Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №569/4010/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/4010/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді – Балацької О.Р.

за участі секретаря судового засідання – Кулікович Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий зміст позовних вимог та заперечень відповідача.

До Рівненського міського суду Рівненської області надійшла на розгляд позовна заява представника Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» Шкапенко О.В. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 89 615 грн. 36 коп.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 31 липня 2024 року між Акціонерним товариством «АКЦЕНТ-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ABH0CT155101722445239295, відповідно до умов якого відповідачу надано споживчий кредит у розмірі 75 000 грн строком на 60 місяців, до 30 липня 2029 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 75 % річних. Позивач стверджує, що свої зобов`язання за договором виконав належним чином та в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти на погоджених сторонами умовах. Водночас відповідач, всупереч умовам кредитного договору та вимогам цивільного законодавства, належним чином взяті на себе зобов`язання не виконувала, у зв`язку з чим допустила прострочення щомісячних платежів щодо погашення кредитної заборгованості та сплати процентів. Унаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань станом на 16 лютого 2026 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 89 615 грн 36 коп., яка, за розрахунком позивача, складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 71 754 грн 84 коп., заборгованості за нарахованими процентами в сумі 16 959 грн 20 коп. та пені в сумі 901 грн 32 коп. Посилаючись на положення статей 525, 526, 530, 610, 612, 625, 1050, 1054 ЦК України, а також умови укладеного кредитного договору, позивач вважає, що відповідач порушила взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів, у зв`язку з чим просить суд стягнути з останньої на свою користь вказану суму заборгованості, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662 грн 40 коп.

Представник відповідача Романчук І.І. подала до суду заяву про часткове визнання позову, в якій зазначила, що ОСОБА_1 визнає позовні вимоги АТ «А-Банк» частково, а саме в сумі 48 563 грн 66 коп., та заперечує проти їх задоволення в іншій частині. В обґрунтування своєї позиції представник відповідача вказала, що між сторонами дійсно укладено кредитний договір № АВН0СТ155101722445239295 від 31 липня 2024 року, відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 75 000 грн. Разом з тим, на думку сторони відповідача, умови договору містять суперечності щодо визначення процентної ставки за користування кредитом, оскільки пунктом 6 заяви про надання послуги «Швидка готівка» передбачено сплату 75 % річних, тоді як пунктом 8 цієї ж заяви встановлено денну процентну ставку у розмірі 0,16 %. Представник відповідача зазначає, що вказані умови допускають неоднозначне тлумачення, а тому відповідно до принципу contra proferentem та положень законодавства про захист прав споживачів такі неясності мають тлумачитися на користь споживача. Представник відповідача вважає, що заявлені банком до стягнення проценти є завищеними та не відповідають принципам справедливості, добросовісності та розумності. З урахуванням проведеного нею перерахунку заборгованості із застосуванням денної процентної ставки 0,16 % відповідач дійшла висновку, що станом на 16 лютого 2026 року заборгованість становила 60 001 грн 26 коп., з яких 51 511 грн 53 коп. – заборгованість за тілом кредиту та 8 489 грн 73 коп. – заборгованість за процентами. Крім того, представник відповідача зазначила, що 26 лютого 2026 року відповідач сплатила на користь банку 11 437 грн 60 коп., у зв`язку з чим залишок заборгованості складає 48 563 грн 66 коп., яку вона визнає. Також представник відповідача заперечила проти стягнення пені в сумі 901 грн 32 коп., посилаючись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким на період дії воєнного стану позичальників звільнено від відповідальності у вигляді неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошових зобов`язань. У зв`язку з наведеним представник відповідача просила суд задовольнити позов частково, стягнувши з відповідача 48 563 грн 66 коп., а в решті позовних вимог відмовити.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 лютого 2026 року справу передано судді Балацькій О.Р.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 18 березня 2026 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. (а.с. 36-37)

Представник відповідача у своїй заяві заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі, вказуючи на неоднозначність умов кредитного договору щодо розміру процентної ставки, безпідставність нарахування частини процентів та пені, у зв`язку з чим визнала позовні вимоги частково в сумі 48 563 грн 66 коп. та просила відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.

Учасники справи до суду не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про розгляд справи.

В порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України, розгляд справи здійснюється судом без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов частково підлягає задоволенню з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, докази.

Суд встановив, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49, 51 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України.

31 липня 2024 року між Акціонерним товариством «АКЦЕНТ-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ABH0CT155101722445239295 «Швидка готівка», який складається із Заяви клієнта та Графіку погашення кредиту. Відповідно до умов зазначеного договору банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 75 000 грн на поповнення обігових коштів строком на 60 місяців, тобто до 30 липня 2029 року. За користування кредитом позичальник зобов`язалася сплачувати проценти відповідно до умов договору та здійснювати щомісячне погашення заборгованості згідно із встановленим графіком платежів. Укладення кредитного договору, його умови та отримання відповідачем кредитних коштів підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями Заяви клієнта, Паспорта споживчого кредиту, графіка платежів та випискою по рахунку (а.с. 7-11)

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач належним чином умови кредитного договору не виконувала, у зв`язку з чим допустила прострочення виконання грошових зобов`язань. Станом на 16 лютого 2026 року позивачем визначено заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 89 615 грн 36 коп., з яких: 71 754 грн 84 коп. – заборгованість за тілом кредиту, 16 959 грн 20 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом та 901 грн 32 коп. – пеня за прострочення виконання зобов`язань (а.с. 12).

Разом з тим із поданої представником відповідача заяви та доданих до неї документів убачається, що відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, однак не погоджується із визначеним позивачем розміром заборгованості. На підтвердження своїх доводів відповідачем подано власний розрахунок заборгованості, відповідно до якого станом на 16 лютого 2026 року її розмір становив 60 001 грн 26 коп., у тому числі 51 511 грн 53 коп. заборгованості за основною сумою кредиту та 8 489 грн 73 коп. заборгованості за процентами. Крім того, відповідачем надано виписку по рахунку, з якої вбачається, що 26 лютого 2026 року нею було сплачено на користь позивача 11 437 грн 60 коп. в рахунок погашення кредитної заборгованості, у зв`язку з чим, на думку відповідача, залишок боргу становить 48 563 грн 66 коп.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами з приводу отримання відповідачем кредиту в АТ «АКЦЕНТ-БАНК».

ІV. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що передбачено пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно ст. 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду № 202/4494/16-ц від 31.10.2018 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 у справі № 561/77/19.

Відповідно до ч. 13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.

31.07.2024 між сторонами укладено кредитний договір № ABH0CT155101722445239295. Сторонами договору в належній формі було погоджено умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання і повернення, розмір відсотків за користування кредитом.

Умови укладеного між сторонами кредитного договору № ABH0CT155101722445239295 від 31.07.2024 позивачем були виконані, а саме відповідачу надано кредит в розмірі 75 000 грн. 00 коп., що підтверджується меморіальним ордером.

З наданих позивачем доказів убачається, що кредитний договір між сторонами укладено в електронній формі шляхом акцепту відповідачем умов кредитування через інформаційно-телекомунікаційну систему банку із застосуванням одноразового ідентифікатора / електронного підпису, порядок використання якого було погоджено сторонами при приєднанні до Умов та Правил банківського обслуговування.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», електронний правочин, підписаний у порядку, передбаченому законом, прирівнюється за правовими наслідками до письмового договору, підписаного власноручно.

Сам факт підписання електронного договору не вимагає подання паперового примірника з власноручним підписом сторони, оскільки юридичну силу має електронна форма правочину та дані електронної ідентифікації особи, яка його вчинила.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази укладення договору, зокрема заяву клієнта, індивідуальні умови кредитування, а також технічні та банківські документи, що підтверджують приєднання відповідача до умов кредитування.

Однак, як випливає з наданих розрахунків заборгованості, де відображено рух коштів з використанням кредиту та його погашенням, виписки по кредиту, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, у результаті чого станом на 16.02.2026 виникла заборгованість у розмірі 89 615 грн 36 коп., яка, за розрахунком позивача, складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 71 754 грн 84 коп., заборгованості за нарахованими процентами в сумі 16 959 грн 20 коп. та пені в сумі 901 грн 32 коп.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, однак в порядку вказаної правової норми такої позовної вимоги заявлено не було. Тому суд не вправі вийти за межі заявлених вимог з огляду на дію принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України).

Тобто в наданій до справи копії кредитного договору визначаються фактично два строки, в межах яких здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів.

Тому суд прийшов до висновку, що при вирішенні спірних правовідносин необхідно застосувати положення принципу contra proferentem.

З урахуванням наведеного суд бере до уваги розрахунок відповідача, здійснений із застосуванням процентної ставки 0,16 % на день, яка прямо визначена пунктом 8 заяви про надання послуги «Швидка готівка» та підлягає застосуванню як більш сприятлива для споживача умова договору. Відповідно до цього розрахунку заборгованість за процентами станом на 16 лютого 2026 року становить 8 489 грн 73 коп., і саме в цій частині вимоги позивача є обґрунтованими.

Суд зважає на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16, згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за користування кредитом, так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) вказується, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem». «Contra proferentem» (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» («no individually negotiated»), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін». Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості не підлягають врахуванню завуальовані, неоднозначні умови, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, поза чітко вказаного строку кредитування.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів, а відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Очевидно, що визначений розмір процентів є непропорційно великою сумою компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості кредиту), не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Правильність застосування положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до зменшення заборгованості саме за процентами від суми позики, а не лише до неустойки, підтверджується постановою Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19.

Також, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відсутність позову про оспорення кредитного договору чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Судом перевірено наданий відповідачем розрахунок заборгованості, здійснений із застосуванням процентної ставки 0,16 % на день, передбаченої пунктом 8 заяви про надання послуги «Швидка готівка». Відповідно до зазначеного розрахунку станом на 16 лютого 2026 року заборгованість за кредитним договором становила 60 001 грн 26 коп., з яких 51 511 грн 53 коп. становить заборгованість за тілом кредиту, а 8 489 грн 73 коп. - заборгованість за процентами.

Суд враховує, що вказаний розрахунок узгоджується з наявними у справі виписками по рахунку, враховує фактично здійснені відповідачем платежі, є арифметично правильним та не спростований належними і допустимими доказами з боку позивача.

Натомість розрахунок позивача здійснений виходячи із застосування процентної ставки 75 % річних, тоді як умови договору щодо розміру процентної ставки є неоднозначними та допускають різне тлумачення. За таких обставин суд застосовує принцип contra proferentem та тлумачить відповідні положення договору на користь споживача.

За таких обставин суд вважає доведеним розмір заборгованості за кредитним договором у сумі 60 001 грн 26 коп., з яких 51 511 грн 53 коп. становить заборгованість за тілом кредиту та 8 489 грн 73 коп. - заборгованість за процентами.

Стосовно вимог позивача стягнути з відповідача пеню в розмірі 901 грн. 32 коп. суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанова від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (пункт 69).

Норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України (постанова Великої Палати ВС від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), постанова КЦС ВС від 08 листопада 2023 року у справі № 755/3412/22).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває і до сьогодні.

Відтак, враховуючи наведене, боржник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення на період воєнного стану. Неустойка, нарахована включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки позивачем у період дії в Україні воєнного стану нараховано до сплати пеню в розмірі 901 грн. 32 коп., від сплати якої відповідач звільняється відповідно до зазначених вище вимог ЦК України, суд робить висновок про відсутність правових підстав для стягнення такої.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором від 31.07.2024 в розмірі 60 001 грн. 26 коп., що складається з заборгованості за тілом кредиту 51 511 грн. 53 коп. та заборгованості за процентами 8 489 грн. 73 коп. є обґрунтованими, а відтак позов підлягає до часткового задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

У зв`язку з висновком суду про часткове задоволення позову, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути 1 782 грн. 58 коп. судового збору (60001,26*2662,40/89615,36).

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 19, 76-81, 141, 223, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» заборгованість за кредитним договором № ABH0CT155101722445239295 від 31.07.2024 у розмірі 60 001 (шістдесят тисяч одна) гривня 26 копійок, що складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 51 511 (п`ятдесят одна тисяча п`ятсот одинадцять) гривень 53 копійки та заборгованості за процентами у розмірі 8 489 (вісім тисяч чотириста вісімдесят дев`ять) гривень 73 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 1 782 (одна тисяча сімсот вісімдесят дві) гривні 58 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач – Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК», місцезнаходження: вул. Батумська, буд. 11, м. Дніпро, 49074, ЄДРПОУ 14360080, р/р НОМЕР_1 ;

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складене та підписане 24 червня 2026 року.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА