Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №307/798/26 — Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/798/26

Провадження № 3/307/376/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2026 року м. Тячів

Суддя Тячівського районного суду Закарпатської області Бобрушко В.І., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , України, громадянина України,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 140 Кодексу України про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №593640 від 17 лютого 2026 року ОСОБА_1 , 30 січня 2026 року, о 14 год. 00 хв., будучи посадовою особою підрядної організації, що відповідає за експлуатаційний стан та утримання автодороги Н09, в тому числі інженерної споруди у вигляді моста, не вжив своєчасних заходів з відновлення безпечних умов експлуатації дороги, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди за участі вантажного автомобіля марки «Ман», державний номерний знак НОМЕР_1 , з причепом марки «Smitz», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , що спричинило пошкодження паливного баку транспортного засобу з витоком паливно-мастильних матеріалів, чим порушив п.1.5 Правил дорожнього руху.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився.

Дослідивши матеріали справ, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно зі статтею 245 КУпАП України завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як зазначено у статті 251 КУпАП.

Відповідно до статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно з вимогами статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 140 КУпАП порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг і вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В свою чергу, порушення, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену частиною 4 статті 140 КУпАП.

Згідно з пунктом 1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Так, відповідно до статті 14 КУпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв`язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров`я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов`язків.

За загальними правилами, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про автомобільні дороги» автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації.

Згідно із статтею 10 Закону України «Про автомобільні дороги» органи, що здійснюють управління автомобільними дорогами загального користування є: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та Севастопольська міська державні адміністрації.

Згідно з положеннями частини 3 статті 12 Закону України «Про дорожній рух», посадові особи, які відповідають за будівництво, реконструкцію, ремонт, експлуатацію та облаштування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів, інших споруд, зобов`язані, зокрема: забезпечувати утримання їх у стані, що відповідає встановленим вимогам щодо забезпечення безпеки дорожнього руху; при виникненні умов, що створюють загрозу безпеці дорожнього руху, здійснювати заходи для своєчасної заборони або обмеження руху, а також відновлення безпечних умов для руху.

Статтею 16 цього закону визначено те, що вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про дорожній рух» управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться.

До основних обов`язків органів місцевого самоврядування щодо управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, визначених статтею 19 Закону України «Про дорожній рух» віднесено, зокрема: забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази (договір тощо) на підтвердження того, що саме ТОВ «ПБС» є відповідальним за експлуатаційне утримання автомобільних доріг.

При цьому, для вирішення питання правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до частини 4 статті 140 КУпАП в даному випадку встановленню підлягає не лише наявність відповідних дій (бездіяльність), що становлять об`єктивну сторону вказаного правопорушення (перелічені в частинах 1-3 статті 140 КУпАП), в результаті яких наступили перелічені в частині 4 статті 140 КУпАП наслідки, а й те, чи є особа, виходячи із норми зазначеної статті, суб`єктом даного правопорушення.

Крім того, зміст частини 4 статті 140 КУпАП встановлює відповідальність за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг і вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Отже, дана норма є бланкетною, тому наявність правопорушення може мати місце при порушенні посадовою особою відповідної норми законодавства, яка є обов`язковою складовою протоколу.

Протокол серії ЕПР1 №593640 від 17 лютого 2026 року не містить посилання на конкретні правила, норми і стандарти, що стосуються вимог та дій посадових осіб по належному утриманню проїзної частини.

Зокрема, у пункті 38 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198, зазначено, що основними вимогами до транспортно-експлуатаційного стану дорожніх об`єктів є відповідність контрольованих показників окремих їх елементів і об`єктів у цілому ДСТУ 3587.

ДСТУ-3587:2022 «Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги. Вимоги до експлуатаційного стану» містять приписи до снігоочищення вулиць і доріг населених пунктів після закінчення снігопаду або завірюхи стану проїзної частини, порядку та часу їх прибирання.

При складанні протоколу стосовно ОСОБА_1 , як посадової особи, працівниками поліції не було дотримано вищевказані вимоги законодавства, не вказано які саме вимоги ДСТУ-3587:2022 було порушено, перебування їх у причинному зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою, в результаті чого було пошкоджено транспортний засіб.

Саме по собі посилання у протоколі на пункт 1.5 ПДР України, які є загальними, не є належним виконанням вимог законодавства та не може бути підтвердженням вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 140 КУпАП.

Вказані норми законодавства без їх взаємозв`язку із встановленими порушеннями правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг і вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, самостійно не утворюють склад адміністративного правопорушення.

Крім того, суд зазначає, що акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі від 30 січня 2026 року, який міститься в матеріалах справи, складений з порушенням Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки не в автоматичному режимі, оскільки складений без участі представника підрозділу з експлуатації доріг відповідної юридичної особи.

Відповідно до практики ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю є кримінальною, мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії статті 6 Конвенції (справа «Лучанінова проти України»).

Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, оскільки всі сумніви щодо доведеності вини повинні тлумачитись на користь особи, яка притягується до відповідальності, а також відсутність в матеріалах адміністративної справи будь-яких належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 , інкримінованого йому протиправного діяння, суд приходить до висновку про відсутність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.140 КУпАП, а тому справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Тому, керуючись ст.ст. 247 ч.1 п.1, 283, 284 КУпАП,

П О С Т А Н О В И В:

Провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.140 КУпАП, - закрити, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.140 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Тячівського районного суду В.І. Бобрушко