Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №636/5965/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/5965/25 Провадження№ 3/636/98/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року суддя Чугуївського міського суду Харківської області Гніздилов Ю. М., розглянувши в залі суду в м. Чугуїв справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла з Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП в матеріалах справи відсутній,

за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

встановив:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №912542, 24.06.2025р. о 18 год. 57 хв. в м. Чугуїв, по вул. Харківській, громадянин ОСОБА_1 керував автомобілем VOLKSWAGEN GOLF днз НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння (різкий запах алкоголю з ротової порожнини). Водій ОСОБА_1 відмовився від продуття алкотестера Драгер 6820 та проходження медичного огляду в медичному закладі, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, його захисиник- адвокат Савченко В.А. через підсистему «Електронний суд» надав клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з порушенням процедури проведення огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння. Окрім того зазначив, що долучений до матеріалів справи відеозапис свідчить про те, ОСОБА_1 погодився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння в медичному закладі, але співробітники поліції проігнорували згоду, почали одразу складати протокол про адміністративне правопорушення та зазначили в матеріалах справи про його відмову від проходження огляду. Також зазначає, що відеозапис наявний в матеріалах справи є неналежним та недопустимим доказом, оскільки не відображає всього перебігу подій.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд приходить до наступного.

Згідно з ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені зокрема в рішенні від 09.09.2011 року у справі «Лучанінова проти України», від 15.05.2018 року у справі «Надточій проти України», який неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Верховний Суд в постанові від 27 червня 2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Положеннями ч. 2 ст. 251 КУпАП передбачено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Аналогічні положення фактично висловлені Європейським судом з прав людини в остаточному рішенні від 06 червня 2018 року у справі «Михайлова проти України», який зазначав, що в ситуації, коли суд за відсутності прокурора та особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, вимушений взяти на себе функцію пред`явлення та, що є більш важливим, нести тягар підтримки обвинувачення під час усного розгляду справи, можуть виникнути сумніви в наявності достатніх гарантій, здатних усунути обґрунтовані сумніви щодо негативного впливу такого процесу на безсторонність суду.

Згідно з п. 1.3. «Правил дорожнього руху», учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій зобов`язаний на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Відповідно до п. 2.9. Правил, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно з п. 1.10 ПДР України, водій – це особа, яка управляє транспортним засобом.

Положеннями п. 27 Постанови пленуму ВСУ № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», судам роз`яснено, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатися.

Диспозиція частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суд враховує, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 130 КУпАП, є зафіксоване у встановлений законом спосіб керування особою в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, що і є підставою для складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП та притягнення до адміністративної відповідальності. Обов`язок щодо доведення вказаних обставин покладається на працівників поліції, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення.

Касаційний адміністративний суду в складі Верховного Суду в рішенні № 404/4467/16-а від 20 лютого 2019 року зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте, зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінні ст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані.

До суду, в якості доказів на підтвердження вчинення адміністративного правопорушення, працівниками поліції надано протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №912542, 24.06.2025р., рапорт працівника поліції, направлення на огляд водія від 24 червня 2025 року, акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, направлення на огляд водія, компакт-диск із відеозаписом.

Відеозапис, долучений до матеріалів справи про адміністративне правопорушення, складається з 6 відео-файлів.

З перегляду відеозаписів вбачається, що о 18 год. 58 хв. на узбіччі дороги зупиняється автомобіль VOLKSWAGEN GOLF днз НОМЕР_1 з якого виходить ОСОБА_1 . До нього підходить працівник поліції та запитує чи вживав останній алкогольні напої. ОСОБА_1 відповідає, що не вживав. Поліцейський пропонує пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу або пройти огляд в медичному закладі або відмовитися від проходження огляду та роз`яснює право на відмову передбачену ст. 63 Конституції України.

О 19 год. 00 хв. ОСОБА_1 повідомляє поліцейському, що він поїде до медичного закладу.

В подальшому поліцейський прямує до автомобіля, потім до приміщення та о 19 год. 06 хв. починає складати протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .

О 19 год. 18 хв. відеозапис закінчується, вбачається, що поліцейським було вимкнуто нагрудну бодікамеру.

О 19 год. 39 хв. відеозапис поновлюється.

Фіксування події у проміжок часу з 19 год. 18 хв. по 19 год. 39 хв. відсутнє.

Після поновлення фіксування події, поліцейський знову запитує у ОСОБА_1 про намір їхати до медичного закладу, після чого ОСОБА_1 відмовляється проходити огляд.

З цього суд вбачає, що відеозаписи з нагрудної камери поліцейського, містять принципово інший зміст фактичних обставин, а саме: особа неодноразово прямо заявляє про готовність та згоду пройти огляд, не вчиняє дій, спрямованих на ухилення від нього, та не висловлює категоричної відмови.

Таким чином, між текстом протоколу та об`єктивно зафіксованою поведінкою ОСОБА_1 існує істотна суперечність.

Суд надаючи концептуальну оцінку вказаним подіям, зазначає наступне.

«Відмова» як юридичний факт, а не припущення. Суд виходить із того, що відмова від проходження огляду у розумінні ч. 1 ст. 130 КУпАП є юридичним фактом, який: повинен бути чітким, недвозначним та усвідомленим; виключає можливість проведення огляду; не може ґрунтуватися на припущеннях, емоційній оцінці або суб`єктивному сприйнятті працівника поліції.

Верховний Суд у низці постанов (зокрема від 20.02.2019, 10.09.2020, 03.06.2021) послідовно наголошує, що: відмова — це активна форма поведінки, а не результат довільного тлумачення дій особи.

Отже, мовчання, уточнення, незгода з процедурою або вимога дотримання закону не є і не можуть вважатися відмовою.

Досліджуючи в судовому засідання надані докази, суд вважає, що у даному випадку держава в особі органу поліції самостійно створила доказ, який не залежить від людського фактору — відеозапис.

Суд підкреслює, відеофіксація є не допоміжним, а ключовим доказом, оскільки: вона відтворює подію без інтерпретацій; усуває сумніви щодо волевиявлення особи; унеможливлює підміну фактичних обставин формулюваннями протоколу.

Ігнорування відеозапису означало б визнати, що документ має більшу доказову силу, ніж реальність, що є несумісним із принципами правосуддя.

Апеляційні суди неодноразово зазначали, що за наявності відеозапису, який спростовує відмову, склад правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП відсутній незалежно від формулювань протоколу.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, працівник поліції не наділений правом: підміняти фактичні обставини правовою кваліфікацією; визнавати відмову там, де її об`єктивно не існує; обирати «зручну» модель притягнення до відповідальності всупереч зафіксованим даним.

Інструкція МВС № 1452/735 прямо передбачає, що за наявності згоди особи на проходження огляду поліцейський зобов`язаний забезпечити його проведення, а не формально фіксувати «відмову».

Складання протоколу за відмову в умовах, коли особа на відео погоджується на огляд, свідчить про вихід за межі наданих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Національну поліцію», поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ст. 1 КУпАП завданням цього Кодексу є серед інших й запобігання правопорушенням, а не провокація громадян на їх вчинення. Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень.

З огляду на всі встановлені обставини, у суду відсутні підстави для висновку «поза розумним сумнівом» про те, що процедура направлення водія на медичний огляд для визначення стану сп`яніння була проведене з чітким дотриманням вимог Правил дорожнього руху України та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

При цьому, суд звертає увагу, що працівником поліції не було роз`яснено останньому прав передбачених ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП

Суд окремо наголошує: презумпція невинуватості поширюється і на адміністративне провадження. У даній справі: відмова не доведена; докази суперечать один одному; сумніви щодо події правопорушення є об`єктивними та істотними.

А тому всі такі сумніви, відповідно до правових позицій Верховного Суду, тлумачаться на користь особи, яку притягають до відповідальності, оскільки ч. 1 статті 130 КУпАП — це норма про відповідальність за небезпечну поведінку, а не інструмент формального покарання.

Коли особа не уникає перевірки, а навпаки заявляє про готовність її пройти, держава втрачає підстави для репресивного втручання.

Право не карає за те, що не відбулося, і не створює правопорушення лише тому, що його зручно оформити.

В іншому випадку ч. 1 ст. 130 КУпАП перетворюється з гарантії безпеки дорожнього руху на механізм довільного притягнення, що є неприпустимим у правовій державі.

За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до п. 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису (далі Інструкція із застосування технічних приладів), затвердженої Наказом МВС України № 1026 від 18 грудня 2018 року, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Разом з цим, наявний у матеріалах справи відеозапис з нагрудної камери працівника поліції, який не являється безперервним, відео не містить відео фіксації початку події, яка мала місце, а саме момент руху автомобіля та його зупинки патрульним екіпажем, відсутній відеозапис події у проміжку часу з 19 год. 18 хв. по 19 год. 39 хв., що є порушенням Інструкції із застосування технічних приладів в частині безперервності здійснюваної відео зйомки, оскільки певний проміжок часу взагалі не охоплюється відеозаписами, що вказує на недопустимість цього доказу.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватися «згідно із законом».

У п. 44 рішення по справі «Корнєв та Карпенко проти України» від 30 вересня 2010 року Суд наголосив, що суди повинні забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.

Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

На переконання суду, застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.

Суд вважає, шо у сукупність досліджених доказів переконливо свідчить про те, що: відмова від проходження огляду фактично відсутня; подія та склад адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП не доведені; притягнення особи до відповідальності ґрунтується на припущеннях, а не на встановлених фактах, а тому суд приходить до висновку про недоведеність факту вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, справа відносно неї підлягає закриттю.

Враховуючи, що провадження у вказаній справі слід закрити у зв`язку з відсутністю складу, вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, судовий збір, передбачений нормою ст. 40-1 КУпАП стягненню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 62, 68, 129 Конституції України, ст. 7, 8, 221, 245, 251, 266, 283, 284, 287, 288, 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя

постановив:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду в 10-денний строк з дня її винесення через Чугуївський міський суд Харківської області.

Суддя Ю. М. Гніздилов