Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №712/960/26 — Соснівський районний суд м. Черкаси

Справа № 712/960/26

Провадження № 2др/712/54/26

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2026 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого /судді Троян Т.Є.

за участі секретаря Чумак Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву позивачки ОСОБА_1 про винесення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу та заяву представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Гнатюк А.І. про винесення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та заборону вчиняти дії щодо виселення,

В С Т А Н О В И В:

27 травня 2026 року у зазначеній вище справі постановлено рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та заборону вчиняти дії щодо виселення - задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право тимчасового користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 строком на шість місяців з дня набрання рішенням суду законної сили. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні зазначеною квартирою протягом строку тимчасового користування, визначеного цим рішенням суду. Після спливу шестимісячного строку з дня набрання рішенням суду законної сили право користування ОСОБА_1 спірною квартирою на підставі зазначеного рішення припиняється.

В зазначеному рішенні судом не вирішувалось питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу представника позивача.

Так, 01 червня 2026 року до Соснівського районного суду м. Черкаси звернулася позивачка із заявою про винесення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000 грн. з відповідача ОСОБА_2 .

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 червня 2026 заяву прийнято до провадження, розгляд заяви вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.

В подальшому 22.06.2026 року надійшла додаткова заява, відповідно до якої розмір правничої допомоги позивачки збільшився на 3000 гривень у зв`язку із отриманням повного тексту рішення, аналізу перспектив та консультацій з адвокатом щодо необхідності його апеляційного оскарження.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 червня 2026 об`єднано в одне провадження заяву представника відповідача та позивачки про винесення додаткового рішення та додаткової заяви до неї (провадження №2др/712/54/26, провадження №2др/712/55/26, провадження №2др/712/71/26) та присвоєно справі №712/960/26, провадження №2др/712/54/26.

Представник позивачки – адвокат Дерунець О.А. в судовому засіданні заяву підтримала, з урахуванням додаткової заяви до неї, просила задовольнити. Підтримала додатково скеровані заяви від 24.04.2026, відповідно до яких просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, які орієнтовно складають 70 % від заявленого розміру в сумі 13 000 гривень. Вказувала, що заяву про наміри подати докази понесених витрат на правничу допомогу було зроблено строною позивача під час підготовчого судового засідання. Позивачкою виконані процесуальні вимоги закону та надані відповідні докази на підтвердження понесених витрат. 03.06.2026 додатково скеровані через канцелярію суду паперові документи з власноручними підписами сторін, платіжні інструкції про оплату юридичних послуг з відповідним призначенням платежу. Просила відхилити доводи представника відповідача та в подальшому вирішити питання про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних із правничою допомогою у зв`язку із розглядом заяв за провадженнями №2др/712/54/26, №2др/712/55/26, №2др/712/71/26).

Щодо заяви представника відповідача –адвоката Гнатюк А.І. про стягнення правничої допомоги в розмірі 11200 гривень, пропорційно до задоволеної частини з позивачки, заперечувала з підстав відсутності доказів понесення даних витрат, тобто доказів оплати таких послуг, що повинно бути підтверджене платіжними документами, банківськими або касовими чеками тощо. З огляду на сталу практику Верховного Суду з аналогічних питань, відсутність доказів фактичного понесення витрат на правничу допомогу є підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат.

Представник відповідача – адвокат Гнатюк О.А. скерувала заперечення, які підтримала в судовому засіданні, зокрема зазначила, що позивачкою при поданні позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог не було подано попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат. Крім того, зазначила, що до заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу позивачкою не додано належних доказів направлення її копії з додатками іншим учасникам справи, що позбавило відповідача можливості своєчасно подати заперечення щодо обсягу та співмірності заявлених витрат. Додаткова заява від 22.06.2026 про стягнення 3000 гривень подана з пропущенням строку, встановленого п.8 ст.141 ЦПК України. Також позивачем додано до заяви неналежне підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки до заяви додається лише витяг з договору з адвокатом, який містить перелік сум без повного тексту договору. У зв`язку з наведеним представник відповідача просив врахувати процесуальну поведінку позивача та зміну тактики захисту та вважала, що заява позивачки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Щодо заперечень представника позивача на її заяву про стягнення 11200 гривень витрат на правничу допомогу зазначила, що відсутність платіжних документів не спростовує того факту що дані витрати для відповідача є реальними та неминучими і будуть понесені в будь-якому випадку, що узгоджується с практикою ЄСПЛ та Верховного Суду, в тому числі на яку посилалась представник позивачки.

Дослідивши матеріали заяви та цивільної справи, вислухавши представників сторін, судом встановлено наступне.

Пунктом 3 частини 1 статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).

Так, ч.1 ст.15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частинами 1, 2, 3, 4 ст. 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 2 ст.141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України).

Так, відповідно до наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що позивачем понесені судові витрати на надання правничої допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивачки ОСОБА_1 під час судового розгляду справи судом першої інстанції здійснювала адвокат Дерунець Ольга Анатоліївна, яка на підтвердження повноважень представника надала суду витяг з договору правничої допомоги, акт приймання робіт, квитанцію про виконання платіжної інструкції від 01.06.2026 про перерахування 10 000 гривень. До додаткової заяви від 22.06.2026 додано Додаткову угоду до Договору про надання юридичних послуг від 15.05.2026, квитанцію про виконання платіжної інструкції від 10.06.2026 про перерахування 3000 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009 року, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014 року, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд, оцінюючи обґрунтованість первісної заяви представника позивача про стягнення витрат на професійну правову допомогу в сумі 10 000 гривень, співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, складанням процесуальних документів, часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, вважає, що заявлена представником позивача сума витрат на правничу допомогу не перевищує середню розумну оцінку для цивільних справ аналогічного обсягу в регіоні.

Щодо доводів представника відповідача про неналежне підтвердження позивачкою розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки до заяви додано лише витяг з договору, який містить перелік сум без повного тексту договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи за умови їх фактичного понесення та підтвердження належними доказами.

Разом з тим, оцінюючи подані докази, суд виходить із того, що процесуальне законодавство не встановлює виключного переліку документів, якими може підтверджуватися факт понесення витрат на правничу допомогу. Такими доказами можуть бути, зокрема, договір про надання правничої допомоги, рахунки, акти виконаних робіт, платіжні документи та інші документи, які у своїй сукупності дають можливість встановити факт надання правничої допомоги, її обсяг та вартість.

Відповідно до п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 10 від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 року по справі №462/9002/14-ц (провадження №61-9880св18), прийшов до наступних висновків: «свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес).

Доводи представнка відповідача щодо неподання позивачкою попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат та ненаправлення копії заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу іншим учасникам справи суд відхиляє.

Відповідно до статей 133, 137, 141 ЦПК України щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу спрямовані на забезпечення реалізації права особи на відшкодування витрат, понесених у зв`язку із захистом своїх прав у суді, а не на створення надмірних процесуальних бар`єрів для доступу до правосуддя.

Неподання попереднього розрахунку судових витрат саме по собі не може розглядатися як безумовна підстава для відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, якщо такі витрати фактично понесені, підтверджені належними доказами та суд має можливість оцінити їх обґрунтованість, співмірність і необхідність.

Застосування процесуальних норм має здійснюватися з урахуванням принципів верховенства права, доступу до правосуддя та недопустимості надмірного формалізму. Саме по собі недотримання стороною окремої процесуальної вимоги не повинно призводити до непропорційного обмеження права особи на компенсацію необхідних витрат, понесених у зв`язку із професійним правничим супроводом.

З приводу доводів про ненаправлення відповідачу копії заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу разом із додатками, суд зазначає, що відповідач був обізнаний про заявлені позивачкою вимоги щодо відшкодування судових витрат та мав можливість реалізувати своє право на подання заперечень щодо їх розміру та співмірності.

При цьому, сам факт ненадання копії заяви іншим учасникам справи не свідчить про відсутність у позивачки права на компенсацію понесених витрат, оскільки визначальним є встановлення факту їх понесення, підтвердження розміру та оцінка їх співмірності з урахуванням критеріїв, визначених процесуальним законом.

За таких обставин суд вважає, що наведені представником відповідача заперечення не є визначальними за встановлених обставин та не спростовують право позивачки на вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено судом, позивачкою заявлено вимогу про визнання права користування спірним житловим приміщенням без обмеження такого права у часі та усунення перешкод у користуванні житлом.

Судом позов задоволено частково: визнано за позивачкою право тимчасового користування спірною квартирою строком на шість місяців із дня набрання рішенням законної сили та зобов`язано відповідача не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням протягом зазначеного строку.

Отже, судом визнано обґрунтованість вимог позивачки щодо необхідності захисту її права користування житлом, однак спосіб та обсяг такого захисту визначено судом не у заявленому позивачкою обсязі, оскільки вимога фактично була спрямована на встановлення права користування без обмеження строком.

Витрати на професійну правничу допомогу відповідно до заяви від 01.06.2026 заявлено позивачкою у розмірі 10 000 грн.

Щодо заявленого позивачкою збільшення витрат на професійну правничу допомогу на 3 000 грн у зв`язку з аналізом повного тексту судового рішення та оцінкою перспектив апеляційного оскарження, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст 133, 137, 141 ЦПК України до складу судових витрат належать витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи, які мають бути необхідними, реальними та співмірними.

Витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу в межах розгляду справи судом відповідної інстанції та охоплюють дії, спрямовані на захист прав та інтересів сторони саме в межах цього судового провадження.

Оцінка повного тексту судового рішення та формування правової позиції щодо можливого апеляційного оскарження є процесуальними діями, які за своєю суттю виходять за межі розгляду справи судом першої інстанції та пов`язані з реалізацією права на апеляційне оскарження, яке є самостійною стадією судового процесу.

Отже, такі витрати не можуть бути покладені на іншу сторону як витрати, пов`язані з розглядом справи у суді першої інстанції.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу у частині 3 000 грн., які заявлені відповідно до додаткової заяви від 22.06.2026.

Оскільки заявлений позивачкою спосіб захисту задоволено лише частково, з урахуванням характеру спірних правовідносин, обсягу задоволених вимог та результату розгляду справи, суд доходить висновку про необхідність пропорційного розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням часткового задоволення позову та того, що судове рішення не призвело до визнання за позивачкою безстрокового права користування спірним житлом, а встановило лише тимчасовий період користування, суд вважає співмірним та обґрунтованим стягнути з відповідача на користь позивачки 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Такий розмір відповідає принципу пропорційності розподілу судових витрат та відображає фактичний обсяг задоволених позовних вимог.

Щодо заяви представника позивачки- адвоката Дерунець О.А. про стягнення з відповідача додаткових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з підготовкою та розглядом заяви про ухвалення додаткового рішення (провадження №2др/712/54/26, провадження №2др/712/55/26, провадження №2др/712/71/26) щодо розподілу судових витрат (без вказівки на конкретну суму), суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст.133, 137, 141 ЦПК України відшкодуванню підлягають витрати на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом конкретної справи, та які відповідають критеріям реальності, необхідності та розумності.

Разом з тим, заява про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат є похідною від основного спору та не є самостійним предметом позовного провадження. Витрати, понесені стороною у зв`язку з підготовкою такої заяви, не можуть автоматично покладатися на іншу сторону лише з огляду на сам факт їх понесення.

При вирішенні питання про їх розподіл суд має враховувати, що додаткове рішення щодо судових витрат є процесуальним механізмом завершення питання розподілу вже понесених витрат, а не окремою стадією вирішення матеріально-правового спору між сторонами.

Включення до складу судових витрат витрат на підготовку заяви про стягнення самих судових витрат призвело б до фактичного необмеженого збільшення витрат залежно від кількості процесуальних звернень сторони з питань їх компенсації, що не відповідає принципам розумності та пропорційності судових витрат.

За таких обставин суд дійшов висновку, що підстави для покладення на відповідача додаткових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом заяви про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, відсутні.

Вирішуючи питання про стягнення витрат щодо надання правничої допомоги з позивачки ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 суд виходить з наступного.

Так, відповідно до наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що відповідачем понесені судові витрати на надання правничої допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів відповідача ОСОБА_2 під час судового розгляду справи судом першої інстанції здійснювала адвокат Гнатюк Анастасія Іванівна, яка на підтвердження повноважень представника надала суду договір про надання та акт виконаних робіт, відповідно до якого загальна вартість правничої допомоги складає 11200 гривень.

Відповідно до ч. 2 ст.141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, вирішальним є процесуальний результат розгляду спору по суті.

У даній справі позов позивачки ОСОБА_1 задоволено частково: визнано за позивачкою право тимчасового користування спірним житловим приміщенням строком на шість місяців та зобов`язано відповідача не чинити перешкод у користуванні житлом протягом вказаного строку.

Отже, спір вирішено на користь позивачки, оскільки встановлено наявність у неї права користування житлом та надано судовий захист відповідному праву.

Обмеження строку користування житлом визначає межі способу захисту права позивачки та не є самостійним задоволенням вимог відповідача у розумінні статті 141 ЦПК України.

Встановлення судом меж здійснення права користування житлом є елементом способу судового захисту, спрямованого на забезпечення справедливого балансу між правом на повагу до житла та правом власності, і не утворює самостійного процесуального результату на користь відповідача.

За таких обставин відсутні підстави для покладення на позивачку обов`язку з відшкодування витрат відповідача на професійну правничу допомогу, оскільки відповідач не є стороною, на користь якої ухвалено рішення у спорі.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, відповідно до яких часткове задоволення позову означає вирішення спору на користь однієї із сторін у межах заявлених позовних вимог, а не модифікацію судом способу захисту порушеного права шляхом встановлення певних умов чи обмежень його реалізації (зокрема строку, порядку або способу здійснення права).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви представника відповідача – адвоката Гнатюк А.І. про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Беручи до уваги вищевказане, керуючись ст.ст.133, 137, 141, 270 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Ухвалити додаткове рішення за заявою позивачки ОСОБА_1 про винесення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та заборону вчиняти дії щодо виселення.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000 гривень.

У задоволенні заяви представника відповідача – адвоката Гнатюк А.І. про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та заборону вчиняти дії щодо виселення - відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Повний текст рішення виготовлений 25.06.2026.

Суддя Т.Є.Троян