Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №140/10797/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/10797/24 пров. № А/857/3748/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Мадзія О.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Ксензюк А.Я.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо несписання безнадійного податкового боргу на загальну суму 507 537,64 грн. в тому числі 284 025,50 грн по податку на додану вартість, 223 512,14 грн по податку з доходів фізичних осіб; зобов`язати прийняти рішення про списання безнадійного податкового боргу на загальну суму 507 537,64 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 06.08.2024 засобами електронного кабінету подав заяву до ГУ ДПС у Волинській області з вимогою привести особовий рахунок платника у відповідність із вимогами чинного законодавства та списати борг в повному обсязі з податку на додану вартість та з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 507 537,64 грн, як такий, що підпадає під визначення безнадійного податкового боргу та підлягає списанню, оскільки минули строки давності. 20.09.2024 через електронний кабінет ним отримано лист-відповідь ГУ ДПС у Волинській області № 13808/6/03-20-24-07-06 від 06.09.2024, у відповідності до якої відповідач вказав на відсутність підстав для списання податкового боргу, посилаючись на введення в Україні карантиних обмежень та воєнного стану, що спричинило зупинення перебігу строків, передбачених статтею 102 Податкового кодексу України.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у списанні безнадійного податкового боргу в сумі 592 958,12 гривень. Зобов`язано Головне управління ДПС у Волинській області прийняти рішення про списання безнадійного податкового боргу ОСОБА_1 на загальну суму 507 537,64 гривень.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що податковий борг позивача виник у 2016 році на підставі узгоджених податкових повідомлень-рішень, а строк його стягнення, встановлений статтею 102 Податкового кодексу України (1095 днів), сплинув у 2019 році. Відтак такий борг набув статусу безнадійного та підлягав списанню відповідно до статті 101 ПК України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ГУ ДПС у Волинській області безпідставно відмовило у списанні боргу, оскільки посилання на зупинення строків давності під час карантину та воєнного стану не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Суд першої інстанції зазначив, що норми про зупинення строків були спрямовані на захист платників податків, а не на продовження можливості контролюючого органу стягувати податковий борг після спливу строків давності.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що відповідно до даних ГУ ДПС у Волинській області заборгованість позивача по платежах до бюджету станом на 21.10.2024 становить 507 537,64 грн., в тому числі з податку на додану вартість та з податку на доходи фізичних осіб, що підтверджується розрахунком податкового боргу та зворотнім боком облікової картки по єдиному податку з фізичних осіб. Остаточним рішенням Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2016 року № 876/5717/14 у справі № 803/478/14 скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 23.04.2013 № 0002561702, № 0002551702 та від 27.05.2013 № 0003911702 – без змін. Дані ППР було поновлено у відповідних інтегрованих картках платника податків. 19.10.2016 Волинський окружний адміністративний суд у справі № 803/157/14 виніс рішення стягнути з ФОП ОСОБА_1 , в дохід Державного бюджету України податковий борг в сумі 462 891,02 грн. Вжиті контролюючим органом заходи не призвели до погашення податкового боргу. Стверджує, що за заборгованістю позивача не минув строк давності, визначений статтею 102 Податкового кодексу України, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ІХ внесено зміни до Податкового кодексу України, відповідно до яких передбачено, що на період з 18.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу. Також Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX (набрав чинності з 17 березня 2022 року) статтю 102 доповнено пунктом 102.9 такого змісту: «102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи». Відтак вважає, що в період з 18 березня 2020 року по 30 червня 2023 року, строк давності, передбачений статтею 102 ПК України, був зупинений з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а в період з 17 березня 2022 року по 01 серпня 2023 року – у зв`язку з дією правового режиму воєнного, надзвичайного стану.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 12.03.2014 позивач звернувся в суд із позовом до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002551702, № 0002561702 від 23.04.2013 року та № 0003911702 від 27.05.2013 року, у позові відмовлено (справа № 803/478/14).

Рішенням Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2016, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 23.04.2013 № 0002561702, № 0002551702 та від 27.05.2013 № 0003911702 – без змін.

Дані податкові повідомлення-рішення було поновлено у відповідних інтегрованих картках платника податків.

24.01.2014 Луцька об`єднана державна податкова інспекція ГУ Міндоходів у Волинській області звернулась до суду про стягнення податкового боргу з ФОП ОСОБА_1 (справа № 803/157/14).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 адміністративний позов задоволено, стягнуто з ФОП ОСОБА_1 , в дохід Державного бюджету України податковий борг в сумі 462 891,02 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2017 року, у справі № 876/8735/16, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 в справі № 803/157/14 – без змін.

В силу вимог пункту 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач 06.08.2024 через засоби електронного кабінету подав до ГУ ДПС у Волинській області заяву з вимогою привести особовий рахунок платника у відповідність із вимогами чинного законодавства та списати борг в повному обсязі з податку на додану вартість та з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 507 537,64 грн, як такий, що підпадає під визначення безнадійного податкового боргу та підлягає списанню, оскільки минули строки давності.

ГУ ДПС у Волинській області листом № 13808/6/03-20-24-07-06 від 06.09.2024 відмовило позивачу у списанні безнадійного боргу з підстав того, що згідно з абзацом 11 пункту 52 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України на період з 18.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершилась дія карантину, встановленого Кабінетом міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зупинився перебіг строків давності, передбачених статтею 102 Кодексу. В подальшому, перебіг строків давності зупинено і на період дії воєнного стану.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі – ПК України).

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що грошове зобов`язання платника податків – сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

За змістом підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України пеня – сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов`язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг – сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Отже, невиконання платником податку обов`язку зі сплати узгодженого податкового зобов`язання призводить до набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.

Проте за наявності певних обставин, визначених законодавством, податковий борг може бути визнаний безнадійним та списаний.

Правила списання безнадійного податкового боргу врегульовані статтею 101 ПК України, відповідно до пункту 101.1 якої списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

У пункті 101.2 вказаної статті наведено перелік ознак, що дозволяють відрізнити податковий борг від безнадійного податкового боргу.

Так, під терміном «безнадійний» розуміється, окрім іншого, податковий борг платника податків, у тому числі податкового агента, стосовно якого минув строк давності, встановлений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу (підпункт 101.2.3).

Контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 101.5 статті 101 ПК України).

Механізм списання безнадійного податкового боргу визначений Порядком списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2022 № 220 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.08.2022 за № 908/38244 (далі – Порядок № 220).

Підпунктом 5 пункту 2 розділу II Порядку № 220 визначено, що безнадійним податковим боргом є податковий борг платника податків, у тому числі податкового агента, стосовно якого минув строк давності, встановлений пунктом 102.4 статті 102 глави 9 розділу II Кодексу, - станом на дату прийняття рішення керівником (його заступником або уповноваженою особою) територіального органу ДПС.

Строки давності та їх застосування визначені статтею 102 ПК України.

Відповідно до абзацу першого пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня – у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 102.4 статті 102 ПК України передбачено, що у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Згідно з пунктом 1 розділу III Порядку № 220 у випадках, передбачених підпунктами 1-5, 7, 8 пункту 2 розділу II цього Порядку, за результатами розгляду документів, необхідних для підтвердження безнадійності податкового боргу, керівник (його заступник або уповноважена особа) територіального органу ДПС за наявності підстав приймає рішення про списання безнадійного податкового боргу, яке оформляється на бланку за формою згідно з додатком до цього Порядку.

За змістом пункту 6 розділу III Порядку № 220 структурний підрозділ територіального органу ДПС, до функцій якого належить списання безнадійного податкового боргу, здійснює таке списання щокварталу протягом двадцяти календарних днів, наступних за останнім днем кварталу.

Рішення про списання безнадійного податкового боргу вноситься до ІКС не пізніше наступного робочого дня після підписання такого рішення.

Аналізуючи наведені положення законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податковий борг, який протягом 1095 календарних днів з дня його виникнення не був стягнутий податковим органом, визнається безнадійним та підлягає списанню на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) територіального органу ДПС за результатами розгляду документів, необхідних для підтвердження безнадійності податкового боргу. Звернення платника податків із письмовою заявою про списання безнадійного податкового боргу є обов`язковим лише у випадку, якщо такий податковий борг виник внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (пункт 2 розділу III Порядку № 220). В усіх інших випадках розгляд питання про списання безнадійного податкового боргу ініціюється контролюючими органами щоквартально та проводиться автоматично, без участі платника податків.

Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.09.2018 у справі № 813/4430/16, від 09.07.2019 у справі № 0240/2269/18-а, від 09.03.2021 у справі № 300/2353/19.

Як встановлено судом першої інстанції, станом на момент звернення до суду за позивачем обліковується податковий борг із датою виникнення понад 1095 днів на загальну суму 507 537,64 грн, що виник відповідно до податкових повідомлень-рішень від 23.04.2013 № 0002551702, № 0002561702 та від 27.05.2013 № 0003911702.

Вказані грошові зобов`язання виникли у 2016 році і є узгодженими. Відтак, 1095-денний строк давності, визначений статтею 102 ПК України, сплинув у 2019 році.

Як зазначає відповідач у листі № 13808/6/03-20-24-07-06 від 06.09.2024 та в апеляційній скарзі, підставою для відмови у списанні безнадійного податкового боргу є зупинення застосування строків давності, передбачених статтею 102 Податкового кодексу України, у зв`язку із введення в Україні карантину та воєнного стану.

Так, абзацом десятим пункту 52-2 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПК України встановлено, що на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Вказана норма була викладена в такій редакції згідно Закону України «Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 13.05.2020 № 591-IX (далі – Закон № 591).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до спірних правовідносин абзацу десятого пункту 52-2 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПК України з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що положеннями статті 102 ПК України встановлено різні строки давності в податкових відносинах та порядок їх застосування, зокрема: строки визначення контролюючим органом грошового зобов`язання платника податків в різних випадках; строк подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування; строк застосування штрафних санкцій; тощо.

Як слідує з назви Закону № 591-IX метою його законодавчого регулювання є підтримка платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Як вказано в розділі 2 до проекту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення короновірусної хвороби (COVID-19)», якому після прийняття Верховною Радою України було присвоєно номер № 591-IX: «Метою вказаного законопроекту є необхідність продовжити дію податкових пільг та спрощень адміністративних процедур на період здійснення обмежувальних карантинних заходів встановлених Кабінетом Міністрів України. Законопроект направлений на захист як малого так і великого бізнесу від негативних наслідків, у зв`язку з невикористанням економічного потенціалу».

Розділ 1 Пояснювальної записки до вказаного законопроекту містить такі обґрунтування необхідності його прийняття: «…у зв`язку із продовженням дії обмежувальних карантинних заходів виникла необхідність у продовженні строків дії окремих пільг та послаблень адміністрування для платників податків… вбачається за необхідне, продовжити строки дії пільг та адміністративних спрощень на період, який буде прямо прив`язаний до закінчення карантину».

Зважаючи на наведене, зупинення перебігу строку стягнення податкових органом визначеного платнику податків грошового зобов`язання суперечить меті законодавчого регулювання Закону № 591-IX, оскільки встановлення вказаного строку саме по собі спрямоване на захист прав та інтересів платників податків, і, відповідно, його скасування погіршує становище платників щодо захисту їх прав від неналежного урядування контролюючого органу, тоді як Закон № 591-IX спрямований на встановлення додаткових пільг для платників податків.

Відтак, застосування до приписів абзацу десятого пункту 52-2 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України до спеціального строку, що обмежує право контролюючого органу на стягнення узгодженого податкового зобов`язання та штрафних санкцій, що нараховуються у випадку невчасної сплати цього зобов`язання, суперечать основним засадами законодавчого регулювання відповідних правовідносин.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Скаржник посилається на карантинні обмеження, як на причину відмови у списанні безнадійного податкового боргу позивача. Однак не вказує яким саме чином неможливість вчинення такої дії була пов`язана з обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

В контексті наведеного слід зазначити, що діяльність ГУ ДПС у Волинській області під час дії карантинних заходів припинена не була, а тому відповідач не був позбавлений процесуальної можливості звертатися до суду із відповідними заявами, клопотаннями у визначеному законом порядку.

Тому посилання ГУ ДПС у Волинській області на зупинення строків, визначених статтею 102 ПК України, колегія суддів вважає необґрунтованим.

Щодо зупинення строків давності, передбачених ст. 102 ПК України під час дії в Україні воєнного стану, колегія суддів зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022 статтю 102 ПК України доповнено пунктом 102.9 наступного змісту: « 102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».

Колегія суддів звертає увагу, що вказана норма Закону № 2120-IX від 15.03.2022 не містить визначення, що зупинено перебіг строку, передбачено саме п. 102.4 ст. 102 ПК України.

Окрім того, Законом України № 2719-IX від 03.11.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо приватизації державного і комунального майна, яке перебуває у податковій заставі, та забезпечення адміністрування погашення податкового боргу», який набрав чинності 25.11.2022, підпункт 69.9 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України викладено в новій редакції:

Для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім:

дотримання строків реєстрації податкових накладних, розрахунків коригування до них в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених статтями 39 та 39-2, пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, сплати податків та зборів платниками податків;

строків проведення камеральних перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному статтею 86 цього Кодексу, подання скарги на податкове повідомлення-рішення за результатами камеральної перевірки, прийняття рішення за результатом її розгляду, нарахування пені;

строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному статтею 86 цього Кодексу, подання скарги на податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування фінансових санкцій за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки та прийняття рішення за результатами їх розгляду, адміністративного арешту майна за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки;

строків здійснення заходів з погашення податкового боргу платників податків - суб`єктів господарювання, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов`язки, передбачені статтями 59-60, 87-101 цього Кодексу, та/або визначення грошових зобов`язань згідно із статтею 116 цього Кодексу.

Таким чином, вказаним законом контролюючому органу було відновлено строки щодо заходів з погашення податкового боргу платників податків.

Верховний Суд у рішенні від 06.02.2018 по справі № К/9901/99/17 зазначив, що в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак з того часу в контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.

Згідно із п. 101.4 ст. 104 ПК України органи стягнення відкликають розрахункові документи, якими передбачено стягнення пені, штрафних санкцій та безнадійного податкового боргу, списаних відповідно до цього Кодексу.

Враховуючи викладені вище положення Податкового кодексу України, податковий борг позивача із датою виникнення понад 1095 днів, який станом на момент звернення до суду становив 507 537,64 грн, підлягав визнанню безнадійним, що не було враховано відповідачем.

Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмова відповідача у списанні безнадійного податкового боргу в сумі 507 537,64 грн свідчить про бездіяльність, яка не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах, тому перша позовна вимога підлягає до задоволення шляхом визнання такої бездіяльності протиправною.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про списання податкового боргу ОСОБА_1 на загальну суму 507 537,64 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України в частині можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі № 380/13558/21.

Також колегія суддів враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Зважаючи на те, що підставами для відмови в списанні безнадійного податкового боргу були обставини, які не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ГУ ДПС у Волинській області прийняти рішення про списання безнадійного податкового боргу ОСОБА_1 на загальну суму 507 537,64 грн.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року у справі № 140/10797/24 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич