Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №620/13570/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року Чернігів Справа № 620/13570/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Непочатих В.О.,

при секретарі Костючок В.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Карапиша Б.В., представників відповідача Кулак І.В., Вовченка А.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ічнянського районного суду Чернігівської області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ічнянського районного суду Чернігівської області, в якому просить: визнати неправомірним та скасувати наказ № 34/2 від 10.11.2025 «Про звільнення ОСОБА_1 »; визнати неправомірним та скасувати наказ № 35/2 від 11.11.2025 «Про внесення змін до наказу № 34/2 від 10.11.2025»; поновити ОСОБА_1 на посаді секретаря судового засідання Ічнянського районного суду Чернігівської області з 17.11.2025; стягнути на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішим видом відповідальності державного службовця, який вчинив діяння несумісне з посадою. Зазначає, що звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього Присягою обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади. Стверджує, що таких дій не вчиняв, а твердження про розповсюдження позивачем неправдивої, непідтвердженої та наклепницької інформації, які нібито призвели до формування викривленого уявлення про діяльність суду перед громадськістю та підриву його авторитету і довіри не відповідають дійсності, оскільки позивач реалізовував своє право на свободу думки і слова, передбачене статтею 34 Конституції України та статтею 10 Європейської конвенції з прав людини. Тому оскаржувані накази вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач подав відзив, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що дисциплінарне провадження відносно позивача розглядалося з дотриманням процедурних вимог, включаючи повідомлення про дату та час проведення засідання працівника, відкладення дисциплінарного провадження згідно заяви позивача, та надання можливості висловити свою позицію. За результатами вивчення матеріалів дисциплінарної справи встановлено, що позивач публічно через засоби масової інформації «Суспільне Чернігів» (в тому числі соціальні мережі) поширила інформацію, що містила звинувачення на адресу керівництва та колективу суду. Стверджує, що систематичне розповсюдження позивачем неправдивої, непідтвердженої та наклепницької інформації призвело до її публічного розголосу та формування викривленого уявлення про діяльність суду серед громадськості, критики, підриву його авторитету та довіри. Відповідач зазначає, що під час дисциплінарного провадження було встановлено, що дії позивача мали системний характер, були несумісні з вимогами до державного службовця судової гілки влади, а тому оскаржувані накази є правомірними.

Позивачем подано суду відповідь на відзив, в якій додатково звернув увагу на викладені в позовній заяві обставини. Також зазначив, що дисциплінарна відповідальність не може наставати у зв`язку зі зверненням на дії керівництва, за відсутності заподіяння шкоди держави.

Відповідач подав заперечення, в яких стверджує, що суд є органом судової влади, діяльність якого ґрунтується на довірі суспільства, поширення працівником апарату суду інформації, яка дискредитує внутрішню організацію роботи суду та ставить під сумнів законність його функціонування, є несумісним із статусом державного службовця.

Вислухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

07.08.2023 ОСОБА_1 склала присягу державного службовця, у зв`язку з призначенням наказом керівника апарату Ічнянського районного суду Чернігівської області № 23/2 на посаду секретаря судового засідання Ічнянського районного суду Чернігівської області з 07.08.2023 (т. 2 а.с. 31).

Наказом керівника апарату Ічнянського районного суду Чернігівської області ОСОБА_2 № 20 від 03.10.2025 було відкрито дисциплінарне провадження відносно секретаря судового засідання Ічнянського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 за порушення Присяги державного службовця та створено дисциплінарну комісію з розгляду дисциплінарних справ (т. 2 а.с. 47).

Підставою для винесення вказаного наказу слугували пояснення керівника апарату Ічнянського районного суду Чернігівської області Кулак І.В. від 03.10.2025 про недопустиму та неетичну поведінку секретаря судового засідання ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 26-27).

За результатами розгляду дисциплінарної справи комісією складено подання, яким рекомендовано застосувати до секретаря судового засідання Ічнянського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби (т. 2 а.с. 96-97).

У вказаному поданні, зокрема, заначено, що ОСОБА_1 публічно через засоби масової інформації «Суспільне Чернігів» (в тому числі соціальні мережі) поширила інформацію, що містила звинувачення на адресу керівництва та колективу суду. Також остання публічно через соціальну мережу Фейсбук поширила службову інформацію (наказ про відкриття дисциплінарного провадження, пояснення працівників суду) та внутрішні службові документи без будь-якого попередження та погодження про це. ОСОБА_1 розповсюджує публікації, які паплюжать та принижують керівника апарату суду, окремих працівників суду, які не відповідають дійсності, не підтверджені жодними доказами та є брехливими. Систематичне розповсюдження останньою неправдивої, непідтвердженої та наклепницької інформації призвело до її публічного розголосу та формування викривленого уявлення про діяльність суду серед громадськості, критики, підриву його авторитету та довіри (факти критики та недовіри до суду частково висвітлені в коментарях, які містяться в матеріалах дисциплінарної справи).

Наказом керівника апарату Ічнянського районного суду Чернігівської області ОСОБА_2 № 34/2 від 10.11.2025 ОСОБА_1 звільнено посади секретаря судового засідання Ічнянського районного суду Чернігівської області за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» з 11.11.2025 (т. 2 а.с. 100).

Наказом керівника апарату Ічнянського районного суду Чернігівської області Кулак І.В. № 35/2 від 11.11.2025 внесено зміни до наказу № 34/2 від 10.11.2025 в частині перенесення дати звільнення ОСОБА_1 з 11.11.2025 на дату, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність (т. 2 а.с.100-зворот).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу».

Частиною першою статті 64 Закону України «Про державну службу» передбачено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 65 Закону України «Про державну службу» підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

За приписами частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 9-1) порушення вимог Закону України «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов`язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)» у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії «А» або «Б»; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.

Відповідно до частини першої статті 66 Закону України «Про державну службу» до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.

Звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону (частина п`ята статті 66 Закону України «Про державну службу»).

Відповідно до частини першої статті 67 Закону України «Про державну службу» дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків.

Згідно з частинами першою, десятою, одинадцятою статті 69 Закону України «Про державну службу» для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).

Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб`єкта призначення.

Суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов`язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.

За правилами частин першої, другої статті 73 Закону України «Про державну службу» з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.

Дисциплінарна справа повинна містити: 1) дату і місце її формування; 2) підстави для відкриття дисциплінарного провадження; 3) характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця; 4) відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень; 6) пояснення державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження та/або акт про відмову від надання таких пояснень; 7) пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; 8) пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження (за наявності); 9) належним чином завірені копії документів і матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 12) пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії у державному органі з висновком про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності; 13) опис матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі.

В силу вимог частин першої, другої статті 74 Закону України «Про державну службу» дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.

Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.

Спір у даній справі виник у зв`язку із застосуванням до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з займаної посади державної служби за вчинення дисциплінарного проступку - порушення Присяги державного службовця.

Суд зазначає, що порушення Присяги слід розуміти як скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Присяга державного службовця передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.

Тобто, порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків державного службовця. Про несумлінність дій (бездіяльності) державного службовця свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.

Отже, звільнення за порушення Присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.

Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок не може бути звільнений за порушення Присяги якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.

За встановленими обставинами, до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у зв`язку з поширенням неправдивої інформації через засоби масової інформації «Суспільне Чернігів», що підриває авторитет суду, звернення із скаргами та з заявами до вищих судових органів, розповсюдження неправдивої інформації, що призвело до викривленого уявлення про діяльність суду.

Суд зазначає, що ані в поданні дисциплінарної комісії, ані в судовому засіданні не встановлено, що характер допущених позивачем порушень службової дисципліни спричинили наслідки та призвели до приниження, підриву авторитету судової влади.

Звернення позивача до Державної судової адміністрації України, Ради суддів України та інших державних органів не може розцінюватися як порушення присяги держаного службовця, оскільки є реалізацією права, закріпленого в статті 40 Конституції України, та правовим інструментом з метою захисту своїх особистих прав.

Водночас, судом встановлено, шо в Ічнянському районному суді Чернігівської області склалася ситуація між керівництвом суду та секретарем судового засідання ОСОБА_1 , яка набула форми утиску з боку колективу.

За приписами пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» утиск - небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.

В свою чергу, приписами пункту 7 частини першої статті 4 Закону України «Про державну службу» заборонено всі форми та прояви дискримінації.

Так, стосовно позивача має місце поведінка, яка є образливою та принизливою для її людської гідності, а також створює напружену і зневажливу атмосферу в колективі, а саме:

1) на оперативній нараді, яка відбулася 07.02.2025, колектив суду звинувачував позивача у написанні «бреду», ігнорування позивачем колективу, насміхалися над позивачем, розмовляли в підвищеному тоні, звинувачували позивача в порушенні етики державного службовця, вказували «на відсутність надії відносно позивача» та надавали позивачу «останнє слово» (доказ - аудіозапис);

2) під час пресконференції 11.08.2025, яку надав Ічнянський районний суд Чернігівської області, на яку були запрошені представники органу місцевого самоврядування та громадськості, всі виступи були побудовані на негативній роботі секретаря судового засідання, притягнення позивача до дисциплінарної відповідності, публічно зазначалося, що позивач є проблемним працівником, вказували на те, що перебування позивача на посаді буде контролюватися, а також зазначалося, що позивач вдався до «брудних технологій», має депресивний стан, здійснювався заклик не піддаватися бурхливим емоціям ОСОБА_3 , вказували, що людина паразитує над надуманими мотивами (доказ - відеозапис).

Вказані обставини принижують гідність позивача, негативно впливають на виконання посадових обов`язків та завдали позивачу моральної шкоди.

В даному випадку утиск набув словесних образ, коментарів, натяків, спрямованих на приниження гідності людини, та кваліфікуються судом як мобінг, визначений статтею 2-2 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до вказаної статті, мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.

Суд зауважує, що мобінг відносно позивача набув публічно-системного характеру та спрямований на створення нестерпних умов роботи позивача та свідчить про намагання примусити працівника звільнитися.

Підсумовуючи викладене, суд констатує, що дисциплінарна комісія не встановила під час розгляду дисциплінарної справи ступеню вини позивача, характеру вчинених проступків, що, на думку відповідача, дають підстави для звільнення позивача із займаної посади за порушення Присяги державного службовця.

Дисциплінарна комісія вдалася лише до цитування пояснень керівника апарату Ічнянського районного суду Чернігівської області ОСОБА_2 без надання їм будь-якої оцінки, без з`ясування дійсних обставин, про які йдеться у поясненнях.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є неправомірним.

Суд також зазначає, що оскільки подання дисциплінарної комісії щодо притягнення секретаря судових засідань ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та прийнятий на його підставі наказ тягне за собою правові наслідки у вигляді звільнення особи з посади державного службовця, тому таке рішення, незалежно від форми його оформлення, повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали вплив на його прийняття.

У пункті 52 Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25 - 26.03.2011) вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватися у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржувані накази Ічнянського районного суду Чернігівської області від 10.11.2025 № 34/2 «Про звільнення ОСОБА_1 » та від 11.11.2025 № 35/2 «Про внесення змін до наказу № 34/2 від 10.11.2025 про звільнення ОСОБА_1 » є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-33цс14 зазначається, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Таким чином, враховуючи, що оскаржуваний наказ про звільнення вже визнано таким, що підлягає скасуванню, а також те, що останнім робочим днем позивача було 18.11.2025 (з 10.11.2025 по 14.11.2025 позивач був тимчасово не працездатний, та мав приступити до роботи 17.11.2025, тому датою припинення трудових правовідносин є саме цей робочий день), підлягає задоволенню позовна вимога про поновлення позивача на посаді секретаря судового засідання Ічнянського районного суду Чернігівської області з 18.11.2025.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік (частина друга статті 235 Кодексу законів про працю України).

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.11.2025 (наступний день після звільнення) по 18.06.2026 (дата винесення рішення про поновлення).

При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Згідно абзаців першого та четвертого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено та підтверджується копією довідки про середньомісячну заробітну плату від 03.03.2026 № 545, що середньоденна заробітна плата позивача з розрахунку за останні два місяці роботи складає 610,44 грн. (т. 1 а.с. 148-зворот).

Тобто, стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.11.2015 по 18.06.2026 в розмірі 83630,28 грн. (137 днів вимушеного прогулу * середньоденну заробітну плату 610,44 грн.).

Положеннями частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Здійснення такого повноваження є імперативним обов`язком суду, враховуючи, що:

- в судовому засіданні встановлено факт мобінгу та заподіяння позивачу моральної шкоди, а тому вирішення питання про стягнення моральної шкоди більш ефективно захищає права позивача та при цьому не призводить до погіршення його становища;

- моральна шкода безпосередньо пов`язана з правами, свободами та законними інтересами позивача, за судовим захистом яких він звернувся та які є предметом спору;

- в основу судового рішення під час вирішення питання про моральну шкоду покладені обставини встановлені в судовому засіданні під час розгляду справи, щодо яких відповідач мав можливість висловити свої пояснення.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Приписами статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17.

Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (пункт 51).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (пункт 53).

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (пункт 54).

Судом встановлено, що позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає в хвилюваннях, переживаннях, нервових стражданнях, приниженнях, негативних емоціях.

Наведені обставини, за оцінкою суду, спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли йому моральну шкоду.

Тому, керуючись статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж розумності, суд вважає, що достатнім буде стягнути з відповідача на користь позивача заподіяну моральну шкоду в розмірі 18000,00 грн.

За приписами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби – у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 13734,90 грн. підлягає негайному виконанню.

Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та повідомлення представника позивача про намір подати докази про понесені судові витрати відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати та встановити позивачу строк для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат.

Керуючись статтями 9, 72-74, 77, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ічнянського районного суду Чернігівської області (вул. Сергія Петраускаса, 4, м. Ічня, Прилуцький район, Чернігівська область, 16700, код ЄДРПОУ 028994295) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати накази Ічнянського районного суду Чернігівської області від 10.11.2025 № 34/2 «Про звільнення ОСОБА_1 » та від 11.11.2025 № 35/2 «Про внесення змін до наказу № 34/2 від 10.11.2025 про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді секретаря судового засідання Ічнянського районного суду Чернігівської області з 18.11.2025.

Стягнути з Ічнянського районного суду Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.11.2025 по 18.06.2026 у розмірі 83630,28 грн.

Стягнути з Ічнянського районного суду Чернігівської області на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі 18000,00 грн.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді секретаря судового засідання Ічнянського районного суду Чернігівської області.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Ічнянського районного суду Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 13734,90 грн.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 24.06.2026 о 13:30 год., в приміщенні Чернігівського окружного адміністративного суду за адресою: м. Чернігів, вул. Київська, 23.

Встановити ОСОБА_1 строк для подання доказів щодо розміру понесених нею судових витрат до 22.06.2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24.06.2026.

Суддя Василь НЕПОЧАТИХ