Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №200/7296/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

Суд: Перший апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 23 червня 2026 р.

Справа: №200/7296/25

Суддя: Геращенко Ігор Володимирович

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року справа №200/7296/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Пивовар І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі № 200/7296/25 (головуючий І інстанції Буряк І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 , що полягала у ненарахуванні на невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2017 по 13.11.2017 (включно) із застосуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 06.07.2017 по 13.11.2017 (включно), обчисливши із врахуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу, в сумі 16 340,66 гривень з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”;

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 , що полягала у визначенні позивачу за період проходження військової служби з 06.07.2017 по 13.11.2017 (включно) розміру підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без врахування у складі грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої допомоги, індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_2 здійснити позивачу перерахунок виплачених за період проходження військової служби з 06.07.2017 по 13.11.2017 (включно) підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір таких допомог, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”;

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , що полягала у ненарахуванні на невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 16.11.2017 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 16.11.2017 по 28.02.2018 (включно), обчисливши із врахуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу, в сумі 14 724,64 гривень з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”;

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , що полягала у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення позивачу за період проходження військової служби з 01.03.2018 по 07.07.2018 (включно) в неповному розмірі;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення відповідно до абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, в сумі 4463,15 гривень щомісячно за період проходження військової служби з 01.03.2018 по 07.07.2018 (включно), з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”;

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , що полягала у визначенні позивачу за період проходження військової служби з 16.11.2017 по 07.07.2018 (включно) розміру підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без врахування у складі грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої допомоги, індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок виплачених за період проходження військової служби з 16.11.2017 по 07.07.2018 (включно) підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір таких допомог, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”;

- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 на користь позивача суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.07.2018 по 18.01.2023 (включно), обчислену з урахуванням у складі грошового забезпечення позивача індексації грошового забезпечення відповідно до абз. абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року позовн задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягала у ненарахуванні на невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2017 по 13.11.2017 із застосуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06.07.2017 по 13.11.2017, обчисливши із врахуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу, в сумі 16 340,66 гривень з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”;

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягала у визначенні ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 06.07.2017 по 13.11.2017 (включно) розміру підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без врахування у складі грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої допомоги, індексації грошового забезпечення;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок виплачених за період проходження військової служби з 06.07.2017 по 13.11.2017 (включно) підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір таких допомог, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”;

- визнано протиправною бездіяльність військову частину НОМЕР_1 , що полягала у ненарахуванні на невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16.11.2017 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.11.2017 по 28.02.2018, обчисливши із врахуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу, в сумі 14 724,64 гривень з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”;

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягала у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення позивачу за період проходження військової служби з 01.03.2018 по 07.07.2018 в неповному розмірі;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення відповідно до абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, в сумі 3 979,1 грн щомісячно за період проходження військової служби з 01.03.2018 по 30.06.2018 та 898,50 грн за період з 01.07.2018 по 07.07.2018 з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”;

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягала у визначенні ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 16.11.2017 по 07.07.2018 (включно) розміру підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без врахування у складі грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої допомоги, індексації грошового забезпечення;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок виплачених за період проходження військової служби з 16.11.2017 по 07.07.2018 підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір таких допомог, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”;

- стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.07.2018 по 19.01.2023 у розмірі 90 000 (дев`яносто тисяч) грн 00 коп. (обчислену без урахування обов`язкових платежів та податків);

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір в сумі 726 (сімсот двадцять шість) гривень 72 копійки.

Відповідач 2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду в частині:

- визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягала у ненарахуванні на невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2017 по 13.11.2017, із застосуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу;

- зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06.07.2017 по 13.11.2017, обчисливши, із врахуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу, в сумі 16 340,66 гривень з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;

- визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягала у визначенні ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 06.07.2017 по 13.11.2017 (включно) розміру підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без врахування у складі грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої допомоги, індексації грошового забезпечення;

- зобов`язання військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок виплачених за період проходження військової служби з 06.07.2017 по 13.11.2017 (включно) підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір таких допомог, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;

- визнання протиправною бездіяльність військову частину НОМЕР_1 , що полягала у ненарахуванні на невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16.11.2017 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу;

- зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.11.2017 по 28.02.2018, обчисливши із врахуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу, в сумі 14 724,64 гривень з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;

- визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягала у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення позивачу за період проходження військової служби з 01.03.2018 по 07.07.2018 в неповному розмірі;

- зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення відповідно до абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, в сумі 3 979,1 грн щомісячно за період проходження військової служби з 01.03.2018 по 30.06.2018 та 898,50 грн за період з 01.07.2018 по 07.07.2018 з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;

- визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягала у визначенні ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 16.11.2017 по 07.07.2018 (включно) розміру підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без врахування у складі грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої допомоги, індексації грошового забезпечення;

- зобов`язання військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок виплачених за період проходження військової служби з 16.11.2017 по 07.07.2018 підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір таких допомог, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;

- стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.07.2018 по 19.01.2023 у розмірі 90 000 (дев`яносто тисяч) грн 00 коп. (обчислену без урахування обов`язкових платежів та податків);

- стягнення за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір в сумі 726 (сімсот двадцять шість) гривень 72 копійки та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині залишити рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року по адміністративній справі № 200/7296/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – без змін.

Апелянт щодо правових підстав виплати індексації грошового забезпечення зазначив, що на рахунок означеного Департамент соціального забезпечення МО України листом від 13.07.2022 №423/325, а також Департамент фінансів МО України листом від 26.03.2018 №248/1485, Міністерство соціальної політики України роз`ясненнями від 08.08.2017 №13700/з, від 08.08.2017 №78/0/66-17 відмітили, що в межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 року - лютому 2018 року у МО України не було.

Таким чином, системний аналіз положень Закону №2011-XII, Закону № 1282 ХХІІ Порядку №1078, вище зазначених листів та роз`яснень Департаменту соціального забезпечення МО України, Департаменту фінансів МО України, Міністерства соціальної політики України дає підстави зробити обґрунтований висновок, що у Військової частини НОМЕР_1 не було правових підстав проводити нарахування та виплату позивачу індексації за спірний період.

Щодо застосування січня 2008 року як базового місяця.

На даний рахунок, вважає, що вимоги позивача з приводу застосування базового місяця для обрахунку індексації – січень 2008 року є передчасними, адже розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу та який виплачував йому грошове забезпечення.

Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, а тому підстави для зобов`язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача саме з урахуванням базового місяця “січень 2008 року” відсутні.

Крім того, з цього приводу висловився Департамент фінансів МО України, у листі від 05.04.2023 №423/1784, де, з урахуванням роз`яснення Міністерства соціальної політики України, викладеного у листі від 03.10.2022 №3148/0/290-22/51, відмічено, що починаючи з грудня 2015 року, повинен застосовуватися – січень 2016 року як базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення. Крім того, з даного питання виклав свою позицію Верховний Суд України в постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.

Щодо відсутності спору в розумінні ст. 117 КЗпП України та факту фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови: невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Але в матеріалах справи відсутні докази здійснення фактичного розрахунку Позивачем у вигляді виплати позивачу перерахованого на виконання рішення полтавського окружного адміністративного суду по справі грошового забезпечення (оскільки такий розрахунок не проводився, про що Військова частина НОМЕР_1 зазначила у відзиві на позов), тому відсутній підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Апелянт окремо звертає увагу на абз. 5 п.2.2. рішення Конституційного суду України від 22.02.2012 у справі № 1-5/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпПУ у взаємозвязку з положеннями ст 117 КЗпПУ яким суд дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Ухвалою апеляційного суду від 28 травня 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі № 200/7296/25.

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду».

За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).

Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).

Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).

За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про наявність підстав для часткового скасування рішення, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, про що йому 27.08.2015 видано посвідчення серія НОМЕР_5 .

Відомості наказу командира ВЧ НОМЕР_6 від 06.07.2017 № 181 свідчать, що ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 06.07.2017.

За витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 16.11.2017 № 325 ОСОБА_1 , який прибув з ВЧ НОМЕР_6 з 16.11.2017 зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.

Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 07.07.2018 № 182 ОСОБА_1 з 07.07.2018 виключено зі списків особового складу військової частини, знято з усіх видів забезпечення при ВЧ НОМЕР_1 .

Згідно вказаного наказу ОСОБА_1 виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік, матеріальна-допомога за 2018 рік не виплачена.

Відповідно до довідки-розрахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 за період служби з 16.11.2017 по 07.07.2018, яка видана ВЧ НОМЕР_1 14.10.2025 за № 944, індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.

На виконання вимог ухвали суду від 31.10.2025 відповідач 2 повідомив наступне.

ОСОБА_1 за 2017 рік було нараховано та виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, у 2018 році матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не нараховувалася та не виплачувалася. У 2018 році виплачено підйомну допомогу у зв`язку із переміщенням на нове місце служби (з ВЧ НОМЕР_6 до ВЧ НОМЕР_1 на підставі наказу ВЧ НОМЕР_2 від 08.11.2017 № 322. Також у 2018 році ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення.

Крім того, відповідач 2 зазначає, що індексація грошового забезпечення з 16.11.2017 по 07.07.2018 позивачу не нараховувалася та не виплачувалася й не враховувалася у складі нарахованих та виплачених сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги та підйомної допомоги.

Також у матеріалах справи містяться запити ОСОБА_1 на отримання публічної інформації, які спрямовувалися ним командирам ВЧ НОМЕР_2 та ВЧ НОМЕР_1 , датовані вереснем 2025 року, з питань нарахування та виплати грошового забезпечення за час проходження служби у відповідних військових частинах.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне, в межах доводів апеляційної скарги.

Апелянт просив, зокрема, скасувати рішення суду в частині:

Водночас, колегія суддів враховує, що в апеляційній скарзі взагалі відсутнє будь-яке обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права щодо вищезазначених позовних вимог; тому суд, з огляду на вимоги ч.1 ст. 308 КАС України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги, решті вимог апелянта суд не надає оцінку, оскільки суд позбавлений можливості встановити в чому саме проявляється незгода апелянта з рішення суду щодо вищезазначених позовних вимог.

Так само, відсутнє обгрунтування незгоди з рішенням суду в частині позовних вимог про проведення компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, тому й цим вимогам не надає правову оцінку апеляційний суд, з вищенаведених підстав.

Отже, спірним при апеляційному перегляді є вимоги щодо:

- нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за спірний період;

- стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо індексації грошового забезпечення.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_2 й ВЧ НОМЕР_1 , яка полягала у ненарахуванні на невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 06.07.2017 по 13.11.2017 та з 16.11.2017 по 28.02.2018, відповідно, із застосуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу.

Право військовослужбовця на індексацію грошового забезпечення визначено ч. 3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців” від 20.12.1991 № 2011-ХІІ та членів їх сімей” грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 № 1282-XII (далі – Закон № 1282, у редакції, чинній на момент спірних правовідносин).

Стаття 2.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення);

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Стаття 3.

Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Стаття 4.

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Стаття 6.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

За пунктом 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній з 15.12.2015) передбачено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

За пунктом 1-1 Порядку № 1078 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 77, застосовується з 01.01.2016) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

За пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, який застосовується з 01.12.2015) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Механізм індексації має універсальний характер й індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. В свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункт 44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №380/1513/20).

Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення (постанови Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 у справі №825/694/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19).

Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, яка застосовувалася до 01.12.2015, містив поняття “базовий місяць”.

Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій, виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати).

Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.

Отже, до 01.12.2015 новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати, а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника.

На ці особливості правового регулювання обчислення індексації грошового доходу Верховний Суд звертав увагу у постанові від 19.05.2022 у справі №200/3859/21.

09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів” (далі - Постанова №1013).

За Пояснювальною запискою до проекту Постанови №1013, мета цього акту полягала у внесенні змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.

Відповідно до пункту 2 Постанови №1013 були внесені зміни до Порядку проведення індексації грошових доходів населення. Відповідно до зазначеної Пояснювальної записки, ці зміни передбачали:

“здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Отже, змінюється механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати, при цьому вилучається застосування терміну “базовий місяць”;

“зменшення розміру індексації заробітної плати у разі підвищення тарифних ставок (окладів), якщо розмір їх підвищення не перевищує величину індексації (чинний механізм передбачає зменшення індексації не тільки при підвищенні тарифних ставок (окладів), а і у разі збільшення доплат та надбавок, що призводить до нарахування різних сум індексації для працівників, які займають однакові посади)”.

За змістом пунктів 1, 3 Постанови №1013 було встановлено, що:

підвищуються посадові оклади з 01 грудня 2015 року працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери;

підвищуються з 01 грудня 2015 року на 10 відсотків посадові оклади працівників, розміри яких затверджено відповідними постановами Уряду;

у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, за рахунок виплат, пов`язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено відповідними розпорядженнями й постановами Уряду;

міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року;

для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

За змістом пункту 6 постанови №1013 цей акт застосовується з 01.12.2015.

Тобто, Постановою №1013 з 01.12.2015 були підвищені посадові оклади окремих працівників бюджетної сфери. Пунктом 3 цієї постанови вирішено підвищити розміри посадових окладів, тарифних ставок, заробітної плати, а також переглянути постійні додаткові виплати, щоб розмір підвищення у грудні 2015 року перевищив суму індексації у грудні 2015 року. За рахунок цього мала б “обнулитися” індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників. У такому випадку для подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається із січня 2016 року відповідно до Порядку №1078, який уже діяв зі змінами, внесеними Постановою №1013.

У цьому контексті системний та цільовий способи тлумачення норм Постанови №1013 дають суду підстави дійти висновку про те, що січень 2016 року визначений для обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації саме заробітної плати працівникам, яким були підвищені оклади з 01 грудня 2015 року.

Водночас норми Постанови №1013 не встановлювали підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям, а отже січень 2016 року не став для них “місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)”, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації грошового забезпечення, для цілей застосування Порядку №1078 (зі змінами, внесеними Постановою №1013).

Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у пункті 58 постанови від 21.03.2023 у справі №620/7687/21, пункті 62 постанови від 22.03.2023 у справі №380/1730/22.

У той же час до числа основних змін, які внесені Постановою №1013 до Порядку проведення індексації грошових доходів населення та пов`язані з індексацією грошового забезпечення військовослужбовців, слід віднести нову редакцію пунктів 5, 10-2 Порядку, окремими положеннями яких установлено таке:

у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків;

обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення;

для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Порівняльний аналіз викладених положень пунктів 5, 10-1, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення свідчить про те, що внаслідок змін, запроваджених Постановою №1013, з 01.12.2015 діють єдині правила проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення, виходу на роботу чи зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.

Для проведення індексації з 01.12.2015 замість терміну “базовий місяць” використовується поняття “місяць підвищення доходу”, яке має інший зміст.

Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож із 01.12.2015 зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.

Водночас, на що звертав увагу Верховний Суд у справі № 420/9187/21, вилучення терміну “базовий місяць” та запровадження поняття “місяць підвищення доходу” не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у “базовому місяці”, так і у “місяці підвищення доходу” індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.

Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача, як військовослужбовця, з 01.12.2015 не прив`язаний до місяця прийняття (переведення, виходу) на військову службу чи місяця зростання грошового забезпечення за рахунок будь-якої його постійної складової.

Із 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.

Оклад за посадою позивача, як і будь-якого іншого військовослужбовця в Україні у період з 01.01.2008 до 01.03.2018 був визначений постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”. Наступне підвищення окладів військовослужбовців відбулося 01 березня 2018 року, після набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30 серпня 2017 року № 704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

З огляду на місяць підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, саме січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивача, за яким і слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення за спірний період.

Аналогічна правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 380/5811/21.

Тобто, за період з 06.07.2017 по 13.11.2017 та з 16.11.2017 по 28.02.2018 позивач має право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, виходячи з місяця підвищення доходу - січня 2008 року на підставі Постанови № 1294.

Верховний Суд у подібній категорії справ неодноразово зазначав, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”. У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав (до прикладу, постанови Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 802/412/17-а, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17).

Отже, у період з 01.12.2015 до 28.02.2018 повноваження державних органів щодо визначення “місяця підвищення тарифних ставок (окладів)” для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013) не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101 відсоток до 01.01.2016 чи 103 відсотки після 01.01.2016, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень Порядку № 1078 у подібних правовідносинах викладені у постановах від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20, від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 15.06.2023 справа № 460/7622/21.

Таким чином, позивач має право нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за періоди з 06.07.2017 по 13.11.2017 та з 16.11.2017 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування на ці цілі, оскільки Європейським судом з прав людини (практику якого суд застосовує як джерело права, відповідно до ст. 17 Закону України “про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини) у рішенні в справі “Кечко проти України”, “Бакалов проти України” та у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У якості способу захисту позивач просить зобов`язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 06.07.2017 по 13.11.2017 (включно), обчисливши із врахуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу, в сумі 16 340,66 гривень та зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 16.11.2017 по 28.02.2018, обчисливши із врахуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу, в сумі 14 724,64 гривень з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”

Щодо визначення конкретної суми індексації.

Верховний Суд у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/2, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 03 травня 2023 року у справі №160/10790/22, від 12 квітня 2023 року у справі №560/13302/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21, від 19 вересня 2024 року у справі № 400/7201/21 підкреслював, що для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам необхідно перевіряти обґрунтованість нарахованих сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що застосований судами спосіб захисту [зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію без визначення конкретної суми] не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини та не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, оскільки суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях не розрахували та не визначили конкретних сум індексації грошового забезпечення які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити позивачу, не перевірили розраховану позивачем суму індексації.

Суд у цій справі зазначає, що для визначення розміру індексації позивача за спірний період мають значення наступні складові: “базовий місяць”, індекс споживчих цін попереднього місяця (згідно даних Держстату), коефіцієнт індексації для визначення порогу (103%), наростаючий підсумок індексу споживчих цін (обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491–IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”.), величина приросту індексу споживчих цін, прожитковий мінімум.

Коефіцієнт індексації обчислюється на базі щомісячних індексів інфляції. Розрахунок ведеться наростаючим підсумком шляхом перемноження індексів інфляції (поділених на 100), починаючи з місяця, наступного за базовим — до перевищення порогу індексації.)

Отриманий коефіцієнт індексації множиться на розмір зарплати в межах прожиткового мінімуму для працездатних громадян (тобто, фактично на розмір прожиткового мінімуму, формула розрахунку наведена також у Додатку 2 до Порядку 1078).

Суд, виходячи із наведених складових, скористався калькулятором розрахунку індексації, що розміщений на сайті Міністерства фінансів України (доступно за посилання https://index.minfin.com.ua/ua/labour/salary/indexing/) та встановив правильність наведеного позивачем розрахунку індексації за періоди з 06.07.2017 по 13.11.2017 у розмірі 16 340,66 грн та з 16.11.2017 по 28.02.2018 у розмірі 14 724,64 грн.

Також суд звертає увагу на проблематику визначення належного відповідача за вказаними позовними вимогами, а саме.

Відповідно п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі – Положення №1153/2008 у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Тобто, обов`язок повного та остаточного розрахунку із позивачем покладається на військову частину з якої його звільнено з військової служби. Такою військовою частиною у спірних правовідносинах є саме ВЧ НОМЕР_1 , про що свідчать відомості наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.07.2018 № 182.

Отже, позовні вимоги у цій частині спору належить задовольнити шляхом зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за періоди: з 06.07.2017 по 13.11.2017 у розмірі 16 340,66 грн та з 16.11.2017 по 28.02.2018 у розмірі 14 724,64 грн.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 , що полягала у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення позивачу за період проходження військової служби з 01.03.2018 по 07.07.2018 у неповному розмірі та зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення відповідно до абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, в сумі 4463,15 гривень щомісячно за період проходження військової служби з 01.03.2018 по 07.07.2018 (включно) з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Верховний Суд сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, викладений, серед іншого, у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30.03.2023 про виправлення описки), від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 420/6982/21, від 19.04.2023 у справі № 380/10594/21, від 05.02.2024 справа №360/383/23 та від 11.09.2025 у справі № 460/32253/22.

Відповідна практика Верховного Суду є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, релевантні до обставин цієї справи, а саме у постанові від 05.02.2024 справа № 360/383/23, суд касаційної інстанції виснував про таке.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078, військовослужбовець має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Внаслідок системного і цільового способу тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу військовослужбовця відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то у якій сумі.

Верховний Суд також наголосив, що ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації - різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, то повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

Застосовуючи вказаний підхід, Верховного Суду та ураховуючи, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, то з огляду на правила пунктів 5, 102 Порядку №1078 - березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

За такої умови відповідно до абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 слідує, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача військовій частині належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078, позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30 березня 2023 року про виправлення описки), від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 12.04.2023 року у справі № 420/6982/21.

При цьому, вищевказана позиція Верховного Суду не суперечить висновкам, викладеним судом касаційної інстанції у постанові від 09.06.2022 у справі №600/524/21-а, оскільки нею не заперечується відсутність в положеннях Порядку № 1078 (в редакції, чинній після 15 грудня 2015 року) такого поняття як “фіксована сума індексації”, однак це не виключає того, що абзаци 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 передбачають правила нарахування й виплати сум індексації - різниці, що мають щомісячний фіксований характер.

На підставі наведених настанов Верховного Суду для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, ураховуючи спосіб застосований Верховним Судом у справі №400/3826/21, у цій справі потрібно установити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) (визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року);

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б) (визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078));

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Також суд у цій справі бере до увагу, що згідно із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам необхідно було перевірити обґрунтованість нарахованих позивачем сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити.

Використовуючи відомості довідки ВЧ НОМЕР_1 про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення, суд установив, що розмір грошового забезпечення позивача:

за лютий 2018 року (постійні складові) склав 9 720,00 грн.;

за березень 2018 року (постійні складові) склав 10 204,05 грн.

Розмір підвищення доходу: 10 204,05 - 9 720,00 = 484,05

Сума можливої індексації у березні 2018 році: 1762 * 253,30 : 100 % = 4 463,15

Розрахунок індексації-різниці: 4 463,15 – 484,05 = 3 979,10 грн.

Отже, позивач має право на нарахування та виплату індексації різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 07.07.2018, щомісячно у розмірі 3 979,10 грн.

Стосовно посилання в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду, то колегією суддів не можуть бути прийняті посилання на ці висновки, оскільки обставини цієї справи виникли за різних фактичних обставин, ніж у справах, на які посилається апелянт.

Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, яким вирішено:

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягала у ненарахуванні на невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2017 по 13.11.2017 із застосуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06.07.2017 по 13.11.2017, обчисливши із врахуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу, в сумі 16 340,66 гривень з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб.

Визнати протиправною бездіяльність військову частину НОМЕР_1 , що полягала у ненарахуванні на невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16.11.2017 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.11.2017 по 28.02.2018, обчисливши із врахуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу, в сумі 14 724,64 гривень з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягала у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення позивачу за період проходження військової служби з 01.03.2018 по 07.07.2018 в неповному розмірі.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення відповідно до абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, в сумі 3979,1 грн щомісячно за період проходження військової служби з 01.03.2018 по 30.06.2018 та 898,50 грн за період з 01.07.2018 по 07.07.2018 з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб.

Щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.07.2018 по 19.01.2023 у розмірі 90 000 грн 00 коп. (обчислену без урахування обов`язкових платежів та податків), апеляційний суд враховує наступне.

За ч. 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

За частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз`яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року у справі №805/4458/17-а зазначено, що частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування. Правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі № 821/2148/16.

26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21- 1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року зазначила, що статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат.

Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Апеляційний суд враховує, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні, достовірні, достаті та допустимі докази в підтвердження виконання відповідачем рішення суду від 25 лютого 2025 року у справі №200/8833/24, жодного доказу виплати позивачу грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду №200/8833/24 до суду надано не було, одже, повний розрахунок з позивачем не здійснено.

Тобто, відповідач на час розгляду справи не провів фактичний розрахунок поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.

Редакція ст.117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує шість місяців, то у відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем заявлені передчасні позовні вимоги.

Суд зазначає, що спірні правовідносини виникнуть після фактичного розрахунку відповідача з позивачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі №200/7296/25, а також після того, як відповідач самостійно не здійснить виплату середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку та порушить право позивача на таку виплату.

Таким чином, на час розгляду даної справи відсутній об`єкт судового захисту.

За ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За ст.ст. 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду в частині :

- стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.07.2018 по 19.01.2023 у розмірі 90000 грн (обчислену без урахування обов`язкових платежів та податків) та відмову у задоволені цієї частини вимог.

Щодо розподілу судових витрат.

За ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем сплачено судовий збір за подання позову в сумі 968,96 грн.

Враховуючи часткове задоволення позову, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 650 грн.

При цьому, не підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору на користь апелянта, оскільки КАС України передбачено тільки відшкодування судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що внаслідок порушення норм матеріального права, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволеня позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню в цій частині з прийняттям нової постанови про відмову у задоволення позову в цій частині; в решті - без змін.

Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі № 200/7296/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - скасувати в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.07.2018 по 19.01.2023 у розмірі 90 000 (дев`яносто тисяч) грн 00 коп. (обчислену без урахування обов`язкових платежів та податків).

Прийняти нову постанову в цій частині про відмову у задоволені позову.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір в сумі 650 грн (шістсот п`ятдесят гривень).

В іншій частині рішення суду – залишити без змін.

Повний текст постанови складений 24 червня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: А.А. Блохін

І.В. Пивовар

Оригінал: reyestr.court.gov.ua