Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №333/2314/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 10.06.2026 Справа № 333/2314/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/2314/25 Головуючий у 1-й інстанції: Круглікова А.В.

Провадження № 22-ц/807/1186/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Камаловій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Трачук Наталії Іванівни, на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, ОСОБА_2 , про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна, заінтересовані особи - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, ОСОБА_2 .

В обґрунтування заяви зазначав, що його батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є інвалідом першої групи по зору, тривалий час хворіє на порушення пам`яті, періодичне запаморочення та інші хвороби, внаслідок яких не висловлює критики щодо свого стану здоров`я, має порушення свідомості, потребує стороннього догляду через деменцію, перебуває на обліку у психіатра та періодично лікується.

ОСОБА_1 проживає разом із батьком, надає йому необхідну допомогу, займається його лікуванням та утриманням. Батько внаслідок зазначених хвороб не може висловлювати свої думки, приймати рішення, не спроможний надавати оцінку своїм діям чи діям оточуючих, не орієнтується у просторі, потребує постійної сторонньої допомоги, що підтверджується актом огляду МСЕК.

Зазначає, що заявник зданий утримувати себе та батька за рахунок пенсії батька та його заробітної плати, яку він отримує офіційно.

Інші особи, здатні надавати батьку допомогу, відсутні.

Посилаючись на зазначені підстави, заявник просив суд: визнати недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , опікуном над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити строк дії рішення два роки з дня набрання рішенням законної сили.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, ОСОБА_2 , про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Трачук Н.І., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити частково, визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обмежено дієздатним, призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , піклувальником над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що зібрані у справі докази (подання органу опіки та висновок експертизи) та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для визнання ОСОБА_2 обмежено дієздатним, а оскільки розділи 4 та 5 ЦПК України не містить можливості уточнення заявлених вимог, то суд мав можливість і без подання відповідної письмової заяви задовольнити заяву частково, бо згідно висновку за № 213 від 05.06.2025: « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявляє ознаки психічного розладу у вигляді помірно виражених розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного генезу (токсичного, травматичного). Вказаний психічний розлад є хронічним, стійким. Ступінь наявних порушень такий, що суттєво впливає (обмежує) на його здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними».

Крім того, орган опіки та піклування за заявою ОСОБА_1 про призначення його піклувальником надав до суду відповідне подання, що виключало відмову у задоволенні заяви.

Учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За приписами ч.ч. 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_2 від 16.02.2016 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано 16.02.2016 року (а.с. 9).

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 10 ААБ № 504618, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний інвалідом першої групи безстроково.

ОСОБА_1 проживає разом зі своїм батьком – ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Висновком судово-психіатричного експерта № 213 від 05.06.2025 встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявляє ознаки психічного розладу у вигляді помірно виражених розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного ґенезу (токсичного, травматичного). Вказаний психічний розлад є хронічним, стійким. Ступінь наявних порушень такий, що суттєво впливає (обмежую) на його здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Згідно подання районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району від 11.03.2026 року № М-117, орган опіки та піклування вважає доцільним призначити заявника піклувальником над його батьком ОСОБА_2 у разі обмеження його цивільної дієздатності у судовому порядку.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до статті 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша-третя статті 41 ЦК України).

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Тлумачення зазначених норм права дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння.

Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (стаття 58 ЦК України).

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (стаття 59 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 60 ЦК України суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

Статтею 300 ЦПК України визначено, що суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

Таким чином, цивільним законодавством диференційовані як суб`єкти так і правові наслідки встановлення над особою опіки або піклування.

Визнання особи недієздатною та обмежено дієздатною відрізняється як за вимогами, про які просить заявник, так і за правовими наслідками: за підставами. Разом із тим, їх одночасна зміна не допускається. Тому особа не може бути визнана обмежено дієздатною, якщо наявна лише частина обставин, які є підставою для визнання її недієздатною.

При цьому суд не наділений повноваженнями на власний розсуд змінювати підстави заяви у випадку зміни її вимог. Крім того, чинний ЦПК не передбачає можливості часткового задоволення заяви про визнання особи недієздатною.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.04.2021 року в справі № 755/12409/15-ц (провадження № 61-22566св19).

Звертаючись до суду із цією заявою, ОСОБА_1 в порядку статті 60 ЦК України просив суд визнати ОСОБА_2 недієздатним та призначити себе його опікуном. В ході судового розгляду справи в суді першої інстанції заявник та його представник підтримали подану ними заяву в повному обсязі, просили суд її задовольнити.

Суд першої інстанції, врахувавши відмінність між встановленням над особою опіки чи піклування, виходив із відсутності у суду можливості самостійно визначати підстави та предмет заяви в рамках принципу диспозитивності.

Установивши на підставі доказів, що належним чином оцінені, що відсутні підстави для визнання ОСОБА_2 недієздатним, а наявні підстави для визнання особи обмежено дієздатною, і що ОСОБА_2 за своїм психічним станом потребує не опіки, а піклування, суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи учасників справи перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Докази та обставини, на які посилається скаржник, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Трачук Наталії Іванівни, залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 22 червня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: С.В. Кухар

Е.А. Онищенко