Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №300/134/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/134/26 пров. № А/857/29145/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року у справі № 300/134/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про зобов`язання вчинити певні дії,

місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ

Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїПанікар І.В.

дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року у справі № 300/134/26 задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області від 04.12.2025 за № 01.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців 15, м. Івано-Франківськ, 76018) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) відповідно до пункту 1 частини 5 статті 36 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» одноразову допомогу сім`ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, у зв`язку із смертю батька ОСОБА_2 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що за результатами розгляду заяви позивача від 26.11.2025 Головним управлінням прийнято постанову №01 від 04.12.2025 про відмову у призначенні страхових виплат відповідно до частин 1 та 2 ст. 35 та ч. 5 ст. 36 Закону, у зв`язку із відсутністю документу, що підтверджує факт спільного проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 на день його смерті.

Верховний Суд у постанові від 22.04.2021 по справі№ 360/1239/19 дійшов до висновку, що Сімейний Кодекс України є спеціальним законом який має враховуватись при визначені поняття сім`ї та її членів при вирішенні питання щодо наявності права на отримання допомоги. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї" членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання. Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом в постанові від 31 березня 2020 року у справі №205/4245/17.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи міститься відповідне відстеження вручених рекомендованих поштових відправлень.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є членом сім`ї померлого, оскільки між ними існували не лише родинні зв`язки, а й фактичні сімейні відносини, що проявлялись у спільному проживанні, веденні спільного побуту, участі у витратах на утримання житла та забезпеченні повсякденних потреб. Наявні у матеріалах справи докази, зокрема, довідка про реєстрацію місця проживання та документи, що підтверджують оплату комунальних послуг, свідчать про спільне проживання та господарювання.

Водночас, відсутність окремого формального документа, який би прямо підтверджував факт спільного проживання, не може бути підставою для відмови у призначенні страхових виплат, оскільки закон не встановлює виключного переліку таких доказів, а визначальним є саме фактичний характер сімейних відносин.

За такого правового регулювання, з урахуванням предмету спору та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази є належними, що підтверджують місце фактичного проживання позивача та його батька, що були пов`язані спільним побутом, є достатнім доказом проживання позивача та його батька однією сім`єю.

Оскільки ОСОБА_2 помер внаслідок нещасного випадку на виробництві та до смерті позивач проживав разом із своїм батьком однією сім`єю, то вказане є достатньою підставою для висновку про наявність у них сімейних відносин та права на отримання страхових виплат у зв`язку зі смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с.21).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 15.09.2025 (а.с.22).

Як встановлено з акту форми Н-1/П від 07.11.2025 спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 12 вересня 2025 року о 14 год. 15 хв., затвердженого заступником начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, під час проведення робіт працівник ТОВ «ПРОСПЕКТ СІТІ» ОСОБА_2 отримав тяжкий травматичний шок, забої та розриви внутрішніх органів, перелом кісток, поєднана травма органів грудної клітки, грудного та шийного відділу хребта від яких помер на місці (а.с.26-37).

Згідно акту, нещасний випадок з ОСОБА_2 є таким, що пов`язаний з виробництвом.

26.11.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення страхових виплат у зв`язку зі смертю батька внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Постановою ГУ ПФУ в Івано-Франківській області № 1 від 04.12.2025 відмовлено громадянину ОСОБА_1 у призначенні виплат відповідно до частин 1 та 2 статті 35 та частини 5 статті 36 Закону, у зв`язку із відсутністю документу, що підтверджує факт спільного проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 на день його смерті (а.с.13).

Вважаючи рішення відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Спірні правовідносини у цій справі полягають у тому, що позивач з метою призначення одноразової допомоги сім`ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві відповідно до пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» звернувся до ГУ ПФ України в Івано-Франківській області із заявою від 26.11.2025.

Відповідач за результатами розгляду заяви відмовив позивачу у призначенні відповідної допомоги, оскільки відсутній документ, що підтверджує факт спільного проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 на день його смерті.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1105-ХIV).

Згідно з положеннями статті 30 Закону 1105-ХIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються, зокрема з страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого).

Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 36 Закону 1105-ХIV у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім`ї виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.

Отже, у разі смерті потерпілого законодавець встановив коло осіб, які мають право на щомісячні страхові виплати, та осіб, які мають право на отримання одноразових страхових виплат сім`ї.

Механізм призначення, перерахування та здійснення таких страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності визначений Порядком призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженим Постановою Правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 № 4-1, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №4-1).

Відповідно до пунктів 4, 5 розділу ІХ Порядку №4-1 розмір одноразової допомоги сім`ї потерпілого (далі - одноразова допомога сім`ї) дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.

Одноразова допомога сім`ї призначається і виплачується органами, що призначають страхові виплати, в рівних частинах особам, які мають право на виплату та звернулися із заявою (заявами).

Відповідно до частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина 4 статті 3 Сімейного кодексу України).

Закон №1105-XIV не містить визначення сім`ї та її членів, отже за такого правового регулювання Сімейний кодекс України є спеціальним законом, який має враховуватись при визначені поняття сім`ї та її членів при вирішенні питання щодо наявності права на отримання допомоги передбаченої Законом № 1105-XIV.

Критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є: спільне проживання, спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Відповідні правові висновки містить постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 квітня 2020 року по справі № 686/8440/16-ц.

Так, у пункті 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 № 5-рп/99 (у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») зазначено, що членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).

Зазначено також, що обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з суб`єктом права на пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що факт родинних відносин між позивачем та померлим потерпілим підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема: свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу.

Як убачається з матеріалів справи, а саме: копії паспорта серії НОМЕР_4 , лікарського свідоцтва про смерть № 804 від 13.09.2025 року та акта спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком від 07.11.2025 року, потерпілий внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_2 (батько позивача) на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою Центру надання адміністративних послуг м. Івано-Франківська № 13357 від 24.09.2025 року, позивач ОСОБА_1 з 10.01.1996 року також зареєстрований та постійно проживає за вказаною адресою: АДРЕСА_2 .

Окрім того, факт спільного проживання та ведення спільного господарства підтверджується наявними у матеріалах справи виписками за банківським рахунком позивача ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк», які засвідчують систематичне здійснення ним оплати житлово-комунальних послуг за вказаною адресою (а. с. 60- 90).

З урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач є членом сім`ї померлого потерпілого в розумінні статті 36 Закону України „Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Матеріалами справи підтверджується, що між ними існували не лише кровні родинні зв`язки, а й фактичні сімейні відносини, які проявлялися у тривалому спільному проживанні, пов`язаності спільним побутом, спільній участі у витратах на утримання житла та забезпеченні повсякденних життєвих потреб. Наявні у матеріалах справи докази, зокрема довідка про реєстрацію місця проживання, акти та банківські виписки про оплату комунальних послуг, є належними, допустимими та достатніми доказами, які беззаперечно свідчать про факт спільного проживання та ведення спільного господарства однією сім`єю».

З урахуванням названих обставин справи колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги (страхових виплат) у зв`язку зі смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві відповідно до пункту 1 частини 5 статті 36 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що останнім повно та всебічно встановлено обставини справи, а оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року у справі № 300/134/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос