Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №636/4061/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/4061/26 Провадження 3/636/1950/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2026 м. Чугуїв

Суддя Чугуївського міського суду Харківської області Оболєнська С.А., розглянувши матеріали, які надійшли з Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області, про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця,

в с т а н о в и л а:

Згідно протоколу 02.04.2026 о 16 год 56 хв, за адресою: вул. Харківська, буд. №12, с. Базаліївка Чугуївського району Харківської області, ОСОБА_1 керував автомобілем Opel Frontera, номерний знак НОМЕР_2 (на чорному фоні), з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, тремтіння пальців рук. Від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, 16.06.2026 надав через канцелярію суду заяву про розгляд справи за його відсутності, просив врахувати долучені документи та прийняти рішення відповідно до діючого законодавства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення особи, що притягається до відповідальності, суд дійшов такого висновку.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення, визначеного приписами ч. 1 ст. 9 КпАП України.

Відповідно до положень ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, а також вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови.

Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган чи посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Згідно п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Такий порядок визначений Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, яка затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09.11.2015 № 1452/735 ( - надалі Інструкція №1452/735).

Так, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану (п.2 розділу І Інструкції№1452/735).

Ознаками наркотичного сп`яніння є: порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці; звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість (п.3, п.4 розділу І Інструкції №1452/735).

Згідно з п.6 розділу І Інструкції №1452/735 огляд на стан сп`яніння проводиться:

- поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби);

- лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Отже, проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння можливе лише тоді, коли у водія наявні одна чи декілька вищевказаних ознак такого сп`яніння.

Диспозиція ч.1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність водія як за керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, так і за відмову від проходження у встановленому законом порядку від огляду на стан сп`яніння.

Окрім протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №630334 від 02.04.2026, поліцейськими на підтвердження вини ОСОБА_1 надано:

- відеозапис з нагрудної камери поліцейського Тексар 181501256/18;

-направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 02.04.2026, згідно якого в результаті огляду, проведеного уповноваженою собою патрульної служби у ОСОБА_1 виявлені ознаки алкогольного спіяніння; ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в медичному закладі КНП «Чугуївська центральна лікарня ім. І.М. Кононенка» відмовився;

-рапорт, згідно якого 02.04.2026 було зупинено ТЗ Opel Frontera, номерний знак НОМЕР_2 (на чорному фоні), під керуванням військовослужбовця ОСОБА_1 , в ході спілкування з яким виявлено явні ознаки алкогольного сп`яніння. Від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння відмовився, складено протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Також, в матеріалах справи наявний відеозапис на підставі якого можливо перевірити дії працівників поліції на правомірність та відповідність вимогам ст.266КУпАП та Інструкції.

В ході перевірки інформації, яка зафіксована на диску відеозапису, судом не було встановлено жодних порушень дій працівників поліції. Порушення порядку огляду також не було встановлено.

Враховуючи те, що на відеозаписі повно та чітко зафіксовано порядок огляду ОСОБА_1 , суд не має сумнівів стосовно обставин правопорушення, викладених у протоколі.

Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдат ОСОБА_1 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

За ст. 29 Статуту внутрішньої служби за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.

Відповідно до ст. 30 Статуту внутрішньої служби начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника.

Згідно зі ст. 31 Статуту внутрішньої служби начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Як вбачається з ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, За своїми військовими званнями начальниками є: військовослужбовці сержантського і старшинського складу - для військовослужбовців рядового складу однієї з ними військової частини; військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу; майори, капітани 3 рангу, підполковники, капітани 2 рангу - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу; полковники, капітани 1 рангу, бригадні генерали, коммодори, генерал-майори, контр-адмірали, генерал-лейтенанти, віце-адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу; генерали, адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу.

Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.

Відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.

Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати.

Відповідно до п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення), право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Проаналізувавши документи, надані ОСОБА_1 16.06.2026, суд зазначає: ОСОБА_1 є військовослужбовцем, згідно наказу №2 від 05.01.2026 за ним закріплений автомобіль Opel Frontera, військовий знак НОМЕР_2 та 02.04.2026, згідно бойового наказу Командира НОМЕР_3 окремого дорожнього батальйону НОМЕР_4 окремої інженерної бригади угруповування об`єднаних сил №95/КСП/дск КСП-КИЦІВКА, він здійснював охорону та оборону пунктів тимчасової дислокації АДРЕСА_2 , тобто виконував бойовий наказ.

Аналіз вищевказаних доказів, у своїй сукупності, свідчать про те, що 02.04.2026 о 16 год 56 хв, солдат ОСОБА_1 , як військовослужбовець, керував транспортним засобом Opel Frontera, номерний знак НОМЕР_2 (на чорному фоні), оскільки виконував бойове завдання НОМЕР_3 окремого дорожнього батальйону 47 окремої інженерної бригади угруповування об`єднаних сил №95/КСП/дск КСП-КИЦІВКА, тобто перебував в стані крайньої необхідності.

Положеннями ст.17 КУпАП передбачено, що особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Приписами ст.18 КУпАП передбачено, що не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Відповідно до постанови колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Норми Закону щодо крайньої необхідності покликані сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.

Однією з найважливіших умов правомірності стану крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Положеннями КУпАП передбачено можливість звільнення від адміністративної відповідальності у випадках, коли вчинені дії, які мають ознаки адміністративного правопорушення і за які передбачена відповідальність, вчинені у стані крайньої необхідності.

В даному випадку, заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена, а доказів того, що водієм була завдана шкода будь-яким іншим учасникам дорожнього руху немає.

Таким чином суд бере до уваги пояснення правопорушника, що узгоджуються з фактичними обставинами справи та підтверджуються належними та допустимими доказами. Всі зібрані у справі про адміністративне правопорушення докази суд визнає належними, допустимими та такими, що відповідають вимогам ст. 251 КУпАП.

У постанові від 21 грудня 2018 року по справі №686/5225/17 Верховний Суд зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

ОСОБА_1 суду надані безспірні докази на підтвердження того, що на момент вчинення адміністративного правопорушення він діяв у стані крайньої необхідності, зокрема, відповідний витяг з бойового розпорядження.

Беручи до уваги фактичні обставини справи, а також те, що військовослужбовець ОСОБА_1 під час вчинення адміністративного правопорушення знаходився в стані крайньої необхідності, тому на підставі ст. 17 КУпАП виключається його адміністративна відповідальність.

За наявності наведених вище обставин особа звільняється від адміністративної відповідальності на підставі статті 17 КУпАП, а провадження по справі про адміністративне правопорушення, вчинене у стані крайньої необхідності, підлягає закриттю відповідно до п.4 ст. 247 КУпАП.

Враховуючи, що провадження у вказаній справі слід закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП за вчинення дій особою в стані крайньої необхідності, судовий збір, передбачений нормою ст. 40-1 КУпАП стягненню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.17, 18, 283, 284 КУпАП, суддя

п о с т а н о в и л а:

Провадження по справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, закрити на підставі п. 4 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з вчиненням дії особою в стані крайньої необхідності.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подачі у 10-денний строк з дня оголошення постанови скарги про апеляційне оскарження.

Суддя: С.А. Оболєнська