Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №760/36189/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року місто Київ

Справа № 760/36189/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10637/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 19 березня 2026 року (ухвалено у складі судді Сердюк Н.В.)

у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У 2025 році позивач звернувся до суду із цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 73 858,38 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 01.05.2018 по 31.10.2021 позивач є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПВГ). З 01.11.2021 у зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуг з ТЕ/ПГВ). На підставі типового договору, опубліковано договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ в газеті "Хрещатик" від 28.03.2018 № 34 (5085). Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання, а відповідачка є споживачем послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 - послуг з ТЕ/ПГВ. У порушення вимог законодавства, відповідачка своєчасно не сплачувала за спожиті послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість. Крім того, позивач, на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 № 602-18, укладеного між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» та КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», набув право вимоги до відповідачки з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення, інфляційної складової боргу та 3% відсотків річних.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Солом`янський районний суд міста Києва заочним рішенням від 19 березня 2026 року позов задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість:

- за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 4 058,96 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 694,08 грн, три відсотки річних у розмірі 182,49 грн;

- за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 15 889,18 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 2 732,94 грн, три відсотки річних у розмірі 794,02 грн;

- за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 5 021,79 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 667,15 грн, три відсотки річних у розмірі 200,56 грн, пеня у розмірі 244,01 грн;

- за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 26 518,68 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 3 195,94 грн, три відсотки річних у розмірі 944,40 грн, пеня у розмірі 1 149,02 грн;

- з оплати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 254,35 грн;

- з оплати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 839,35 грн.

Стягнув з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 639,81 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з таким рішенням у частині незадоволених позовних вимог, представник позивача - Романов Д.Ю. 15 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги до 01.05.2018 у загальному розмірі 7 750,96 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що всупереч ст. 12 ЦПК України суд не постановив ухвали про усунення недоліків позивачем шляхом надання детального витягу з Додатку №1 за адресою: АДРЕСА_1 , чим грубо порушив права позивача як надавача послуг. Таким чином, позивач був позбавлений права надати пояснення, що заборгованість ідентифікована за об`єктом енергоспоживання, і право вимоги до відповідачки перейшло до позивача у складі дебіторської заборгованості за відповідним об`єктом.

Зазначає, що відповідачка жодних заперечень чи відзиву щодо саме некористування послугами до 01.05.2018 до суду не надсилала. Таким чином, послуги за адресою відповідачки у спірний період надавались в повному обсязі, а тому позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо оплати. У матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості, нарахованої починаючи з 01 травня 2018 року, який також підтверджує суму боргу до 01 травня 2018 року.

Звертає увагу на сталу практику Київського апеляційного суду щодо розгляду аналогічних справ в частині стягнення заборгованості, переданої на підставі Договору цесії від 11.10.2018 №602-18. Апеляційна інстанція неодноразово вказувала на те, що відсутність у Додатках до Договору цесії персональних даних конкретного відповідача не є підставою для відмови у позові, якщо заборгованість ідентифікована за адресою об`єкта енергоспоживання (квартири) (справи № 760/12345/22, № 752/9876/23).

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не подано.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд першої інстанції вважав установленим, що з 01.05.2018 по 31.10.2021 позивач є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПВГ). З 01.11.2021 у зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуг з ТЕ/ПГВ).

На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІV КП (далі - Закон № 1875-ІV) «Київтеплоенерго» на підставі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води у газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).

Будинок АДРЕСА_2 в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання.

Згідно з відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 20.02.1998 року.

У порушення вимог законодавства, відповідачка своєчасно не сплачувала за спожиті послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Крім того, 11 жовтня 2018 року між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» та Комунальним підприємство (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» було укладено Договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесїї), за яким ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» відступило право вимоги, а КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед Кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 року послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01.08.2018 року з урахуванням оплат, що отримані Кредитором за період 01.08.2018 року до дати укладення цього договору. Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), прав вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у Додатку № 1 та Додатку № 2 до цього договору.

Згідно п. 3.4.2 Договору Новий кредитор має право на отримання замість Кредитора від споживачів, визначених у Додатку № 1 та Додатку № 2 до Договору цесії сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене за цим договором.

Крім того, відповідно до п. 1.3 договору цесії Кредитор відступає, Новий кредитор/Позивач набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка, штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані Кредитором та/або виникли до дати укладення цього Договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання за договорами та споживачами, які зазначені у Додатку № 1 та у Додатку № 2 до Договору цесії.

Позивач стверджує, що за вказаним вище договором набув права вимоги до відповідачки про стягнення заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення, з централізованого гарячого водопостачання, інфляційної складової боргу та три відсотки річних.

За розрахунком позивача загальна сума заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, з урахування інфляційної складової боргу, 3% річних та пені, складає 73858,38 грн.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О.В., переглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення з урахування доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення зміні чи скасуванню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимог закону рішення суду першої інстанції в оскаржувані частині відповідає з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами норм статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

З наведеного слідує, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, то на нього покладено обов`язок надати докази на підтвердження надання таких послуг, їх об`єму, строків надання, умов та порядку нарахування відсотків, комісій та інших сум, заявлених позивачем до стягнення.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК України).

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення та з централізованого гарячого водопостачання, інфляційної складової, три відсотки річних, суд виходив із того, що позивачем не надано суду перелік споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), прав вимоги яких відступається за цим договором, тобто не надані Додатки № 1 та № 2 до цього договору. Тобто в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач набув право вимоги саме до відповідачки ОСОБА_1 , а також відсутні докази суми такої заборгованості. За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення з відповідачки заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 3129,94 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 538,35 грн, три відсотки річних у розмірі 156,41 грн, а також заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 4621,02 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 794,82 грн, три відсотки річних у розмірі 230,92 грн, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів повністю погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в тому обсязі та на тих умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, сам факт укладення договору відступлення права вимоги не звільняє нового кредитора від обов`язку довести у суді як факт переходу до нього права вимоги саме до конкретного боржника, так і розмір відповідної заборгованості.

Зі змісту договору № 602-18 про відступлення права вимоги від 11 жовтня 2018 року вбачається, що перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань, права вимоги за якими відступаються, визначається у Додатку № 1 та Додатку № 2 до цього договору. Такі додатки за умовами договору є документами, які індивідуалізують боржників, об`єкти споживання та розмір переданої заборгованості.

Проте позивач не надав суду першої інстанції Додаток № 1 та/або Додаток № 2 до договору цесії чи належний витяг із них, з якого можна було б встановити, що ПАТ «Київенерго» передало КП «Київтеплоенерго» право вимоги саме до ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а також у заявленому до стягнення розмірі.

За таких обставин суд першої інстанції правильно виходив із того, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази набуття позивачем права вимоги саме до відповідачки щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

Колегія суддів також враховує, що позивач не був виконавцем відповідних послуг у період до 01 травня 2018 року. Тому складений ним розрахунок заборгованості за цей період, за відсутності первинних або інших належних документів попереднього виконавця послуг, сам по собі не підтверджує ані факту існування боргу, ані часу та підстав його виникнення, ані правильності визначеного розміру.

Такий розрахунок у цій частині є лише письмовим викладенням позиції позивача щодо наявності боргу. Він не створює для суду обов`язку вважати доведеними обставини, зазначені у ньому. Аналогічний підхід щодо стандарту доказування викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, де зазначено, що принцип змагальності не покладає на суд обов`язку вважати доведеною обставину лише тому, що про неї стверджує сторона; така обставина має бути доведена належними доказами.

Посилання на те, що відповідачка не подала заперечень щодо не користування послугами до 01 травня 2018 року, не спростовують наведених висновків, оскільки неподання відповідачем відзиву чи заперечень не змінює розподілу тягаря доказування та не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був постановити ухвалу про залишення позовної заяви без руху та надати позивачу можливість подати детальний витяг із Додатку № 1, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.

За змістом статей 12, 13, 81, 83 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності, а докази подаються сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом із позовною заявою, а якщо певний доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи зобов`язаний письмово повідомити про це суд і зазначити, який доказ не може бути подано, причини неподання та докази вжиття всіх залежних від нього дій для отримання такого доказу.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім випадків, прямо передбачених процесуальним законом. Відсутність належних доказів на підтвердження заявленої вимоги є підставою для оцінки доведеності позову під час вирішення справи по суті, а не для покладення на суд обов`язку формувати доказову базу замість позивача.

У постанові від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 Верховний Суд звернув увагу на те, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності; кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, а тягар доказування лежить на сторонах спору. Суд розглядає справу виключно у межах заявлених вимог і наданих доказів.

Позивач є юридичною особою, яка професійно здійснює діяльність у сфері надання житлово-комунальних послуг та, посилаючись на набуття права вимоги за договором цесії, повинен був мати у своєму розпорядженні або завчасно отримати документи, необхідні для підтвердження переходу до нього відповідного права вимоги. При цьому позивач не навів об`єктивних причин, з яких такі докази не могли бути подані разом із позовом, не заявляв належного клопотання про їх витребування, а також не подав їх разом з апеляційною скаргою.

Отже, доводи скаржника фактично зводяться до того, що суд першої інстанції мав самостійно вказати позивачу, яких доказів бракує для задоволення позову, та надати йому додаткову можливість усунути недоведеність заявлених вимог. Такий підхід суперечить принципам змагальності, диспозитивності та рівності сторін, оскільки означав би процесуальне сприяння одній стороні у доведенні її вимог.

Посилання на практику Київського апеляційного суду у подібних, на думку скаржника, справах, також не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Натомість судові рішення апеляційного суду в інших справах не мають обов`язкового значення для вирішення цієї справи, а кожна справа підлягає розгляду з урахуванням конкретного складу поданих доказів. Крім того, наведені посилання на іншу судову практику не спростовують того, що саме у цій справі позивач не подав доказів, які дозволяли б ідентифікувати відповідачку як боржника за договором цесії та встановити розмір переданої заборгованості.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а також похідних від цієї заборгованості інфляційних втрат і трьох процентів річних, є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело чи могло призвести до неправильного вирішення справи. Вони переважно спрямовані на переоцінку висновку суду про недоведеність частини позовних вимог та не спростовують правильності оскаржуваного рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Судові витрати

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для зміни розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 259, 263, 268, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 19 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова

4