Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №347/612/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 347/612/26

Провадження № 22-ц/4808/1189/26

Головуючий у 1 інстанції КНИЩУК Р. М.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Баркова В.М, Девляшевського В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Святненка Сергія Володимировича на ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2026 року, постановлену судом у складі головуючого судді Книщука Р.М. у м.Косів, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

у с т а н о в и в:

11 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

05 травня 2026 року до суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі у зв`язку з тим, що відповідач призваний до ЗСУ (за мобілізацією).

На підтвердження даної обставини надав довідку командира військової частини НОМЕР_1 від 08.04.2026 р №2112, згідно з якою ОСОБА_2 дійсно перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 . Також повідомив, що немає можливості особисто приймати участь у справі.

Косівський районний суд Івано-Франківської області ухвалою від 05 травня 2026 року зупинив провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, у зв`язку з перебуванням відповідача на військовій службі за мобілізацією в ЗСУ - до припинення перебування відповідача в складі ЗСУ.

Не погоджуючись із такою ухвалою, представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Святненко С.В. звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, вважає оскаржену ухвалу незаконною і необґрунтованою.

Апеляційна скарга мотивована тим, що апелянт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином відповідача, є повнолітнім, однак продовжує навчання за денною формою у Херсонському морському фаховому коледжі рибної промисловості. Тому, у зв`язку з наведеним, позивач подав позовну заяву про стягнення з відповідача аліментів у твердій грошовій сумі 8 000 грн щомісячно на дитину, яка продовжує навчання, до досягнення двадцятитрьохрічного віку, за умови наявності у батьків можливості надавати таку матеріальну допомогу.

Вказує, що суд першої інстанції не врахував винятку з обов`язкового зупинення провадження, прямо встановленого Великою Палатою Верховного Суду. У постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 Велика Палата Верховного Суду, на яку послався суд першої інстанції, не обмежилась констатацією обов`язку зупинення провадження. Навпаки, ВП ВС визначила виняток із цього обов`язку. Так, у п. 99 постанови ВП ВС зазначено, що «виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду»; у п. 100 постанови вказано: «під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства»; у п. 110 ВП ВС вказала, що застосування цього правила «всупереч волі особи, на захист якої воно спрямовано», а так само у спосіб, який спричиняє «невиправдане затягування судового процесу та порушення права особи на своєчасний судовий розгляд», є проявом надмірного формалізму і не сумісне зі стандартами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; у п. 112 ВП ВС визначила, що «правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності».

Однак суд першої інстанції не врахував цих складових правової позиції ВП ВС, жодної згадки про право апелянта на доступ до суду, на справедливий розгляд справи у розумні строки, про обмежений у часі характер аліментного зобов`язання за ст. 199 СК України, про можливість участі відповідача у справі через представника в оскарженій ухвалі немає. Суд застосував норму механічно, поза контекстом загальних засад цивільного судочинства.

Вказує, що зупинення провадження порушує право апелянта на розгляд справи у розумні строки та нівелює саме право апелянта на отримання аліментів, передбачене ст. 199 СК України, оскільки це право є чітко обмеженим у часі.

Крім того, категорія справ про стягнення аліментів, у тому числі за ст. 199 СК України, об`єктивно потребує невідкладного розгляду, зупинення на невизначений строк не сумісне з її правовою природою. Аліментне зобов`язання спрямоване на забезпечення поточних життєвих потреб особи, яка не може утримувати себе самостійно.

Перебування відповідача на військовій службі не звільняє його від обов`язку утримувати повнолітнього сина, який продовжує навчання, оскільки грошове забезпечення військовослужбовця є офіційним джерелом стягнення аліментів.

До того ж спір у цій справі за своїм предметом не потребує особистої участі відповідача його відсутність не перешкоджає вирішенню справи по суті. А подання відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі про стягнення аліментів, у поєднанні з невиконанням батьківського обов`язку, несе ознаки зловживання процесуальними правами.

Таким чином, просить скасувати ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2026 року, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до вимог статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14 (зупинення провадження), 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, в тому числі про передачу справи на розгляд іншого суду, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У такому випадку судове засідання не проводиться, а розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами (частина 13 статті 7 ЦПК України).

Згідно з положеннями ч. 1 ст.8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд встановив, що 11 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, яка досягла повноліття та продовжує навчання.

До позовної заяви долучено довідку Херсонського морського фахового коледжу рибної промисловості від 03 листопада 2025 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 навчається за Спеціальністю 271 Морський та внутрішній водний транспорт Спеціалізація 271.02 Управління судновими технічними системами та комплексами з 01.09.2023 року до 30.06.2027 року (а.с.12).

05 травня 2026 року відповідачем ОСОБА_2 було подано клопотання про зупинення провадження у справі у зв`язку з тим, що він призваний до ЗСУ (за мобілізацією).

На підтвердження даної обставини надав довідку командира військової частини НОМЕР_1 від 08.04.2026 р №2112, згідно з якою ОСОБА_2 дійсно перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 . Також повідомив, що немає можливості особисто приймати участь у справі (а.с.40-43).

З`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

В силу ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Положеннями ст. 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

В Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який було затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено воєнний стан, який у подальшому продовжувався Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", та який діє до цього часу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (п. 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України).

ЄСПЛ вказував на те, що Держави-члени Конвенції зобов`язані організувати свої судові системи таким чином, щоб їхні суди могли гарантувати право кожного на остаточне рішення у спорах щодо цивільних прав та обов`язків протягом розумного строку (див. рішення ЄСПЛ у справі Comingersoll S.A. v. Portugal, [ВП], 2000, § 24).

Розумність тривалості провадження має оцінюватися з огляду на обставини справи та відповідно до таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також питання, що стали предметом спору й вирішення яких мало значення для заявника (див. рішення ЄСПЛ у справах: Frydlender v. France, [ВП], 2000, § 43; Surmeli v. Germany, [ВП], 2006, § 128; Nicolae Virgiliu Tгnase v. Romania, 2019, § 209, Bieliсski v. Poland, 2022, §§ 42-44).

ЄСПЛ звертає увагу, що незважаючи на те, що національні органи влади не можуть нести відповідальність за поведінку відповідача, тактика затягування, яку використовує одна зі сторін, не звільняє органи влади від обов`язку забезпечити проведення судового розгляду в розумні строки (див. рішення ЄСПЛ у справі Mincheva v. Bulgaria, 2010, § 68).

Навіть у правових системах, що застосовують принцип, згідно з яким процесуальна ініціатива покладається на сторони провадження, позиція останніх не звільняє суди від обов`язку забезпечити швидкий судовий розгляд, передбачений пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. рішення ЄСПЛ у справах: Surmeli v. Germany, [ВП], 2006, § 129; Tierce v. San Marino, 2003, § 31).

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що справи про захист прав дітей повинні розглядатися якомога швидко (див. рішення ЄСПЛ у справах: Hokkanen v. Finland, 1994, § 72; Niederboster v. Germany, 2003, § 39).

У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 зробила правовий висновок, що під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого:

1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;

3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

Водночас, у пунктах 98-100 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що «розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі [на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України]. Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та диспозитивність цивільного процесу. Отже, під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства».

Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції (пункт 112 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду).

Загальні засади регулювання сімейних відносин (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного та сімейного законодавства (див.: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

В ухвалі від 18 січня 2024 року у справі № 683/2078/23 Верховний Суд вказав, що тривале, на невизначений час зупинення провадження у справі щодо зміни розміру аліментів на утримання дитини не відповідає правам та інтересам дітей щодо належного утримання, гарантованим як внутрішнім законодавством, так і міжнародними актами.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23 вказав, що суд також бере до уваги те, що у справі, яка стосується аліментів на утримання дитини, суд і сторони справи повинні забезпечити реалізацію найкращих інтересів дитини. Незважаючи на те, що позивачем у такій справі є один із батьків, а відповідачем - інший, інтереси дитини, яка не є стороною справи, мають домінувати над інтересами кожного з її батьків.

Верховний Суд також вказав, що, вирішуючи питання про зупинення на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України провадження у справі щодо аліментів на утримання дитини через перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан, суд має враховувати, зокрема, чи є належні докази того, що військова частина, в якій проходить службу відповідач, переведена на воєнний стан, і що він виконує бойові завдання, перебуваючи у зоні бойових дій, унаслідок чого не може брати участь у судових засіданнях ні особисто, ні у режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, чи користувався відповідач правничою допомогою під час судового провадження, чи мав можливість самостійно або з допомогою представника висловитися щодо позовних вимог. Не враховуючи ці обставини, обов`язкове зупинення провадження у справі щодо аліментів на утримання дитини, зокрема про зміну способу стягнення та їхнього розміру, хоч і відповідатиме певним інтересам того відповідача, який перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, але може шкодити захищеним інтересам дитини у передбаченому законом утриманні з боку такого відповідача.

Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2025 року в справі № 760/21770/24 критично оцінив аргументи, зазначені у касаційній скарзі про те, що відповідач, виконуючи свій конституційний обов`язок із захисту України, не може реалізувати процесуальні права й обов`язки, зазначивши, що інтереси відповідача під час усього провадження у справі представляє адвокат, він самостійно підписував заяву з процесуальних питань, подану до суду першої інстанції.

Верховний Суд у постанові від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24 вказав на те, що зупинення провадження у справі на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що спір про стягнення аліментів стосується забезпечення належного утримання дитини і має пріоритетний, соціально значущий характер, що вимагає своєчасного судового розгляду та недопущення його безпідставного затягування. У спорах щодо утримання дітей суди повинні забезпечити право останніх на своєчасне та належне утримання, навіть за умов воєнного стану. Затягування розгляду справи шляхом зупинення провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України може призвести до порушення прав дітей на належний рівень життя.

В даному випадку позов заявлений хоча і повнолітньою дитиною, але особою, яка є непрацездатною, оскільки здобуває професійну освіту і не має можливості працювати для власного утримання.

Верховний Суд вважає, що вирішуючи питання про наявність чи відсутність достатніх підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК, у спірних правовідносинах, що стосуються утримання дитини, суду необхідно забезпечити справедливий баланс між конкуруючими інтересами дитини, яка має право на розгляд протягом розумного строку справи, що стосується майнових прав дитини та забезпечення її належного матеріального утримання одним з батьків, та гарантіями одного з батьків, який проходить військову службу, на зупинення провадження у справі на час проходження військової служби, змагальність та диспозитивність цивільного судочинства.

Також у цій постанові Верховний Суд вказав на те. що за наявності обставин, які свідчать про можливість та фактичну участь відповідача, який проходить військову службу, у проведенні відповідних процесуальних дій, відсутні достатні підстави для зупинення провадження у справі про стягнення аліментів на дитину, оскільки зупинення провадження у справі за обставин, коли один з батьків тривалий час абсолютно не виконує свого обов`язку з утримання дитини, не узгоджується із завданням цивільного судочинства на своєчасний розгляд справи, суперечить принципу верховенства права та не відповідає найкращим інтересам дитини.

Верховний Суд звертає увагу на те, що розгляд справи триває з січня 2024 року, а зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, фактично унеможливлює розгляд справи, яка безпосередньо стосується прав та інтересів дитини, на невизначений строк, надає йому можливість безпідставно відтермінувати сплату аліментів, які є необхідними для зростання дитини у благополучному середовищі, що може становити порушення статей 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 3 Конвенції про права дитини.

Вбачається, що предметом розгляду у даній справі є стягнення аліментів на утримання дитини, яка досягла повноліття та продовжує навчання.

Відповідач вказував, що станом на час розгляду справи, перебуває на військовій службі в Збройних Силах України та немає можливості брати участь у справі.

Зупиняючи розгляд справи про стягнення аліментів на утримання дитини, яка досягла повноліття та продовжує навчання, на час перебування відповідача на військові службі, суд першої інстанції керувався п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України.

Практика Верховного Суду вказує на те, що під час застосування п.2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Спір про стягнення аліментів стосується забезпечення належного утримання дитини ( в даному випадку повнолітньої дитини, яка не має можливості працювати у зв`язку із навчанням) і має пріоритетний, соціально значущий характер, що вимагає своєчасного судового розгляду та недопущення його безпідставного затягування. У спорах щодо утримання дітей суди повинні забезпечити право останніх на своєчасне та належне утримання, навіть за умов воєнного стану.

У цій справі предметом розгляду є питання утримання вже повнолітньої особи, проте законодавець визначає її як «дитину», тобто в розумінні родинного зв`язку, та визначає обов`язок обох батьків щодо її утримання до закінчення навчання.

Однак, поза увагою суду першої інстанції залишилися питання щодо додержання балансу інтересів між правами дитини, яка продовжує навчання і інтересами батька, який проходить військову службу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що положення сімейного законодавства визначають право на звернення до суду з позовом про стягнення з батька аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Право на отримання таких обмежується строком навчання та є власністю дитини.

У справі, що переглядається, позивачем строк його навчання визначений до червня 2027 року.

Апеляційний звертає увагу на те, що справа безпосередньо стосується прав та інтересів дитини, яка продовжує навчання до червня 2027 року. А отже, зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України, фактично унеможливлює розгляд справи, яка безпосередньо стосується прав та інтересів дитини, на невизначений строк, надає йому можливість безпідставно відтермінувати сплату аліментів, які є необхідними для реалізації дитиною, зокрема, права на освіту, що має домінувати над інтересами кожного з її батьків.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі про стягнення аліментів, оскільки це не узгоджується із завданням цивільного судочинства на своєчасний розгляд справи, суперечить принципу верховенства права та моральним засадам суспільства. Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження.

Суд першої інстанції на зазначене та вимоги закону уваги не звернув та необґрунтовано задовольнив клопотання сторони відповідача, дійшовши помилкового висновку щодо зупинення провадження у справі.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 379 ЦПК України).

З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, а отже підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Питання відшкодування судового збору за апеляційний перегляд має бути вирішено судом першої інстанції за наслідками розгляду справи по суті.

Керуючись ст. ст.367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Святненка Сергія Володимировича задовольнити.

Ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її постановлення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 23 червня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.М.Барков

В.А. Девляшевський