Вирок від 24 червня 2026 р. у справі №753/24405/24 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/24405/24

провадження № 1-кп/753/860/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2026 р. Дарницький районний суд міста Києва у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретарі судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

учасники судового провадження:

прокурори ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

захисник ОСОБА_9 ,

обвинувачений ОСОБА_10 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні обвинувальний акт в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 62023100130000984 від 20.06.2023, за обвинуваченням

ОСОБА_10 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва,

громадянина України, який зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_1 , та який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

встановив:

І. Формулювання обвинувачення, яке висунуте ОСОБА_10 та визнане судом доведеним

[1] ОСОБА_10 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби, призваним під час мобілізації, на особливий період, перебуваючи у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, у порушення вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ст.ст. 1, 2, 3, 23, 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників), в умовах воєнного стану, 31.05.2023, приблизно о 08 год 00 хв., самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , яка дислокується у АДРЕСА_3 , та до 03.06.2024 проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням службових обов?язків та не вживаючи жодних заходів для повернення до місця служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління за наявності реальної можливості для цього.

[2] Таким чином, ОСОБА_10 обвинувачується у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем, вчиненому в умовах воєнного стану тривалістю понад три доби, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

ІІ. Позиція сторони обвинувачення та захисту під час судового розгляду та у судових дебатах

[3] 2.1 Сторона обвинувачення підтримала висунуте обвинувачення ОСОБА_10 за ч. 5 ст. 407 КК України у межах, викладених в обвинувальному акті, та на підтвердження його обґрунтованості надала суду відповідні матеріали, які досліджені судом і викладені у розділі V цього вироку.

[4] Прокурор у судових дебатах наполягав на доведеності вини поза розумним сумнівом та просив суд призначити ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

[5] 2.2 Сторона захисту зазначала, що обвинувач не надав будь-яких доказів, які б підтверджували вчинення обвинуваченим ОСОБА_10 інкримінованого йому кримінального правопорушення.

[6] Обґрунтовуючи свою позицію, захисник протягом всього судового розгляду звертала увагу на те, що вироком Деснянського районного суду м. Києва від 02.05.2023 ОСОБА_10 вже було засуджено за ч. 5 ст. 407 КК України за попередній епізод самовільного залишення військової частини. На переконання сторони захисту, після набрання цим вироком законної сили проходження обвинуваченим військової служби було припинено, він був виключений зі списків особового складу та перестав бути військовослужбовцем, а тому не міг бути спеціальним суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України, під час подій, які стали предметом цього кримінального провадження.

[7] Також захисник посилалася на надані стороною захисту документи та акти Міністерства оборони України щодо правових наслідків засудження військовослужбовця за самовільне залишення військової частини, а також на показання свідків, які, на її переконання, не підтвердили факту переховування обвинуваченого від командування чи вчинення ним кримінального правопорушення. При цьому захисник наголошувала, що окремі свідки не володіли інформацією щодо обставин події, а їх показання не можуть вважатися достатніми для доведення винуватості ОСОБА_10 поза розумним сумнівом.

[8] У зв`язку із чим, захисник просила постановити стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 виправдувальний вирок на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення та відсутністю в його діях складу злочину.

III. Питання, які стоять перед судом

[9] Враховуючи позицію сторони захисту та обставини цього кримінального провадження, суду належить встановити:

[10] 1. Чи був ОСОБА_10 станом на 31.05.2023 військовослужбовцем та відповідно спеціальним суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Якщо був, то постає друге питання.

[11] 2. Чи доведено, що ОСОБА_10 31.05.2023 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 та був відсутній понад три доби в умовах воєнного стану.

IV. Показання допитаних осіб

4.1 Показання обвинуваченого ОСОБА_10

[12] ОСОБА_10 у судовому засіданні показав, що погано пригадує всі обставини та дати, однак зазначив, що за перший випадок самовільного залишення військової частини був засуджений до покарання у виді арешту з утриманням на гауптвахті. Після ухвалення вироку його було виведено поза штат, а коли він повернувся до військової частини, заробітну плату не отримував та до виконання службових завдань не залучався.

[13] На запитання прокурора обвинувачений повідомив, що проходить військову службу з початку повномасштабного вторгнення. До виконання службових обов`язків у військовій частині НОМЕР_1 він приступив 26 лютого 2022 року. Також зазначив, що після першого випадку самовільного залишення військової частини, який мав місце у 2023 році, вважав себе таким, що вже не проходить військову службу. Йому не було відомо про те, що командування військової частини НОМЕР_1 здійснювало його розшук. Вказав, що знав про телефонні дзвінки його дружині з приводу його місцезнаходження, однак не пам`ятає, коли саме це відбувалося.

[14] На запитання захисника ОСОБА_10 пояснив, що після ухвалення вироку Деснянським районним судом міста Києва від 02 травня 2023 року він повернувся до військової частини вже 03 травня 2023 року. До цього його було переведено поза штат у розпорядження командира військової частини, де він перебував до 30 травня 2023 року, після чого його відпустили додому. Як він пояснив, йому повідомили, що на гауптвахті відсутні вільні місця, а тому він мав очікувати телефонного дзвінка з повідомленням про необхідність прибути для відбування призначеного покарання.

4.2 Показання свідка сторони обвинувачення ОСОБА_11

[15] Свідок ОСОБА_11 суду показав, що на час проходження служби ОСОБА_10 він обіймав посаду заступника командира відділення стрілецьких рот, а останній не перебував у його підпорядкуванні. Утім, свідку відомо, що ОСОБА_10 неодноразово відзначався, і на службових нарадах досить часто лунало його прізвище.

[16] Перший випадок його відсутності мав місце в період з 17 до 19 травня 2022 року, через це він був притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Другий випадок його відсутності тривав з 03 вересня 2022 року до 14 лютого 2023 року, за що вироком суду йому було призначено покарання у виді арешту на гауптвахті на строк 5 місяців, яке він мав відбувати з червня 2023 року.

[17] Вказав, що 01 червня 2023 року були підготовлені документи для доставлення ОСОБА_10 на гауптвахту, однак до цього 31 травня цього ж року він самовільно залишив військову частину та протягом 369 днів, тобто до 03 червня 2024 року, перебував за її межами. Пізніше, коли свідку повідомили про затримання ОСОБА_10 , останній уже був виключений зі списків особового складу військової частини, а його документи були направлені до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

[18] На запитання прокурора свідок вказав, що ОСОБА_10 не надавався дозвіл на звільнення від виконання військових обов`язків чи відпустка, так само останній не звертався з рапортом про залишення військової частини з 31 травня 2023 року.

[19] На запитання захисника свідок повідомив суду, що, хоча ОСОБА_10 і не перебував у його підпорядкуванні, коли 31 травня 2023 року залишив військову частину, він, будучи т.в.о. заступника командира батальйону, мав доступ до документів стосовно нього та був у матеріалі.

[20] Свідок заперечив, що після прибуття ОСОБА_10 до військової частини після ухвалення вироку його відпустили додому, оскільки, пригадуючи ці обставини та переглянувши відповідні журнали, він встановив, що на той час ОСОБА_10 перебував у військовій частині.

[21] Процедуру розшуку було розпочато ДБР та органами прокуратури, однак яким саме чином проводились розшукові заходи ОСОБА_10 , свідку відомо не було.

4.3 Показання свідка сторони обвинувачення ОСОБА_12

[22] Свідок ОСОБА_12 суду повідомив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 10 травня 2022 року до 22 березня 2024 року, обіймаючи посаду заступника командира військової частини з морально-психологічного забезпечення. Він знає ОСОБА_10 як військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 у період, коли обіймав зазначену посаду, і йому відомо про факт залишення останнім військової частини з 31 травня 2023 року.

[23] Пояснив суду, що за попереднім фактом щодо ОСОБА_10 проводилося службове розслідування за фактом іншого залишення військової частини, а в подальшому зібрані матеріали були направлені до ДБР. Після цього ОСОБА_10 було повідомлено про підозру та засуджено до 5 місяців арешту на гауптвахті. Свідку було відомо, що з червня 2023 року ОСОБА_10 мав приступити до відбування цього покарання, і він особисто повідомляв його про це, однак останній вдруге залишив військову частину. Відсутність ОСОБА_10 було виявлено під час ранкового шикування 31 травня 2023 року.

[24] На запитання прокурора вказав, що ОСОБА_10 не надавався дозвіл на залишення військової частини 31 травня 2023 року. Щодо характеристики ОСОБА_10 вказав, що останній тричі залишав їх військову частину та бували випадки коли він з`являвся у нетверезому стані. При цьому він обіцяв відбути покарання на гауптвахті та продовжити службу у їхній військовій частині.

[25] На запитання захисника пояснив, що ОСОБА_10 переховувався від нього та ВСП, а тому доставити його на гауптвахту для відбування призначеного покарання було неможливо. Свідок наполягав, що телефонував ОСОБА_10 та повідомляв про необхідність з`явитися до військової частини для подальшого відбування покарання на гауптвахті, а звільняти його з військової служби на той час ніхто не збирався. Вказав, що на момент проголошення вироку ОСОБА_10 ще був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 .

[26] Свідок також вказав, що за погодженням із комендантом гауптвахти він мав доставити ОСОБА_10 для відбування покарання за вироком суду, і останньому про це було добре відомо, однак у подальшому той переховувався.

[27] Також свідок наполягав на тому, що адреси місця проживання ОСОБА_10 перевірялися, він та інші військовослужбовці виїжджали за місцем проживання ОСОБА_10 , однак останнього там не виявили.

[28] На запитання головуючого судді, свідок вказав, що ОСОБА_10 вперше вийшов на зв`язок після залишення військової частини приблизно через місяць, коли той сам зателефонував йому та повідомив, що вчинив кримінальне правопорушення.

[29] Свідок зазначив, що призначення військовослужбовцю покарання у виді арешту гауптвахті не звільняє його від проходження військової служби, а сам військовослужбовець не може самостійно прибути на гауптвахту. Після відбування покарання на гауптвахті, строк перебування на якій також зараховується до строку військової служби, військовослужбовці повертаються до військової частини. Він вказав, що проходження служби ОСОБА_10 у військовій частині НОМЕР_1 припинилося б лише після передачі його на гауптвахту та отримання відповідних документів, чого не сталося.

[30] Свідок пояснив суду, що ОСОБА_10 дійсно був виключений зі списків військової частини НОМЕР_1 вже після того, як вдруге залишив військову частину та були внесені відомості до ЄРДР. Водночас перший випадок залишення військової частини не призвів до виключення його зі списків особового складу, оскільки вироком суду було призначено покарання у виді арешту на гауптвахті. Також пояснив зазначив, що на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, коли ОСОБА_10 самовільно залишив військову частину, внесення відомостей до ЄРДР не було підставою для виключення з військової служби, однак у 2023 році були запроваджені відповідні зміни. У цьому випадку, коли ОСОБА_10 у травні 2023 року самовільно залишив військову частину, він уже у липні того ж року був виключений зі списків військової частини.

[31] Свідок кілька разів вказав, що, коли ОСОБА_10 перебував під слідством за фактом першого самовільного залишення частини, він знаходився у розпорядженні командира військової частини, тобто був звільнений від виконання обов`язків за посадою старшого бойового медика. Хоча він і не заступав у наряди, однак залучався до виконання різних робіт, залишався військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 та не міг залишати військову частину без дозволу командира.

4.4 Показання свідка ОСОБА_13

[32] Свідок ОСОБА_13 суду показав, що пам`ятає ОСОБА_10 , однак через значний проміжок часу, який минув з моменту подій, погано пригадує обставини самовільного залишення ним військової частини. Вказав, що було виявлено відсутність ОСОБА_10 , після чого були складені відповідні документи для направлення до правоохоронних органів.

[33] Інших обставин свідок не пригадав.

4.5 Показання свідка сторони обвинувачення ОСОБА_14

[34] Свідок ОСОБА_14 суду повідомив, що на час подій у 2023 році він проживав за адресою: АДРЕСА_4 . За цією ж адресою проживав і ОСОБА_10 . Вони періодично бачилися у під`їзді та віталися.

[35] Інших обставин свідок не повідомив.

4.6 Показання свідка сторони захисту ОСОБА_15

[36] Свідок ОСОБА_15 повідомив суду, що знайомий із ОСОБА_10 близько 5 років. Вони разом працюють з червня 2023 року та охарактеризував його як відповідальну людину.

[37] Обставини інкримінованого кримінального правопорушення ОСОБА_10 свідку не відомі.

4.7 Показання свідка сторони захисту ОСОБА_16

[38] Свідок ОСОБА_16 розповіла суду, що проживає за адресою АДРЕСА_5 , де і ОСОБА_10 . Свідок проживає на 8-му поверсі, а обвинувачений на 6-му та доволі часто бачила останнього за вказаним місцем проживання протягом 2023-2024 років.

[39] Обставини інкримінованого кримінального правопорушення ОСОБА_10 свідку не відомі.

V. Письмові матеріали

5.1 Документи, які були долучені стороною обвинувачення

[40] 5.1.1 Витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2022 № 32 про те, що солдата запасу ОСОБА_10 було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення та призначено на посаду старшого бойового медика мінометної батареї. Також наказом визначено, що з 26.02.2022 він приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

[41] 5.1.2 Витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.04.2022 № 62, яким встановлено, що ОСОБА_10 було звільнено з посади старшого бойового медика мінометної батареї та призначено на посаду старшого водія третього мінометного взводу мінометної батареї, а також визначено, що з 25.04.2022 він прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків за новою посадою.

[42] 5.1.3 Витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.11.2022 № 253, яким підтверджується, що ОСОБА_10 був увільнений із займаної посади старшого водія 1-го мінометного розрахунку 3-го мінометного взводу мінометної батареї та призначений у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .

[43] 5.1.4 Акт службового розслідування за фактом самовільного залишення частини, затвердженим командиром військової частини НОМЕР_1 06.06.2023, яким встановлено, що 31.05.2023 під час ранкового шикування було виявлено відсутність солдата ОСОБА_10 , який перебував у розпорядженні командира військової частини. Під час проведення пошукових заходів місце його перебування встановлено не було. В акті зазначено, що раніше ОСОБА_10 вже самовільно залишав військову частину у період з 21.09.2022 до 15.02.2023 та був засуджений Деснянським районним судом м. Києва за ч. 5 ст. 407 КК України. За результатами службового розслідування комісією зроблено висновок про самовільне залишення ОСОБА_10 місця розташування військової частини без відповідного дозволу.

[44] 5.1.5 Постанова старшого слідчого Третього слідчого відділу ТУ ДБР у місті Києві від 22.09.2024, якою оголошено розшук підозрюваного ОСОБА_10 . У постанові зазначено, що останньому 20.09.2024 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, він викликався на 20.09.2024 та 22.09.2024, однак за викликами не прибув, причини неявки не повідомив, а його місцезнаходження встановити не вдалося, а тому його було оголошено в розшук.

[45] 5.1.6 Протокол затримання від 18.11.2024, яким підтверджується, що ОСОБА_10 затримано на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 03.10.2024 про надання дозволу на його затримання з метою приводу до суду для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

[46] 5.1.7 Вимога щодо надання відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності та наявність судимості, згідно з якою ОСОБА_10 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, востаннє вироком Деснянського районного суду м. Києва від 02.05.2023 був засуджений за ч. 5 ст. 407 КК України із призначенням покарання у виді арешту на строк 5 місяців. Також довідка містить відомості про попередні факти притягнення ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності.

[47] 5.1.8 Медична характеристика ОСОБА_10 від 29.06.2023 про те, що під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 останній за медичною допомогою не звертався, на диспансерному обліку з приводу хронічних захворювань не перебував, наявність спадкових захворювань та перенесених травм заперечував. На момент останнього медичного огляду скарги були відсутні, ознак соматичної патології та продуктивної психотичної симптоматики не виявлено.

[48] 5.1.9 Службова характеристика, видана у липні 2023 року командуванням військової частини НОМЕР_1 стосовно ОСОБА_10 у якій зазначено, що останній проходив службу у військовій частині з 26.02.2022, характеризувався негативно, потребував постійного контролю, раніше вже самовільно залишав військову частину.

[49] 5.1.10 Копія військового квитка серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_10 . Містяться записи про зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

[50] 5.1.11 Довідка військово-лікарської комісії Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» від 17.03.2023 № 5/264, якою підтверджується, що за результатами медичного огляду ОСОБА_10 визнаний здоровим та придатним до військової служби.

[51] 5.1.12 Супровідний лист ТУ ДБР, розташованого у місті Києві, до КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2», яким витребувано відомості щодо перебування ОСОБА_10 на обліку у лікаря-психіатра та наявності відповідного діагнозу. Відповідь КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2» підтверджує, що ОСОБА_10 під наглядом лікаря-психіатра та на обліку в зазначеному закладі не перебуває.

[52] 5.1.13 Супровідний лист ТУ ДБР, розташованого у місті Києві, від 19.07.2023, адресований КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія», яким витребувано відомості щодо перебування ОСОБА_10 на обліку у лікаря-психіатра та наявності у нього психіатричного діагнозу. Відповідь КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» від 03.08.2023 підтверджує, що ОСОБА_10 , за медичною допомогою до вказаного закладу не звертався.

[53] 5.1.14 Супровідний лист ТУ ДБР, розташованого у місті Києві, від 18.07.2023, адресованим КНП «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія», яким витребувано інформацію щодо перебування ОСОБА_10 на обліку у лікаря-нарколога та наявності діагнозу. Відповідь КНП «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» від 01.08.2023 № 481608 підтверджує, що ОСОБА_10 під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває.

5.2 Документи, які були долучені стороною захисту

[54] 5.2.1 Супровідний лист т.в.о командира військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2025 № 1443/4065 на звернення ОСОБА_10 щодо повернення на військову службу.

[55] 5.2.2 Виписка із медичної карти стаціонарного хворого від 08.11.2024 № 3878, виданою наркологічним відділенням № 5 КНП «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія», якою підтверджується, що ОСОБА_10 08.11.2024 звернувся з метою обстеження на наявність наркологічних захворювань.

[56] 5.2.3 Довідка Центру психологічної допомоги ФОП ОСОБА_17 від 11.06.2024 № 52, якою підтверджується, що ОСОБА_10 з 11.06.2024 за власним бажанням проходив курс психологічної допомоги у зазначеному центрі.

[57] 5.2.4 Довідка Центру психологічної допомоги ФОП ОСОБА_17 від 28.04.2024 № 07 підтверджується, що ОСОБА_10 проходив курс психологічної допомоги у вказаному центрі в період з 13.09.2023 до 29.02.2024.

[58] 5.2.5 Виписка з історії хвороби № 1206 КНП КОР «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання», якою підтверджується, що ОСОБА_10 перебував на стаціонарному лікуванні з 24.05.2022 до 22.06.2022 з діагнозом психічні та поведінкові розлади внаслідок комбінованого вживання психоактивних речовин (психостимулятори та канабіноїди), синдром залежності від психостимуляторів та канабіноїдів.

VI. Мотиви із яких виходив суд при ухваленні обвинувального вироку

[59] У кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (ст.ст. 91, 92 КПК України).

[60] Обов`язок доказування цих обставин покладається на слідчого, прокурора.

[61] Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч. 2 ст. 91 КПК України).

[62] Відповідно до вимог ст. 85 КПК України належним є доказ, який прямо чи не прямо підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

[63] Згідно з положеннями ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

[64] Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке є основою для прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні (ст. 94 КПК України).

[65] Оцінка доказів за внутрішнім переконанням віддзеркалює незалежність суду у здійсненні процесуальних функцій, оскільки за своїм змістом є впевненістю в тому, що судом надано правильну оцінку процесуальним джерелам доказів, засобам доказування і встановленим фактам, і що ухвалений із дотриманням правил ст. 94 КПК України висновок щодо питань, які поставлені перед судом в кримінальному провадженні його учасниками, є правильним в контексті стандарту доведення поза розумним сумнівом винуватості (невинуватості) особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

[66] Щодо елементів складу злочину, передбаченого ст. 407 КК України, то всі вони встановлені судом у цьому провадженні та є наступними.

[67] Безпосереднім об`єктом цього злочину є встановлений порядок проходження військової служби.

[68] Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, характеризується вчиненням таких діянь: самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, вчинене особами, зазначеними в частинах першій та другій цієї статті.

[69] Суб`єктом цього злочину є військовослужбовець будь-якого виду служби.

[70] Суб`єктивною стороною цього кримінального правопорушення є умисна форма вини. Прямий умисел характеризується тим, що винна особа повністю усвідомлює суспільну небезпеку та фактичні обставини вчинюваного нею діяння.

[71] Отже, коли військовослужбовець самовільно залишає місце служби або військову частину в умовах воєнного стану, чи несвоєчасно з`являється на службу без поважних причин терміном понад три доби, він розуміє протиправність власного діяння (дії чи бездіяльності), оскільки це діяння спрямоване на порушення вимог статутів ЗСУ, чинного законодавства, військової присяги та відомчих нормативноправових актів.

[72] У свою чергу в цьому контексті не мають вирішального значення такі його різновиди, як непрямий чи прямий умисел, а у доктрині кримінального права підкреслюється наявність у цьому правопорушенні так званого «заздалегідь обдуманого умислу».

[73] Мотиви злочину можуть бути різними та на кваліфікацію не впливають.

[74] Початком нез`явлення вчасно без поважних причин на службу для всіх категорій військовослужбовців слід вважати закінчення встановленої тривалості правомірного перебування поза службою.

[75] Нез`явлення вчасно на службу полягає у тому, що військовослужбовець у законному порядку залишив розташування частини або місце служби та не повертається в зазначений час для подальшого несення військової служби.

[76] Під розташуванням військової частини розуміється територія, на якій знаходяться підрозділи та служби частини.

[77] Місце служби - це будь-яке місце, яке співпадає з розташуванням військової частини, та визначене військовослужбовцю для виконання обов`язків з військової служби протягом встановленого часу або місце, де він повинен знаходитися за наказом або за розпорядженням командування.

[78] Злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України, вважається закінченим з моменту самовільного залишення винним військової частини або місця служби чи нез`явлення вчасно без поважних причин на службу.

6.1 Чи був ОСОБА_10 станом на 31.05.2023 військовослужбовцем та відповідно спеціальним суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України?

[79] Відповідаючи на це питання, судом насамперед встановлено таке.

[80] 26 лютого 2022 року ОСОБА_10 було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на відповідну посаду, а отже з цього дня він приступив до виконання обов`язків військової служби.

[81] Згодом, 25 квітня 2022 року, ОСОБА_10 було переведено на посаду старшого водія третього мінометного взводу мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 .

[82] Відповідно до вироку Деснянського районного суду м. Києва від 02 травня 2023 року (далі - Вирок), ОСОБА_10 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , 01 вересня 2022 року самовільно залишив місце служби та був відсутній до 08 год. 00 хв. 14 лютого 2023 року, коли добровільно та з власної ініціативи прибув до розташування зазначеної військової частини.

[83] Цим Вироком 02 травня 2023 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та із застосуванням положень ст. 69 КК України призначено покарання у виді п`яти місяців арешту з утриманням на гауптвахті.

[84] Суд наводить обставини вказаного Вироку, оскільки вони мають значення для вирішення доводів сторони захисту та покладені нею в основу позиції в аспекті відсутності в діях ОСОБА_10 складу інкримінованого кримінального правопорушення.

[85] Отже, сторона захисту стверджувала, що після внесення відомостей до ЄРДР за фактом першого самовільного залишення військової частини проходження військової служби ОСОБА_10 було призупинено, а після постановлення щодо нього обвинувального Вироку 02 травня 2023 року він після набрання таким законної сили підлягав звільненню з військової служби.

[86] Спираючись на ці обставини, захист наполягав на тому, що станом на 31 травня 2023 року ОСОБА_10 вже не був військовослужбовцем, із чим, однак, суд погодитись не може.

[87] Як встановлено судом з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01 листопада 2022 року, ОСОБА_10 було звільнено із займаної посади старшого водія та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .

[88] При цьому необхідно зазначити, що звільнення військовослужбовця із займаної посади не говорить про припинення проходження ним військової служби чи виключення зі списків особового складу військової частини.

[89] Так, відповідно до підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 (далі - Положення), зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.

[90] Крім того, зазначеним Положенням передбачено, що військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов`язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).

[91] Отже, з 01 листопада 2022 року ОСОБА_10 перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , залишаючись військовослужбовцем цієї військової частини і його увільнення від виконання обов`язків за конкретною посадою не вказує про припинення ним військової служби.

[92] Натомість закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч. 3 ст. 24 ЗУ "Про військовий обов?язок і військову службу" (в редаккції чинній на травень 2023 року)).

[93] Суду не надавались документи про виключення ОСОБА_10 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

[94] Сам ОСОБА_10 у судовому засіданні підтвердив, що після повернення до військової частини 14 лютого 2023 року йому було відомо про перебування у розпорядженні командира військової частини, тобто про його виведення поза штат.

[95] Іншими словами, обвинувачений усвідомлював свій статус та порядок подальшого проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .

[96] Далі вже наступного місяця 17 березня 2023 року ОСОБА_10 пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої був визнаний придатним до військової служби.

[97] Таким чином, судом встановлено, що в період з 14 лютого 2023 року до ухвалення Вироку 02 травня 2023 року та станом на 31 травня 2023 року ОСОБА_10 продовжував перебувати у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 та протягом всього цього часу знаходився на території військової частини, що підтверджується як його власними показаннями, так і показаннями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_18

[98] Посилаючись на це суд визнає, що ОСОБА_10 знав про перебування у розпорядженні командира військової частини, продовження проходження військової служби та необхідність дотримання вимог військової дисципліни.

[99] Повертаючись до Вироку від 02 травня 2023 року, суд повторює, що ОСОБА_10 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначено покарання у виді п`яти місяців арешту з утриманням на гауптвахті.

[100] Суд не погоджується з доводами сторони захисту про те, що після ухвалення зазначеного вироку ОСОБА_10 підлягав звільненню з військової служби та втратив статус військовослужбовця.

[101] Насамперед суд враховує, що арешт з утриманням на гауптвахті відповідно до положень закону про кримінальну відповідальність є видом покарання, який може бути призначений виключно військовослужбовцям.

[102] Крім того, пунктом 144-5 Положення передбачено, що військовослужбовці, військову службу яких призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби, крім випадків, коли вироком суду їм призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, арешту з утриманням на гауптвахті або тримання у дисциплінарному батальйоні.

[103] Себто, засудження ОСОБА_10 до арешту з утриманням на гауптвахті не було підставою для його звільнення з військової служби.

[104] Більше того, відповідно до ч. 6 ст. 55 КВК України військовослужбовець під час відбування покарання у виді арешту не може бути звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров`я.

[105] Матеріали кримінального провадження не відображають жодних даних про наявність стосовно ОСОБА_10 такого висновку.

[106] При цьому показання свідка ОСОБА_12 узгоджуються із наведеними положеннями законодавства.

[107] Так, свідок повідомив суду, що як раз він мав дставити ОСОБА_10 на гауптвахту для відбування призначеного покарання. Він також додав, що сам ОСОБА_10 висловлював намір після відбуття покарання продовжити проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .

[108] Зазначені показання обвинувачений не спростовував та по суті ніколи не заперечував.

[109] Суд критично при цьому оцінює твердження ОСОБА_10 про те, що його начебто відпустили додому через відсутність місць на гауптвахті, оскільки обвинувачений не зміг пояснити, хто саме повідомив йому таку інформацію, коли саме це відбулося та за яких обставин. Будь-яких доказів на підтвердження цих доводів стороною захисту також не надано.

[110] Окрім цього, відповідно до ч. 3 ст. 55 КВК України військовослужбовці, засуджені до арешту, направляються на гауптвахту для відбування покарання у десятиденний строк після одержання розпорядження суду про виконання вироку.

[111] Водночас станом на 31 травня 2023 року Вирок від 02 травня 2023 року ще не набрав законної сили, а тому його виконання не могло бути розпочато та завершено.

[112] Отже, суд, оцінивши надані сторонами документи, положення законів, дійшов переконливого висновку, що станом на 31 травня 2023 року ОСОБА_10 не був звільнений з військової служби, не був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та продовжував перебувати у розпорядженні командира цієї військової частини.

[113] І, всупереч доводам сторони захисту, призначення йому покарання у виді арешту з утриманням на гауптвахті не припиняло проходження ним військової служби та не позбавляло його статусу військовослужбовця.

[114] Посилаючись на ці обставини, суд вважає доведеним, що станом на 31 травня 2023 року ОСОБА_10 був військовослужбовцем та, відповідно, спеціальним суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

6.2 Чи доведено, що ОСОБА_10 31.05.2023 самовільно залишив військову частину та був відсутній понад три доби в умовах воєнного стану?

[115] Надавши позитивну відповідь на питання щодо наявності у ОСОБА_10 статусу спеціального суб`єкта кримінального правопорушення, суд переходить до вирішення другого питання.

[116] Сторона обвинувачення доводила, що ОСОБА_10 31 травня 2023 року самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 та був відсутній до 03 червня 2024 року, тобто понад один рік.

[117] Знову ж таки, сам ОСОБА_10 не заперечував своєї відсутності у військовій частині протягом зазначеного періоду.

[118] Позиція обвинуваченого зводилася не до заперечення факту такої відсутності, а до аргументів про те, що після ухвалення стосовно нього Вироку він більше не вважав себе військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 .

[119] Утім, зазначеним доводам суд вже надав оцінку та визнав їх безпідставними.

[120] Суд вже встановив, що станом на 31 травня 2023 року ОСОБА_10 був зобов`язаний перебувати у військовій частині НОМЕР_1 та очікувати набрання законної сили Вироком для подальшого направлення на гауптвахту з метою відбування призначеного покарання.

[121] Вказані обставини підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_12 , який повідомив суду, що саме він мав забезпечити доставлення ОСОБА_10 до місця відбування покарання. Цей же свідок показав, що 31 травня 2023 року під час ранкового шикування було виявлено відсутність ОСОБА_10

[122] Далі він та інші військовослужбовці здійснювали пошуки обвинуваченого, виїжджали за місцем його проживання та намагалися зв`язатися з ним, однак встановити його місцезнаходження не вдалося.

[123] Крім того, свідок ОСОБА_12 повідомив, що після залишення військової частини ОСОБА_10 вперше вийшов на зв`язок лише приблизно через місяць, коли самостійно зателефонував йому, але до військової частини обвинувачений не прибув.

[124] Наведені показання узгоджуються і з поясненнями самого ОСОБА_10 , який підтвердив, що йому було відомо про телефонні дзвінки, які надходили його дружині з приводу встановлення його місцезнаходження.

[125] Натомість сторона захисту звертала увагу суду на те, що ОСОБА_10 не переховувався від правоохоронних органів та протягом тривалого часу перебував за місцем свого проживання.

[126] На підтвердження цих обставин були допитані свідки захисту ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які доповнили показання обвинуваченого ОСОБА_10

[127] Разом із тим, суд має зазначати, що диспозиція ч. 5 ст. 407 КК України передбачає кримінальну відповідальність за самовільне залишення військової частини.

[128] Відтак, доводи сторони захисту про відсутність наміру переховуватися від командування військової частини не спростовують обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні.

[129] Тим не менш суд враховує, що ОСОБА_10 було добре відомо про необхідність перебування у військовій частині та подальшого направлення його для відбування покарання на гауптвахті після набрання вироком законної сили.

[130] Незважаючи на це, він залишив військову частину 31 травня 2023 року та не повертався до неї більш ніж рік.

[131] Матеріали кримінального провадження не містять жодного документа, який би підтверджував надання ОСОБА_10 дозволу на залишення військової частини, відпустки чи іншого права бути відсутнім за місцем служби.

[132] Сам обвинувачений також не надав суду жодного доказу на підтвердження наявності такого дозволу, а під час свого допиту у судовому засіданні, який тривав три судові засідання, не зміг надати також і пояснень причин своєї тривалої відсутності, як і не навів жодних обставин, які перешкоджали його поверненню до місця служби протягом всього цього часу.

[133] Суд також не може залишити поза увагою і те, що після повідомлення йому 20 вересня 2024 року про підозру за ч. 5 ст. 407 КК України вже у цьому кримінальному провадженні, останній не з`явився за викликами слідчого, а вже 22 вересня 2024 року був оголошений у розшук, який тривав до його затримання 18 листопада 2024 року.

[134] Захист ніколи не подавав скарг на постанову про оголошення ОСОБА_10 у розшук та не ставив під сумнів викладені в ній обставини.

[135] Слід вказати, що самовільне залишення військової частини, яке є предметом цього кримінального провадження, стало вже третім випадком такого у ОСОБА_10 за місцем проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 протягом менш ніж за півтора року.

[136] У поєднанні із показаннями свідків обвинувачення та матеріалами службового розслідування це все ілюструє системне невиконання обвинуваченим ОСОБА_10 обов`язків військової служби та спростовує доводи сторони захисту.

[137] Отже, суд дійшов висновку, що ОСОБА_10 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , 31 травня 2023 року самовільно залишив військову частину та був відсутній за місцем служби до 03 червня 2024 року, тобто понад три доби, і зазначені дії були вчинені в умовах воєнного стану.

VIІ. Підсумок

[138] Правозастосування - це здійснювана у процесуальному порядку діяльність суду, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб`єктів і конкретних випадків в акті застосування норм права.

[139] Суд може постановити обвинувальний вирок лише у тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом, тобто, дотримуючись засади змагальності й виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

[140] Так, однією з загальних засад кримінального провадження є безпосередність дослідження показань (п. 16 ч. 1 ст. 7 КПК України). Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених КПК України. Сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом (ст. 23 КПК України).

[141] Принцип безпосередності дослідження доказів спрямований передусім на забезпечення права сторін на перехресний допит особи, яка дає показання, що дає стороні можливість з`ясувати всі обставини, які вона вважає важливими для вирішення справи, уточнити показання свідка та поставити під сумнів ті чи інші повідомлення особи або її репутацію. Щодо сторони захисту, то це право забезпечується також і пунктом «d» частини 3 статті 6 Конвенції про захист людських прав та засадничих свобод, щодо якого Європейський суд з прав людини зазначав, що до того, як визнати особу винуватою, усі докази проти неї мають зазвичай бути представлені в її присутності під час публічного розгляду з метою надати можливість для спростування. Виключення з цього принципу є можливими, але не можуть порушувати права захисту, які, як правило, вимагають, щоб обвинуваченому була надана адекватна та відповідна можливість викликати та допитати свідка проти нього, або коли свідок надає показання, або на наступних етапах провадження.

[142] Статтею 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

[143] Сторона обвинувачення, на яку покладено тягар доведення висунутого обвинувачення оголосила й прокоментувала надані письмові матеріали та продемонстувала суду під час засідання докази, зібрані у провадженні, отже подала суду істотні докази та достатні пояснення стосовно обставин вчинення обвинуваченим ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

[144] Підсумовуючи, суд, дотримуючись вимог ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає, що винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України є доведеною, що ніяк не можна вважати припущенням суду, а є сукупністю вагомих підстав для прийняття відповідного процесуального рішення.

[145] Суд остаточно визначає кримінально-правову кваліфікацію дій, яка має надаватися з правової точки зору фактам у цьому кримінальному провадженні.

[146] Суд кваліфікує дії ОСОБА_10 як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану тривалістю понад три доби, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

[147] З урахуванням викладеного, суд переходить до вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_10 .

VIII. Призначення покарання

[148] Положення КК України встановлюють, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень.

[149] Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ст.ст. 50, 65 КК України).

[150] Варто вказати, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

[151] Однак, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому кримінальному правопорушенню та передбачає, що покарання має бути домірним вчиненому.

[152] Суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_10 виду та міри покарання, приймає до уваги характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого військового злочину, конкретні обставини кримінального провадження, його ставлення до вчиненого (вину заперечив повністю), особу обвинуваченого, а саме: середнього віку, з вищою освітою, офіційно працевлаштований, одружений, має дитину 2016 року народження, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, мав психічні та поведінкові розлади внаслідок комбінованого вживання психостимуляторів та канабіноїдів, не вперше притягується до кримінальної відповідальності.

[153] Обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання, у цьому кримінальному провадженні судом не встановлено.

[154] Необхідно зазначити, що ОСОБА_10 протягом всього часу проходив військову службу у м. Києві, тобто поза зоною ведення бойових дій, однак, незважаючи на це, обвинувачений без будь-яких підстав самовільно залишив місце служби, чим не лише проігнорував покладені на нього обов`язки, а й власним прикладом створив негативний прецедент для інших військовослужбовців та підірвав військову дисципліну.

[155] Санкція ч. 5 ст. 407 КК України передбачає відносно визначене покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років.

[156] З урахуванням особи обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, тривалості відсутності на службі, а також умов, у яких відбулося кримінальне правопорушення, суд дійшов до переконливого висновку, що призначення покарання у мінімальному розмірі не є можливим.

[157] Відтак, суд погоджується із запропонованим прокурором строком покарання у виді позбавлення волі на строк сім років, яке є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_10 та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, у тому числі іншими військовослужбовцями.

IX. Інші питання, які слід вирішити суду

[158] Запобіжний захід під час досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_10 не обирався. Питання про обрання запобіжного заходу під час судового розгляду перед судом не порушувалося.

[159] Також па підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_10 слід зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення із розрахунку, що один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню тримання під вартою 18 листопада 2024 року (день фактичного затримання).

[160] Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні відсутні.

[161] Питання щодо долі речових доказів перед судом не порушувалось.

[162] Документи, передані суду сторонами кримінального провадження, залишити в матеріалах кримінального провадження протягом всього часу їх зберігання.

[163] Окремо суд вважає необхідним роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_10 , що у випадку виявлення останнім бажання продовжити військову службу та знову стати на захист Вітчизни, він має право звернутися до адміністрації виправної установи у порядку ст. 81-1 КК України із заявою про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд обмежується проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення, керуючись статтями 100, 368-371, 373, 374 КПК України, суд

засудив:

1. ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.

Запобіжний захід у цьому кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_10 не обирався.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення із розрахунку, що один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню тримання під вартою, а саме один день - 18 листопада 2024 року (день фактичного затримання).

Строк відбування покарання рахувати із дня затримання обвинуваченого ОСОБА_10 у порядку виконання цього вироку.

2. Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні відсутні.

3. Речові докази суду не надавались і не досліджувались.

4. Документи, передані суду сторонами кримінального провадження, залишити в матеріалах кримінального провадження протягом всього часу їх зберігання.

5. Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1