Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №320/56904/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/56904/25 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Грибан І.О.,

при секретарі судового засідання: Андрейченко К.Е.,

за участю учасників судового процесу:

від позивача (апелянта): ОСОБА_1 ;

від відповідача: Косянчук Л.Г.;

від третьої особи: Рябоконь В.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з позовом до Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) у якому просили суд:

- стягнути з Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 за несвоєчасне виконання додаткового судового рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2018 у справі № 826/27444/15 та Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 2018 у справі № 826/27444/15 інфляційні втрати за період з 13.12.2018 до 20.07.2022 у розмірі 687 грн. 35 коп., 3% річних за період з 13.12.2018 до 20.07.2022 у розмірі 171 грн. 81 коп.;

- стягнути з Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_2 за несвоєчасне виконання додаткового судового рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2018 у справі № 826/27444/15 та Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 2018 у справі № 826/27444/15 інфляційні втрати за період з 13.12.2018 до 20.07.2022 у розмірі 687 грн. 35 коп., 3% річних за період з 13.12.2018 до 20.07.2022 у розмірі 171 грн. 81 коп.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 320/56904/25 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення коштів та роз`яснено, що розгляд даного спору віднесений до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції позивачами подано апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, в якій апелянти просять скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, крім того в порушення чинного законодавства не з`ясовані всі обставини справи з огляду на неналежне вивчення предмету спору (виникнення предмету спору в адміністративних правовідносинах), застосовано нерелевантну правову позицію Верховного суду, що призвело до необ`єктивного вирішення питання.

Апелянти наголошують, що оскаржувана ухвала Київського окружного адміністративного суду обмежує позивачів у доступі до правосуддя, відтак підлягає скасуванню та направленню справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року та 03 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про стягнення коштів та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні, яке призначено на 16.06.2026 об 11:50, продовживши строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.

До Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 без змін.

Від відповідача надійшов відзиву на апеляційну скаргу, в якому останній апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про стягнення коштів - залишити без задоволення.

Апелянтом було направлено відповіді на відзив.

Від Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про стягнення коштів - залишити без задоволення. Разом з тим зазначив, що не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо того, що КП «Київблагоустрій» не є суб`єктом владних повноважень з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду України у справі № 826/10330/17.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2026 року за результатами часткового задоволення заяви позивача ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів ухвалено провести судове засідання у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про стягнення коштів 16 червня 2026 року об 11:50 в приміщенні Шостого апеляційного адміністративного суду за адресою: м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30, в залі судових засідань № 5 в режимі відеоконференції через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему з використанням засобів особистого зв`язку.

До залу судового засідання з`явились представники Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), які підтримали обрані правові позиції.

Позивач - ОСОБА_3 , присутній в режимі відеозв`язку наполягав на скасуванні оскаржуваної ухвали Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року та направленні до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Колегія суддів, перейшовши до стадії ухвалення судового рішення, оголосила, що постанову суду буде проголошено 23.06.2026 року об 11:50 годин.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегією суддів встановлено, що позовні вимоги в рамках цієї справи заявлено у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішень суду у справі № 826/27444/15.

Так, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2018у справі № 826/27444/15 за позовними вимогами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа: Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та визнано дії працівників Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо проведення 10.12.2015 року щодо демонтажу гаражу за адресою АДРЕСА_1 протиправними, скасовано припис Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.10.2015 № 1513880 та доручення «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04.12.2015 р. № 477/12-15 щодо демонтажу гаражу за адресою АДРЕСА_1 ухвалене у порядку адміністративного судочинства.

Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2018 у справі № 826/27444/15 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 у справі № 826/27444/15, присуджено до стягнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 понесені судові витрати.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням цих судових рішень позивачі звернулись до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат, 3% річних.

Суд першої інстанції, в оскаржуваній ухвалі дійшов висновку, що даний спір стосується захисту права позивача на компенсацію, зумовлену простроченням виплати пенсії належного розміру, тобто позовні вимоги пов`язані із відшкодуванням шкоди та заявлені без вимоги вирішити публічно-правовий спір, тому такий спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства. Крім того зазначив, що Комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), не є суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши доводи учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 9 КАС України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.

Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду і, зрештою, порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пункті 1 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Визначення публічно-правового спору міститься у пункті 1 частини 1 статті 4 КАС України та означає спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Колегією суддів враховується, що однією з підстав для винесення оскаржуваної ухали став висновок суду першої інстанції стосовно неналежності Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до суб`єктів владних повноважень.

Так, приписами ст. 4 КАС України передбачено, публічно-правовий спір - це спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, аналіз вказаних норм свідчить про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 5, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, способи захисту порушеного права та межі юрисдикції адміністративних судів.

Суд зазначає, що Департамент благоустрою наділений контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж та вживає заходи із демонтажу елементів благоустрою. Відповідно до змісту Статуту КП «Київблагоустрій», затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 21 лютого 2007 року № 167, метою діяльності КП «Київблагоустрій», зокрема, є здійснення заходів, які забезпечують дотримання юридичними та фізичними особами правил благоустрою у м. Києві, зокрема, шляхом внесення приписів та складання протоколів про адміністративні правопорушення. Відповідно до пункту 2.2. Статуту КП «Київблагоустрій» підпорядковане Департаменту благоустрою з питань, визначених чинним законодавством та цим Статутом.

Колегія суддів враховує, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2018 у справі № 826/27444/15, яким були задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа: Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та визнано дії працівників Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо проведення 10.12.2015 року щодо демонтажу гаражу за адресою АДРЕСА_1 протиправними, скасовано припис Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.10.2015 № 1513880 та доручення «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04.12.2015 р. № 477/12-15 щодо демонтажу гаражу за адресою АДРЕСА_1 ухвалене у порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо того, що КП «Київблагоустрій» не є суб`єктом владних повноважень з огляду на приписи ст. 4 КАС України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду України у справі № 826/10330/17.

Разом з тим, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Слід зазначити, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, у випадку коли позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі.

Відповідно до п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Натомість, відповідно до абз. 1 ч.1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

В свою чергу, як було встановлено колегією суддів, судом першої інстанції зроблено висновок, що позовні вимоги, обґрунтовані посиланнями на положення ст. 625 ЦК України, мають розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Між тим, як вбачається з аналізу норм процесуального права, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Так, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можливо розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

В той час як, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Між тим, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року, у справі № 910/4590/19, щодо правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України зроблено висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Відтак, враховуючи акцесорний характер визначених ст. 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених нею грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року, у справі № 520/17342/18, від 04 травня 2022 року, у справі №761/28949/17, від 09 листопада 2023 року, у справі №420/2411/19.

Тобто, для належного визначення юрисдикції суду, який має розглядати вимоги про стягнення передбачені ст. 625 ЦК України, необхідно встановити судом якої юрисдикції вирішено основний спір щодо грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року по справі № 910/4590/19 зазначила, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги

Також, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум з огляду на їх похідний характер від основного спору підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір (постанова від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18). Такий висновок згодом був підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17.

Подібний висновок також був викладений у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 366/203/21, в якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спір з приводу зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і спір за основним зобов`язанням.

У цій справі вимоги позивача, зокрема, про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат (акцесорні зобов`язання) заявлені з підстав тривалого невиконання державою в собі відповідача прийнятого судом в порядку адміністративного судочинства рішення про стягнення з відповідача заборгованості (основне зобов`язання) - на виконання рішень у справі 826/27444/15.

З огляду на викладене, а також ураховуючи характер правовідносин, що виникли між сторонами у справі, що розглядається, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах та їх суб`єктний склад, колегія суддів доходить висновку, що спір про стягнення на користь позивача інфляційних втрат і 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду, ухваленого в адміністративній справі № 826/27444/15.

З огляду на встановлені обставини та висловлені доводи, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що даний спір не підсудний суду адміністративної юрисдикції.

При цьому, колегія суддів враховує, що в оскаржуваній ухвалі судом зроблено висновок що даний спір стосується захисту права позивача на компенсацію, зумовлену простроченням виплати пенсії належного розміру, тобто невірне визначення характеру виплати додатково свідчить про поверхневий розгляд питання та невірне встановлення фактичних обставини справи.

Колегією суддів враховується, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

Зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду.

Відтак суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що Київським окружним адміністративним судом винесено оскаржувану ухвалу від 27 листопада 2025 року при неповному з`ясуванні обставин та при порушенні процесуального законодавства.

Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Згідно з частиною 3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга апелянтів підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню, у зв`язку з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, порушенням матеріального та процесуального права та направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 4, 6, 9, 170, 242-244, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан

(повний текст постанови суду виготовлено 23 червня 2026 року)