Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №580/11960/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Кульчицький С.О.,

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року Справа № 580/11960/25

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Чуприни О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог щодо ОСОБА_2

предмету спору на стороні

позивача

про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Відповідач), третя особа ОСОБА_2 , в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення помічника начальника відділу (з АЮД) - начальника групи АЮД впс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 , старшого лейтенанта ОСОБА_3 від 25.08.2025 №745 про відмову ОСОБА_1 , в перетинанні державного кордону України.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що ним подано усі необхідні документи для проходження прикордонного контролю, проте рішенням йому відмовлено у перетині державного кордону на виїзд з України з підстав, що попередній супровід його батька, з числа осіб з інвалідністю І групи, здійснював його старший брат, який не повернувся на територію України. Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки суперечать нормам чинного законодавства та порушують його права і законні інтереси, так як оскаржуване рішення та підстави його прийняття, фактично, покладають на нього вину третьої особи у порушенні порядку перетину кордону (повернення в Україну) та відповідальність шляхом заборони виїзду саме позивачу за межі України.

Рішенням Ч Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження права перетину державного кордону України в умовах введення воєнного стану на підставі абзацу 4 пункту 2-1 Правил №57 ним було надано усі необхідні документи, що підтверджували його родинні зв`язки з батьком, який є особою з інвалідністю І групи та їх спільне проживання.

Також суд констатував, що наявність у Відповідача інформації про те, що особа, яка супроводжувала батька Позивача, не повернулась в Україну свідчить виключно про недобросовісність іншої особи, відповідальність за які не може нести Позивач.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову повністю, зазначаючи, що Позивачем під час спроби перетину державного кордону України не було надано Відповідачу документів, які б підтверджували правові підстави на перетинання державного кордону України, а зокрема військово-обліковий документ в якому визначено відповідну підставу відстрочки, що є підставою для відмови у перетинанні (на виїзд з України) державного кордону.

При цьому, Апелянт акцентує увагу на тому, що у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, гарантоване частиною першою статті 33 Конституції України конституційне право на свободу пересування зазнало тимчасових обмежень в силу дії особливого правового режиму воєнного стану в країні, що цілком узгоджується з вимогами статті 64 Основного Закону.

Також Апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені зокрема у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 600/2520/22-а.

Крім того, Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що спірне рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання.

З цих та інших підстав, на думку Апелянта, оскаржуване ним рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2026 було відкрито апеляційне провадження, установлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а від 07.04.2026 - призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просить у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, стверджуючи про безпідставність доводів Апелянта, а також законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

При цьому ОСОБА_1 зазначає, що ним були пред`явленні військово-облікові документи під час перетину кордону, а про їх відсутність, як підставу прийняття спірного рішення, не зазначено.

Відповідачем подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу у якій він зазначає доводи, аналогічні тим, що були викладені в апеляційній скарзі.

Додатково Апелянт звертає увагу на те, що неповернення осіб, які скористалися відповідним правом, обґрунтовано враховується уповноваженими органами, як ризик недобросовісного використання права на виїзд, що безпосередньо пов`язано із забезпеченням мобілізаційної готовності держави та не може ігноруватися при прийнятті рішень уповноваженими особами в пункті пропуску.

Також Апелянт зазначає, що доводи Позивача щодо наявності у нього підстав для виїзду як особи, що супроводжує особу з інвалідністю, не спростовують правомірність прийнятого рішення, оскільки навіть у разі наявності таких підстав обов`язок пред`явлення військово-облікового документа є безумовним і не може бути замінений іншими документами.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до акту встановлення факту здійснення догляду для перетинання державного кордону від 21.08.2025 №14, позивач здійснює догляд за своїм батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю 1 А групи (довідка МСЕК серії 12 ААБ №777416).

Вищезазначений акт встановлення факту здійснення догляду для перетинання державного кордону складений у відповідності до вимог п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57, в якому встановлено, позивач, як особа, яка здійснює догляд надає допомогу у самообслуговуванні, а саме: дотриманні особистої гігієни, рухового режиму, годуванні; пересуванні в побутових умовах, веденні домашнього господарства, закупівлі і доставки продуктів харчування, ліків та інших товарів, приготуванні їжі, косметичному прибиранні житла, оплаті комунальних платежів, пранні білизни, дрібному ремонті одягу, виклик швидкої допомоги, транспортування до медичних закладів.

25.08.2025 під час перетину Державного кордону України позивача разом із батьком - ОСОБА_2 , в міжнародному пункті пропуску поромного, морського та річкового вантажно-пасажирського сполучення на території ТОВ «Поромний комплекс Орлівка», помічником начальника відділу (з АЮД) - начальником групи АЮД впс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшим лейтенантом ОСОБА_3 прийнято рішення від 25.08.2025 №745 про відмову Позивачу у перетинанні державного кордону України.

Підставою прийняття вищезазначеного рішення зазначено, що батько позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 виїхав з України у супроводі старшого сина ОСОБА_4 , який не повернувся в Україну та на даний час знаходиться за кордоном, чим було порушено п.2-1 абз.12 ПКМУ №57.

Позивач, вважаючи порушеним своє право, звернувся до суду з цим позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Разом з тим, частинною другою цієї ж статті Конституції України визначено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституці.

Із аналізу вищезазначених норм суд дійшов висновку, що право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX. В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й досі.

Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII).

Статтею 1 Закону №389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону №389-VIII).

Згідно пункту 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI) іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Згідно з вимогами Закону №1710-VI повноваженнями щодо надання особам, у тому числі й громадянам України призовного віку, дозволу на перетинання державного кордону України надані уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України (статті 3, 6 Закону №1710-VI).

Пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455, встановлено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (далі Закон №3857-XII) перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, якими визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону, які затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (далі - Правила №57).

Відповідно до п. 2 Правил №57 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.

У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Абзацом 4 пункту 2-1 Правил №57 передбачено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право, зокрема, особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд.

Згідно статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду. 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Відповідно до п.17 Порядку №560 (постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 «Про затвердження порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період») керівники органів охорони державного кордону (крім авіаційної частини) з набранням чинності Указом Президента України про оголошення (продовження) мобілізації та/або з отриманням розпорядження про проведення заходів мобілізації відповідного голови (начальника) обласної, Київської та Севастопольської міської, районної держадміністрації (військової адміністрації) організовують проведення у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та у пунктах пропуску через державний кордон України перевірку в осіб чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. У разі відсутності у таких осіб військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) та/або наявності в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про подання таких осіб до розшуку в Національну поліцію уповноважені службові особи підрозділу охорони державного кордону відмовляють їм у перетинанні (на виїзд з України) державного кордону.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що право виїзду за межі України в умовах воєнного стану мають особи, які мають одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання.

Абзацом 1 п. 15 Правил № 57 визначено, що на підставі рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду), прийнятого відповідно до статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє громадянину у перетинанні державного кордону, про що виносить обґрунтоване письмове рішення із зазначенням при чин відмови, один примірник якого видається громадянинові.

Отже, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляючи громадянину у перетинанні державного кордону зобов`язана винести обґрунтоване письмове рішення, в якому зазначити конкретні причини відмови.

Як встановлено судом першої інстанції, єдиною підставою для відмови Позивачу у перетинанні державного кордону суб`єктом владних повноважень зазначено те, що попередньо батько Позивача виїхав з України у супроводі старшого сина ОСОБА_4 , який не повернувся в Україну та на даний час знаходиться за кордоном.

Втім, колегія суддів зазначає, що вказана обставина не може бути підставою для відмови у перетинанні кордону, оскільки вона не передбачена нормативно та суперечить приписам абз. 4 п. 2-1 Правил №57.

Принагідно судова колегія вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

І, як правильно зазначив суд першої інстанції, Позивач не може нести відповідальність за порушення іншою особою покладеного на неї обов`язку повернутися в Україну не пізніше повернення особи з інвалідністю, яку він супроводжував.

Твердження Апелянта про те, що Позивач під час спроби перетину державного кордону України не надав Відповідачу військово-обліковий документ в якому було б визначено відповідну підставу відстрочки, колегія суддів вважає безпідставним та не приймає до уваги, оскільки вказані обставини не були підставою для відмови у перетинанні кордону.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Окрім того, згідно усталеної правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної зокрема у рішенні у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Повертаючи до обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції повторно акцентує увагу на тому, що у спірному рішенні уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону не посилалася на такі підстави для відмови у перетинанні кордону, як ненадання Позивачем військово-облікового документу, у якому було б визначено підставу відстрочки, а тому суб`єкт владних повноважень не може посилатися на існування таких обставин у суді, обґрунтовуючи правомірність спірного рішення.

Твердження Апелянта про те, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України № 745 від 25.05.2025 має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, колегія суддів приймає до уваги, втім зазначає, що такі обставини не нівелюють право Позивача звернутися до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним і скасування такого рішення з метою захисту свого порушеного права.

Позаяк, відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта.

Посилання Апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені зокрема у постанові від 17.08.2023 у справі №380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 14.02.2024 у справі № 380/18153/22, від 28.04.2024 у справі №240/29892/22 є помилковим, оскільки у зазначених справах ВС не надавав оцінки правомірності/протиправності рішення про відмову позивачам у перетинанні державного кордону з огляду на порушення порядку його перетинання третьою особою. Окрім того, у зазначених справах судами не було встановлено наявність у позивача права на перетинання кордону на підставі абзацу 4 пункту 2-1 Правил №57. Отже, обставини та приписи законодавства, які врегульовують спірні у зазначених вище справах правовідносини не є подібними до справи № 580/11960/25.

Надаючи оцінку всім доводам апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Отже, перевіривши рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст. 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що судом повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року - без змін.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 24 червня 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: О.В. Карпушова

О.В. Чуприна