Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №524/833/26 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 524/833/26

2/212/5293/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі: Головуючого судді - Власенко М.Д., за участі секретаря судового засідання – Машошиної Ю.О., розглянувши за відсутності учасників справи та без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувальних технічних засобів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення частки майна, належного на праві спільної сумісної власності,-

В С Т А Н О В И В:

В січні 2026 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визначити, що ідеальна частка ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 становить 1/5 частина кожного із співвласників квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_6 і після смерті якої відкрилась спадщина, яка складається з 1/5 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира належить позивачу, його померлій дружині, доньці ОСОБА_3 , доньці ОСОБА_5 та онуку ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 24 лютого 1994 року Сіверським Державним доломітним комбінатом Бюро приватизації житла Артемівського районі “Мансарда”. В установлений законом строк в 2013 році Другою

артемівською державної нотаріальною конторою була заведена спадкова справа після померлої ОСОБА_6 . В подальшому, у зв`язку зі збройною агресією рф на території України Друга державна нотаріальна контора міста Артемівськ припинила свою діяльність, а архівні установи були знищені. На даний час м.Сіверськ, де знаходиться спадкова квартира є тимчасово окупованою територією України. Через дану обставину свідоцтво про право на спадщину за законом не було отримано.В даний час позивач бажає визначити частки у спільній сумісній власності квартири АДРЕСА_1 . Оскільки згідно Свідоцтва про право власності на житло частки кожного із співвласників є рівними, кожен учасник спільної сумісної власності має право вимагати виділення ідеальних часток. Тому, виходячи з вищевикладеного, вважає, що йому, ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 належить кожному по 1/5 частки квартири.

Ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 10 лютого 2026 року цивільну справу за вказаним позовом передано на розгляд до Покровського районного суду міста Кривого Рогу.

Ухвалою суду від 21 травня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи її його участі, позовні вимоги визнала у повному обсязі.

Треті особи у судове засідання не з`явились, кожен окремо надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 уклали шлюб 14 квітня 1963 року, про що зроблено відповідний актовий запис № 76 від 14 квітня 1963 року, що підтверджується копією свідоцтва про одруження. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_8 змінила прізвище з “ ОСОБА_8 ” на “ ОСОБА_9 ” (а.с.12).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , про що зроблено відповідний актовий запис № 3 від 06 січня 1968 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.14).

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 24 лютого 1994 року, виданого Сіверським Державним доломітним комбінатом Бюро приватизації житла Артемівського районі “Мансарда”, квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві спільної (сумісної) власності ОСОБА_10 та членам її сім`ї ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 . Свідоцтво видане згідно з розпорядженням № 631 від 24 лютого 1994 року. Квартира АДРЕСА_1 зареєстрована бюро приватизації житла “Мансарда” на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва і записана у реєстрову книгу за № 631 (а.с.8).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що виконкомом Сіверської міської ради Артемівського району Донецької області зроблено відповідний актовий запис № 117 від 01 липня 2013 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.10).

Згідно довідки ПП “Донжитсервіс” № 1061 від 04 листопада 2013 року, ОСОБА_10 дійсно була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 з 14 травня 1974 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).

Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрації розірвання шлюбу від 22 серпня 2025 року, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 перебували у зареєстрованому шлюбі (актовий запис № 89 від 26 квітня 2001 року, який зроблений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Артемівському району реєстраційної служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області). Після розірвання шлюбу ОСОБА_12 змінила прізвище на “ ОСОБА_9 ” (а.с.15).

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є сином ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , про що зроблено відповідний актовий запис № 70 від 01 червня 1992 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.16).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану"введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 (у редакції станом на час розгляду справи), місто Сіверськ Сіверської міської територіальної громади з 22 січня 2026 року є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.1-2 статті 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Частиною 1 статті 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно ч.1, 2 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Частинами 1-3 статті 372 ЦК України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

У відповідності до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

Згідно вимог статті 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року №20 “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності”, частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

З постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року “Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав” вбачається, що розглядаючи позови, пов`язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до статті 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Відповідно до ч.1-2 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

В постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року “Про судову практику у справах про спадкування” зазначено, що у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (частина друга статті 370,частина друга статті 372 ЦК). Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду.

Таким чином суд встановив, що за відсутності доведеності виключень, передбачених частиною другою статті 370 та частини другої статті 372 Цивільного кодексу України, частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 570/997/19 (провадження № 61-16257св20), вказано, що «для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд резюмує, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.

Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19); від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), від 14 серпня 2024 року у справі № 522/3974/20.

Враховуючи, що на час звернення позивача до суду із даним позовом його дружина – ОСОБА_6 , яка була співвласником майна, померла, тому відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України її цивільна правоздатність припинилася, що свідчить про неможливість визначення права власності на 1/5 частину спірної квартири за померлою особою. Крім того, вказаний спосіб захисту не є ефективним у розумінні положень статті 16 ЦК України.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги про визначення часток у праві спільної сумісної власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 задоволенню не підлягають з вищевикладених підстав.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Враховуючи результат вирішення спору, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн. слід віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст.ст.4, 5, 6, 12, 13, 77-81, 263-265, 273 ЦПК України, ст.ст.319, 321, 368-369, 372 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення частки майна, належного на праві спільної сумісної власності.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання ВПО: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .

Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП не відомо, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6

Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання ВПО: АДРЕСА_5 .

Відповідно до ч.6 ст.259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Повний текст рішення складено та підписано без проголошення 25 червня 2026 року.

Суддя: М.Д. Власенко