Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №638/22823/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа №638/22823/25

Провадження № 2/638/3845/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Подус Г.С.,

за участю секретаря Двойних А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду м.Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ДП «Харківський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до ОСОБА_1 про стягнення надміру сплачених коштів -

встановив:

Представник ДП «Харківський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернувся до Шевченківського районного суду м.Харкова з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 надміру сплачених грошових коштів у розмірі 11598,12 грн. та судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 була прийнята на роботу до ДП «Харківськийоблавтодор» ВАТ «ДАК» «Автомобільні дороги України» на посаду начальника відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту у порядку переведення із ДП «Харківський Дорсервіс» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» за домовленістю між керівниками підприємств на підставі Наказу № 24-ВК від 15.07.2002. 18 липня 2016року переведена на посаду начальника відділу кадрової та адміністративної роботи.17 червня 2024 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та Наказу від 17.06.2024 №31/ВК. Відповідно до п. 2 Наказу № 31/ВК від 17.06.2024 ОСОБА_1 під час звільнення належать до виплати компенсація за невикористану відпустку за період роботи з 16.07.2020 по 15.07.2021 - 6 календарних днів, за період роботи з 16.07.2021 по 15.07.2022 - 30 календарних днів, за період роботи з 16.07.2022 по 15.07.2023 - 30 календарних днів, за період роботи з 16.07.2023 по 31.12.2023 - 14 календарних днів та за період роботи з 01.01.2024 по 16.07.2024 - 14 календарних днів, всього 94 календарних днів та вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку. Окрім того, ДП «Харківський облавтодор» ВАТ «ДАК» «Автомобільні дороги України» на момент звільнення заборгував заробітну плату за березень, квітень, травень та червень 2024 року. ДП «Харківський облавтодор» ВАТ «ДАК» «Автомобільні дороги України» зазначає, що на підприємстві дійсно мали місце затримки по виплаті заробітної плати, однак це пов`язано з фактом скрутного фінансового становища підприємства, а також обставинами непереборної сили, а саме введенням воєнного стану на території України. В липні 2024 року ДП «Харківський облавтодор» ВАТ «ДАК» «Автомобільні дороги України» розрахувався з ОСОБА_1 по заборгованості з заробітної плати в повному обсязі. У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Харківський облавтодор» ВАТ «ДАК» «Автомобільні дороги України» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість із виплати заробітної плати при звільненні у розмірі 11598 грн 12 коп, а також середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з позивачем за період з 18.06.2024 на час ухвалення рішення, тобто до 25.09.2024, у розмірі 73452 грн 48 коп. В позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що їй було невірно розраховано вихідну допомогу при звільненні, менше на 11598 грн 12 коп, ніж повинно бути. ДП «Харківський облавтодор» ВАТ «ДАК» «Автомобільні дороги України» зазначило, що не заперечує проти заявленої позивачем вимоги про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати при звільненні та погоджується з тим, що ним було невірно розраховано вихідну допомогу при звільненні. Факт невірного розрахунку вихідної допомоги ОСОБА_1 було виявлено тільки після звернення позивача до суду (тобто в серпні 2024 року). На зазначений момент підприємство вже не мало фінансової можливості здійснити розрахунок щодо виявленої заборгованості по вихідній допомозі. У вересні 2024 року підприємство сплачує ОСОБА_1 заборгованість в сумі 9336,48 грн (з вирахуванням податків) та податки в розмірі. 25 вересня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалив рішення, в якому зобов`язав ДП «Харківський облавтодор» ВАТ «ДАК» «Автомобільні дороги України» сплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати заробітної плати при звільненні у розмірі 11598,12 грн, середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку за період з 18 червня 2024 року до 25 вересня 2024 року у розмірі 73452,48 грн, судовий збір у розмірі 1211,20 грн та на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн. Рішення суду набрало законної сили 26 жовтня 2024 року. 12 грудня 2024 року Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкриває виконавчі провадження № 76766230, № 76766148, № 76765976, № 76765884 про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_1 . В грудні 2024 року – січні 2025 року заборгованість сплачена в повному обсязі. Таким чином, ОСОБА_1 були надмірно сплачені кошти в розмірі 11598,12 грн. В квітні 2025 року ДП «Харківський облавтодор» ВАТ «ДАК» «Автомобільні дороги України» зв`язалось з ОСОБА_1 в телефонному режимі та попросило повернути надмірно сплачені кошти. ОСОБА_1 дала згоду та попросила надіслати лист з реквізитами банку. ДП «Харківський облавтодор» ВАТ «ДАК» «Автомобільні дороги України» надіслав листа, але ОСОБА_1 не отримала його з невідомих причин. В травні 2025 року ДП «Харківський облавтодор» ВАТ «ДАК» «Автомобільні дороги України» вдруге надіслав листа ОСОБА_1 з проханням повернути кошти. Лист неотриманий. На телефонні дзвінки ОСОБА_1 не відповідає.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харклва від 18.11.2025 року відкрито спрощене позоване провадження у справі із викликом сторін у судове засідання.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву, в якій просив справу розглядати у відсутність представника, позовні вимоги підтримав та просив про їх задоволення.

Представник відповідача та відповідач у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, оцінивши їх кожний окремо та у сукупності й взаємозв`язку, дійшов наступного висновку.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За приписом ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 2 ст.13 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст.83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.2, п.4, п.6 - п.7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч.8 ст.279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в заявах по суті і докази, надані до суду.

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до норм ч. 1 ст.1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Так, відповідно до частини першої статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Правильність розрахунків, за якими проведено виплати, а також добросовісність набувача презюмуються, тому тягар доказування рахункової помилки та недобросовісності набувача покладено на платника відповідних грошових сум.

До таких правових таких щодо змісту для застосуваннястатті 1215 ЦК Українидійшов Верховний Суд України у постановах: від 22 січня 2014 року № 6-151цс13, від 02 липня 2014 року № 6-91цс14. Ці висновки підтвердила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), які відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України обґрунтовано застосував суд першої інстанції.

З огляду на викладене, на грошову виплату у вигляді заробітної плати поширюється дія пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України та вказана грошова сума не підлягає поверненню, якщо особа, яка її сплатила, не доведе, що виплата була здійснена внаслідок рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

При цьому добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов`язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.

Всупереч своїх процесуальних обов`язків позивач не надав до суду належних і допустимих доказів про те, що відповідачка при отриманні розрахунків по заробітній платі діяла умисно недобросовісно.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова по справі №638/14524/24 було ухвалено 25.09.2024 року. Розрахунок по заробітній платі з ОСОБА_1 був проведений 27.09.2024 року згідно наданої платіжної відомості №56. Однак позивач не надав жодних доказів про зарахування суми в розмірі 11598,12 грн. (із відрахуваннями) на рахунок ОСОБА_1 ні до суду, який ухвали рішення ні до державної виконавчої служби.

Вищевказані обставини не свідчать про те, що в даному випадку виплата мала місце рахункова помилка позивача або умисна протиправна поведінка відповідача.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приймаючи до уваги, що позивач на виконання свого процесуального обов`язку не надав належних і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю, оскільки виплата коштів позивачем була проведена юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України. Враховуючи результат розгляду справи, витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.3-5, 11-13, 76-81, 83, 89, 264, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ДП «Харківський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до ОСОБА_1 про стягнення надміру сплачених коштів – залишити без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Головуючий суддя: