виявлення ознак алкогольного сп`яніння, законну вимогу працівника поліції на проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння та відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Драгер, так і у відповідному медичному закладі, у зв`язку з чим, є доказом у справі про адміністративне правопорушення, як це передбачено ст.251 КУпАП.

Аналізуючи апеляційні доводи сторони захисту про належність такого доказу, як протокол про адміністративне правопорушення, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Відповідно до статей 23 та 25 Закону України «Про Національну поліцію», підпункту 40 пункту 4 Положення про Національну поліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Положення про інформаційно-комунікаційну систему «Інформаційний портал Національної поліції України», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03 серпня 2017 року № 676, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 серпня 2017 року № 1059/30927 (зі змінами), Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення в органах поліції, затвердженої Наказом міністерства внутрішніх справ України №1376 від 06 листопада 2015 року, абзацу другого пункту 1 розділу II Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07 листопада 2015 року № 1395, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року № 1408/27853 (зі змінами від 25 січня 2024 року

за № 133/41478, затвердженими Наказом Міністерства

внутрішніх справ України 11 січня 2024 року № 20),

з 01 липня 2024 року в підрозділах поліції запроваджено оформлення протоколу про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в електронному вигляді за допомогою логістичного пристрою.

Таким чином, за наявності технічної можливості протокол про адміністративне правопорушення складається в електронній формі з автоматичним присвоєнням йому відповідної серії та номера, який роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв.

Наявний в матеріалах справи протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КпАП України, оформлений компетентним органом в межах повноважень наданих особі, яка його склала, в якому чітко викладено як суть правопорушення так і інші відомості, необхідні для правильного вирішення даної справи.

Щодо доводів апеляційної скарги сторони захисту про те, що рапорт працівників поліції не є доказом у справі та може братися до уваги, апеляційний суд зазначає наступне.

Рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є документом, яким поліцейські інформують керівництво про законність та обґрунтованість дій під час встановлення обставин вчинення особою адміністративного правопорушення. Разом з цим, вказаний документ містить дані про обставини, що підлягають доказуванню по справі про адміністративне правопорушення. Він підлягає аналізу та оцінці в сукупності з усіма наявними доказами.

При цьому, рапорт поліцейського дійсно не є самостійним беззаперечним доказом вини особи, у вчиненні адміністративного правопорушення, однак, протокол про адміністративне правопорушення та рапорт оцінюються судом у сукупності з іншими доказами у справі, які узгоджуються між собою та доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Таким чином, твердження апелянта про те, що рапорт, який є в матеріалах справи, не повинен братися до уваги, не є слушними.

Аналізуючи доводи сторони захисту щодо можливості застосування положень ст.69 КК України, апеляційний суд не може проігнорувати санкцією ч.1 ст.130 КУпАП, якою передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, з огляду на наступне.

Зокрема, відповідно до ч.2 ст.33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують його відповідальність.

Разом з цим, за змістом ч.1 ст.130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З аналізу вищевказаної норми закону вбачається, що санкція ч.1 ст.130 КУпАП не є альтернативною, а передбачає адміністративне стягнення у виді штрафу поєднаного із позбавлення права керування транспортними засобами.

При цьому, у даному конкретному випадку, загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч.1 ст.33 КУпАП, не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

Отже, у цій справі, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч.1 ст.130 КУпАП, ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м`якого, ніж передбачено законом.

Більш того, законодавчо заборонено, починаючи з 17 березня 2021 року, визнання такого правопорушення малозначним та передачу матеріалів справи на розгляд трудовому колективу чи громадській організації, військовій частині (ч. 1 ст. 21 та примітка до ст. 22 КУпАП).

При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відносить до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки, зокрема і для осіб, яким надає допомогу з огляду на свої службові обов`язки.

У даному конкретному випадку, з огляду на положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, у рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи користується автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізує своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст.130 КУпАП, є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху.

Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями.

Суд не вправі, при визнанні особи винуватою за ч. 1 ст.130 КУпАП, призначити інше покарання, ніж передбачене санкцією, або ж перейти до іншого виду стягнення чи звільнити від стягнення, оскільки Законом України встановлена пряма заборона застосування пом`якшення стягнення чи звільнення від стягнення.

Крім того, апеляційний суд бере до уваги правові висновки, що містяться в п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», з яких вбачається, що судам необхідно враховувати, що КУпАП не передбачає накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією певної норми. Тому згідно зі ст.33 цього Кодексу основні й додаткові стягнення слід застосовувати з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеня його вини, майнового стану, обставин, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, у межах санкцій відповідних норм.

При цьому нормами КУпАП не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції певної норми, або не накладення одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної норми як обов`язкового, а посилання сторони захисту на ст.69 КК України та можливість її застосування за аналогією при накладенні адміністративного стягнення за ч.1 ст.130 КУпАП не відповідає чинному законодавству, оскільки положення ст.69 КК України поширюються виключно на випадки вчинення кримінального правопорушення, а також безпосередньо у тесті КК України, а саме у ч.4 ст.3 КК України, міститься пряма заборона застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією.

Крім того, застосування аналогії при накладенні адміністративного стягнення свідчить про порушення принципу законності, на якому ґрунтуються норми КУпАП. Так, відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 на посаді водія-сапера інженерно-саперного відділення 3 батальйону територіальної оборони та приймає безпосередню участь у відсічі збройної агресії російської федерації проти України, а позбавлення права керування фактично позбавить його можливості виконувати сої безпосередні службові обов`язки із захисту Батьківщини, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог з урахуванням встановленої законодавцем безальтернативної санкції, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.

Апеляційний суд також бере до уваги, що ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки з ознаками алкогольного сп`яніння, усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих.

Отже, накладення судом першої інстанції адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч.1 ст.130 КУпАП, вимогам ст.ст.33, 34 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню.

Законодавець не передбачає можливості призначення стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами, у зв`язку з чим апеляційна скарга сторони захисту в цій частині задоволенню не підлягає.

Вчинення діяння, яке кваліфікуються в національному законодавстві за статтями 130 КУпАП, є найбільш тяжкими порушеннями у сфері безпеки дорожнього руху.

Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями.

Водій ОСОБА_1 , вчиняючи адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, повинен був розуміти, що таким чином поставив у небезпеку кожного потенційного учасника дорожнього руху, а також інших людей, які могли перебувати поряд з проїжджою частиною по напрямку руху його автомобіля.

Отже, наведені доводи сторони захисту про призначення ОСОБА_1 стягнення без позбавлення права керування транспортним засобом не відповідають вимогам Закону, а тому не підлягають задоволенню.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з`ясуванні судом всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та вірно притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції є безпідставною.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

У зв`язку з викладеним, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не підлягає.

Керуючись статтею 294 КУпАП, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання ОСОБА_1 про зупинення адміністративного провадження у справі стосовно нього – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Чугуївського міського суду Харківської області від 01 квітня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков