Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №643/12718/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/12718/25

Провадження № 2/643/1231/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого – судді Замікули Б.С.,

за участю секретаря судового засідання – Юшиної К.С.,

представника позивача - адвоката Аніщенко К.М. (у режимі відеоконференції),

відповідача - Карпюка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про визнання об`єкта нерухомості спільним сумісним майном подружжя та його поділ,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Аніщенко К.М. на підставі ордеру б/н від 21.07.2025, звернулась до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила: 1)?визнати 27/100 частки квартири АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; 2)?в порядку поділу цього майна визнати за позивачем право власності на 13,5/100 (половину від 27/100) зазначеної квартири.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 07.11.1999 між нею та відповідачем зареєстровано шлюб, від якого народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Московського районного суду м.?Харкова від 13.06.2019 у справі №?643/18872/18 шлюб між сторонами розірвано. Водночас під час шлюбу за договором купівлі-продажу від 26.03.2005 позивачем придбана квартира АДРЕСА_1 , яка оформлена на ім`я ОСОБА_1 .

Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 19.09.2023 у справі №?643/1030/21, яке набрало законної сили 20.10.2023, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково: визнано за позивачем право особистої приватної власності на 73/100 частки квартири. Оскільки 73/100 частки є особистою власністю позивача, решта – 27/100 зберігає режим спільного сумісного майна подружжя та підлягає поділу порівну.

Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому позовних вимог не визнав. Посилався на те, що позовна заява є спробою привласнення рухомого майна, яке знаходиться у квартирі. Також зазначив, що він позбавлений доступу до квартири, особистих речей та документів, у зв`язку з чим у провадженні СВ Харківського РУП №?2 ГУНП в Харківській обл. перебуває кримінальне провадження №?12022221170000605 від 22.02.2022 за ознаками ч.?1 ст.?382 КК України (невиконання рішення суду від 07.12.2020 у справі №?643/11909/20 про надання дублікатів ключів).

У зв`язку з чим відповідач клопотав про зупинення провадження у справі до моменту виконання позивачкою рішення суду у справі №?643/11909/20. Крім того, відповідач заявив клопотання про виклик свідків: слідчого ОСОБА_4 , доньки ОСОБА_3 , голови ОСББ «Жемчуг» Каюна В.Л. та сусіда ОСОБА_5 .

Представник позивача надала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що предмет позову обмежується виключно квартирою як об`єктом нерухомості, а тому доводи відповідача щодо рухомого майна виходять за межі позовних вимог. Окремо зазначила, що наявність кримінального провадження, яке перебуває на стадії досудового розслідування не є підставою для зупинення провадження у цивільній справі.

Протокольною ухвалою суду в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, а також про виклик свідків - відмовлено.

Ухвалою суду від 25.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позову не визнав, посилаючись на аргументи, викладені у відзиві.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності відповідно до ст.?89 ЦПК України, суд установив такі обставини.

27.11.1999 сторони зареєстрували шлюб, який рішенням Московського районного суду м.?Харкова від 13.06.2019 у справі №?643/18872/18 був розірваний.

Зазначена обставина встановлена рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 19.09.2023 у справі №?643/1030/21 та в силу положення ч.?4 ст.?82 ЦПК України не потребує повторного доказування.

Під час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.03.2005, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кравченко С.В., реєстровий №?1097, придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (загальна площа 65,5?кв.м, житлова площа 44,2?кв.м). Квартира оформлена на ім`я ОСОБА_1 та зареєстрована за нею в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційний №?3120509, запис №?69530 в книзі 1 від 06.04.2005).

Вказана обставина також встановлена преюдиційним рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 19.09.2023 у справі №?643/1030/21, підтверджена інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №?435832083 від 17.07.2025, наявною в матеріалах справи, та не заперечувалась відповідачем в ході розгляду справи.

Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 19.09.2023 у справі №?643/1030/21 (провадження №?2/554/5078/2023), яке набрало законної сили 20.10.2023, визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 73/100 частки вказаної квартири на підставі пп.?2, 3 ч.?1 ст.?57 СК України. У частині визнання особистою власністю 27/100 частки квартири рішенням суду відмовлено через недоведеність позивачем особистого походження відповідної частини коштів.

Наведена обставина так само в силу положення ч.?4 ст.?82 ЦПК України не підлягає повторному доказуванню при розгляді цієї справи.

Крім того, в ході судового розгляду відповідач підтвердив свою обізнаність із рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 19.09.2023 у справі №?643/1030/21, а також те, що зазначене рішення суду ним не оскаржувалось в апеляційному порядку.

Відомості про наявність заборон відчуження або іпотеки щодо спірної квартири в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек відсутні, що підтверджується інформаційною довідкою №?435832083 від 17.07.2025.

Позивачем надано Звіт про визначення середньоринкової вартості, відповідно до якого вартість 27/100 частки квартири становить 214930,80?грн. Відповідач зазначену вартість в ході судового розгляду не оспорював.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч.?1 ст.?60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Конструкція цієї норми свідчить про те, що право спільної сумісної власності подружжя виникає безпосередньо в силу закону з моменту набуття майна під час шлюбу – а не на підставі рішення суду. Судове рішення про визнання майна спільним сумісним майном лише підтверджує вже існуючий правовий режим, але не є підставою його виникнення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.01.2024 у справі №?523/14489/15-ц (провадження №?14-22цс20) сформулювала висновок, що встановлення належності майна на праві спільної сумісної власності не пов`язане з набранням законної сили рішенням суду, оскільки таке право виникає в силу закону. Вимоги про встановлення юридичного факту спільної власності не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна, а лише є підставою для вирішення такої справи. Ефективним способом захисту є безпосередньо вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

З урахуванням наведеного, позовна вимога про визнання 27/100 частки квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя не є ефективним способом захисту права позивача та задоволенню не підлягає. Режим спільної сумісної власності подружжя щодо 27/100 частки квартири встановлюється судом у мотивувальній частині рішення як підстава для вирішення вимоги про поділ майна. Зокрема, оскільки рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 19.09.2023 у справі №?643/1030/21 встановлено, що 73/100 частки квартири є особистою приватною власністю

ОСОБА_1 , а у визнанні особистою власністю 27/100 частки відмовлено, – вказана частка зберігає режим спільної сумісної власності подружжя в силу ст.?60 СК України.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості заявленої вимоги про поділ спільного сумісного майна, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.?1 ст.?69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Згідно з ч.?1 ст.?70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За приписами ч.?1 ст.?71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Аналогічні положення закріплені у ч.?2 ст.?372 ЦК України.

Доказів наявності підстав для відступу від засади рівності часток (ч.?2 ст.?70 СК України) – зокрема, що один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або витрачав його на шкоду інтересам сім`ї – суду не подано.

Отже, частки подружжя у 27/100 спільного сумісного майна є рівними – по 13,5/100 (27/200) кожному.

При вирішенні питання щодо способу поділу майна суд враховує, що спірна квартира є неподільною річчю в розумінні ст.?183 ЦК України. Реального поділу квартири на самостійні об`єкти нерухомості позивачем не заявлялось. Так само сторони не досягли згоди щодо виплати грошової компенсації одному з них у порядку ч. 2 ст. 364 ЦК України. За відсутності доказів вчинення одним із подружжя дій, передбачених ч. 5 ст. 71 СК України, суд застосовує спосіб поділу шляхом визначення ідеальних часток у спільному майні без його реального поділу та залишення квартири у спільній частковій власності сторін у відповідних частках. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду визнання права на ідеальну частку у майні без його виділу в натурі є поділом майна подружжя у розумінні ч. 1 ст. 71 СК України (постанови Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №691/1240/18, від 18.10.2023 у справі №504/3831/19).

З урахуванням наведеного за ОСОБА_1 підлягає визнанню право власності на 13,5/100 (27/200) частки квартири, відповідно, спірна квартира залишатиметься у спільній частковій власності сторін у відповідних частках.

Оцінюючи аргументи відповідача, суд зазначає таке.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ст. 12 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи відповідача щодо спрямованості позову на заволодіння рухомим майном, яке знаходиться у квартирі, є безпідставними та спростовуються самим змістом позовних вимог, а саме: ОСОБА_1 заявила вимоги виключно щодо квартири. Перелік рухомого майна, який, за твердженням відповідача, перебуває у спірній квартирі, не входить до предмета доказування у цій справі та може бути підставою для самостійного позову.

Окремо суд зауважує, що у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено з огляду на таке. Відповідно до п.?6 ч.?1 ст.?251 ЦПК України підставою для обов`язкового зупинення провадження є наявність іншої справи, що розглядається у судовому провадженні. Верховний Суд у постанові від 02.06.2025 у справі №?943/242/22 роз`яснив, що досудове розслідування є самостійною стадією кримінального провадження та не є судовим розглядом справи у розумінні вказаної норми. Крім того, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи, коли зібрані докази дозволяють встановити обставини, що є предметом судового розгляду. Предмет даного позову – режим права власності на 27/100 частки квартири, що не залежить від результатів кримінального провадження, обумовленого створенням перешкод у фізичному доступі до спірної квартири.

Так само судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про виклик свідків, оскільки обставини, на встановлення яких воно спрямоване (місцезнаходження ключів, наявність цінних речей у квартирі), перебувають поза предметом доказування у цій справі.

Посилання відповідача на неможливість встановити повну вартість спільного майна без доступу до квартири суд відхиляє, оскільки спір у цій справі стосується виключно нерухомого майна, вартість якого підтверджена Звітом про визначення середньоринкової вартості. Відповідачем вказаний Звіт не оспорено у процесуальний спосіб.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд керується положенням ч.?1 ст.?141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 2?390,89?грн: квитанція від 30.07.2025 на суму 859,72?грн та квитанція від 18.08.2025 на суму 1?531,17?грн. Зазначена сума складається з двох складових, розрахованих з урахуванням коефіцієнта 0,8 за подання позовної заяви в електронній формі (ч.?3 ст.?4 Закону України «Про судовий збір»): за майновою вимогою (поділ майна) – 1?421,93?грн

(1?% ? 177?741?грн ? 0,8); за немайновою вимогою (визнання спільним сумісним майном) – 968,96?грн (0,4 ? 3?028?грн ? 0,8).

Оскільки майнова вимога (поділ спільного сумісного майна) – задоволена в повному обсязі, судовий збір у частині майнової вимоги в розмірі 1421,93?грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. У задоволенні немайнової вимоги (визнання майна спільним сумісним) судом відмовлено, тому сплачений судовий збір в розмірі 968,96?грн залишається за позивачем.

Керуючись ст.?4, 12, 13, 76–82, 89, 141, 258, 259, 263–265, 268, 354 ЦПК України, ст.?57, 60, 63, 69–71 СК України, ст.?183, 316, 317, 319, 321, 355, 356, 368, 372 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об`єкта нерухомості спільним сумісним майном подружжя та його поділ – задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 27/200 (двадцять сім двохсотих) частки квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1421,93?грн (одна тисяча чотириста двадцять одна гривня 93 копійки).

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП? НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП? НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: м.?Харків, вул.?Європейська, буд.?6, кв.?87).

Повний текст рішення складено та підписано 22.06.2026.

Суддя Борис ЗАМІКУЛА