Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №369/19688/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/19688/25

Провадження № 2/369/7003/26

РІШЕННЯ

Іменем України

25.06.2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі судового засідання Худинець Д.С.

за участі

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення коштів безпідставно набутих коштів. Свої вимоги обґрунтовував тим, що квитанцією №222888719 від 14.08.2023 позивач сплатив на користь відповідача грошові кошти в сумі 4500 грн. Між позивачем та відповідачем не укладений договір або інший правочин у розумінні статті 638 ЦК України, статті 181 ГК України з дотриманням положень Глави 16 ЦК України, передача товарно-матеріальних цінностей не відбулась. Зазначені кошти перераховані позивачем без достатньої правової підстави, товарно матеріальні цінності відповідачем не передавались, послуги не надавались, роботи не виконувались, договірні та/або первинні бухгалтерські документи не складались. Позивач вважав, що грошові кошти перераховано безпідставно і протягом тривалого часу використовувались відповідачем, тому на підставі ст.625 ЦК України відповідач зобов`язаний повернути кошти та за період з 15 серпня 2023 року по 20 жовтня 2025 року сплатити 278,51 грн - 3% річних та 890,71 грн – інфляційних втрат.

Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у сумі 4500,00 гривень, 278,51 грн. - 3% річних та 890,71 грн. – інфляційних втрат, а всього - 5712, 56 гривень; судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року відкрито позовне провадження та визначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив задоволити.

У судовому засіданні відповідач та представник відповідача не погоджуючись з доводами позову пояснили: позивач приховав від суду ряд важливих обставин, які мають значення для вирішення справи. А саме першу позовну заяву, яка була ним направлена 15.07.2025 року до Подільського районного суду міста Києва, передана за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області, також про стягнення безпідставно набутих Відповідачем коштів у сумі 4500 гривень., перерахованих ним 22.06.2023 року, тобто, за два місяці до повторного перерахування ним коштів тому ж одержувачу 14.08.2023 року.

Крім того, позивач приховав наявність між ним та відповідачем домовленостей виконати роботу (надати послугу) щодо підготовки проєктів опалення, гарячого та холодного водопостачання, газопостачання індивідуального житлового будинкуза адресою АДРЕСА_1 ., за якою відповідач двічі отримав перераховані йому кошти.

Також відповідач вважає необґрунтованими та завищеними витрати на правову допомогу. Просив відмовити у задоволенні позову.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлено, що 14 серпня 2023 року позивач перерахував відповідачу кошти у сумі 4500 гривень, що підтверджується квитанцією банку№222888719 від 14.08.2023.

У судовому засіданні позивач підтвердив, що заходів досудового врегулювання спору не проводив, до моменту подання позовної заяви до відповідача або банківської установи з вимогами про повернення безпідставно набутих коштів не звертався, на питання суду щодо знайомства з позивачем відповідати відмовився.

Відповідно до пояснень відповідача, судом встановлено, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває справа про стягнення безпідставно набутих ОСОБА_2 коштів у сумі 4500 гривень., перерахованих ОСОБА_1 відповідачу 22.06.2023 року, тобто, за два місяці до повторного перерахування ним коштів тому ж одержувачу 14.08.2023 року. Цей факт позивачем не заперечувався.

Також відповідач стверджував, що між ними існували усні домовленості щодо виконання робіт(надання послуг)щодо підготовки проєктів опалення, гарячого та холодного водопостачання, газопостачання індивідуального житлового будинкуза адресою АДРЕСА_1 ., за якими відповідач отримав перераховані йому кошти.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження +№ 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти поверненню потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20) та від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22).

Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Згідно ст.ст. 1212-1214 ЦК України грошові кошти на які був здійснений помилковий переказ внаслідок рахункової помилки та відсутності добровільності на операцію переказу підлягають поверненню як безпідставно набуті грошові кошти (майно).

За загальним правилом процедура повернення коштів залежить від встановлення на якому етапі та якою з сторін операції була допущена помилка. Незалежно від причини помилки першочерговим невідкладним етапом повернення коштів є повідомлення банківської установи, чи небанківського надавача платіжних послуг про наявність помилкового переказу. Таке повідомлення може бути здійснено, наприклад, на гарячу лінію чи службу підтримки банку, шляхом залишення заявки в онлайн банкінгу чи шляхом відвідин відділення банківської установи, в ході яких клієнт повинен пояснити відому йому інформацію про помилковий переказ та заявити бажання повернути кошти чи заморозити операцію до встановлення обставин. Надавачі платіжних послуг зобов`язані здійснювати моніторинг платіжних операцій та забезпечувати вжиття заходів для запобігання або припинення помилкових операцій.

Згідно ч. 3 ст. 32 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача щодо використання платіжного інструменту, помилкових, неналежних, неакцептованих платіжних операцій, ініційованих з використанням такого платіжного інструменту, надавати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, встановлений договором, але не більше строку, передбаченого законом для розгляду звернень (скарг) громадян.

Таким чином, платник повинен повідомити надавача платіжних послуг (банк) про факт виконання з його рахунку неналежної платіжної операції. Саме на платника законодавець покладає обов`язок повідомляти надавача платіжних послуг (банк) про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією.

Так, згідно ч. 4 ст. 87 Закону України «Про платіжні послуги» платник зобов`язаний негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити надавача платіжних послуг у визначеному договором порядку про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією. Платник має право вимагати відшкодування коштів за неналежною платіжною операцією, за умови повідомлення про це надавача платіжних послуг протягом 90 календарних днів з дати списання коштів за такою операцією з його рахунку. Зазначений у цій частині строк не застосовується, якщо надавач платіжних послуг не дотримався свого обов`язку щодо інформування платника про виконані платіжні операції згідно з вимогами цього Закону.

Досудову вимогу-претензію (без попереднього негайного звернення до банку щодо здійснення помилкової операції) не було відправлено позивачем відповідачу, при цьому позивача здійснив, на його переконання, два «помилкових» платежа.

Суд зазначає, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Згідно пунктів 2, 4, 5 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст.ст. 77-80 ЦПК України докази повинні бути належними (які містять інформацію щодо предмета доказування), допустимими (суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом), достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи) та достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).

При цьому обов`язок доказування покладається на кожну зі сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Отже внаслідок звернення позивача з позовною заявою до суду, саме на останнього покладається обов`язок доведення того факту, що його право було порушене.

Позивачем не наведено деталей фактичних обставин, за яких відбулися «помилкові платежі» на користь відповідача, не було надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б дали змогу дійти до висновку про «помилковість» здійснених позивачем платежів.

Приймаючи до уваги те, що позивачем не надано до суду достатні та обґрунтовані докази «помилкового» характеру здійснених ним платежів на користь відповідача, а останнім доведено наявність між позивачем та відповідачем правовідносин та відсутність порушення прав та інтересів позивача, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів у загальному розмірі 4500 грн. Та як наслідок не підлягають поверненню кошти, нараховані позивачем на підставі ст.625 ЦК України.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Відповідач не надав доказів витрат на правничу допомогу

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 2 ч.2 ст.141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 60, 61, 212, 224-226, 228, 232, 233 ЦПК України, ст.ст.257, ч.1 ст.261, ст.ст.1212,1213 Цивільного кодексу України, суд,

УХВАЛИВ :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст виготовлений 25 червня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ