Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №607/23814/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.06.2026 Справа №607/23814/25 Провадження №2/607/771/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Вийванка О. М.

за участю секретаря судового засідання Дудченко Ю. Р.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особою такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4 про визнання особою такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що він є власником квартири по АДРЕСА_1 . Вказана квартира була подарована позивачу його матір`ю ОСОБА_5 . У квартирі зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 не проживає в даній квартирі понад один рік без поважних причин в березні місяці 2022 року виїхала за кордон разом із своїм сином, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей в квартирі не має і взагалі квартирою не цікавиться. Перешкод в користуванні жилим приміщенням ні позивач ні хто будь інший відповідачу не чинили. Факт реєстрації відповідача порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном, він позбавлений можливості оформити субсидію та взагалі на свій розсуд розпоряджатись квартирою.

У зв`язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та визнати ОСОБА_4 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_2 .

Відповідач подав відзив на позов, в якому вказує, що вони перебували у шлюбі, який на даний час розірвано. У вказаному шлюбі народився син - ОСОБА_6 . Дійсно, ОСОБА_4 , ОСОБА_6 були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 та син ОСОБА_7 були вселені та зареєстровані у квартирі АДРЕСА_3 як члени сім`ї.

Дійсно, у лютому 2022 році ОСОБА_4 разом із сином ОСОБА_6 , враховуючи введення воєнного стану, та активних неодноразових обстрілів по території України, зокрема і Тернопільщини, прийняли рішення, яке узгоджувалося на той час з позивачем ( оскільки станом на лютий 2022 сторони були подружжям) тимчасово шукати притулок закордоном з ціллю безпеки та збереження ментального та емоційного здоров`я як власного так і дитини.

Вказані обставини свідчать про поважність тимчасової відсутності відповідача та сина у м. Тернополі за місцем їхньої реєстрації. На даний час по програмі Homes for Ukraine, ОСОБА_4 , та син перебувають у Великій Британії.

Однак, Відповідач разом із сином систематично приїздять до України, де єдине житло є квартира АДРЕСА_2 . У вказаній квартирі перебувають всі речі відповідача та сина, техніка, тощо. Тому твердження зазначені у позові не відповідають дійсності.

Також позивач станом лютий 2022 перебував та проживав за кордоном. Тому, реєстрації та проживання ОСОБА_4 аж ніяким чином не перешкоджає вільно проживати, володіти та користуватися квартирою. Більше того ОСОБА_4 систематично сплачує комунальні послуги.

Щодо акту слід зазначити, що враховуючи постійне перебування позивача за кордоном не зрозуміло хто звернувся із заявою про необхідність складання вказаного акту. До вказаного акту не долучені відібрані покази сусідів, не зазначено їхніх прізвищ задля ідентифікації вказаних осіб. Тому просить відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача подав відповідь на відзив в якому зазначив, що в лютому місяці 2022 року, як зазначає сама відповідачка, вона разом із сином виїхала за межі України до Польщі. 05 липня 2022 року переїхала до Великобританії, де проживає із неповнолітнім сином по даний час. З 05.07.2022 по 15.01.2023 відповідачка з сином проживала в АДРЕСА_4 . З 15.01.2023 по 30.12.2024 відповідачка з сином проживала в АДРЕСА_5. З 30.12.2024 по даний час проживає в АДРЕСА_6 графства Семерсет. Неповнолітній син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із відповідачкою та з вересня 2022 року до липня 2024 року навчався в початковій школі в селі Ашкот. З вересня 2024 року до липня 2025 року навчався в середній школі Кріслін у містечку Стріт. З вересня 2025 року по даний час навчається в середній школі у місті Бріджвотер школа Роберт Блейк.

07 травня 2025 року Тернопільським міськрайонним судом в справі № 607/2828/24 за позовом ОСОБА_4 було розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

У своєму позові про розірвання шлюбу ОСОБА_4 зазначала окрім іншого , що сторони по справі мають кожен свій бюджет, не ведуть спільного господарства не витрачають спільні кошти та не мають спільних зобов`язань.

Проте позивач з листопада місяця 2023 року по квітень 2025 року перераховував відповідачці грошові кошти, що підтверджується виписками з рахунку позивача.

В лютому місяці 2025 року відповідачка звернулась до Служби підтримки дітей якою було вирішено стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на утримання сина ОСОБА_7 аліменти в розмірі 423,40 фунтів оплату яких позивач проводить щомісячно з 01 травня 2025 року.

Вказані обставини свідчать про сталий побут та місце проживання відповідачки у Великобританії та намір і на дальше там проживати. Надані відповідач докази з закордонного паспорта про перетину кордону, аж ніяк не спростовують твердження позивача, що відповідачка не проживає в зареєстрованій квартирі більше одного року, а її приїзд до України не дає підстави вважати, що відповідачка проживала чи взагалі була в квартирі АДРЕСА_2 .

Також не заслуговують на увагу і докази відповідачки, а саме скріншоти банківської карти про оплату за комунальні послуги за 2021-2022 роки, оскільки до березня місяця 2022 року вона проживала за вказаною адресою разом із дитиною та позивачем, крім того з наданих скріншотів банківської карти не можливо встановити кому саме належить дана банківська карта та за які комунальні послуги, а саме за яке житло перераховувались кошти. Крім того в наданих скріншотах банківської карти відсутні комунальні платежі за 2023-2025 роки, що спростовує твердження відповідача, що саме вона оплачує комунальні послуги за квартиру по даний час. Тому просить позов задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача зміст позовних вимог підтримав з підстав та обґрунтувань, викладених у позові, та просив його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні просить відмовити у задоволенні позову з підстав та обґрунтувань, викладених у відзиві на позов.

При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду закрито провадження у справі.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.

Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 травня 2011 року, який було розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07.05.2025 у справі № 607/28228/24.

Від даного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 , на підставі договором дарування квартири від 25 вересня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л.І. та зареєстровано в реєстрі за № 2489, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.09.2019 року , індексний номер 182294831.

Відповідно до будинкової книги, в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

Згідно з акту від 30.10.2025, складеного комісією в складі заступника директора ДП «Східний масив плюс» Пенкної Н.П., майстром дільниці ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , що в квартирі вже давно ніхто не проживає, а ОСОБА_4 у березні 2022 року виїхала за кордон разом із малолітнім сином.

Як вбачається з паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , ОСОБА_10 перебувала на території України протягом 2022 - 2026 років.

ОСОБА_4 та малолітній син ОСОБА_6 у період 2023-2025 відвідували стоматологічний кабінет по АДРЕСА_7 , що підтверджується довідкою ФОП ОСОБА_11 від 24.11.2025.

Згідно з витягів з Державного реєстру речових прав №373409692 від 09.04.2024, №373410805 від 09.04.2024, ОСОБА_4 є власником з 09.04.2024 житлового будинку, з надвірними будівлями та спорудами, та земельної ділянки, які знаходиться за адресою АДРЕСА_8 .

Відповідно до акту обстеження житлового будинку ОСОБА_4 від 05.02.2026, житловий будинок, з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою АДРЕСА_8 , ніхто не проживає більше 15 років, житлові кімнати у вкрай незадовільному стані, стіни потріскані, штукатурка обсипана, підлога прогнивша, фундамент будинок руйнується та обсипається, місцями протікає дах, є потреба в заміні дерев`яних вікон та дверей. На даний час будинок потребує капітальний ремонту. В даному стані житловий будинок не придатний для проживання.

Судом з`ясовано, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та їх малолітній син ОСОБА_6 проживають за межами України.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 суду пояснили, що вони являються сусідами сторін по справі і сторони постійно проживали в квартирі АДРЕСА_2 . Пізніше ОСОБА_3 виїхав за межі України, після початку повномасштабної війни до нього поїхали дружина ОСОБА_4 , та їх малолітній син. Відповідач ОСОБА_4 разом з малолітнім сином приїжджають в квартиру 3-4 рази на рік і постійно проживають в квартирі.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що відповідач втратив право на користування квартирою, оскільки не проживає в квартирі понад один рік без поважних причин, а тому, є усі підстави для задоволення позову.

Суд не погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

Стаття 41 Конституції України визначає, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Статтею 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України гарантовано право громадянина на житло. Ніхто не може бути виселеним із займаного житла або обмежений у праві користування жилим приміщенням, не інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом.

За правилами ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Разом із тим згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування квартири від 25 вересня 2019 року, і проживав разом із своїми членами сім`ї дружиною ОСОБА_4 та їх спільним сином ОСОБА_6 , які зареєстровані у вказаній квартирі.

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (частина перша статті 401 ЦК України).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина перша статті 402 ЦК України).

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (частини перша-третя статті 403 ЦК України).

Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном (частина п`ята статті 403 ЦК України).

Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений (частина шоста статті 403 ЦК України).

Частина перша статті 406 ЦК України передбачає, що сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, або в інших випадках, встановлених законом (згідно із частинами другою та четвертою статті 406 ЦК України).

Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (стаття 405 ЦК України).

Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947-III сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (стаття 64 ЖК України).

Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди (частина перша статті 150 ЖК України).

Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частини перша та друга статті 156 ЖК України).

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК України. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 ЖК України (відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України).

Стаття 162 ЖК України регулює питання плати за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові.

Верховний Суд у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 442/7187/18 також звертав увагу, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 ЖК України, які кореспондуються з частиною третьою статті 403 ЦК України. Водночас позовні вимоги щодо несплати коштів за користування спірним житловим будинком відповідачами не висував.

На позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 405 ЦК України строки у жилому приміщенні, а на відповідача - спростувати довготривалу відсутність чи довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами.

При цьому, початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», від 02 грудня 2010 року «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Отже, при вирішенні спору про наявність передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, суд у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 442/8188/19.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач не довів належними доказами факту того, що у період з березня 2022 року відповідач не проживала у спірній квартирі без поважних причин, оскільки відповідач у період воєнного стану тимчасово переїхала проживати до позивача у Великобританію, оскільки він був членом її сім`ї, і кожного року приїжджала разом з дитиною і проживала в квартирі АДРЕСА_2 , що виключає втрату права на житло за статтею 405 ЦК України.

Також відповідно до норми статті 405 ЦК України при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка вказує про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення,

Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції про права дитини).

Суд зазначає, що дитина ОСОБА_6 має право проживати за зареєстрованим місцем проживання, в тому числі разом із матір`ю, визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини. Самостійне проживання дитина може реалізувати лише за досягнення певного віку.

Враховуючи, що дитина проживає разом із відповідачкою і зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 , а тому суд вважає, що вони мають право на користування квартирою АДРЕСА_2 і з цих підстав відповідачка не втратила право на користуванням спірною квартирою.

Крім того, суд дійшов висновку про те, що за відсутності переконливих доказів тривалого та свідомого не проживання відповідача у спірному житлі без поважних причин, позбавлення її права користування цим житловим приміщенням буде суперечити вимогам законом та гарантіям закріпленим статтею 8 Конвенції.

Посилання позивача, що у відповідача є у власності житловий будинок, з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою АДРЕСА_8 і вона може проживати там, суд вважає безпідставними, оскільки вказаний житловий будинок перебуває у незадовільному стані і не придатний для проживання.

За таких обставин, суд вважає, слід відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про визнання особою такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.

Відповідно до частин 1 і 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи, що позов не підлягає задоволенню, суд вважає, що судові витрати покладаються на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 258, 259, 264, 265, 273, 282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 164, 265 Сімейного кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особою такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено та підписано 24 червня 2026 року.

Головуючий суддя О. М. Вийванко