Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №620/3125/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 року Чернігів Справа № 620/3125/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

-визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 від 18.09.2025 №2210/С про відмову ОСОБА_1 у виплаті грошового забезпечення її сина, солдата ОСОБА_2 ;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належну їй частину грошового забезпечення її сина, ОСОБА_2 , починаючи з дня зникнення безвісти ОСОБА_2 , а саме з 03.04.2025.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 20.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачем в межах встановленого ухвалою суду строку подано до суду відзив на позов, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначає, що право на отримання відповідних виплат може виникати виключно за умови наявності передбачених законом підстав станом на момент виникнення відповідного юридичного факту. Оскільки на дату набуття ОСОБА_1 статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, діяла редакція постанови №884, від 19.04.2025 яка прямо виключає можливість здійснення виплат громадянам Російської Федерації, посилання позивача на попередню редакцію зазначеного нормативно-правового акта є безпідставним та таким, що суперечить принципу дії нормативно-правових актів у часі. Окремо звернули увагу, що у позивача відсутні так звані "законні очікування" (legitimate expectations) на отримання спірної виплати. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі Kopecky v. Slovakia, заява № 44912/98), для визнання права як "майна" у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції необхідною є наявність достатньо визначеного правового підґрунтя у національному законодавстві . Водночас на момент виникнення юридичного факту, з яким законодавство пов`язує можливість отримання відповідної виплати, діяла редакція постанови Кабінету Міністрів України №884, яка прямо виключає можливість здійснення таких виплат громадянам Російської Федерації.

Ухвалою суду від 04.06.2026 клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі № 620/3125/26 третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - задоволено; залучено до участі у справі №620/3125/26 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Ухвалою суд від 04.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .

20.06.2023 ОСОБА_2 уклав контракт про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. З 02.05.2024 ОСОБА_2 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді розвідника-санітара, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.05.2024 №75 та військовим квитком.

18.04.2025 позивачка отримала сповіщення сім`ї № 12, яким було повідомлено, що її син, ОСОБА_2 , призваний на військову службу за контрактом 21.06.2023 року військовою частиною НОМЕР_5 , відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконуючи військовий обов`язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, під час виконання бойового завдання в районі села Кіндрашівка Куп`янського району Харківської області, зник безвісти 03.04.2025.

Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 21.05.2025 № 20250521-4696 ОСОБА_2 набув статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин з 20.05.2025.

ОСОБА_1 звернулась до Військової частини НОМЕР_1 з заявою про нарахування та виплату грошового забезпечення за безвісно відсутнього ОСОБА_2 , як його матері.

Згідно відповіді відповідача від 18.09.2025 №2210/С, за заявою ОСОБА_1 від 18.08.2025 прийнято рішення щодо відмови їй у виплаті грошового забезпечення, належного її сину, солдату ОСОБА_2 відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884.

Вважаючи протиправною відмову у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_2 , позивачка звернулась до суду.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

У розумінні пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII, в редакції чинній до внесення змін) дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Частиною 6 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:

дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 затверджено "Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх" (далі - Порядок №884, в редакції чинній до 01.02.2025).

Відповідно до пункту 4 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до пункту 7 Порядку №884, виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.

Міноборони, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міноборони, Головний орган військового управління Національної гвардії, Адміністрація Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв`язку, Адміністрація Держспецтрансслужби мають право отримувати з державних реєстрів інформацію щодо осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення військовослужбовців, шляхом доступу до таких реєстрів та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (установи, організації), місця служби або дезертирували, не здійснюється.

При цьому відповідно до кінцевої примітки Порядку № 884, Порядок із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 30.01.2024; в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 449 від 15.04.2025 - застосовується з 1 лютого 2025 року.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 884, у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 449 від 15.04.2025, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви про виплату грошового забезпечення (далі - заява про виплату) додаються такі документи: копія паспорта громадянина України або копія тимчасового посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - копія паспортного документа іноземця або копія документа, що посвідчує особу без громадянства, копія посвідки на постійне/тимчасове проживання, копія посвідчення біженця або копія іншого документа, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України); копія документа, що засвідчує реєстрацію заявника у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (картка платника податків), або дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків із зазначеного Реєстру, внесені до паспорта громадянина України (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті); копія свідоцтва про шлюб або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу - для виплати грошового забезпечення дружині (чоловікові); копія свідоцтва про народження дитини або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження - для виплати грошового забезпечення законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей військовослужбовців; копія документа, що підтверджує: призначення особи опікуном, піклувальником малолітньої (неповнолітньої) дитини військовослужбовця, усиновлення такої дитини, - для виплати грошового забезпечення законним представникам на малолітніх (неповнолітніх) дітей військовослужбовців або дітей військовослужбовців з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку); призначення військовослужбовця опікуном, піклувальником повнолітніх дітей, рідних братів (сестер) чи їх усиновлення, - для виплати грошового забезпечення повнолітнім дітям військовослужбовців, їх рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці; встановлення інвалідності, - для виплати грошового забезпечення дітям військовослужбовців з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам; копія свідоцтва про народження військовослужбовців або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження - для виплати грошового забезпечення батькам військовослужбовців; копія рішення суду про поновлення батьківських прав - для виплати грошового забезпечення батькам військовослужбовців, які були позбавлені батьківських прав стосовно військовослужбовців; копія свідоцтва про смерть особи, яка має право на отримання грошового забезпечення (за наявності), - для перерахунку частки виплати грошового забезпечення; інформація про назву банку та номер поточного банківського рахунка (у форматі IBAN) - для зарахування грошового забезпечення визначеній особі.

Заява про виплату та додані до неї документи подаються у паперовій формі особисто чи на поштову адресу або в електронній формі (за технічної можливості) на адресу електронної пошти чи засобами інформаційно-комунікаційних систем.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється:

-особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;

-у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);

-у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

У разі неподання визначеними особами заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям:

виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;

включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.

Міноборони, зокрема територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міноборони, Головний орган військового управління Національної гвардії, Адміністрація Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв`язку, Адміністрація Держспецтрансслужби мають право отримувати з державних реєстрів інформацію про осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення, шляхом доступу до таких реєстрів та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, встановленому законодавством.

Пунктом 8 Порядку № 884 передбачено, що виплата грошового забезпечення не здійснюється у разі: добровільної здачі в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирства військовослужбовців; наявності (набуття) у визначних осіб громадянства Російської Федерації чи Республіки Білорусь, або у разі постійного проживання на території таких країн, або засудження за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Спірним питанням у цій справі є обґрунтованість рішення відповідача щодо права на призначення та отримання грошового забезпечення позивачкою, як матір`ю ОСОБА_2 , при цьому будучи громадянкою російської федерації.

Судом встановлено що ОСОБА_1 має посвідку на постійне проживання в України, що дійсна до 10.11.2031.

Разом з тим, суд звертає увагу, що частина 6 статті 9 Закону №2011-XII прямо передбачає право батьків військовослужбовців на отримання частини грошового забезпечення у разі відсутності особистого розпорядження військовослужбовця, при цьому зазначена норма не містить обмежень щодо громадянства таких осіб.

Водночас підзаконний нормативно-правовий акт - Порядок №884, у пункті 7 встановлює обмеження щодо виплати грошового забезпечення особам, які мають громадянство російськов`ї федерації.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони України мають вищу юридичну силу порівняно з підзаконними нормативно-правовими актами, а тому останні повинні відповідати законам та не можуть встановлювати додаткові обмеження прав осіб, які не передбачені законом.

Отже встановлене пунктом 8 Порядку № 884 обмеження щодо неможливості здійснення виплат особам, які мають громадянство Російської Федерації, фактично звужує обсяг прав, гарантованих Законом № 2011-XII, що суперечить принципу ієрархії нормативно-правових актів.

Суд враховує правову позицію Конституційного Суду України, відповідно до якої права і свободи людини можуть бути обмежені виключно законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом. Кабінет Міністрів України, реалізуючи делеговані йому повноваження щодо визначення порядку виплати грошового забезпечення, не наділений правом змінювати коло осіб, яким таке право надано законом.

Також суд звертає увагу, що право на отримання спірних виплат є похідним від правового статусу члена сім`ї військовослужбовця та прямо передбачене законом. Відсутність у законі обмежень щодо громадянства батьків військовослужбовця свідчить про неможливість застосування до позивача таких обмежень лише на підставі положень підзаконного нормативного акта.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , факт чого підтверджується належними доказами. Доказів того, що військовослужбовець перебував у шлюбі, мав дітей або залишив особисте розпорядження щодо розподілу грошового забезпечення, суду не надано. Також відповідачем не доведено наявності обставин, передбачених законом, які б виключали право позивача на отримання відповідних виплат.

За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення Військової частини НОМЕР_1 від 18.09.2025 № 2210/С про відмову ОСОБА_1 у виплаті належної частини грошового забезпечення її сина прийняте без належних правових підстав, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Також суд зазначає, що позивачка має посвідку на постійне проживання в Україні, дійсну до 10.11.2031, що свідчить про її законне та постійне проживання на території України, наявність стійкого правового зв`язку з Україною та волевиявлення щодо проживання саме в Україні.

Крім того, суд враховує, що син позивачки проходив військову службу у Збройних Силах України на підставі контракту та зник безвісти під час виконання бойового завдання із захисту суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України в ході відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України. За таких обставин сама лише наявність у позивачки громадянства російської федерації не може автоматично свідчити про її нелояльність до України чи бути безумовною підставою для позбавлення її права на соціальну виплату, гарантовану законом.

Відповідачем не надано суду жодних доказів того, що позивачка постійно проживає на території Російської Федерації, вчиняла дії на шкоду національній безпеці України, була засуджена за злочини проти основ національної безпеки України або належить до осіб, щодо яких законодавством встановлені обмеження на отримання відповідних виплат.

Суд зазначає, що встановлення у пункті 8 Порядку № 884 обмежень, не передбачених статтею 9 Закону №2011-XII, суперечить Конституції України та правовим позиціям Верховного Суду, зокрема, у постановах від 03.03.2020 у справі № 520/12714/18, від 22.09.2021 у справі № 240/6350/20 та від 15.06.2022 у справі № 420/13245/21, а тому таке положення не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

З огляду на встановлену протиправність оскаржуваного рішення та з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 належної їй частини грошового забезпечення ОСОБА_2 з дня його зникнення безвісти, тобто з 03.04.2025, з урахуванням вимог законодавства щодо визначення розміру таких виплат.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачкою докази в контексті вимог законодавства, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем - суб`єктом владних повноважень правомірності своїх дій та рішень.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, враховуючи задоволення позову повністю, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 1064,96 грн

Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 від 18.09.2025 №2210/С про відмову ОСОБА_1 у виплаті грошового забезпечення її сина, солдата ОСОБА_2 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належну їй частину грошового забезпечення її сина, ОСОБА_2 , починаючи з дня зникнення безвісти ОСОБА_2 , а саме з 03.04.2025.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_7 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ).

Суддя В.В. Падій