Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №386/825/26 — Голованівський районний суд Кіровоградської області

Справа № 386/825/26

Провадження № 2/386/453/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року селище Голованівськ

Голованівський районний суд Кіровоградської області

В складі головуючого судді Гарбуз О. С.

з участю: секретаря судового засідання Бабій Н.М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання припиненими трудових відносин, стягнення компенсації заробітної плати та відпустки та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку,

встановив:

ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання припиненими трудових відносин, стягнення компенсації заробітної плати та відпустки, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, шляхом направлення 15.05.2026 позовної заяви через підсистему "Електронний суд" в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, яка надійшла до суду 18.05.2026.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі наказу №4 від 31 липня 2025 року позивача з 01 серпня 2025 року було прийнято на роботу до ФОП ОСОБА_3 на посаду водія автотранспортних засобів, про що у трудовій книжці серії НОМЕР_1 внесено відповідний запис за №13. Відповідно до умов трудових відносин, відповідач зобов`язався забезпечувати належні умови праці та своєчасну виплату заробітної плати. Протягом 2025 року позивач сумлінно виконував свої обов`язки. Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу формою ОК-7, загальна сума нарахованої заробітної плати позивача за 2025 рік склала 246083,62 грн. Таким чином, середня щомісячна заробітна плата становить 20506 грн, що після утримання податків (ПДФО та військового збору) складає 15789 грн. Однак, починаючи з січня 2026 року відповідач фактично припинив господарську діяльність, перестав виходити на зв`язок та припинив виплату заробітної плати, чим грубо порушив трудові права позивача. 24.02.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), направивши її цінним листом з описом вкладення. Проте відповідач ухилився від отримання листа, не провів остаточного розрахунку та не видав трудову книжку із записом про звільнення. Внаслідок протиправної бездіяльності відповідача позивачу не виплачено заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку. Розрахунок суми компенсації заробітної плати та відпустки за 2025 рік слідуючий: відповідно до форми ОК-7 заробітна плата за 2025 рік склала 246083,62 грн; середня заробітна плата становить 246083,62грн/12 міс = 20506 грн; після утримання ПДФО 18% та військового збору 5%, всього 23%, тобто 20506 грн – 23% = 15789 грн; заборгованість із заробітної плати за 4 місяці 2026 року: 15789 грн (середня нетто-зарплата) * 4 міс. = 63156 грн; компенсація за невикористану відпустку за 2025 рік: відповідно до стажу роботи та розміру окладу, сума компенсації становить один місячний оклад з урахуванням ПДФО та військового збору, а саме - 15789 грн. Таким чином, загальна сума заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку становить 78945 грн. Крім того, за період затримки розрахунку при звільненні з 10.03.2026 по 10.05.2026, що виникла внаслідок невиконання обов`язку щодо звільнення за заявою від 24.02.2026, позивачу належить до стягнення середній заробіток у розмірі 31578 грн. Розрахунок проведено шляхом множення середньомісячного доходу за 2025 рік (15789 грн згідно з довідкою ОК-5 з урахуванням ПДФО та військового збору) на два місяці прострочення. Отже, сума середнього заробітку за час затримки, яка підлягає стягненню додатково до суми компенсації становить 31578 грн.

Представник позивача зазначає, що факт порушення трудових прав також підтверджується листом Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 13 квітня 2026 року, у якому зафіксовано відсутність відповідача за місцем реєстрації та неможливість проведення перевірки. Враховуючи, що через дії відповідача позивач втратив заробіток, на який мав право розраховувати та позбавлений можливості офіційно працевлаштуватися на іншу роботу, дані кошти підлягають стягненню в повному обсязі.

Враховуючи зазначені обставини, позивач просить визнати припиненими трудові відносини між сторонами з 10 березня 2026 року у зв`язку із звільненням з посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України; стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію заробітної плати та відпустки за 2025 рік у розмірі 78945 грн; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку з 10.03.2026 по 10.05.2026 у розмірі 31578 грн.

Ухвалою суду від 21.05.2026 в даній справі відкрито провадження, визначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено проведення судового засідання для розгляду справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав вказаних в позові та просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, відповідно до ст.ст. 128, 130 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), що підтверджується повідомленням з відміткою від 05.06.2026 про невручення рекомендованого листа з причин "адресат відсутній", який направлявся з судовою повісткою-повідомленням за зареєстрованим місцем проживання відповідача, заяви про розгляд справи за його відсутності чи відкладення розгляду справи або відзив на позов до суду не подавав.

За відсутності заперечень позивача про ухвалення заочного рішення, враховуючи належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, який не з`явився в судове засідання не повідомивши про причини неявки та не подав до суду відзив на позов, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи норми ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті, оскільки вони належним чином повідомлені про дату, час і місце засідання, тому суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача і ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що позивач відповідно до наказу №1 від 19.07.2023 прийнятий відповідачем на посаду слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів та наказом №4 від 31.07.2025 переведений на посаду водія автотранспортних засобів, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 (а.с. 12-14).

Як вбачається з копії заяви ОСОБА_2 від 23.02.2026, останній на ім`я відповідача написав заяву про звільнення його з посади водія автотранспортних засобів за власним бажанням (а.с. 7), яку надіслав на адресу відповідача рекомендованим листом з описом (а.с. 8).

Відповідно до довідок форми ОК-7 Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «індивідуальні відомості про застраховану особу» №7364873190130321, сформовану 25.04.2026 та №5317103390312234 сформовану 25.04.2026, відповідачем позивачу виплачено заробітну плату в 2025 році у загальному розмірі 246083,62 грн (а.с. 6, 15-16).

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (частина 2 статті 16 ЦК України).

За частиною першою ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Норми ст. 43 Конституції України визначають, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначені КЗпП України.

Частиною першою ст. 2 КЗпП України передбачено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою (ч. 2 ст. 2 КЗпП України).

Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Однією з підстав припинення трудового договору частина перша ст. 36 КЗпП України визначає розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Статтею 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.07.2004 №14-рп/2014 в пункті 4 зазначив, що згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша); держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності (частина друга). Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Верховний Суд в постанові від 24.04.2024 по справі №643/651/21 вказав, що вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оплату праці", працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За змістом абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівникові обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Нормами частин 1-3 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З досліджених письмових доказів, судом встановлено, що між сторонами виникли трудові відносини, оскільки позивач був прийнятий на роботу до відповідача.

З 2026 року відповідач не нараховує та не виплачує позивачу заробітну плату, у зв`язку з чим, позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням, однак відповідач за місцем проживання відсутній, що позбавляє позивача можливості звільнитись за власним бажанням, оскільки відповідач, як роботодавець, зобов`язаний вирішити питання щодо звільнення позивача, як працівника.

Неможливість позивача звільнитись з посади за власним бажанням порушує його право на вільний вибір роботи, а тому його вимоги про визнання припиненими трудових відносин через два тижні з дня подачі заяви про звільнення за власним бажанням, а саме: з 10.03.2026, є обґрунтованими і такий спосіб захисту порушеного права, забезпечить відновлення такого права.

Також є обґрунтованими доводи позивача про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, оскільки відповідач не виплачував позивачу заробітну плату в 2026 році та не компенсував невикористану відпустку, а тому з відповідача підлягає стягненню 63156 грн заробітної плати (середня заробітна плата в розмірі 15769 грн помножено на 4 місяці) та 15789 грн компенсації за невикористану відпустку за 2025 рік в розмірі середньої заробітної плати.

Середній заробіток за весь час затримки розрахунку за заявлений позивачем період з 10.03.2026 по 10.05.2026 складає 31578 грн (множення середньоденного заробітку на число робочих днів за два місяці).

Отже, в судовому засіданні встановлено, що відповідач не виконує свої зобов`язання як роботодавець відносно позивача як працівника, що порушує право останнього на вільний вибір праці та порушує його право на отримання заробітної плати, відповідач не оспорює заявлені проти нього позовні вимоги та не оспорює заявлені до нього до стягнення розміри заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, а відтак, враховуючи викладене, суд задовольняє позов у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивачі - у справах про стягнення заробітної плати звільняються від сплати судового збору.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи те, що позивача звільнено від сплати судового збору, у зв`язку із задоволенням позову, з відповідача має бути стягнуто на користь держави судовий збір, визначений п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір”, в розмірі 1331,2 грн.

Підстав для звільнення відповідача від сплати судового збору судом не встановлено.

Підстави для допущення до негайного виконання судового рішення та для скасування заходів забезпечення позову відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4-5, 12-13, 76-89, 137, 141-142, 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання припиненими трудових відносин, стягнення компенсації заробітної плати та відпустки та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку - задовольнити повністю.

Визнати припиненими трудові відносини між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 10.03.2026 у зв`язку зі звільненням з посади водія автотранспортних засобів за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсацію заробітної плати та відпустки в розмірі 78945 (сімдесят вісім тисяч дев`ятсот сорок п`ять) грн та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 31578 (тридцять одна тисяча п`ятсот сімдесят вісім) грн.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп на рахунок № НОМЕР_3 , призначення платежу: по справі №386/825/26 за позовом ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 про визнання припиненими трудових відносин, стягнення компенсації заробітної плати та відпустки та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Місце проживання позивача ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Місце проживання відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строку, встановленого ЦПК України, не подані заяви про його перегляд або після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення: 24 червня 2026 року.

Суддя: Гарбуз О. С.