Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №500/2820/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/2820/26 пров. № А/857/28070/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

за участю секретаря судового засідання: Вербінець Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – Андрієвського Андрія Олександровича на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року, ухвалене суддею Чепенюк О.В. у м. Тернополі у порядку письмового провадження за правилами спрощеноного позовного провадження у справі №500/2820/26 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Екогрунт» про встановлення тимчасового обмеження керівнику підприємства у праві виїзду за межі України,-

ВСТАНОВИВ:

04.05.2026 позивач - Головне управління ДПС у Тернопільській області звернувся до суду з позовом до відповідачів – ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Екогрунт", в якому просив встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон керівнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Екогрунт" ОСОБА_1 за межі України до погашення податкового боргу в сумі 9156739,49 грн.

В обґрунтування вимог зазначає про облікування за ТОВ «Екогрунт» податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, і непогашення суми такого податкового боргу протягом 240 днів з дня вручення податкової вимоги та покликається на положення підпункту 20.1.35-2 пункту 20.1 статті 20, пункту 87.13 статті 87 Податкового кодексу України, як на підставу встановлення керівнику товариства забезпечувального заходу до погашення суми податкового боргу товариством.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року позов задоволено.

Встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Екогрунт» ОСОБА_1 за межі території України до погашення податкового боргу в розмірі 9156739,49 грн або до настання інших обставин, зазначених в пункті 87.14 статті 87 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Андрієвський Андрій Олександрович оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову задоволенні позову.

Доводи апеляційної інстанції зводяться до неврахування судом першої інстанції обставин недотримання контролюючим органом строків звернення з означеними позовними вимогами. Покликаючись на положення статей 283 Кодексу адміністративного судочинства України, п.187.13 ст.87 Податкового кодексу України, вказує, що строк звернення позивача до суду за тимчасовим обмеженням керівнику товариства за межі України до погашення податкового боргу минув 27.03.2026. Вказуючи на дату повернення вимоги про сплату боргу від 14.07.2025 на адресу контролюючого органу з відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» 29.07.2025, вважає, що позивач був вправі звернутись до суду у строк не більше 24 годин після минування 240 календарних днів після вручення платнику податків податкової вимоги про суми боргу.

Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. У спростування доводів апеляційної скарги наголошує на помилковості твердження скаржника про те, що спірні правовідносини регулюються положеннями ст. 283 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу тимчасового обмеження права громадян України на виїзд за межі території України визначає ст. 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України, якою не встановлено строку звернення до суду та не визначено інших вимог до позовної заяви, відмінних від тих, що передбачені загальними нормами процесуального закону. Звідси, строк на звернення до суду визначається статтею 122 КАС України та становить три місяці, який обчислються з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення зазначених вимог, тобто після закінчення 240 календарних днів з дня вручення такому платнику податку податкової вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Екогрунт» 01.09.2023 зареєстроване як юридична особа, перебуває на обліку як платник податків в ГУ ДПС; керівником товариства є Іванчук Олександр Андрійович, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Станом на дату звернення до суду 04.05.2026 за ТОВ «Екогрунт» обліковується податковий борг у розмірі 9156739,49 грн (пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності), про що платника податків повідомлено податковою вимогою форми «Ю» від 14.07.2025 № 0003519-1302-1900, яка надіслана на податкову адресу ТОВ «Екогрунт» рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Поштове відправлення повернуто контролюючому органу згідно з довідкою оператора поштового зв`язку від 29.07.2025 «за закінченням терміну зберігання».

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 по справі №500/5129/25, яке набрало законної сили 26.02.2026, задоволено позов ГУ ДПС в Тернопільській області до ТОВ «Екогрунт» та стягнуто з рахунків Товариства у банках, обслуговуючих такого платника податків, та за рахунок готівки податковий борг у розмірі 9156739,49 грн.

З матеріалів справи слідує, що платіжні інструкції, які подавалися у період з 14.04.2026 по 16.04.2026 для примусового списання (стягнення) коштів з банківських рахунків ТОВ «Екогрунт», повернуті банківськими установами без виконання, у тому числі через відсутність коштів на рахунках платника.

Податковий борг у розмірі 9156739,49 грн, який обліковується за ТОВ «Екогрунт», не переривався, що підтверджується обліковою карткою по платежу пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов`язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства. Наявність боргу за платежами до бюджету підтверджується довідкою ГУ ДПС в Тернопільській області про наявність боргу у ТОВ «Екогрунт».

Головне управління ДПС в Тернопільській області як орган державної податкової служби та контролюючий орган набув право відповідно до підпункту 20.1.35-2 пункту 20.1 статті 20 та пункту 87.13 статті 87 ПК України звернутися до суду з адміністративним позовом про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи за межі України до погашення такого податкового боргу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що ТОВ «Екогрунт» має податковий борг у сумі 9156739,49 грн (перевищує 1 мільйон гривень), який не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення, коли податкова вимога вважається врученою платнику податків (з 29.07.2025), а вжиті заходи для примусового стягнення податкового боргу на виконання рішення суду про стягнення заборгованості перед бюджетом не призвели до його погашення. При цьому відсутні зобов`язання держави щодо повернення юридичній особі-боржнику помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань, бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Відповідно до відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «Екогрунт», керівником юридичної особи станом на дату розгляду справи є Іванчук О.А. Таким чином, наявні установлені законом умови для застосування судом тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України Іванчука О.А., який є керівником юридичної особи-боржника, що слугуватиме забезпечувальним заходом виконання судового рішення.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи межі перегляду справи, передбачені ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Підпунктом 20.1.35-2 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівників юридичних осіб або постійних представництв нерезидентів-боржників за межі України у разі невиконання податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

За положеннями пункту 87.13 статті 87 ПК України у разі несплати протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, контролюючий орган може звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.

З огляду на доводи Головного управління ДПС у Тернопільській області про помилкове ототожнення відповідачем позову, з яким звернувся контролюючий орган, із позовами, визначеними КАС України, що подаються в порядку статті 283, колегія суддів зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути внаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Кодексом.

Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року в справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)).

З огляду на вказане суд не зв`язаний посиланнями на норми права, зазначеними у позовній заяві та в інших письмових заявах учасників справи.

Як свідчать матеріали справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до суду з цим позовом саме на підставі положень пункту 87.13 статті 87 ПК України, а також статті 289-2 КАС України.

Частиною першою статті 289-2 КАС України встановлено, що у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.

Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що наведена норма чітко встановлює момент початку перебігу строку для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень саме з дня виникнення підстав, які наділяють його правом на подання визначених законом позовних вимог. Такими підставами слід уважати об`єктивно визначені обставини, за наявності яких суб`єкт владних повноважень усвідомлює або повинен усвідомлювати факт порушення публічного інтересу, на захист якого спрямований відповідний адміністративний позов. При цьому слід виходити з того, що строк звернення до суду не може визначатися на розсуд суб`єкта владних повноважень чи пов`язуватися з будь-якими суб`єктивними чинниками, такими як момент прийняття внутрішніх рішень чи отримання додаткових роз`яснень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указана норма Основного Закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. При цьому, вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби. А тому контролюючий орган чи інші суб`єкти владних повноважень не можуть самостійно «розтягувати» строки, визначені законом. Це прямо пов`язано з принципом, що суб`єкт владних повноважень «зв`язаний законом» і діє лише у межах строків, які встановив законодавець.

Встановлення строків звернення до суду з позовом законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (заява № 28249/95) зазначено, що «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Таким чином, законодавець передбачив об`єктивний критерій для обчислення строку звернення до адміністративного суду, який забезпечує належну реалізацію принципів юридичної визначеності, стабільності правовідносин та оперативності у вирішенні публічно-правових спорів. Недотримання цього строку позбавляє суб`єкта владних повноважень можливості реалізувати своє право на судовий захист, якщо не буде встановлено наявності поважних причин для його поновлення. Вказане забезпечує збалансованість інтересів суб`єктів владних повноважень та інших учасників адміністративного процесу, сприяє дисциплінованості та прогнозованості діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, унеможливлює зловживання процесуальними правами та гарантує ефективний судовий захист прав і законних інтересів усіх учасників правовідносин.

Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2024 року у справі № 120/2322/24 дійшов висновку, що норми статті 289-2 КАС України не встановлюють окремих строків звернення до суду, не визначають інших вимог до позовної заяви, відмінних від тих, які передбачені загальними нормами КАС України, як і не встановлюють іншої, особливої процедури розгляду таких заяв, що свідчить про те, що звернення в порядку статті 289-2 КАС України з позовною заявою про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон відбувається в загальному порядку, в тому числі і за загальними строками звернення до суду.

При цьому, право на звернення до суду згідно зі статтею 289-2 КАС України щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України виникає через 240 днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, та повинно бути реалізовано в межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України.

Податковий кодекс України, зокрема пункт 87.13 статті 87, не містить спеціальної норми, яка б установлювала інший строк звернення контролюючого органу до суду з позовом про застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України або виключала застосування частини другої статті 122 КАС України. Відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме загальний процесуальний строк, визначений Кодексом адміністративного судочинства України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2024 року у справі № 140/26462/23, від 01 липня 2025 року у справі № 120/2450/24, від 24 липня 2025 року у справі № 80/11507/24, від 11 вересня 2025 року у справі № 460/1354/25.

Аналогічна правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 18 грудня 2025 року у справі № 280/5892/25, від 18 грудня 2025 року у справі №160/20031/25 та від 13 січня 2026 року у справі № 280/6866/25, від 09 квітня 2026 року у справі № 480/8575/25 (адміністративне провадження № К/990/8037/26).

Судом першої інстанції встановлено, що за ТОВ «Екогрунт» обліковується податковий борг на загальну суму 9156739,49 грн.

У зв`язку з несплатою до бюджету сум податкового боргу, контролюючим органом за місцем обліку відповідача було сформовано податкову вимогу, яку було направлено засобами поштового зв`язку, однак поштове відправлення повернуто контролюючому органу без вручення адресату згідно з довідкою оператора поштового зв`язку від 29.07.2025 «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно, граничний 240-денний строк, визначений пунктом 87.13 статті 87 ПК України та частиною першою статті 289-2 КАС України, завершився 25.03.2026. Саме ця дата є тим днем, з якого у контролюючого органу виникло право на пред`явлення відповідних позовних вимог, а відтак з цього моменту почав свій перебіг тримісячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, контролюючий орган, звернувшись із позовом до суду 04.05.2026, дотримався встанолених процесуальним законом строків, відтак суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для застосування правових наслідків, передбачених для подання позову з пропуском строку.

З огляду на те, що вжиті позивачем заходи для примусового стягнення податкового боргу на виконання рішення суду про стягнення заборгованості перед бюджетом не призвели до його погашення, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність розглядуваному випадку установлених законом умови для застосування судом тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , який є керівником юридичної особи-боржника, що слугуватиме забезпечувальним заходом виконання судового рішення.

Водночас судом першої інстанції слушно враховано положення пунктом 87.14 статті 87 ПК України, відповідно до яких закінчення дії тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника здійснюється у разі погашення суми податкового боргу, зазначеної у рішенні суду, у зв`язку з якою було застосовано таке обмеження, або у разі отримання інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника, або у разі початку судових процедур у справах про банкрутство стосовно такого боржника.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – Андрієвського Андрія Олександровича залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі № 500/2820/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк

Повне судове рішення складено 24.06.26