Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №500/6163/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/6163/25 пров. № А/857/21845/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі № 500/6163/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними,

місце ухвалення судового рішення м.Тернопіль

Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїПодлісна І.М.

дата складання повного тексту рішення03 березня 2026

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 вересня 2025 року Позивач звернувся із рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та долучив до нього усі належним чином завірені копії документів, які підтверджують необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю - ОСОБА_2 , яка є інвалідом 2 групи та потребує постійного стороннього догляду.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі № 500/6163/25 позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 оформлену відмовою у задоволенні рапорту у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язано Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти рішення за результатами його розгляду, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків та правової оцінки суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що 02 серпня 2025 року солдат ОСОБА_1 , обіймаючи посаду командира відділення 2 відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки 1 штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 , звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби (вх. № 56864) на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України № 2232-XII, зазначивши підставу для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, необхідність у здійснені постійного стороннього догляду за матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалідом II групи.

Військовою частиною НОМЕР_1 , у відповідності до положень Закону України № 2232, Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 року, Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 531 від 06.08.2024 року, за результатами розгляду зазначеного вище рапорту № 56864 від 02.08.2025 року, відмовлено ОСОБА_3 у звільненні з військової служби за сімейними обставинами, зазначивши, що Позивачем не підтверджено долученими до рапорту документами двоєдину умову (підставу) для звільнення з військової служби, а саме: потребу ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді нормативно передбаченим медичним документом (належної форми), оскільки наданий Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 30.06.2025 року НЕ застосовується стосовно рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді, а наданий висновок ЛКК ТОВ «Клініка здорова родина» № 80 від 04.07.2025 року не відповідає положенням Переліку документів, що подаються з Поданням про звільнення військовослужбовця з військової служби (Додатку 19 до Інструкції).

Надалі, 29.09.2025 року солдат ОСОБА_1 , обіймаючи посаду номера обслуги 1 відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки 1 штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 , повторно звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби (вх. № 76516), зазначивши тотожні підстави для звільнення з військової служби - сімейні обставини, а саме: необхідність у здійснені постійного стороннього догляду за матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалідом II групи.

Військовою частиною НОМЕР_1 , розглянувши повторний рапорт ОСОБА_1 № 76516 по суті, відмовлено у задоволенні вказаного рапорту, зазначивши на обґрунтування відмови відсутність у матеріалах рапорту від 29.09.2025 року належних доказів потреби (необхідності) ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді, тобто у матеріалах рапорту відсутній один із нормативно передбачених медичних документів, оскільки наданий Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 1629/25/1611/В від 30.06.2025 року не застосовується стосовно рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді, а надана засвідчена копія висновку про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 04.07.2025 року, за формою № 080-4/о - не визначає потреби в постійному сторонньому догляді.

Крім того, відмова (повторна) у погодженні та задоволенні рапорту обґрунтовується наявністю у ОСОБА_2 родича I ступеня споріднення - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (брата Позивача), котрий, у свою чергу, стороннього догляду не потребує.

Також, позивачу у письмовій відмові у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби, у контексті наявності брата ОСОБА_1 (сина ОСОБА_2 ) - ОСОБА_4 , наведено положення Основного Закону України, зокрема, ч.2 ст. 51 Конституції України, відповідно до якого закріплено юридичний обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття та юридичний обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Водночас, у ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України зазначається, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Із наданих, долучених до адміністративного позову документів не вбачається належного, передбаченого законодавцем, доказу на підтвердження потреби ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у постійному сторонньому догляді, зважаючи на таке:

- у нотаріально засвідченій копії висновку про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 04.07.2025 року, за формою № 080-4/о, у розділі 4 «рекомендовано соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (необхідне підкреслити)» - не підкреслено (не обрано) жодної соціальної послуги;

- у нотаріально засвідченій копії витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи стосовно ОСОБА_2 №1629/25/1611/В від 30.06.2025 року, у пункті 17.1.3. рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді, вказано: «не застосовується», тобто визначення потреби в постійному сторонньому догляді стосовно ОСОБА_2 не було предметом розгляду експертною командою при прийнятті рішення від 30.06.2025 року;

- висновок ЛКК ТОВ «Клініка здорова родина» № 80 від 04.07.2025 року не відповідає положенням Переліку документів, що подаються з поданням про звільнення військовослужбовця з військової служби (Додатку 19 до Інструкції, затвердженої наказом МОУ № 170).

Таким чином, матеріалами рапорту №76516 від 29.09.2025 року не підтверджена потреба ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді нормативно передбаченим медичним документом, оскільки наданий Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 30.06.2025 року не застосовується стосовно рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді, а надана засвідчена копія висновку про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 04.07.2025 року, за формою № 080-4/о - не визначає потреби в постійному сторонньому догляді. Крім того, відмова у погодженні рапорту обґрунтовується наявністю родича I ступеня споріднення, котрий, у свою чергу, догляду не потребує.

Крім того зазначає, що долучений до матеріалів позову екземпляр висновку від 04.07.2025 року містить неохайне (незграбне) підкреслення слів «отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи», та, у зв`язку із цим, не відповідає документу, наданому Військовій частині НОМЕР_1 в якості додатку до рапорту про звільнення з військової служби. Як зазначалося під час розгляду справи по суті, Відповідач є обізнаним зі змістом положень статті 68 КАС України та Закону України № 4038-XII від 25 лютого 1994 року, у зв`язку із чим не надає, не надавав та не в праві надавати жодних висновків з приводу природи виникнення очевидних розбіжностей у змісті одного і того самого вказаного вище документа, одна копія якого надана суду, інша копія - Військовій частині НОМЕР_1 , разом із рапортом про звільнення з військової служби

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач в особі його представника повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не враховано, що рідний брат позивача має на утриманні свого неповнолітнього сина інваліда та не може здійснювати догляд за своєю матір`ю, а тому Позивач є єдиною особою, яка відповідно до закону зобов`язана та має фактичну можливість здійснювати щоденно та постійно догляд за своєю матір`ю.

Абзац 13 пункту 3 частини 20 статті 26 цього Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків - в даному випадку особою з інвалідністю II групи. При цьому така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім`ї першого або другого ступеня споріднення через об`єктивні причини не може виконувати відповідні обов`язки (такі обставини встановлюються і враховуються в кожному конкретному випадку).

В свою чергу, як видно зі змісту відмови у задоволенні рапорту, відповідач не встановлював об`єктивну можливість здійснення братом позивача фактичного догляду за своєю матір`ю, з огляду на перебування на його утримані дитини з інвалідністю, а всупереч вказаній нормі Закону констатував лише факт наявності останнього.

З огляду на обумовлене суд першої інстанції дійшов висновку про протиправності висновку відповідача про відмову у задоволенні рапорту позивача.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді номеру обслуги 1 відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки 1 штурмового батальйону.

29 вересня 2025 року Позивач звернувся із рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та долучив до нього усі належним чином завірені копії документів, які підтверджують необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю - ОСОБА_2 , яка є інвалідом 2 групи та потребує постійного стороннього догляду.

На підтвердження підстав звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами Позивач подав Відповідачу наступні копії нотаріально завірених наступних документів:

- Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 1629/25/1611/В, дата прийняття рішення 30.06.2025 року, номер рішення 1629/25/1611/Р) видане ОСОБА_2 ;

- Копія паспорта ОСОБА_2 ;

- Копія картки про присвоєння ідентифікаційного номера на ім`я ОСОБА_2 ;

- Висновок від 04 квітня 2025 року № 80 (форма № 080-4/о) про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі оформлений на ім`я ОСОБА_2 ;

- Копія свідоцтва про смерть ОСОБА_5 .

- Копія акту обстеження сімейного військовослужбовця від 14 липня 2025 №3/2740, виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- відомості про осіб місце проживання яких зареєстроване за адресою від 11.07.2025 року № 3822/10-05;

- оригінал Акту старости міської ради від 11.07.2025 року про те, що ОСОБА_1 , до мобілізації в ЗСУ здійснював постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю;

- Копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;

- Копія довідки від 13серпня 2024 року №1322;

- Копія паспорта ОСОБА_1 ;

- Копія картки про присвоєння ідентифікаційного номера на ім`я ОСОБА_1 ;

- Оригінал Акту старости міської ради від 11.07.2025 року щодо місця проживання ОСОБА_1 ;

- Копія посвідчення (серія НОМЕР_2 ), видане ОСОБА_4 (виховує сина - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 ), який є особою з інвалідністю;

- копія паспорта ОСОБА_4 ;

- Копія картки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_4 ;

- Копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 ;

- Копія свідоцтва про народження ОСОБА_7 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 );

- Копія довідки про реєстрацію місця проживання особи від 30 січня 2020 року №81 (додаток 13 до правил здійснення реєстрації місця проживання);

- Витяг з Резерву + оформленого на ОСОБА_4 ;

- Оригінал акту старости міської ради від 11.07.2025 року про те, що ОСОБА_4 виховує сина - ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), який є особою з інвалідністю);

- Копія пенсійного посвідчення оформленого на ОСОБА_2 ;

- Заява від 20.09.2025 року від ОСОБА_2 ;

- Заява від 20.09.2025 року від ОСОБА_4 .

Даними документами підтверджується необхідність здійснювати постійний догляд ОСОБА_1 за своєю матір`ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю 2 групи та відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи та те, що інший члени сім`ї першого ступеня споріднення, а саме її син - ОСОБА_4 не може здійснювати за нею постійний догляд, оскільки має на утриманні дитину з інвалідністю та здійснює її догляд.

Командиром Військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_8 позивачу було надано відмову у задоволені рапорту на звільнення з військової служби, яке не містить ні вихідного номеру даного документу, ані дати коли його було підписано та надано для ознайомлення Позивачу.

Так, у мотивувальній частині відмови зазначено, що матеріалами рапорту № 76516 від 29.09.2025 року не підтверджена потреба ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді нормативно передбаченим медичним документом, оскільки наданий Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 30.06.2025 року не застосовується стосовно рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді, а надана засвідчена копія висновку про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 04.07.2025 року. за формою № 080-4/0 - не визначає потреби в постійному сторонньому догляді.

Крім того, відмова у погодженні рапорту обґрунтовується наявністю родича 1 ступеня споріднення, котрий, у свою чергу, догляду не потребує.

Вважаючи відмову командира Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю ОСОБА_2 з ІІ (другою) групою інвалідності, протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Разом із тим, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан який існує і на час розгляду апеляційної скарги.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ).

Згідно з ч.1 ст.1 Закону №2232-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч.3 ст.1 Закону №2232-ХІІ).

Частиною 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону №2232-ХІІ).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.

Зокрема, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) серед іншого:

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

З конструкції зазначеної норми слідує, що законодавець передбачив можливість звільнення з військової служби за наведеною підставою за сукупності таких умов:

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Під час судового розгляду встановлено, що матір позивача ОСОБА_2 належить до осіб з ІІ групою інвалідності.

За даними висновку з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 1629/25/1611/В від 30.06.2025 року за формою № 080-4/о п ОСОБА_2 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи згідно з висновком про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Відповідно до абзацу 8 статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 №2961-IV (далі - Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) медико-соціальна експертиза - це встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 3 зазначеного Положення медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (МСЕК), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії визначають:

- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

З аналізу наведеного вбачається, що медико-соціальна експертна комісія має повноваження визначати потребу особи у сторонньому нагляді, догляді або допомозі в межах процедури проведення медико-соціальної експертизи, тобто під час встановлення (чи перегляду) інвалідності або ступеня обмеження життєдіяльності.

Щодо висновку лікарсько-консультативної комісії (ЛКК), який може бути поданий у складі пакета документів для підтвердження наявності підстав для звільнення відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», то суд зауважує про таке.

Відповідно до положень частин першої, десятої статті 7 Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я.

Лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров`я:

- визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем;

- складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми;

- надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю;

- забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров`я та дітей з інвалідністю.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917 затверджено Положення про лікарсько-консультативну комісію, яке визначає механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15 до 18 років, дітей з інвалідністю з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності.

Підпункт 1 пункту 7 Положення передбачає, що лікарсько-консультативні комісії, з-поміж іншого, визначають:

- наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем;

- категорію "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А", причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві ;

- потребу дитини з інвалідністю у забезпеченні її технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань;

- потребу дитини з інвалідністю у медичній допомозі та соціальних послугах, в тому числі додатковому харчуванні, у забезпеченні лікарськими засобами, постійному сторонньому догляді, диспансерному нагляді, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування тощо;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності для направлення дитини з інвалідністю до реабілітаційних установ та інших установ, що здійснюють соціальне обслуговування.

Також повноваження лікарсько-консультативної комісії визначає Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 №1066) (далі - Порядок №189).

Так, відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку №189 при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються лікарсько-консультативні комісії.

Пункт 3 розділу ІІІ Порядку №189 визначає, що до основних завдань лікарсько-консультативних комісій належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;

2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до медико-соціальної експертної комісії для встановлення інвалідності;

3) надання до медико-соціальної експертної комісії документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Крім того, повноваження лікарсько-консультативної комісії визначає наказ Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання».

Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

За такого нормативно-правового регулювання склалася ситуація, коли особа з інвалідністю, якій під час встановлення інвалідності медико-соціальна експертна комісія не визначила потребу в постійному догляді, для підтвердження цієї обставини, відповідно до пункту 5 Переліку документів, які подаються при звільненні військовослужбовця з військової служби, може подати альтернативний документ, що підтверджує потребу в постійному догляді для осіб з інвалідністю II групи, - висновок лікарсько-консультативної комісії. Водночас законодавство прямо не наділяє лікарсько-консультативну комісію відповідними повноваженнями.

Більш того, чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачає затвердженої форми висновку лікарсько-консультативної комісії про потребу в постійному догляді.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено, зокрема, форму первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення.

Так, відповідно до затвердженої Інструкції висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____» (пункт 3) та надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859 (пункт 4). У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 7).

Зміст висновку за формою №080-4/о та його складові елементи загалом найбільшою мірою відповідають суті документа, передбаченого пунктом 5 Переліку, проте мають істотні відмінності - зокрема щодо суб`єкта його складання (лікарська комісія, а не лікарсько-консультативна комісія), цільового призначення (використовується для отримання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі), а також через відсутність у ньому відомостей про потребу особи в постійному догляді.

Відсутність уніфікованого зразка висновку про потребу в постійному догляді та повноважень лікарсько-консультативної комісії для його прийняття свідчить про наявність прогалини та неузгодженості нормативно-правового регулювання, що спричиняє правову невизначеність у реалізації права особи на звільнення з військової служби за відповідною підставою.

Повертаючись до матеріалів цієї справи за даними висновку (форма №080-4/о, затверджена Наказом МОЗ України від 09.03.2021 за №407) № 1629/25/1611/В від 30.06.2025 року за формою № 080-4/о у ОСОБА_2 наявне порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися та потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Згідно з пунктом 1 Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 1040 (зі змінами), компенсація призначається особам, які надають соціальні послуги громадянам, що не можуть самостійно пересуватися або самообслуговуватися та потребують стороннього догляду. Отож фактично вказаний висновок №080-4/о підтверджує, що особа не може самостійно пересуватися/обслуговуватися, що є медичним визначенням потреби у постійному сторонньому догляді, особи, якій виданий такий висновок.

За приведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт видачі лікарсько-консультативною комісією висновку за формою №080-4/о, затвердженою наказом МОЗ України від 09.03.2021 за №407, є офіційним підтвердженням наявності у особи порушень функцій організму, внаслідок яких матір позивача, як особа, якій встановлено 2 групу інвалідності не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує стороннього догляду, позаяк зазначена форма є уніфікованою первинною обліковою медичною документацією, зміст якої вже за своєю правовою природою передбачає встановлення саме такої потреби, а тому не потребує додаткового або дублюючого формулювання щодо наявності постійного догляду.

Також судом установлено, що матір позивача ОСОБА_2 має двох повнолітніх дітей: позивача у цій справі - ОСОБА_1 та - ОСОБА_4 , які згідно приписів ст.ст.1261, 1262 ЦК України та пп.14.1.263 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу /ПК/ України належать до осіб першого ступеня споріднення особи, яка потребує догляду.

Окрім того з матеріалів справи убачається, що рідний брат позивача ОСОБА_4 проживає окремо від матері ОСОБА_2 та відповідно має на утриманні свого неповнолітнього сина інваліда та не може здійснювати догляд за своєю матір`ю.

Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Згідно з ч. 1 ст. 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Статтею 202 Сімейного кодексу України визначено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

Згідно зі ст. 203 Сімейного кодексу України дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Сімейним кодексом України також встановлено: обов`язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда (ст. 266); обов`язок по утриманню братів та сестер (ст. 267).

Поняття "обов`язку утримання" та "обов`язку здійснення догляду" не є тотожними.

Так, утримання особи - це надання матеріальної допомоги. Постійний догляд - це форма догляду за особою з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Відповідно до правового висновку, відображеного у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2026 року по справі № 520/14746/25, під поняттям «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальності можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує.

Згідно підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, яким визначено Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

За таких обставин у випадку встановлення юридичної наявності відповідної особи (брата позивача у якого є дитина з інвалідністю) відповідач в тому числі і через органи ТЦК та СП мав перевірити, чи має така особа (брат позивача) реальну можливість здійснювати постійний догляд за матір`ю позивача, з урахуванням конкретних обставин справи (наявності дитини з інвалідністю) та інших об`єктивних факторів, а зокрема з урахуванням акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, який мав би бути затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Неповне з`ясування відповідачем вказаних обставин порушує засади повного й об`єктивного судового розгляду, що прямо впливає на можливість ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.

Отож усунення такої прогалини можливе шляхом дослідження додаткових фактичних даних в ході відповідного розгляду рапорту позивача.

Ураховуючи вищезазначене колегія суддів дійшла висновку, що виявлене порушення при розгляді рапорту позивача є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправною відмови Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та покладання на відповідача обов`язку щодо повторного розгляду рапорту ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти рішення за результатами його розгляду, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків та правової оцінки суду.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що останнім повно та всебічно встановлено обставини справи, а оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі № 500/6163/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос