Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №620/14378/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/14378/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Заліська Є.Я., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

23.10.2024 ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ;

- зобов`язати військову частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати за період 01.03.2018 по 20.10.2020 в сумі 239147,35 грн, з урахуванням дати розрахунку 10.04.2024 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що не проведення розрахунку при звільненні є підставою для виплати працівникові компенсації втрати частини доходу.

Такі дії, на переконання позивача, є протиправними, у зв`язку з чим він звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 р. позов задоволено повністю:

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 по 10.04.2024.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, за період з 01.01.2016 по 10.04.2024.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог відповідач зазначає, що положення Закону №2050-ІІІ не можуть бути застосовані, оскільки відповідно до статті 3 даного Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться), що не прийняв до уваги суд першої інстанції при прийнятті рішення. Отже, на думку відповідача, індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.10.2021 рр. була визначена судовим рішенням, а не нарахованої, а отже така вимога задоволенню не підлягає.

Зауважує, що позивач звернувся до суду з пропуском тримісячного строку з дня остаточного з ним розрахунку.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Колегія суддів зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України було введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений та діє на час розгляду даної справи.

Відповідно до рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану опублікованих Радою Суддів України 02.03.2022 процесуальні строки за можливістю продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.

Отже, враховуючи зазначене та умови сьогодення, колегія суддів продовжує строк розгляду даної справи на розумний термін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, враховуючи наявність в апеляційній скарзі відповідача доводів щодо пропуску позивачем строку на звернення до адміністративного суду із позовом, колегія суддів дійшла висновку про необхідність першочергово здійснити перевірку останніх для вирішення питання про наявність або відсутність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.

При цьому, строк звернення до суду у спорах щодо компенсації втрати частини доходу за період, що передує 19.07.2022 року у розумінні Верховного Суду є необмеженим законодавством, оскільки застосуванню підлягає стаття 233 КЗпП України у редакції до 19.07.2022 року (постанова від 20.12.2024 у справі №440/6875/24).

Також, Верховним Судом у постанові від 09 квітня 2026 року у справі № 380/7698/24 прийнята правова позиція щодо строків звернення до суду у справах щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, зокрема в цій постанові зазначено:

« 21. Відповідно до статті 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

22. За змістом статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

23. Приписами статей 3, 4 Закону № 2050-III обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

24. З метою реалізації Закону № 2050-III, постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

25. Згідно з пунктом 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

26. Відповідно до пункту 2 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

27. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (пункт 3 Порядку №159).

28. Положеннями пункту 4 Порядку № 159 установлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

29. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

30. У цій справі підставою для скасування рішення суду першої інстанції та залишення позову без розгляду слугував висновок суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, оскільки, отримавши належні виплати 05 вересня 2023 року, звернувся до суду 09 квітня 2024 року.

31. Висновки суду апеляційної інстанції обґрунтовані постановою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, в якій Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав відступила від раніше сформульованих висновків та дійшла таких висновків:

- у спорах про компенсацію втрати частини доходів застосовується шестимісячний строк звернення до суду за частиною другою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав;

- компенсація підлягає нарахуванню і виплаті в тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості, а тому з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав;

- отримання листа від суб`єкта владних повноважень у відповідь на звернення не змінює час, з якого особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права.

32. Разом з тим, Верховний Суд неодноразово наголошував, що питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом в обов`язковому порядку має бути з`ясовано судом. Позивач має бути обізнаний про виникнення у суду питання щодо дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення (постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 460/626/19, від 14 липня 2022 року у справі № 380/10649/21та від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20).

З матеріалів справи вбачається, що нарахування вчасно неотриманого доходу відбулось 10.04.2024, що підтверджується копією платіжної інструкції №5926 від 09.04.2024.

Отже, шестимісячний строк звернення до суду спливав 10.04.2025.

Разом з тим, позовну заяву позивачем подано згідно поштового штемпелю на конверті 23.10.2024.

За таких обставин, колегія суддів вказує про дотримання позивачем строків звернення до суду з цим позовом.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строків звернення до суду з вказаним позовом є безпідставними.

Стосовно позовних вимог щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000, Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ).

Статтею 1 Закону №2050-ІІІ передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).

Так, з метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Отже, з системного аналізу наведених норм права вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Разом з тим, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, судом першої інстанції вірно зазначено, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону №1058-ІV, статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року по справі №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року по справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року по справі №803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року по справі №240/11882/19.

Так, у випадку бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виплати сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача судовим рішенням чи відповідним нормативно - правовим актом обов`язку здійснити виплату належних позивачу сум.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 04 квітня 2018 року по справі №822/1110/16, від 20 грудня 2019 року по справі №822/1731/16 та від 13 березня 2020 року по справі №803/1565/17.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем те, що 10.04.2024 відповідачем виплачено позивачу заборгованість з грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 20.10.2021 відповідно рішення від 22 листопада 2023 року у справі № 620/8141/23.

Отже, фактична виплата індексації грошового забезпечення із січня 2016 року по жовтень 2021 року включно відбулась лише 10.04.2024.

З огляду на встановлене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апелянт не довів належними та достатніми доказами правомірність своїх дій та рішення.

Надаючи оцінку всім іншим доводам сторін та учасників справи, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати в цій справі перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 р. - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

В.В. Файдюк