Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №182/727/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/651/26 Справа № 182/727/25 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 32

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2025 року у складі судді Рунчевої О.В.

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з липня 2014 року перебував у відносинах з ОСОБА_3 , яка має доньку від попереднього шлюбу ОСОБА_4 , 2008 року народження.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації, ОСОБА_3 переїхала зі свою матір`ю ОСОБА_1 та донькою тимчасово проживати до м. Києва. З цього часу вони припинили будь-які відносини та спілкування.

На початку березня 2022 року йому зателефонувала ОСОБА_1 , яка повідомила, що ОСОБА_3 з донькою ОСОБА_4 сильно захворіли та потребують фінансової допомоги на лікування. На той час він перебував у складі ТРО та не мав можливості пересвідчитися особисто у правдивості інформації.

Однак, враховуючи тривалість попередніх відносин з ОСОБА_3 , він не зміг відмовити ОСОБА_1 та почав з 17 березня 2022 року надавати їй грошові кошти на відновлення здоров`я, перераховуючи їх різними сумами зі своєї банківської картки № НОМЕР_1 на банківську карту № НОМЕР_2 , належну ОСОБА_3 .

У лютому 2023 року ОСОБА_1 попросила продовжувати перераховувати кошти вже на власну банківську карту № НОМЕР_3 , оскільки строк діі? карти ОСОБА_3 закінчився і відкрити нову карту не має можливості через важкий фізичний стан, тому з лютого 2023 року він продовжував перераховувати кошти вже на картку ОСОБА_1 .

У вересні 2024 року він зустрівся з ОСОБА_1 та дізнався від останньої, що історія з хворобою ОСОБА_3 є вигадкою, у березні 2022 року ОСОБА_3 виі?хала до Польщі, та з вересня 2022 року проживає в Німеччині, отже, мати підтримала вигадку про хворобу доньки з метою отримати від нього кошти, зміна картки для перерахування коштів була обумовлена наданням ОСОБА_3 соціальних виплат в Німеччині.

Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 обманним шляхом, діючи недобросовісно, користуючись його довірою та співчуттям, до вигаданих ними життєвих обставин, отримали від нього грошові кошти на загальну суму 1065375,00 грн. які він фактично подарував, вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав та просити стягнути на його користь з ОСОБА_3 - 378073,00 грн., з ОСОБА_1 - 687302,00 грн., оскільки такі грошові кошти останні набули на підставі нікчемного договору дарування внаслідок недобросовісних та обманих дій обдарованих, що вказує, що у них виникли зобов`язання повернути отримане майно, яке є безпідставно набутим та вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 378073,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 687302,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати у розмірі 3780,73 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати у розмір 6873,02 грн.

Рішення суду мотивовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки набувачі коштів збагатилися за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, що суперечить меті правовідносин ї їх юридичному змісту, тобто грошові кошти є безпідставно набутим майно та підлягають поверненню.

Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції ухвалено рішення без належного з`ясування істотних обставин справи, що мають значення для справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду обставин справи. Вказує, що позивач, будучи дорослою дієздатною особою, протягом понад двох років добровільно перераховував кошти, достеменно знаючи про відсутність будь-якого юридичного зобов`язання утримувати відповідачів, тобто його дії повністю підпадають під дію ч. 1 ст. 1215 ЦК України, згідно з якою майно, передане добровільно особою, яка знала про відсутність зобов`язання, поверненню не підлягає, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Звернула увагу на те, що суд першої інстанції невірно визначив правову природу відносин, замість того, щоб визнати перерахування коштів як фінансову допомогу, надану добровільно в рамках близьких, фактично сімейних відносин, неправильно застосував конструкцію безпідставного збагачення, що не відповідає суті тривалих відносин між сторонами.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що в період з 17 березня 2022 року по 18 вересня 2024 року включно, на картковий рахунок ОСОБА_3 , відкритий на її ім`я в АТ КБ «ПриватБанк» з рахунку ОСОБА_2 були здійснені банківські транзакції з переказу грошових коштів у розмірі 378073,00 грн. В цей же період на картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий на її ім`я в АТ КБ «ПриватБанк» з рахунку ОСОБА_2 були перераховані грошові кошти у розмірі у розмірі 687302,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі збагатилися за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто, грошові кошти є безпідставно набутим майно та підлягають поверненню.

Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, з огляду на таке.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч.1 ст. 1212 ЦК України).

Передбачений ст. 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (ст. 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Натомість у цій справі, яка переглядається, згадані принципи і засади цивільного законодавства, на переконання колегії суддів, підлягають застосуванню з урахуванням фактичних обставин, а саме: особа, яка вимагає повернення коштів як безпідставно набутих, розуміла правову підставу переказу цих коштів і передавала їх знаючи, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). Аналогічний за змістом висновок про те, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі положень ст. 1212 ЦК України, якщо потерпіла особа знає, що в неї немає зобов`язання для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, зроблений у постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року № 548/741/21.

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_2 стверджував, що на прохання відповідача ОСОБА_1 про надання фінансованої допомоги, він здійснював на протязі двох років перекази грошових коштів на рахунок відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у якості подарунку, що обумовлено характером особистих відносин, які склались між сторонами у справі. В матеріалах справи наявні відповідні виписки з особового рахунку позивача. Неодноразове перерахування грошових коштів позивачем на карткові рахунки відповідачів протягом тривалого часу, свідчать про добровільність таких дій з боку позивача та їх цілеспрямований характер, та не можуть кваліфікуватися як безпідставно отримані кошти.

Таким чином, виходячи із встановленої судом наявності між сторонами договірних відносин, а також відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження безпідставного збагачення відповідачами за рахунок позивача, колегія суддів вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав задоволення позову.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 15980,63 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2025 року -скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 15980,63 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 16 червня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 24 червня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна