Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №686/12386/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 686/12386/26

Головуючий у 1-й інстанції: Стефанишин С.Л.

Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.

23 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Решкатюк Л.О.

представника позивача: Вінічука О.М.

представника відповідача: Гапонової Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з Безпеки на транспорті Управління державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

у квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з Безпеки на транспорті Управління державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача №000953 від 08 квітня 2026 року, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.4 ст.132-2 КУпАП та накладено на нього штраф у розмірі 51000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що зазначена постанова є незаконною та порушує його права та інтереси так, як позивач не вчиняв правопорушення щодо здійснення оперативного контролю за вагою вантажу та не є особою, яка оформила документ. Саме у даних правовідносинах уповноваженим представником вантажовідправника є завідувач виробництвом.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити її, а рішення суду першої інстанції - скасувати.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив та просив суд залишити її без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що постановою № 000953 від 08 квітня 2026 року, яка винесена начальником Управління державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Гречаником Олександром Володимировичем, позивача, ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.4 ст.132-2 КУпАП та накладено на нього штраф у розмірі 51000 грн.

Зі змісту постанови слідує, що 12.03.2026 року о 16 год.20 хв. під час здійснення габаритно-вагового контролю на 270 км автомобільної дороги Н-03, Хмельницька область, транспортного засобу МАН д.н.з. НОМЕР_1 , за результатами перевірки встановлено, що вантажовідправником АТ «Ю АР ДІ Українські дороги», відповідно до ТТН від 12.03.2026 року №17 внесено недостовірні відомості про масу вантажу, які не відповідають фактичним даним та перевищують нормативно встановлені законодавством вагові параметри понад 30 відсотків, чим порушено ч.4 ст.132-2 КУпАП.

За дане правопорушення позивача притягнено до адміністративної відповідальності, як директора вантажовідправника АТ «Ю АР ДІ Українські дороги».

Не погодившись із постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач оскаржив її до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, а відтак відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Диспозиція ст.132-2 КУпАП чітко визначає коло суб`єктів цього правопорушення: громадяни, фізичні особи-підприємці або уповноважені посадові особи вантажовідправника.

Статтею 14 КУпАП встановлено, що посадові особи підлягають адміністративній відповідальності виключно за правопорушення, пов`язані з недодержанням установлених правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов`язків.

Відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер.

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності у взаємозв`язку зі ст. 62 Конституції України та ст.7 КУпАП передбачає, що особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності належним чином встановлених та доведених суб`єктом владних повноважень протиправних дій (бездіяльності) особи, її вини у формі умислу чи необережності, а також причинно наслідкового зв`язку між такою поведінкою і правопорушенням.

Згідно зі статтею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність. Таким чином, вина є обов`язковим елементом суб`єктивної сторони складу будь-якого адміністративного проступку. За відсутності вини особи провадження у справі не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

Суд першої інстанції фактично ототожнив статус Генерального директора акціонерного товариства із автоматичною адміністративною відповідальністю за будь які дії чи первинні документи що сформовані працівниками Товариства. Покладення вини на керівника лише з огляду на займану ним посаду (без аналізу його безпосередніх функцій при оформленні конкретної ТТН) є грубим порушенням принципу індивідуального характеру відповідальності.

Генеральний директор акціонерного товариства, відповідно до норм Закону України «Про акціонерні товариства» та п.7.69 Статуту АТ «Ю АР ДІ», наділений обов`язками загального стратегічного управління та формування адміністрації, у тому числі — правом затверджувати організаційну структуру, посадові інструкції та видавати обов`язкові для виконання розпорядження. Свої управлінські обов`язки Позивач виконав у повному обсязі, організувавши чітку систему внутрішнього контролю за відвантаженням продукції.

Висновок суду першої інстанції про те, що на момент виникнення спірних правовідносин коло працівників АТ «Ю АР ДІ Українські дороги», відповідальних за відвантаження продукції та внесення даних до товарно-транспортних накладних (ТТН), було «невизначеним», повністю спростовується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, яким суд взагалі не надав правової оцінки, а саме:

Розпорядження №621 від 10.07.2023 року , яке видане Генеральним директором в межах його статутних повноважень. Пунктом 2 цього Розпорядження визначено право діяти від імені вантажовідправника в частині оформлення ТТН на виробничих майданчиках чітко та персонально делеговано завідувачу виробництвом. Пунктами 3, 4 розпорядження встановлено персональну відповідальність цих уповноважених осіб.

Посадова інструкція завідувача виробництвом (затверджена 30.06.2023 року): з якою під підпис ознайомлений ОСОБА_2 . Згідно із п.п. 3.4, 3.5, 3.6, 3.7 цієї Інструкції, саме завідувач виробництвом забезпечує оформлення ТТН на кожну партію продукції, контролює правильність її заповнення та несе персональну відповідальність за внесення недостовірних відомостей до первинних документів (п. 4.7, 4.8).

Показовим є той факт, що в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції сам факт існування цих документів та внутрішнього розподілу обов`язків визнав, проте дійшов діаметрально протилежного висновку про «невизначеність кола осіб».

Суд першої інстанції в порушення вимог ст. 90 КАС України не дослідив належним чином сам первинний документ, що став підставою для винесення оскаржуваної постанови Відповідачем.

Зокрема, у матеріалах справи наявна ТТН №17 від 12.03.2026 року у графах «Відпуск дозволив» та «Здав (відповідальна особа вантажовідправника)» міститься власноручний підпис конкретної посадової особи - завідувача виробництвом ОСОБА_2 .

У свою чергу дана ТТН не містить підпису, ініціалів, прізвища Позивача.

Позивач не здійснював безпосереднього відвантаження матеріалів, не заповнював ТТН та не вносив до неї жодних відомостей.

Встановивши на підприємстві належний та законний порядок оформлення товарно-транспортних накладних, а також поклавши відповідні функціональні обов`язки на уповноважену посадову особу - завідувача виробництвом, Генеральний директор АТ Ю АР ДІ забезпечив належну організацію процесу оформлення ТТН та вжив усіх залежних від нього заходів для дотримання вимог законодавства. За таких обставин у діях Позивача відсутні як умисел, так і необережність, у тому числі у формі протиправної бездіяльності.

Крім того, Позивач не є суб`єктом інкримінованого адміністративного правопорушення у розумінні ст.14 та ст.132-2 КУпАП, а матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував його особисту протиправну поведінку чи порушення покладених на нього обов`язків. Відтак у справі відсутні як подія, так і склад адміністративного правопорушення, що відповідно до п.1 ст.247 КУпАП є безумовною підставою для закриття провадження.

Суд першої інстанції наведених обставин належним чином не дослідив, не надав їм належної правової оцінки та фактично проігнорував доводи сторони Позивача, чим порушив вимоги щодо повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи.

Щодо відсутності складу адміністративного правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення, з огляду на загальний характер відповідних законодавчих положень, а також превентивну і каральну мету адміністративного стягнення, за своєю правовою природою та процесуальними гарантіями наближене до кримінального провадження.

У зв`язку з цим, зміст постанови серії ПС №000953 від 08.04.2026 року повинен відповідати стандартам належної конкретизації обвинувачення, зокрема, містити чіткий виклад фактичних обставин справи та однозначне формулювання суті інкримінованого правопорушення.

Зазначена правова позиція є усталеною у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у рішеннях у справах «Надточій проти України» (заява № 7460/03) та «Лучанінова проти України» (заява № 16347/02), де Суд визнав, що адміністративні стягнення, які мають каральний характер, фактично прирівнюються до кримінального обвинувачення у розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на це, суд першої інстанції був зобов`язаний здійснити ретельну перевірку відповідності викладених у постанові фактичних обставин реальним матеріалам справи. Проте суд підійшов до розгляду справи формально, не здійснивши належного аналізу доказів та їх співставлення із диспозицією ст.132-2 КУпАП.

Зокрема, між АТ «Ю АР ДІ» з одного боку (надалі - Замовник) та ТОВ «Дорожні машини» і іншого боку (надалі - Перевізник) укладено договір перевезення вантажу та транспортного експедирування від 31.01.2025 №DM-25/01-РСО.

За предметом договору Перевізник зобов`язується доставляти ввірений йому Замовником вантаж до пункту призначення та видавати вантаж уповноваженій особі на одержання вантажу особі – Вантажоодержувачу, а Замовник зобов`язується прийняти надані послуги та оплатити їх встановлену вартість. (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 2.2.7. Договору, Перевізник зобов`язується організувати оформлення документів для перевезення.

З урахуванням умов Договору, обов`язок щодо оформлення дозвільних документів покладено саме на Перевізника, при цьому відсутні будь-які об`єктивні підстави сумніватися у достовірності оформлених ним документів.

Так, на виконання Закону України «Про дорожні рух», в порядку визначеному законодавством, перевізник ТОВ «Дорожні машини» завчасно отримав Дозвіл на участь в дорожньому русі №2026-13850001-3497НГ від 05.03.2026 року, згідно якого дозволяється перевізнику ТОВ «Дорожні машини» в період з 06.03.2026 по 16.03.2026 року здійснювати вантажне перевезення автомобільною дорогою загального користування на автомобільному транспорті MAN д.н.з НОМЕР_1 із напівпричепом TAD д.н.з НОМЕР_2 , габаритні параметри якого перевищу допустимо встановлені норми і не повинні перевищувати: довжина – 22 м., ширина – 3.49 м., висота – 4.49 м., загальна вага автопоїзда з вантажем – 52 тонн., навантаження на найбільш навантажену вісь – 11 тонн., вантажне перевезення здійснюється без супроводження.

Поза увагою суду першої інстанції залишився Дозвіл на участь в дорожньому русі №2026-13850001-3497НГ від 05.03.2026 року. Дані докази навіть не досліджувались судом першої інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи на день проведення рейдової перевірки на автомобільній дорозі та на дату розгляду справи про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.4 ст. 132-2КУпАП, в розпорядженні УДНК в Хмельницькій області ДСБТ був наявний Дозвіл на участь в дорожньому русі №2026-13850001-3497НГ від 05.03.2026 року, що підтверджується листом вих. №01042026/2 від 01.04.2026 року, який зареєстровано в канцелярії управління від 01.04.2026 року.

Диспозиція статті 132-2 КУпАП є бланкетною і чітко встановлює, що відповідальність вантажовідправника за внесення відомостей, які перевищують нормативні параметри, настає виключно «за відсутності оформленого дозволу на проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні».

Отже, аналіз норми ст.132-2 КУпАП свідчить: наявність чинного спеціального дозволу повністю виключає протиправність діяння вантажовідправника та нівелює об`єктивну сторону правопорушення .

Оскільки загальна вага транспортного засобу під час перевірки перебувала в межах дозволених 52 тонн, жодних порушень правил проїзду великовагового транспорту та правил заповнення ТТН не було. Оскільки наявність чинного дозволу на рух автопоїзда вагою до 52 тонн повністю виключає об`єктивну сторону інкримінованого проступку, в діях Позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.132-2 КУпАП.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.317 КАС України, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та недослідження ключових доказів є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2026 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову № 000953 від 08 квітня 2026 року винесену начальником Управління державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Гречаником Олександром Володимировичем, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.4 ст.132-2 КУпАП та накладено на нього штраф у розмірі 51000 грн.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з Безпеки на транспорті Управління державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області (м.Хмельницький вул.Соборна,75, ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 1664 (одна тисяча шістсот шістдесят чотири) грн. 00 коп.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.