Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №638/18166/24 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/18166/24

Провадження № 2/638/895/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року Шевченківський районний суд міста Харкова

у складі головуючого судді: Хайкіна В.М.,

за участю секретаря: Кирилішиної М.О.,

з участю позивача: ОСОБА_1 ,

з участю представника відповідача Алкана Окана: ОСОБА_2 ,

з участю третьої особи: ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа на стороні позивача: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного боржником з метою ухилення від виконання грошових зобов`язань та відновлення становища, яке існувало до порушення,-

ВСТАНОВИВ:

26.09.2024 року до Дзержинського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа на стороні позивача: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного боржником з метою ухилення від виконання грошових зобов`язань та відновлення становища, яке існувало до порушення, згідно прохальної частини якої просить суд: визнати недійсним укладений 01.10.2021 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з громадянином Туреччини ОСОБА_6 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 кв. метрів, реєстраційний номер 4215, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кожемякіним А.А., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 175238763101; відновити становище, яке існувало по порушення, шляхом повернення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 кв. метрів, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 175238763101, що є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію ОСОБА_4 , права власності на вказану квартиру; здійснити розподіл судових витрат між сторонами. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.09.2024 року позивачем з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно була отримана інформаційна довідка №396328795, згідно якої ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 01.10.2021 року, реєстраційний номер 4215, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кожемякіним А.А., квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 кв.м., продала громадянину Туреччини ОСОБА_7 . Першим власником даної квартири була ОСОБА_8 – мати ОСОБА_3 , яка набула право власності на вказану квартиру 12.02.2010 року на підставі свідоцтва про право власності від 08.02.2010 року №б/н, виданого Дзержинською у місті Харкові районною радою. В подальшому ОСОБА_8 , на підставі договору дарування від 09.10.2013 року, вказану квартиру подарувала своєму сину ОСОБА_3 , який у той же самий день згідно договору дарування вказану квартиру подарував на той час своїй дружині ОСОБА_4 . ОСОБА_3 є позивачем у справі №638/10939/24, яка розглядається Дзержинським районним судом м. Харкова. У вказаній справі ОСОБА_3 до відповідача ОСОБА_9 пред`явлені позовні вимоги майнового характеру про стягнення вартості належного ОСОБА_3 на праві власності майна, яке знаходиться у квартирі АДРЕСА_1 , в сумі 53 880 Євро та 10 896 доларів США. 01.10.2021 року відповідач ОСОБА_4 , передбачаючи для себе негативні наслідки у випадку виконання у майбутньому судового рішення, переслідуючи мету унеможливити у подальшому виконання фінансових зобов`язань, шляхом звернення стягнення на належне їй нерухоме майно, маючи намір завдати значної матеріальної шкоди позивачу, зловживаючи цивільними правами, уклала з відповідачем ОСОБА_6 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Станом на 01.10.2021 року, тобто на час укладення між відповідачами фраудаторного правочину, Червонозаводським районним судом м. Харкова розглядається цивільна справа №646/2031/21, позовними вимогами якої є стягнення з ОСОБА_4 грошової суми в розмірі 2 674 13,00 грн. На час звернення позивача до суду із вказаним позовом, справа №646/2031/21 Червонозаводським районним судом м. Харкова по суті не розглянута, рішення у справі не ухвалено. У вересні 2021 року, ОСОБА_4 , усвідомлюючи те, що після завершення розгляду Червонозаводським районним судом м. Харкова справи №646/2031/21, у разі задоволення вимог позивача, вона буде змушена сплатити позивачу значні грошові кошти, а тому ОСОБА_4 з метою виведення майна з можливого арешту та унеможливлення в подальшому звернення стягнення на це майно, діючи вочевидь недобросовісно, обрала такий спосіб зловживання правами, як укладення з другим відповідачем фраудаторного правочину на шкоду позивачу. При цьому, ОСОБА_4 прискорено позбулась всіх шістьох об`єктів нерухомості, власником яких вона була з 2013 року по 2024 рік і на сьогодні ОСОБА_4 не має у власності нерухомості, на яку може бути звернуто стягнення. Оскільки відповідач ОСОБА_4 діяла недобросовісно, а тому легітимною метою оспорювання позивачем в судовому порядку фраудаторного правочин є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, щоб позивач, як добросовісний кредитор, опинилась у тому положенні, яке вона мала до укладення ОСОБА_4 фраудаторного правочину, внаслідок якого нерухоме майно перейшло у власність ОСОБА_9 .

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.09.2024 року відкрито провадження в цивільній справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання (головуючий суддя Аркатова К.В.).

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.11.2024 року клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено частково, витребувано у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Кожемякіна Андрія Анатолійовича засвідчену належним чином копію договору купівлі-продажу від 01.10.2021 року, реєстраційний номер 4215.

17.12.2024 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_4 – адвоката Тищенка А.В. до суду надійшов відзив на позов, в якому останній просить відмовити у задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вимоги відзиву обґрунтовані тим, що укладаючи оскаржуваний договір купівлі-продажу, сторони діяли повністю добросовісно, а відповідач ОСОБА_4 жодним чином не переслідувала на меті «приховати» майно. Позивачем не наведено жодної судової справи, яка могла б слугувати реальною підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу через фраудаторність, а справа №646/2031/21, яка розглядається Червонозаводським районним судом м. Харкова, не може розглядатися як така, що змусила позивача продавати майно з метою недопущення стягнення на нього по цій справі. Договір купівлі-продажу укладався не фіктивно і в дійсності переслідував конкретну мету, а саме набуття ОСОБА_6 житла. За наслідками укладеного договору, продавець сплатив на користь продавця вартість квартири, про що зазначено у договорі та набув права власності на квартиру. Окрім цього, ОСОБА_5 не є родичем ОСОБА_4 , що виключає можливість укладення договору купівлі-продажу з метою «приховування» майна. Також вказана квартира була продана лише через пів року після відкриття провадження по справі №646/2021/21. На момент укладення договору купівлі-продажу, у ОСОБА_4 було й інше майно. Також як станом на 2021 рік, так і станом на сьогодні, ОСОБА_4 в змозі виконати будь-яке рішення суду по стягненню з неї грошових коштів, оскільки вона здійснює господарську діяльність як ФОП і отримує від власної діяльності достатні грошові кошти.

25.12.2024 року від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив.

30.01.2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_9 – адвоката Олійник О.М. до суду надійшов відзив на позов, в якому остання просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Відзив обґрунтований тим, що продаж квартири відбувся після спливу 6 місяців з дня відкриття провадження у справі №646/2031/21. Доказів того, що відповідач ОСОБА_4 намагалась продати квартиру одразу після відкриття провадження у справі, але не могла цього зробити з незалежних від неї об`єктивних причин, позивачем не надано. Станом на момент відчуження квартири у власності ОСОБА_4 залишались об`єкти нерухомості, які перебували у власності останньої до 2024 року. ОСОБА_5 не є родичем, другом або знайомим відповідача ОСОБА_4 , іншого позивачем не доведено. Також не надано доказів наявності будь-яких інших зв`язків, які б дозволяли припустити, що ОСОБА_5 є пов`язаною, заінтересованою особою. Квартира була продана за ринковою ціною, кошти ОСОБА_10 сплачені. Наведене свідчить про те, що спорюваний правочин не можна кваліфікувати як фраудаторний, позиція позивача з цього приводу є безпідставною, суперечливою та не підтвердженою належними доказами. Окремо зазначає, що заборгованість відповідача ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 є спірною. ОСОБА_5 є добросовісним набувачем нерухомого майна, який правомірно набув майно у власність. Для позбавлення його цього права мають бути вагомі підстави, в інакшому випадку це буде втручанням у мирне володіння майном. Фактично позивач на даний час просить суд позбавити відповідача його права власності для того, щоб в майбутньому забезпечити собі можливість за рахунок цього майна виконати рішення або стягнення боргу на її користь.

07.02.2025 року від третьої особи на стороні позивача ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення, в яких просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

06.02.2025 від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив.

На підставі розпорядження №02-06/120 від 01.04.2025 року проведено повторний автоматизований розподіл справи та визначено нового головуючого суддю для розгляду вказаної справи – Хайкіна В. М., що підтверджує протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2025 року.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.04.2025 року цивільну справу прийнято до провадження судді Хайкіна В.М. та призначено підготовче судове засідання.

12.06.2025 року на виконання ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова про витребування доказів, надійшла затребувана інформація.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 13.11.2025 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_4 – адвоката Тищенка Андрія Вікторовича про зупинення провадження у справі до вирішення справи №646/2031/21 відмовлено.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 23.12.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги в повному обсязі, які просила задовольнити.

Третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_9 – адвокат Олійник О.М. заперечувала проти задоволення позовних вимог та вказала, що позивачем обрано не належний спосіб захисту.

Відповідач ОСОБА_4 або її представник – адвокат Тищенко А.В. в судове засідання не з`явились. Проте, під час вступного слова представник відповідача висловив свою позицію стосовно позовних вимог, в задоволення яких просив відмовити.

Суд, заслухавши думку учасників справ, дослідивши доводи сторін, викладені у письмових заявах по суті справи, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який в подальшому було розірвано в судовому порядку.

Із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкт нерухомого майна №396328795 від 24.09.2024 року судом встановлено, що першим власником квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_8 , яка набула права власності на вказану квартиру на підставі свідоцтва про право власності б/н від 08.02.2010 року, виданого Дзержинською районної в м. Харкові радою.

В подальшому ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 09.10.2013 року, реєстраційний номер 1254, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Звєрєвим А.М., подарувала ОСОБА_3 спірну квартиру.

09.10.2013 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 09.10.2013 року, серія та номер 1258, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М. подарував спірну квартиру ОСОБА_4 .

В подальшому 01.10.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_11 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кожемякіним А.А. та зареєстровано в реєстрі за №4215.

Предметом цього договору є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 кв.м., житловою площею 23,7 кв.м.

Документом, що підтверджує право власності продавця на вказане в пункті 1.1 цього Договору майно є: договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Звєрєвим А.М. 09.10.2013 року реєстровий №1258 (п.1.2 Договору).

Продаж вказаного в пункті 1.1 цього договору майна за домовленістю сторін вчиняється за 2 700 000,00 грн. Вказана сума отримана продавцем від покупця повністю до підписання цього договору (п. 2.1 Договору).

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав за ОСОБА_12 міститься запис про право власності №44272601 щодо квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 175238763101, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.09.2024 року за №396328795.

Окрім цього, позивач у своєму позові зазначає, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Харкова перебуває справа №638/10939/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_13 , третя особа: ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння та відшкодування вартості цього майна. Підставами даного позову є те, що ОСОБА_5 набув належне йому майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 без достатньої правової підстави, зберігає і використовує його безпідставно, у зв`язку з чим ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_9 та ОСОБА_4 вартість вказаного майна в сумі 53 880 евро та 10 896 доларів США, що станом на 17 червня 2024 року складає 2 785 516 грн 92 коп. та судові витрати.

Також позивач вказує, що у провадженні Основ`янського районного суду м. Харкова перебуває на розгляді цивільна справа №646/2031/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_14 , ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутого майна в натурі, відшкодування його вартості і всіх доходів, які отримані від безпідставно набутого майна. Предметом даного спору є стягнення з ОСОБА_4 на користь позивача витрат, понесених ОСОБА_1 при проведення зовнішніх (фасадних) ремонтно-будівельних робіт у нежитлових приміщеннях по АДРЕСА_2 ; доходу, який ОСОБА_4 одержала за період з 01.12.2018 року по 01.04.2021 року від здачі в оренду нежитлових приміщень по АДРЕСА_2 ; пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за період з 01.12.2018 року по 01.04.2021 року.

Окрім зазначених справ, із письмових пояснень третьої особи встановлено, що в провадженнях судів перебуваються ще низка цивільних справ, сторонами яких є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

В обґрунтування даного позову позивач посилається на те, що ОСОБА_4 на момент укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , достовірно знала про існування з боку ОСОБА_1 матеріальних претензій до ОСОБА_4 у справі №646/2031/21, а тому відповідач ОСОБА_4 вчинила даний правочин на шкоду позивачу, з метою уникнення від звернення стягнення на це майно під час примусового виконання майбутнього судового рішення, а тому позивач просить визнати недійсним спірний правочин та відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_4 спірної квартири.

Згідно частини 1 статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правилом частини 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Відповідно до положень статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина 2 статті 331 ЦК України).

Тлумачення статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. […] позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука а також зловживання правом в інших формах , що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору, як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

У частині 3 статті 12, частинах 1,5,6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).

Базове визначення поняття «фраудаторного договору» та «фраудаторності» викладено у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 року у справі №755/17944/18 (провадження №61-17511св19) та у справі №693/624/19. Зокрема вказано наступне: «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова) та наявність/відсутність оплати ціни контагентом боржника.

Під час судового розгляду та матеріалами справи підтверджується, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 01.10.2021 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кожемякіним А.А. та зареєстровано в реєстрі за №4215.

У пункті 4.1 Договору сторони стверджують з поміж іншого, що:

- цей договір відповідає дійсним намірам сторін, у сторін відсутні заперечення щодо кожної з умов договору, однаково розуміють значення, умови цього договору та його правові наслідки для кожної із сторін, про що свідчать особисті підписи на цьому договорі;

- цей договір не носить характеру уявного чи удаваного правочину, сторони, які уклали та підписали цей договір розуміють значення своїх дій, цей договір укладено не внаслідок помилки, обману, насильства, погрози або збігу тяжких обставин;

- договір укладається за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає внутрішній волі сторін цього договору;

- сторони не визнані в установленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, не страждають в момент укладення договору на захворювання, що перешкоджають усвідомлення суті договору, укладення цього договору відповідає інтересам сторін;

- покупець купує вказане в цьому договорі майно в задовільному, технічно справному стані, який забезпечує нормальну експлуатацію майна, сантехнічне обладнання ті усі комунікації в наявності та перебувають у робочому стані;

- покупець оглянув вказане в договорі майно до підписання цього договору, самовільного перепланування та реконструкції не виявлено, претензій до стану цього майна немає;

- сторони підтверджуються факт прийому-передачі вказаного в пункті 1.1 цього договору майна;

- вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків цього договору сторонам нотаріусом роз`яснено;

- продавець довів до відома покупця, а покупець узяв до уваги, що у вказаній в пункті 1.1 цього договорі квартирі не зареєстровані та не проживають треті особи, малолітні та/або неповнолітні діти;

- правові наслідки щодо заниження дійсної ціни договору, а також положення статей 46, 49, 162, 163, 164, 167, 168, 172, 176, 179 Податкового Кодексу України сторонам нотаріусом доведено, положення статей 228-236, 382, 383 Цивільного кодексу України, статей 57, 59-63 Сімейного кодексу України, положення Постанови Правління Національного Банку України №148 від 29.12.2017 року, сторонам нотаріусом роз`яснено, також нотаріусом доведено про обов`язок продавця сплатити військовий збір у випадках, в порядку та розмірах, встановлений Податковим кодексу України;

- покупцю нотаріусом роз`яснено положення статей 1, 2, 4 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» щодо сплати в Пенсійний Фонд України 1% від суми договору, а також підстави звільнення від сплати цього збору;

- заборгованості за комунальні послуги на день нотаріального посвідчення цього договору немає, у разі їх виявлення у подальшому продавець зобов`язаний оплатити цю заборгованість у повному обсязі;

- майно нікому іншому не продано, не подаровано, іншим способом не відчужено, у податковій заставі, під забороною, арештом не перебуває; судового спору щодо цього майна немає; воно не є предметом іпотечного договору або спадкового договору; відносно майна не укладено з іншими особами будь-яких інших договорів з відчуження чи користування; прав у третіх осіб як в межах так і за межами України на продане по цьому договору майно немає; внаслідок укладення цього договору не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, у тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних та інших осіб;

- договір укладається з наміром створення відповідних правових наслідків;

- до укладення та нотаріального посвідчення цього договору нотаріусом проведена перевірка відсутності заборон, арештів, іпотек та інших обтяжень за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрів до 2013 року.

Тобто, із вказаного слідує, що спірний договір є оплатним та відбулось із дотриманням вимог чинного законодавства.

Даних про те, що оспорюваний правочин є фіктивним, матеріали справи не містять.

Згідно статті 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 76, частини 1,2 статі 77, частини 1 статті 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказів, що оспорюваний правочин, укладений відповідачем ОСОБА_4 з метою уникнути виконання зобов`язань перед позивачем ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.

Факт звернення позивача з позовами до ОСОБА_4 про стягнення сум, не свідчить про позбавлення відповідача права на розпорядження своїм майном.

При цьому, суд звертає увагу, що будь-яких рішень, які набрали законної сили та відкритих виконавчих проваджень, боржником в яких є ОСОБА_4 , а стягувачем ОСОБА_1 , стороною позивача не надано та під час судового розгляду не встановлено.

Також суд зазначає, що ОСОБА_6 було сплачено ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу вартість квартири у розмірі 2 800,00 грн., що про сторонами було узгоджено під час посвідчення спірного договору.

Також позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_5 є родичем чи іншою близькою особою для відповідача ОСОБА_4 .

Також суд зазначає, що спірну квартиру відповідачем ОСОБА_4 було відчужено через 6 місяців з дня відкриття провадження у цивільній справі №646/2031/21, яка на теперішній час перебуває на розгляді в Основ`янському районному суді м. Харкова.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Враховуючи викладене, суд вважає, що оспорюваний договір не є фраудаторним правочином, а тому підстав для визнання його недійсним суд не вбачає.

Тобто, позивач як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо наявності підстав для стягнення грошових коштів з відповідачів, оскільки обов`язок подання доказів покладається на сторони.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.

Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен подати належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.

Відповідно до роз`яснень, що надані в п. 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2 розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей про належність і допустимість доказів. Виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Однак, позивач не надала суду переконливих доказів на підтвердження факту своїх позовних вимог.

Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення позивача від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях навіть з урахуванням загальновідомих обставин.

Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в позовній заяві без встановлення відповідних фактів.

За таких обставин, суд вважає що позивачем не було доведено, що спірний правочин між відповідачами було укладено недобросовісно, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа на стороні позивача: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного боржником з метою ухилення від виконання грошових зобов`язань та відновлення становища, яке існувало до порушення – відмовити.

Витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 24.06.2026 року.

Головуючий суддя: