Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №361/1798/19 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 361/1798/19

номер провадження 22-ц/824/6391/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 червня 2019 року /суддя Селезньова Т.В./

у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 29.08.2011 року, просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н, укладеним 29.08.2011 р., в сумі 95747,71 грн.

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 червня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 66 132,80 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 54 347,59 грн, за простроченим тілом кредиту - 6 915,76 грн, штраф - 3 563,17 грн та судові витрати - 1 306,28 грн. В іншій частині позову у стягнення пені відмовлено. /а.с. 51-54/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що позивачем не доведено факту належного ознайомлення відповідача з конкретною редакцією Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифами банку на момент підписання анкети-заяви, а надані витяги не містять підпису ОСОБА_1 , чим порушено вимоги ст. 638, ст. 639 ЦК України щодо досягнення згоди за всіма істотними умовами договору, а також положення ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо обов`язку кредитодавця надати споживачеві повну та чітку інформацію про умови кредитування. Вказує, що розрахунок заборгованості є необґрунтованим, оскільки згідно анкети-заяви кредитний ліміт становив 5 000 грн, а суд стягнув 54 347,59 грн за тілом кредиту та 6 915,76 грн за простроченим тілом кредиту без належного обґрунтування механізму збільшення суми кредиту, що суперечить ст. 1054 ЦК України та принципам визначеності договірних зобов`язань. Наголошував, що позивачем не надано доказів розміру, порядку нарахування та підстав для стягнення процентів, комісій та штрафу, а розрахунок ґрунтується виключно на припущеннях, чим порушено ч. 6 ст. 81 ЦПК України, згідно з якою доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а також ст. 76-79 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів. Зазначав, що кредитний договір припинив свою дію 30.08.2013 року після закінчення строку (12 місяців та одноразова пролонгація), після чого банк втратив право нараховувати відсотки та інші платежі, що випливає зі ст. 631 ЦК України. Отже, наголошував, що позивачем не доведено факту видачі кредиту в повному обсязі та його отримання відповідачем, а надана виписка по рахунку не є достатнім доказом існування та розміру заборгованості, чим порушено ст. 81 ЦПК України (обов`язок доказування лежить на позивачі) та ст. 1046, ч. 2 ст. 1054 ЦК України. Судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права при стягненні штрафу, оскільки анкета-заява не містить чіткої та недвозначної згоди відповідача на умови щодо неустойки, що суперечить ст. 549, ст. 551 ЦК України.

Позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформований належним чином, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення суду - без змін. Позивач зазначає, що відповідач при підписанні анкети-заяви особисто підтвердив згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були йому надані для ознайомлення; відповідач частково користувався кредитними коштами та здійснював платежі на погашення заборгованості, чим фактично підтвердив укладення договору на запропонованих умовах (принцип venire contra factum proprium); виписка по рахунку є належним та допустимим доказом руху коштів, нарахування відсотків та наявності заборгованості; договір не припинив своєї дії, оскільки картковий рахунок не закривався, а відповідач не звертався із заявою про його закриття.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 29 серпня 2011 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви на отримання кредитної картки «Універсальна», відповідно до якої відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів банку.

Відповідач отримав кредит у вигляді кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач неналежним чином виконував зобов`язання за договором, унаслідок чого станом на 10 лютого 2019 року утворилася заборгованість.

Позивач надав виписку по рахунку, розрахунок заборгованості, докази на підтвердження видачі кредиту, його використання та наявності заборгованості.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 526, 529, 625, 1048, 1054 ЦК України про те, що зобов`язання має виконуватися належним чином, а у разі прострочення боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляції, три відсотки річних та неустойку; ст. 629 ЦК України про обов`язковість договору для сторін; а також ст. 263 ЦПК України щодо вимог до законності та обґрунтованості судового рішення.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що між сторонами укладено кредитний договір, позивач належним чином виконав свої зобов`язання з надання кредиту, відповідач порушив умови договору щодо своєчасного повернення коштів, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню, за винятком пені.

Доводи апеляційної скарги, про те, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, договір не укладено належним чином, розрахунок заборгованості необґрунтований, а сам договір припинив дію у 2013 році, відхиляються з таких підстав.

Відповідно до ст. 638, 639 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов. Підписавши анкету-заяву від 29.08.2011 року, ОСОБА_1 особисто підтвердив, що ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на сайті ПриватБанку. Така форма укладення договору є стандартною.

Факт видачі кредиту та його використання підтверджується випискою по рахунку, яка є належним доказом (ст. 76-81 ЦПК України). Апелянт частково погашав заборгованість /а.с. 5-13/, чим фактично визнав укладення договору та його умови, а тому не може тепер посилатися на їх недійсність або неукладеність (принцип venire contra factum proprium - заборона суперечливої поведінки).

Щодо припинення договору у 2013 році - доводи апелянта необґрунтовані. Картковий рахунок не закривався, відповідач не подавав відповідної заяви, продовжував користуватися карткою, а отже договірні відносини тривали.

Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, суд першої інстанції перевірив і вважав обґрунтованим. Апелянт не надав альтернативного контррозрахунку, не оспорив його в суді першої інстанції, чим не виконав свій обов`язок доказування (ст. 81 ЦПК України).

Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Підстав для скасування рішення, передбачених ст. 376 ЦПК України, не вбачається.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 червня 2019 року - залишити без задоволення.

Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 червня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий: Судді: