Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №317/4301/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 23.06.2026 Справа № 317/4301/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №317/4301/25 Головуючий у 1-й інстанції: Мінгазов Р. В.

Провадження № 22-ц/807/1308/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кочеткової І.В, Кухаря С.В., Смокотіної В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 31 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, Міністерства оборони України про визнання права власності за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, Міністерства оборони України про визнання права власності за набувальною давністю.

Позовні вимоги мотивує тим, що вона з 2000 року фактично, відкрито, добросовісно і безперервно володіє житловою квартирою АДРЕСА_1 , яке раніше перебувало на балансі військової частини НОМЕР_1 . Після розформування військової частини у 2003 році позивач та інші колишні військовослужбовці і члени їхніх родин залишилися проживати у зазначеному житлі, оскільки альтернативного житла надано не було. Протягом цього часу вони утримували будинки, здійснювали ремонти, сплачували за комунальні послуги і вживали заходів до збереження житла власним коштом. На балансі будь-кого будинок - не перебуває. Фактичний строк володіння позивача зазначеним житлом складає понад 10 років.

Незважаючи на відсутність формального переоформлення майна з Міністерства оборони України, саме позивачем забезпечувалося утримання будинку, його захист, ремонт і експлуатація як повноправним власником. Враховуючи зазначене, позивач вважає, що вона набула право власності на це житло на підставі набувальної давності.

На підставі вищевикладеного просила визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на житлову квартиру АДРЕСА_2 (що знаходиться на території Новоолександрівського ОТГ Запорізького району, Запорізької області).

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 31 березня 2026 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 31 березня 2026 року скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов. Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що володіння нею спірною квартирою є безтитульним, оскільки жодного договору або іншого правового документа, який би надавав право користування житлом, не існує; після розформування військової частини правовідносини припинились; держава не вчиняла жодних дій щодо оформлення або припинення користування. Позивач проживає у спірному житлі понад 20 років; володіння є відкритим, безперервним і здійснюється як власником. У справі наявні докази проживання позивача з 2003 року, укладення договору на електропостачання, фактичного користування житлом, що підтверджує відкритість і тривалість володіння. Майно фактично не використовується державою, не обслуговується належним чином, залишене без управління після розформування військової частини. Після розформування військової частини держава фактично не виконала свій обов`язок щодо забезпечення житлом осіб, які проживали у військовому містечку, у тому числі позивача. Позивач була змушена продовжувати проживання у спірному житлі, самостійно забезпечуючи його утримання, без будь-якої допомоги чи належного правового оформлення з боку держави. Таким чином, держава фактично самоусунулась від реалізації своїх повноважень як власника майна, що призвело до формування тривалих фактичних відносин володіння.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 , Новоолександрівська сільська рада Запорізького району Запорізької області, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, а саме шляхом надсилання судової повістки-повідомлення в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», що підтверджується довідкою відповідального працівника суду про доставку судової повістки до їх електронного кабінету – 15.05.2026 року (а.с. 213, 214) до апеляційного суду не з`явилися.

На адресу апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача. Апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі та просить її задовольнити, рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 31 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог (а.с.242-244).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справу ОСОБА_1 реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні у відсутності ОСОБА_1 , Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "ЮніонАліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" ("AlimentariaSanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час вселення позивачці було достовірно відомо хто був власником квартири АДРЕСА_1 . З матеріалів справи слідує, що право власності на спірне майно зареєстровано за Державою Україна в особі Міністерства оборони України, та воно перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя. Відкритість користування квартирою, починаючи з 2000 року, підтримання її у належному стані, слідкування за справністю комунікальних мереж, здійснення ремонту, сплата комунальних платежів не може бути самостійною підставою для визнання права власності на майно в порядку статті 344 ЦК України.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 мешкала в квартирі АДРЕСА_2 з 15.06.2003, що підтверджується довідкою № 798 від 08.06.2022 виданою КЕВ м. Запоріжжя (а.с.7).

Відповідно до довідки з Єдиного державного демографічного реєстру № 1722899-2024 від 13.12.2024 встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 /Ч НОМЕР_1 , починаючи з 23.12.1999 (а.с.17).

Відповідно до довідки ПАТ «Запоріжжяобленерго» від 29.01.2025 № 74-74/65 вбачається, що договір про розподіл електричної енергії № 4303430 від 21.09.2009 за адресою: АДРЕСА_4 , укладено з ОСОБА_2 (а.с.6).

Відповідно до довідки № 443 від 07.03.2024 виданої Квартирно-експлуатаційним відділом м. Запоріжжя встановлено, що комплексу будівель і споруд № НОМЕР_2 , будинки №№ НОМЕР_3 , 2, 3, 4 Новоолександрівської сільської ради Запорізького району (с. Юліївка) завдано шкоди в результаті ракетно-бомбового удару РФ який стався 29.02.2024 (а.с. 23).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 202531508 від 02.03.2020 встановлено, що комплекс будівель і споруд, будинок АДРЕСА_5 на праві власності належить Державі Україна в особі Міністерства оборони України (а.с.143).

Вказана інформація також підтверджується відповіддю № 2538549 від 31.03.2026, яка була отримана судом.

Згідно до довідки Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя Міністерства оборони України встановлено, що житловий будинок ГП №15, адреса: АДРЕСА_5 перебуває на балансі КЕВ м. Запоріжжя (а.с.144).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, на яку посилався заявник у касаційній скарзі.

Вказані правові висновки також викладені в постановах Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 23 грудня 2025 року у справі № 535/885/23.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первісних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

У постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 643/13004/23.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зазначила про те, що підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відсутність визначених статтею 344 ЦК України правових підстав для задоволення позову, оскільки власником будинку в цілому в якому перебуває спірна квартира є Держава України в особі Міністерства оборони України, балансоотримувачем будинку № НОМЕР_4 військового містечка № НОМЕР_2 у АДРЕСА_6 є Квартирно- експлуатаційний відділ міста Запоріжжя. До комунальної власності Новоолександрівської сільської ради зазначений будинок не передавався. Позивачка вселилася у спірну квартиру з родиною у 2000 році як військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 за волею власника, та завжди знала, хто є власником спірного майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка тривалий час безперервно володіла відкрито та добросовісно належною Міністерству оборони квартирою, несе усі обов`язки з утримання спірного майна, а тому є всі підстави для визнання за нею права власності на спірне майно за набувальною давністю, не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, яким дана належна правова оцінка обгрунтовано викладена в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Сам по собі факт користування ОСОБА_1 квартирою з 2000 року, утримання її, здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не може бути підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю (постанова Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 337/4725/18).

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Водночас, судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 202531508 від 02.03.2020 року вбачається, що комплекс будівель і споруд, будинок АДРЕСА_5 на праві власності належить Державі Україна в особі Міністерства оборони України. Згідно довідки Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя Міністерства оборони України встановлено, що житловий будинок ГП № 15, адреса: АДРЕСА_5 перебуває на балансі Кев м. Запоріжжі ( а.с. 143-144).

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності і взаємозв`язку, дійшов правильного висновку про відсутність умов, визначених статтею 344 ЦК України, для визнання за позивачкою права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Інші доводи апеляційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 31 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 24 червня 2026 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддя

Подліянова Г.С.Кочеткова І.В. Кухар С.В.