Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №754/15836/24 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 754/15836/24

Провадження №: 2/752/868/26

РІШЕННЯ

Іменем України

18.06.2026 м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Кирильчук І. А.,

секретаря судового засідання - Сінчук І. А.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про захист прав споживача,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про захист прав споживача.

Позовна заява мотивована тим, що 27 жовтня 2023 року між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір на виконання індивідуального замовлення, а саме, заміни вікон у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у термін 14 днів, вартістю 32 000 грн. На виконання пункту 3.2 договору він сплатив передплату у розмірі 22 400 грн у день підписання договору. Залишок у розмірі 9 600 грн він повинен був сплатити відповідачу перед початком виконання робіт, а саме, 5 000 грн -після монтажу вікон, а 4 600 грн - після відкосів.

За попередньою домовленістю між ним та відповідачем про доставку виробів і монтажних робіт щодо їх встановлення, 10 листопада 2023 року представники відповідача привезли вироби за вищезазначеною адресою. Представники відповідача повідомили його лише, що вони не виконують монтажні роботи щодо встановлення виробів. У телефонній розмові відповідач повідомила його про те, що через 15 хвилин приїдуть інші представники, які здійснять монтажні роботи, проте вказані представники відповідача не приїхали, відповідні роботи не здійснили. Про вищезазначені обставини він повідомив відповідача через месенджер «Viber», яка у відповідь зазначила про необхідність повної оплати замовлених виробів.

14 листопада 2023 року він здійснив остаточний розрахунок за договором у розмірі 9 600 грн, проте відповідач повідомила його про необхідність додаткової сплати грошових коштів у розмірі 3 000 грн за повторну доставку виробів.

16 листопада 2023 року сплив строк виконання робіт, який визначений у пункті 2.1.2. договору, однак замовлені роботи не були виконані відповідачем.

У відповідь на його вимоги виконати свої зобов`язання за договором відповідач лише повідомляла його про необхідність сплати 3 000 грн за повторну доставку виробів. Він повідомив відповідача про відмову від договору та зазначив про повернення сплачених ним грошових коштів.

Вважає, що відповідач ухилилась від виконання своїх зобов`язань, передбачених договором, не приступили до їх виконання.

01 грудня 2023 року позивач надіслав фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 претензією про відмову від договору і повернення йому грошових коштів у розмірі 32 000 грн, які отримані останньою на виконання договору індивідуального замовлення від 27 жовтня 2023 року, яка залишилась без реагування.

Позивач вважає, що такими діями фізична особа-підприємець ОСОБА_3 порушила умови договору від 27 жовтня 2023 року, а тому він вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів.

ОСОБА_1 вказує, що, як вбачається із повідомлення через месенджер «Viber», відповідач підтвердила його повну оплату за договором від 27 жовтня 2023 року, розірвання ним вказаного договору, проте відмовила йому у поверненні грошових коштів за невиконані роботи, посилаючись на пункт 6.3, в якому зазначено, що у разу одностороннього розірвання договору замовником, кошти внесені як аванс не повертаються.

Позивач зазначає, що пункт 6.3 договору, в якому зазначено, що у разі одностороннього розірвання договору замовником, кошти внесені як аванс не повертаються, суперечить актам цивільного законодавства, порушує його права, є несправедливим в силу приписів статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому підлягає визнанню недійсним.

Крім того, згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи те, що поштове відправлення про направлення претензії відповідачу, було повернуто йому 19 грудня 2023 року, а тому з 27 грудня 2023 року, вважає, слід відраховувати початок нарахування сум інфляційних витрат та 3% річних.

Також позивач стверджує, що внаслідок указаних протиправних дій фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 йому було заподіяно моральну шкоду, оскільки кошти були позичені ним у борг, чим поставила його у скрутне матеріальне становище.

На підставі наведеного, посилаючись на статтю 10 Закон України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_1 просив суд:

-визнати недійсним пункт 6.3. договору на виконання індивідуального замовлення № 27 жовтня 2023 року № 9642023, укладеного між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 щодо неповернення внесених ним як аванс коштів у разі одностороннього розірвання договору замовником;

-стягнути із фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на свою користь грошові кошти в загальному розмірі 338 908,32 грн, які складаються із: 32 000,00 грн - неповернутих грошових коштів, сплачених за договором № 9642023; 296 640,00 грн - пені за прострочення виконання роботи за договором № 9642023, 1563,35 грн - інфляційних втрат; 704,87 грн - 3% річних та 8000,00 грн моральної шкоди;

-у резолютивній частині судового рішення зазначити:

?органу (особі), що здійснює примусове виконання судового рішення у даній справі здійснювати нарахування та стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь позивача пені за прострочення виконання робіт на неповернуту суму грошових коштів, сплачених за договором № 9642023, починаючи з 17 листопада 2023 року до моменту повного виконання рішення суду за формулою: (пеня) = (загальна вартість замовлення) х (процентна ставка) х (кількістьо днів прострочення виконання робіт);

?органу (особі), що здійснює примусове виконання судового рішення у даній справі здійснювати нарахування та стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь позивача втрат від інфляції на неповернуту суму грошових коштів, сплачених за договором № 9642023, починаючи з 27 грудня 2023 року до моменту повного виконання рішення суду за формулою: (втрати від інфляції) = (сума боргу)х(індекс інфляції)/100%-(сума боргу);

?органу (особі), що здійснює примусове виконання судового рішення у даній справі здійснювати нарахування та стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь позивача трьох процентів річних на неповернуту суму грошових коштів, сплачених за договором № 9642023, починаючи з 27 грудня 2023 року до моменту повного виконання рішення суду за формулою: (проценти) = (сума боргу)х(процентна ставка)/100%/365 днів х(кількість днів);

-вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 15 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про захист прав споживача разом з доданими до неї матеріалами передано до Голосіївського районного суду міста Києва для розгляду за підсудністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 грудня 2024 року для розгляду цивільної справи № 752/15836/24 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Кирильчук І. А.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про захист прав споживача у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У січні 2025 року від представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - ОСОБА_2 до суду надійшов відзив, в якому зазначено, що відповідач у жовтні 2023 року мала розмову із позивачем щодо укладення договору на виконання індивідуального замовлення, однак договір між сторонами підписано не було, оскільки не погоджено його істотні умови. Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 не укладала договір із позивачем, так як на вказаному договорі та додатку до договору підпис не належить відповідачу. Оскільки відповідач не підписувала договір та додаток до нього, тобто відсутній факт погодження істотних умов договору, а тому він вважається неукладеним відповідно до статті 638 ЦК України. Також, посилаючись на практику Верховного Суду, вказано те, що оскільки між сторонами відсутні договірні зобов`язання, тому відсутні правові підстави для нарахування штрафних санкцій, оскільки безпідставне набуття коштів підлягає поверненню без застосування штрафних санкцій так як відсутнє порушене зобов`язання в договірному сенсі. Відповідач не отримувала від позивача грошових коштів у розмірі 22 400 грн готівкою, особисто із ним не зустрічалась. Після звернення ОСОБА_1 до суду із позовом, відповідач встановила, що на її банківський рахунок було зараховано грошові кошти у розмірі 9 600 грн, які були повернуті позивачу як помилково перераховані. Із наданих позивачем скріншотів листування, неможливо беззаперечно встановити їх авторів, а тому, на думку представника відповідача, не можуть бути прийняті судом як доказ у справі. Позивачем не доведено наявність причинного зв`язку між діями відповідача та завданою шкодою, оскільки між сторонами відсутні будь-які зобов`язання. Також відсутні правові підстави для стягнення правничої допомоги з відповідача на користь позивача, так як не обґрунтовано належним чином. Просить у задоволенні позову відмовити, стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.

Також у січні 2025 року від представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - адвоката Юхименка Ю. Ю. до суду надійшли заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного провадження, з посиланням не те, що заявлено клопотання про витребування оригіналу договору та про призначення почеркознавчої експертизи, які мають значення для встановлення обставин справи та правильного вирішення спору.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 04 лютого 2025 року заяву представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - ОСОБА_2 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, подану у межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про захист прав споживача задоволено. Постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи.

У лютому 2025 року від представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - ОСОБА_2 до суду надійшов відзив, який за змістом є аналогічним відзиву поданим ним у січні 2025 року.

У березні 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Гордійчука Ю. В. до суду надійшла відповідь на відзив, в якому зазначено, що доводи відповідача є безпідставними та необґрунтованими. У електронному листуванні між сторонами, відповідач підтвердила факт укладення між ними договору, повну оплату грошових коштів, розірвання позивачем договору, а також відмовила позивачу у поверненні коштів. Посилаючись на практику Верховного Суду просить позов задовольнити.

У березні 2025 року від представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - адвоката Юхименка Ю. Ю. до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено, що між сторонами відсутні будь-які зобов`язання. Відповідач не укладала із позивачем жодних договорів, які би могли бути підставою для виникнення прав та обов`язків. Позивач не надав належних та достатніх доказів на підтвердження своїх вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року клопотання представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - адвоката Юхименка Ю. Ю. про призначення судово-почеркознавчої експертизи, задоволено. Призначено у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про захист прав споживача, судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання:1) Чи належить підпис у пункті 8 договору № 9642023 від 27 жвтня 2023 року у графі «ВИКОНАВЕЦЬ» та у додатку до договору № 9642023 у графі «підпис виконавця» безпосередньо фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 ? 2) Чи виконано підпис фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 у пункті 8 договору № 9642023 від 27 жовтня 2023 року у графі «ВИКОНАВЕЦЬ» та у додатку до договору № 9642023 у графі «підпис виконавця» власноручно чи іншою особою? Проведення експертизи доручено Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України. Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено до отримання висновку експерта.

22 жовтня 2025 року на адресу суду надійшов висновок експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 10 жовтня 2025 року №СЕ-19-25/35010-ПЧ за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи призначеної ухвалою від 14 квітня 2025 року у цивільній справі № 754/15836/24 за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про захист прав споживача.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2025 року поновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про захист прав споживача. Призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року клопотання представника позивача - Гордійчука Ю. В. про витребування доказів задоволено частково. Поновлено представникові позивача - Гордійчуку Ю. В. строк для витребування доказів у Головного управління ДПС у Київській області Державної податкової служби України. Витребувано у Головного управління ДПС у Київській області Державної податкової служби України матеріали фактичної перевірки господарської діяльності ФОП ОСОБА_3 , проведеної у межах розгляду скарги ОСОБА_1 про порушення податкового законодавства ФОПом від 04 вересня 2025 року, зокрема, що стосується платежів за договором № 9642023 від 27 жовтня 2023 року, у тому числі, але не обмежуючись: акт податкової перевірки, податкові- повідомлення-рішення, тощо. У задоволенні іншої частини клопотання відмовлено.

23 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог, у якому позивач просить суд: стягнути з ФОП ОСОБА_3 : основний борг - 22 400 грн, 3% річних - 1 869,50 грн, інфляційні втрати - 5865,60 грн, пеню за невиконання робіт за угодою - 239 328 грн, моральну шкоду - 45 000 грн та судові витрати. Всього, без урахування судових витрат, станом на 22 лютого 2026 року - 314 463,1 грн. У резолютивній частині судового рішення зазначити: на підставі частини десятої статті 265 ЦПК України визначити, що 3% річних та інфляційні втрати підлягають подальшому нарахуванню на суму основного боргу 22 400 грн до дня фактичного виконання рішення суду за формулою: 3% = 22 400 грн *3% * 365 / кількість днів прострочення.- інфляційні втрати - шляхом застосування офіційних щомісячних індексів інфляції Держстату за відповідний період.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2026 року прийнято клопотання ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог, подане у межах розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про захист прав споживача.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про захист прав споживача. Призначено справу до судового розгляду по суті

У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив їх задовільнити з наведених у заявах по суті спору підстав. Додатково пояснив, що 27 жовтня 2023 року уклав із відповідачем договір на заміну вікон у своїй квартирі, на виконання умов якого 22400 грн передав особисто представнику відповідача, який здійснив заміри, а решту 9600 грн перерахував на рахунок відповідача. Однак, відповідач умови договору не виконала, монтажні роботи з установки вікон проведено не було. Зазначив, що за умовами договору відповідач мала виконати монтажні роботи щодо встановлення вікон. Однак, коли представники відповідача привезли до його квартири вироби (без будь-яких чеків та накладних щодо характеризуючих ознак виробів) відмовилися від їх монтажу, а у позивача відсутня можливість фізично зберігати ці вироби у своїй квартирі. У зв`язку із чим, позивач доставлені вироби не прийняв. Про зазначені обставини позивач повідомив відповідача шляхом відправки повідомлень в месенджері Viber, на що відповідач зазначала про необхідність повної оплати виробів та про сплату 3000 грн додаткової доставки товару. Позивач не погодився на умови відповідача і попросив повернути сплачені ним кошти, на що отримав відмову. Звертав увагу суду на те, що відповідач здійснює свою діяльність з порушенням вимог податкового законодавства, що підтверджується листами з податкових органів. Пункт 6.3 договору № 9642023 в силу приписів статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є недійсним, тому повинен бути визнаний судом недійсним.

У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Юхименко Ю. Ю. позов не визнав з наведених у заявах по суті спору підстав, а також додатково пояснив, що з позивачем дійсно була певна домовленість щодо монтажу вікон, однак угода укладена не була через те, що сторони не дійшли згоди щодо її умов, що власне підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи. Після отримання позовної заяви відповідачем було виявлено, що 14 листопада 2023 року позивачем на рахунок відповідача помилково було зараховані 9600 грн, які відповідач повернула позивачу 23 березня 2025 року. Переписка в месенджері Viber, на яку посилається позивач, не є належним доказом існування договірних відносин між сторонами, оскільки вона достовірно не підтверджує, з ким велася така переписка зі сторони відповідача.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд приходить до таких висновків.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що 27 жовтня 2023 року між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір на виконання індивідуального замовлення (том 1, а. с. 18, 187).

Відповідно до пункту 2.1.1. договору від 27 жовтня 2023 року виконавець зобов`язується почати та закінчити виконання замовлення у строки визначені у договорі. Початок виконання робіт: з моменту отримання виконавцем передплати від замовника, сума якої зазначена у пункті 3.2., та підписання сторонами договору з технічним завданням.

Відповідно до пункту 2.1.2. договору від 27 жовтня 2023 року закінчення виконання робіт у термін 14 днів.

У пункті 2.1.2. договору від 27 жовтня 2023 року зазначено, що повна вартість договору складає 32 000 грн.

Після підписання договору замовник повинен сплатити виконавцю передплату у розмірі 22 400 грн (пункт 3.2 договору від 27 жовтня 2023 року).

Залишок у розмірі 9 600 грн замовник сплачує виконавцю перед початком виконання робіт, у тому числі 5 000 грн після монтажу вікон 4 600 грн (пункт 3.3 договору від 27 жовтня 2023 року).

Відповідно до пункту 6.3 договору від 27 жовтня 2023 року у разі одностороннього розірвання договору замовником, кошти внесені як аванс не повертаються.

Судом установлено, що 14 листопада 2023 року ОСОБА_1 перерахував на рахунок отримувача ФОП « ОСОБА_3 » грошові кошти у розмірі 9 600 грн, призначення платежу остаточний розрахунок за договором № 9642023 від 27 жовтня 2023 року з урахуванням виданого авансу (том 1, а. с. 31).

14 листопада 2023 року ОСОБА_1 на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 направив лист із вимогою про повернення усіх виплачених коштів протягом 3 робочих днів з моменту отримання листа шляхом перерахування на зазначений у листі рахунок (том 1 а. с. 32-38).

Із платіжної інструкції від 23 січня 2025 року № 472 вбачається, що ФОП « ОСОБА_3 » перерахувала на рахунок отримувача № 293052990000029023866100110 9 600 грн, призначення платежу: повернення помилково отриманих коштів згідно платіжної інструкції № @2PL256578 від 14 листопада 2023 року (а. с. 96, т.1).

Відповідно до листа Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» від 20 березня 2025 року, наданого на запит адвоката Гордійчука Ю. В., мобільний номер НОМЕР_1 є номером Vodafone, передплата та обслуговування без укладення письмового договору про надання послуг мобільного зв`язку як номер ідентифікованого користувача послуг ( ОСОБА_1 ). У період з 15 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року за вказаним номером надавались послуги мобільного зв`язку. Додано інформацію щодо зафіксованих подій у вказаний період між номером НОМЕР_1 і абонентами номерів НОМЕР_2 та НОМЕР_6 (том 1, а. с. 219-222).

Відповідно до висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС від 10 травня 2025 року, проведеного на виконання ухвали суду від 14 квітня 2025 року, підпис у пункті 8 договору № 9642023 від 27 жовтня 2023 року у графі «Виконавець», виконано не ОСОБА_3 , а іншою особою. Підпис у додатку до договору № 9642023 від 27 жовтня 2023 року у графі «підпис виконавця», виконано не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Відповідно до акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Київській області від 19 вересня 2025 року, наданого на виконання ухвал суду від 10 грудня 2025 року про витребування доказів, встановлення порушення вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Стосовно перевірки фактів викладених у зверненні від 04 вересня 2025 року Вх. Д/1675/ЕЗ встановлено відсутність документального підтвердження факту проведення готівкових розрахунків. ФОП ОСОБА_3 не надано договір від 27 жовтня 2023 року № 9642023 та первинні документи щодо розрахунки у готівковій формі.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Щодо визнання недійсним п. 6.3 договору № 9642023 від 27 жовтня 2023 року

Звертаючись до суду з позовом, зокрема, про визнання недійсним пункт 6.3 договору, в якому зазначено, що у разі одностороннього розірвання договору замовником, кошти внесені як аванс не повертаються, позивач вказував, вказаний пункт суперечить приписам Закону України «Про захист прав споживачів», порушує його права, є несправедливим, а тому підлягає визнанню його недійсним.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16 (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок про те, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

У постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок про те, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Судом встановлено, що відповідно до висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС від 10 травня 2025 року, проведеного на виконання ухвали суду від 14 квітня 2025 року, підпис у пункті 8 договору № 9642023 від 27 жовтня 2023 року у графі «Виконавець», виконано не ОСОБА_3 , а іншою особою. Підпис у додатку до договору № 9642023 від 27 жовтня 2023 року у графі «підпис виконавця», виконано не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Суд вважає зазначений висновок експерта належним доказом у справі, так як цей висновок експерта відповідає положенням статті 102 ЦПК України, отриманий у процесуальному порядку (стаття 103 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зроблено висновок про те, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обстави, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 у частині визнання недійсним пункту 6.3 договору на виконання індивідуального замовлення від 27 жовтня 2023 року, сторонами якого зазначені ОСОБА_1 та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , відмовити, оскільки підпис у вказаному договору та додатку до нього виконано не відповідачем, а іншою особою, а тому такий договір є недійсним у силу закону (нікчемним), і не підлягає визнанню частково недійсним у судовому порядку.

Щодо стягнення грошових коштів та застосування статті 625 ЦК України

Як вбачається із місту позовних вимог, ОСОБА_1 , посилаючись на те, що на виконання договору від 27 жовтня 2023 року, укладеного між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , оплатив грошові кошти у розмірі 32 000 грн, з яких 22 400 грн у день підписання договору, а іншу частину - 9 600 грн перерахував на карту відповідачу, проте відповідач ухилилась від виконання своїх зобов`язань, передбачених договором, не приступила до їх виконання. Просив суд стягнути з відповідача неповернуту суму грошових коштів із застосуванням статті 625 ЦК України.

У частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Отже, позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права. Але застосування судом цього принципу не є безмежним.

До подібних висновків про те, що принцип «суд знає право» застосовується до встановлених обставин позову залежно від підстави позову (обґрунтування позову), наведеного позивачем, дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.58), від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23 (пункт 127), а також Верховний Суд у постановах від 02 листопада 2022 року у справі № 685/1008/20, від 04 червня 2025 року у справі № 490/60/36/20 та інших.

Отже, принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.

При цьому згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що він 22 400 грн передав представнику відповідача, який здійснював заміри, у день підписання договору, а іншу частину - 9600 грн перерахував на рахунок відповідача, проте відповідач ухилилась від виконання своїх зобов`язань, передбачених договором, не приступила до їх виконання, що є підставою для повернення переданих на виконання умов договору коштів.

Як зазначалося вище, принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Договір на виконання індивідуального замовлення від 27 жовтня 2023 року, сторонами якого зазначені ОСОБА_1 та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , є юридично нікчемним у цілому в силу порушення імперативних вимог щодо його обов`язкового підписання стороною (сторонами).

Отже, аналізований у справі договір, сторонами якого зазначені ОСОБА_1 та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.

Згідно зі статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина п`ята статті 216 ЦК України).

Судом установлено, що 14 листопада 2023 року ОСОБА_1 перерахував на рахунок отримувача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 9 600 грн (том 1, а. с. 31).

14 листопада 2023 року ОСОБА_1 на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 направив лист із вимогою про повернення усіх виплачених коштів протягом 3 робочих днів з моменту отримання листа шляхом перерахування на зазначений у листі рахунок (том 1 а. с. 32-38).

23 січня 2025 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 перерахувала на рахунок отримувача № НОМЕР_3 9 600 грн, призначення платежу: повернення помилково отриманих коштів згідно платіжної інструкції № @2PL256578 від 14 листопада 2023 року .

Відповідач не оспорює факт отримання указаних грошових коштів та їх повернення лише у 2025 році. Відтак є доведеною обставина щодо отримання відповідачем спірних грошових коштів у розмірі 9 600 грн, а також не доведено правових підстав для збереження цих коштів у відповідача.

Відтак розуміння доктрини «venire contra factum proprium» дає підстави дійти висновку, що саме фізична особа-підприємець ОСОБА_3 порушила принцип добросовісності та безпідставно заволоділа належними позивачеві грошовими коштами у сумі 9 600 грн, які, незважаючи на вимогу у 2023 році ОСОБА_1 про їх повернення, лише 23 січня 2025 року перерахувала вказану казну суму коштів на банківський рахунок позивача.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України, оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 9 600 грн, перераховані позивачем на її рахунок на виконання умов договору, який є нікчемним в силу вимог закон, повернула їх останньому лише 23 січня 2025 року, незважаючи вимогу позивача про їх повернення ще у 2023 році.

За період з 27 грудня 2023 року (про відлік якого зазначив позивач у позовній заяві, виходячи із отримання відповідачем листа-претензії про повернення коштів ) до 23 січня 2025 року інфляційні втрати позивача становлять 1279,10 грн, а розмір трьох відсотків річних становить 310,10 грн.

Щодо вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 22 400 грн.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, у частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 22 400 грн слід відмовити, так як на підтвердження отримання саме відповідачем вказаної суми позивачем не надано жодних доказів, що є його процесуальним обов`язком. Передача цих коштів представнику відповідача, про що заявляє сам позивач, при цьому не надаючи жодного підтвердження даному факту, не покладає на відповідача обов`язку з повернення даних коштів.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені за невиконання робіт за угодою, то у задоволенні цієї частини слід відмовити з огляду на те, що договір, сторонами якого зазначені ОСОБА_1 та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Посилання позивача на факти виявлених порушень здійснення господарської діяльності відповідача як фізичної особи-підприємця не впливає на вирішення спору по суті, оскільки обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Щодо відшкодування моральної шкоди

Людина є скарбом Природи, звідки й походять притаманні людині за народженням права і свободи, тобто ті, що природні. Людська гідність як джерело всіх прав і свобод людини та їх основа є однією із засадничих цінностей українського конституційного ладу. Із статті 3 Конституції України випливає обов`язок держави забезпечувати охорону та захист людської гідності. Такий обов`язок покладено на всіх суб`єктів публічної влади. Верховна Рада України, ухвалюючи закони, має гарантувати належний захист та реалізацію прав і свобод людини, що є однією з умов забезпечення людської гідності як природної цінності. Своєю чергою, суди мають тлумачити юридичні норми так, щоб під час їх застосування це не завдавало шкоди людській гідності(абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021).

У доктрині приватного права виокремлюється компенсаційна функція приватного права, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим. Так, при пошкодженні майна особи сплачується його вартість або гроші, необхідні для ремонту; при завданні шкоди здоров`ю особи - кошти для лікування, протезування, реабілітації тощо; при поширенні неправдивої інформації про особу - її спростування та грошова компенсація моральної шкоди та ін. «Сompensare» (з лат.) означає відшкодовувати або урівноважувати. За своєю суттю компенсація у приватному праві - це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквівалента всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є за своєю суттю нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16, від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Норми закону полягають у такому: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення змісту статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22).

За своєю суттю зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути:

1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди;

2) у випадку, якщо не досягли домовленості, це рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

Під час визначення компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквівалента. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжито термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 зроблено такі висновки про застосування статті 23 ЦК України: «Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.».

ОСОБА_1 не мотивував належним чином компенсацію моральної шкоди саме у розмірі 45 000 грн, тому суд під час визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди враховує, що її завдано внаслідок тривалого неповернення відповідачем грошових коштів у розмірі 9 600 грн на користь позивача, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3 000 грн компенсації моральної шкоди.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про зазначення у резолютивній частині судового рішення про те, що на підставі частини десятої статті 265 ЦПК України визначити, що 3% річних та інфляційні втрати підлягають подальшому нарахуванню на суму основного боргу 22 400 грн до дня фактичного виконання рішення суду (частина 10 статті 265 ЦПК України), то суд вказує про відсутність правових підстав для такого стягнення, оскільки у задоволенні позову у цій частині відмовлено.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору в силу вимог частини третьої статті 22 Закону України «Про судовий збір».

На основі вищевикладеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про захист прав споживача - задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1279,10 грн інфляційних втрат та 310,10 грн - 3% річних.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 000 грн (три тисячі гривень) на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення виготовлено 25 червня 2026 року.

Суддя І. А. Кирильчук