Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №597/1716/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне рішення)

22.06.2026Справа №597/1716/25

22 червня 2026 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

-головуючої судді Черніцької І.М.

-за участю секретаря судового засідання Кокітко І.В.

- сторони в судове засідання не з`явились

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (далі – ТОВ «Коллект центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №4664465 від 05 травня 2021 року та №4260911 від 04 червня 2021 року у розмірі 149 978,63 грн.

В обґрунтування вимог позивач вказав, що 05 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено кредитний договір №4664465.

Згідно з умовами кредитного договору ТОВ «Мілоан» надало відповідачу кредит у сумі 20 000 грн, зі сплатою процентів відповідно до умов договору.

Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав свого зобов`язання.

16 грудня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Вердикт капітал» укладено договір факторингу за №16/12-2021-43, відповідно до умов якого право вимоги до відповідача за кредитним договором №4664465 від 05 травня 2021 року перейшло до ТОВ «ФК «Вердикт капітал».

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за №10-01/2023, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №4664465від 05 травня 2021 року в розмірі 126 995,13 грн, з яких: 15758 грн – заборгованість за тілом кредиту, 109 037,13 грн – заборгованість за відсотками та 2200 грн – заборгованість за комісіями.

04 червня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір за №4260911.

ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та перерахувало відповідачу кошти в розмірі 7000 грн на його банківську карту.

Відповідач належним чином не виконав зобов`язання та у встановлений строк коштів не повернув.

04 лютого 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Вердикт капітал» укладено договір факторингу за №04-02-01/2022 , відповідно до умов якого право вимоги до відповідача за кредитним договором №4260911 від 04 червня 2021 року перейшло до ТОВ «ФК «Вердикт капітал».

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за №10-01/2023, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №4260911 від 04 червня 2021 року в розмірі 22 983,50 грн, з яких: 7000 грн – заборгованість за тілом кредиту, 15 860 грн – заборгованість за відсотками, 112 грн – інфляційні збитки та 11,50 грн - 3% річних.

Посилаючись на наведене, позивач просив задовольнити позов.

Ухвалою судді Заліщицького районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2025 року вказану справу передано за підсудністю до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 січня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 лютого 2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

У судове засідання представник позивача не з`явився. Попередньо подав заяву про розгляд справи без їх участі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце був повідомлений належним чином, зокрема шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання та розміщення оголошення про виклик до суду на сайті Судова влада України. Попередньо не повідомив суд про причини своєї неявки, заяви про відкладення та відзив на позов не подавав.

На підставі вимог ст. ст. 223, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін та проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 05 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №4664465 (далі - Договір). Вказаний кредитний договір підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором: W43350.

Відповідно до умов п. п. 1.2, 1.3, 1.4 Договору, ТОВ «Мілоан» надало відповідачу кредит на суму 20 000 грн, строком на 30 днів з 05 травня 2021 року, термін повернення кредиту – 04 червня 2021 року.

Комісія за надання кредиту: 2200 грн, яка нараховується за ставкою 11% від суми кредиту одноразово (п.1.5.1.).

Проценти за користування кредитом – 7500 грн, які нараховуються за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2).

Стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом ( п.1.6) .

Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (п. 2.1).

Згідно графіку платежів за договором про споживчий кредит за №4664465 від 05 травня 2021 року (Додаток №1 до договору), сума кредиту становить 20 000 грн, проценти за користування кредитом – 7500 грн, комісія за надання кредиту – 2200 грн, загальна вартість кредиту – 29 700 грн, дата повернення кредиту 04 червня 2021 року (а.с.12)

Крім того, відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту №4664465 та анкету – заяву на кредит №4664465, де зазначені такі ж умови як в кредитному договорі (а.с. 13-14).

Як слідує з квитанції «LiqPay», 05 травня 2021 року через платіжну систему було перераховано кошти в розмірі 20 000 грн, призначення платежу: видача коштів згідно кредитного договору №4664465, карта отримувача: 516875*00 (а.с. 20).

Як вбачається з наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення за договором про споживчий кредит за №4664465, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 04 вересня 2021 року становить 71 842,13грн, з яких: 20 000 грн – заборгованість за тілом кредиту, 53 884,13 грн – заборгованість за відсотками та 2200 грн – заборгованість за комісією. Проценти нараховані поза межами строку договору до 04 вересня 2021 року.

Крім того, з вказаного розрахунку заборгованості встановлено, що ОСОБА_1 на погашення заборгованості за кредитом сплатив на погашення тіла кредиту – 4242 грн, на погашення відсотків – 7762 грн, на погашення комісії за пролонгацію – 4242 грн.

16 грудня 2021 року між ТОВ «Мілоан» (Клієнт) та ТОВ «Вердикт капітал» (Фактор) укладено договір факторингу за №16/12-2021-43.

Відповідно до положень п. 2.1. договору факторингу, за цим договором Клієнт зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги у сумі 43 427 967, 63 грн, а Фактор зобов`язується, здійснивши фінансування в порядку передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить Клієнту, і стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між Клієнтом і боржниками.

Згідно умов п. 6.1.3 договору факторингу, реєстр боржників (Додаток №3) передається Фактору за актом приймання-передавання реєстру боржників (Додаток №4) не пізніше наступного робочого дня після здійснення повного фінансування на користь Клієнта відповідно до розділу 7.

Положеннями п. 6.1.4 договору факторингу встановлено, що права вимоги переходить до фактора після здійснення повної оплати фінансування з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі Реєстру боржників (додаток №4), який є підтвердженням передачі фактору права вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників щодо переданого права вимоги.

Згідно платіжного доручення №313550010 від 20 грудня 2021 року, ТОВ «Вердикт капітал» перерахував на рахунок ТОВ «Мілоан» кошти в розмірі 1 563 897,11 грн.

16 грудня 2021 року сторони підписали Акт приймання-передавання Реєстру боржників за договором факторингу №16/12-2021-43 від 16 грудня 2021 року.

Згідно з Реєстру боржників до договору факторингу №/16/12-2021-43 від 16 грудня 2021 року, від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №4664465 в сумі 71 842,13 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Вердикт Капітал» встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №4260911 станом на 10 січня 2023 року становить 22 983,50 грн, з яких: 7000 грн – заборгованість за тілом кредиту, 15 860 грн – заборгованість за відсотками, 112 грн – інфляційні збитки за лютий 2022 року та 11,50 грн - 3% річних за лютий 2022 року (а.с. 23).

04 червня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір за №4260911 про надання споживчого кредиту (далі – договір, кредитний договір), відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» надало відповідачу кредит на суму 7000 грн, строком на 30 днів (п. п. 1.3, 1.4 Договору).

Вказаний Договір підписаний відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором: М322918.

Сторони погодили фіксовану процентну ставку за користування коштами (п. 1.5 Договору), а саме стандартна процента ставка 1,90 % в день від суми кредиту, яка застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору (п.1.5.1).

Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає 2333,95% річних (п. 1.9.).

Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом 29 900 грн (п.1.10.).

Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 (п.2.1.).

Згідно таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит №4260911 від 04 червня 2021 року (Додаток №1) встановлено, що сума кредиту - 7000 грн, сума нарахованих процентів – 21 грн, дата повернення кредиту та сплати нарахованих процентів – 04 липня 2021 року (а.с.48).

Згідно відповіді ТОВ «ФК «Вей фор пей» №6151-ВП від 07 листопада 2025 року встановлено, що ТОВ «ФК «Вей фор пей» здійснило 04 червня 2021 року переказ в сумі 7000 грн на картку НОМЕР_2 (а.с. 109).

Як вбачається розрахунку заборгованості за кредитним договором №4260911 від 04 червня 2021 року, заборгованість ОСОБА_1 становить 22860 грн, з яких: 7000 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу та 15860 грн – сума заборгованості за відсотками (а.с. 114-119).

З вказаного розрахунку заборгованості встановлено, що ОСОБА_1 сплатив на погашення заборгованості 118,90 грн.

04 лютого 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» (Клієнт) та ТОВ «Вердикт капітал» (Фактор) укладено договір факторингу за №04-02-01/2022.

Відповідно до положень п. 2.1. договору факторингу, Клієнт зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги у сумі 26 256 495,72 грн, а Фактор зобов`язується, здійснивши фінансування в порядку передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить Клієнту, і стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між Клієнтом і боржниками.

Право вимоги переходить до Фактора після оплати фінансування з моменту підписання сторонами Акту приймання-передавання Реєстру Боржників (Додаток № 2), який є підтвердженням передачі Фактору права грошової вимоги до Боржників, після чого Фактор стає новим кредитором по відношенню до Боржників стосовно переданого Права вимоги (п.6.1.4).

Як вбачається з платіжного доручення АБ «Південний» №327400005 від 04 лютого 2022 року ТОВ «Вердикт капітал» сплатив ТОВ «Авентус Україна» 669 272,75 грн згідно договору факторингу №04-02-01/2022 від 04 лютого 2022 року.

04 лютого 2022 року ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Авентус Україна» підписали Акт приймання-передавання Реєстру боржників за договором факторингу №04-02-01/2022 від 04 лютого 2022 року (а.с. 59).

Згідно Реєстру боржників до договору факторингу №04-02-01/2022 від 04 лютого 2022 року, від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №4260911 від 04 червня 2021 року (а.с. 61-63).

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» (Первісний кредитор) та ТОВ «Коллект центр» (Новий кредитор) укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за №10-01/2023.

Згідно умов п. 2.1 договору, Первісний кредитор відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Первісному кредитору, а Новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим Договором, права вимоги Первісного кредитора до боржників зазначених у Додатках №1 та №3 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов?язки Боржників або які зобов?язані виконати обов?язки Боржників, за Договорами позики (Кредитними договорами), з урахуваним усіх змін, доповнень і додатків до них. Новий кредитор за права вимоги грошові кошти у розмірі та у порядку, визначеним цим договором.

Відповідно до умов п. 5.2 договору факторингу, права вимоги вважаються відступленими (переданими) Первісним кредитором та набутими (прийнятими) Новим кредитором в день належного підписання Сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників в друкованому (підписаному) вигляді (Додаток №4).

Як вбачається з Акту прийому-передачі Реєстру боржників за договором про відступлення (купівлі – продажу) прав вимоги №10-01/2023 від 10 січня 2023 року, ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» уклали цей акт про те, що на виконання умов договору про відступлення прав вимоги за №10-01/2023 від 10 січня 2023 року, Кредитор передав, а Новий кредитор прийняв реєстр боржників кількістю 207 307 (а.с. 81).

Згідно витягу з Реєстрів боржників до договору про відступлення прав вимоги за №10-01/2023 від 10 січня 2023 року, від ТОВ «Вердикт капітал» до ТОВ «Коллект центр» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитними договорами №4664465 від 05 травня 2021 року та №4260911 від 04 червня 2021 року (а.с. 83-88).

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

В силу вимог ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами електронного договору, який вважається укладеним у письмовій формі, у сторін цього договору відповідно до приписів статті 11 ЦК України виникли права та обов`язки, які випливають із кредитного договору.

Згідно з вимогами п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до вимог абз. 1 ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно абз. абз. 1, 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про електронну комерцію»).

У силу ч. 3 ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

В силу вимог ч. ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Вищенаведене свідчить про належне укладення кредитних договорів, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.

Аналогічна правова позиція сформована у цілому ряді постанов Верховного Суду. Так, у постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №4664465 від 05 травня 2021 року.

05 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 у встановленому законом порядку укладено кредитний договір за №4664465.

Сторонами погоджена сума кредиту 20 000 грн, строк кредиту 30 днів з 05 травня 2021 року до 04 червня 2021 року, зі сплатою 1,25% в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Встановлено та підтверджено зібраними у справі доказами, що позивач видав відповідачу кредит на суму 20 000 грн.

Відтак, у відповідача виник обов`язок повернути позивачу тіло кредиту 20 000 грн та погоджені сторонами проценти у сумі 7500 (20000*1,25% *30) грн, разом 27 500 грн.

Встановлено, що погоджений сторонами у договорі строк кредитування становить 30 днів, з 05 травня 2021 року до 04 червня 2021 року (п.1.3,1.4 договору), зі сплатою 7500 грн процентів виходячи із 1,25% в день на залишок заборгованості (1.5.2.).

Більше того, у Анкеті - заяві відповідача на отримання грошових коштів, у графіку платежів (додаток №1 до договору) та паспорті споживчого кредиту визначено, що останній просить надати кредит в сумі 20 000 грн, строк кредиту 30 днів (а.с. 12-14).

Позивачем не надано доказів, які б свідчили про укладення угоди про продовження строку кредитування.

Тому, суд вважає, що позивач мав нараховувати відсотки протягом строку кредитування, встановленого пунктом 1.3, 1.4 договору - 30 днів на суму 7500 грн.

Суд звертає увагу на те, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань не може бути підставою для звільнення від відповідальності боржника, тим більше розглядатися як «відкладальна умова», яка може й не настати, оскільки в розумінні частини першої статті 212 ЦК України, відкладальною є саме та обставина, щодо якої невідомо чи настане вона чи ні.

Як уже зазначалося вище, поведінка не може бути одночасно неправомірною так і правомірною.

Тому, добросовісний кредитор укладаючи договори зі споживачем розраховує на повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом в межах погодженого сторонами договору строку, відповідно й обов`язком споживача у такому договорі визначено своєчасну сплату кредиту.

У зв`язку із цим, несвоєчасне повернення відповідачем кредиту чи її відсутність є саме порушенням споживачем договірних зобов`язань за укладеним договором, а не відкладальною умовою.

У зв`язку з порушенням грошового зобов`язання настає відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України, а не продовження строку кредитування.

Тому, нарахування відсотків поза межами строку кредитування є неправомірним.

Враховуючи те, що строк кредиту закінчився 04 червня 2021 року та на наступний строк не пролонгувався, вимоги про стягнення процентів у розмірі нарахованому після 04 червня 2021 року є неправомірними.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 2200 грн, слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що положення кредитного договору щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 2200 грн суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 2200 грн.

Отже, враховуючи вищенаведені вимоги, часткову сплату відповідачем заборгованості за кредитом на суму 16 246 грн, суд вважає, що розмір заборгованості відповідача за кредитним договором №4664465 становить 11 254 грн, виходячи із розрахунку: 20000 (тіло) + 7500 (проценти) – 16246 грн.

Від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Вердикт капітал» перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 згідно кредитного договору №4664465 від 05 травня 2021 року, на підставі договору факторингу №16/12-2021-43 від 16 грудня 2021 року та витягу з реєстру боржників до вказаного договору.

Від ТОВ «Вердикт капітал» до позивача перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 згідно кредитного договору №4664465 від 05 травня 2021 року, на підставі договору про відступлення (купівлі – продажу) прав вимоги №10-01/2023 від 10 січня 2023 та реєстру боржників до вказаного договору.

Докази про те, що такі договори визнані недійсними чи їх дійсність оспорюється в судовому провадженні суду не надані.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, те, що фактично отримані та використані відповідачем ОСОБА_1 кредитні кошти у добровільному порядку позивачу, як новому кредитору, не повернуті, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 в користь ТОВ «Коллект центр» заборгованості за кредитним договором №4664465 від 05 травня 2021 року в розмірі 11 254 грн.

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №4260911 від 04 червня 2021 року.

04 червня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 у встановленому законом порядку укладено кредитний договір за №4260911.

Встановлено та підтверджено зібраними у справі доказами, що позивач видав відповідачу кредит на суму 7000 грн, строком на 30 днів.

Відповідач належним чином не виконав умов кредитного договору, допустив виникнення заборгованості та у встановлений строк коштів не повернув.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача тіла кредиту в розмірі 7000 грн є обґрунтовані та їх слід задовольнити.

Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за відсотками, слід зазначити таке.

Встановлено, що погоджений сторонами у договорі строк кредитування становить 30 днів, з 04 червня 2021 року по 04 липня 2021 року (п. 1.4 договору), зі сплатою процентів згідно умов п.1.5 Договору.

Більше того, у таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит №4260911 від 04 червня 2021 року визначено, що сума кредиту становить 7000 грн, строк кредиту 30 днів (а.с.48).

Крім того, вказаний строк кредитування вказано у паспорті споживчого кредиту (а.с. 78).

Позивачем не надано доказів, які б свідчили про вчинення ним дій щодо продовження строку договору згідно умов розділу 4 Договору.

Тому, суд вважає, що позивач мав нараховувати відсотки протягом строку кредитування на суму 3990 грн, виходячи із розрахунку 1,9% в день (7000*1,9%*30).

Враховуючи те, що строк кредиту закінчився 04 липня 2021 року та на наступний строк не пролонгувався, вимоги про стягнення процентів у розмірі нарахованому після 04 липня 2021 року є неправомірними.

Приймаючи до уваги, часткове погашення відповідачем заборгованості на суму 118,90 грн, суд доходить висновку, що заборгованість відповідача за кредитом становить 10 871,10 грн, виходячи із розрахунку: 7000 + 3990 – 118,90 грн.

Також, обгрунтованими є вимоги про стягнення з відповідач 3% річних за користування коштами за період з 04 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 11, 50 грн.

Щодо вимог про стягнення інфляційних збитків за лютий 2022 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи вищенаведенні вимоги Закону, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних збитків за лютий 2022 року не підлягають до задоволення.

Від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Вердикт капітал» перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 згідно кредитного договору №4260911 від 04 червня 2021 року, на підставі договору факторингу №04-02-01/2022 від 04 лютого 2022 року та витягу з реєстру боржників до вказаного договору.

Від ТОВ «Вердикт капітал» до позивача перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 згідно кредитного договору за №4260911 від 04 червня 2021 року, на підставі договору про відступлення (купівлі – продажу) прав вимоги №10-01/2023 від 10 січня 2023 та реєстру боржників до вказаного договору.

Докази про те, що такі договори визнані недійсними чи їх дійсність оспорюється в судовому провадженні суду не надані.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, те, що фактично отримані та використані відповідачем ОСОБА_1 кредитні кошти у добровільному порядку позивачу, як новому кредитору, не повернуті, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 в користь ТОВ «Коллект центр» заборгованості за кредитним договором за №4260911 від 04 червня 2021 року у розмірі 10882,60 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Положеннями ч. 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2, 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В силу вимог п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Положеннями ч. 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Встановлено, що у позові позивач зазначив про те, що попередній (орієнтований) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомог, які він очікує понести у даній справі становить 25 000 грн.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представник позивача подав суду:

- договір про надання правової допомоги за №01-07/2024 від 01 липня 2024 року, укладений між адвокатським об`єднанняи «Лігал Ассістанс» та ТОВ «Коллект центр»;

- прайс – лист АО «Лігал Ассістанс»;

- заявку на надання юридичної допомоги № 3297 від 01 жовтня 2025 року;

- витяг з Акту №15 про надання юридичної допомоги від 31 жовтня 2025 року.

Відповідно до вимог ч. 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

Таким чином, наявність договірних відносин між адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» та позивачем підтверджується вищенаведеними документами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною 6 цієї ж статті ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини 5 статті 137 ЦПК України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності7 заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у ст. 137 ЦПК України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 по справі № 200/10535/19-а, від 05.08.2020 у справі № 640/15803/19, від 09.05.2023 у справі № 340/9009/21, від 08.11.2023 у справі № 160/17970/21, від 16.05.2024 у справі № 320/4539/21, Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 9901/459/21.

Відповідач будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, будь-яких заперечень щодо розумності та співмірності розміру судових витрат суду не надав.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що позивачем доведено понесення ним витрат на надання правової допомоги у розмірі 25 000 грн під час розгляду у суді даної справи.

Водночас, враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, та вимоги ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 357,54 грн (22136,60 * 2422,40 / 149978,63) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3690 грн (22136,60 * 25000 / 149978,63), пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» заборгованість за кредитним договором № 4664465 від 05 травня 2021 року в розмірі 11 254 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» заборгованість за кредитним договором № 4260911 від 04 червня 2021 року в розмірі 10882,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» 357,54 грн в рахунок сплаченого судового збору та 3690 грн витрат на правову допомогу.

У решті позовних вимог відмовити.

Копію заочного рішення направити відповідачу протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем у загальному порядку безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр», вул. Мечнікова, 3, офіс 306, м. Київ, код ЄДРПОУ 44276926.

Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 .

Повний текст рішення складено 22 червня 2026 року.

Головуюча суддя І.М. Черніцька