Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №367/10418/25 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/10418/25

Провадження №2/367/3375/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

01 червня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Кухленка Д.С.,

при секретарі Шаповала О.О.,

розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в м. Ірпені в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Мілоцький Олег Леонідович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Андрейків Інна Володимирівна про визнання недійсними шлюбного договору та договорів дарування,-

в с т а н о в и в:

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Мілоцький Олег Леонідович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Андрейків Інна Володимирівна про визнання недійсними шлюбного договору та договорів дарування.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04.11.2021, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 04.06.2025 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 80 000 доларів США, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за день прострочення – 28 558,90 доларів США, 3 % річних за користування коштами 4803,29 доларів США. 10.04.2023 Приватним виконавцем виконавчого округу м. Київ Мілоцьким Олегом Леонідовичем на виконання вказаного вище рішення суду було відкрито два виконавчих провадження №71524588 та №71532473. В процесі вчинення виконавчих дій, приватним виконавцем було встановлено, що у боржника - ОСОБА_4 відсутнє майно за рахунок якого можна задовольнити вимоги стягувача.

Зазначила, що 26.06.1987 між боржником - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. Також, під час шлюбу, ОСОБА_2 було отримано земельну ділянку з кадастровим номером 3210945300:01:083:0013, а також на вказаній земельній ділянці подружжям збудовано будинок АДРЕСА_1 . 06.02.2018 між боржником - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір за умовами якого сторонами визначено, що майно (рухоме та нерухоме), що придбане подружжям під час шлюбу, як в Україні так і за мажами України, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване. 21.06.2018 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано. 14.08.2018 між ОСОБА_2 та донькою боржника ОСОБА_3 укладено договір дарування, за яким колишній чоловік боржниці подарував доньці вказаний вище будинок та земельну ділянку.

Вважає, що вказаний шлюбний договір та договори дарування були укладені з метою ухилення від виконання зобов`язань, що підтверджені рішенням суду, а тому просимо суд визнати їх недійсними та визначити частку боржника у спільному майні.

На підставі зазначеного просила визнати недійсним шлюбний договір, укладений 06 лютого 2018 року між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), посвідчений Андрейків І. В. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу зареєстровано в реєстрі за № 32. Визнати недійсним договір дарування будинку, укладений 14 серпня 2018 року між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), посвідчений Андрейків І. В. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу зареєстровано в реєстрі за № 613. Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 14 серпня 2018 року між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), посвідчений Андрейків І. В. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу зареєстровано в реєстрі за № 615. Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3210945300:01:083:0013, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1435347032108). Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) 1/2 частини земельної ділянки № НОМЕР_4 з кадастровим номером 3210945300:01:083:0013, загальною площею 0,1 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1432136432108).

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

17.10.2025 представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом Ярошенком Дмитром Валерійовичем подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2025 року задоволено заяву про забезпечення позову, та накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку №10-Б з кадастровим номером 3210945300:01:083:0013, загальною площею 0,1 га.

16.12.2025 року від представника відповідача ОСОБА_3 – адвоката Алфьорова Григорія Івановича надійшла заява про скасування заходів забезпечення позову.

22.12.2025 року від представника позивача ОСОБА_5 – адвоката Ярошенка Д.В. надійшло клопотання в якому просив відмовити у задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 20 січня 2026 року скасовано ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2025 року про забезпечення позову, та знято арешт з вищезазначеного майна.

16.12.2025 року від представника відповідача ОСОБА_3 – адвоката Алфьорова Григорія Івановича надійшов відзив на позовну заяву де зазначив, що Позивач мав об`єктивну можливість знати про укладений відповідачами договір, враховуючи те, що Інформація з Державного реєстру прав на нерухоме майно знаходиться у вільному доступі, надається користувачам, які зареєструвалися на офіційному веб-сайті Мін`юсту з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи, або отримавши витяг у нотаріуса, тому просить застосувати пропуск строку позовної давності та відмовити в позові.

Вказав, що зазначений позов прямо завдає шкоди правам Вінницької О. О., враховуючи, що вона відкрито користувалась власним майном, а Позивач не вчиняв протягом 8 років жодних дій на припинення права власності, незважаючи на завершення строку повернення боргу її матір`ю.

Зазначено, що справі яка розглядається право власності на будинок ОСОБА_2 було отримано у 14.08.2018, але на час оформлення договору було відсутнє рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 боргу за зобов`язаннями.

На підставі зазначеного просив відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

16.12.2025 року від представника відповідача ОСОБА_4 – адвоката Алфьорова Григорія Івановича надійшов відзив на позовну заяву де зазначив, що із зазначеним позовом не погоджуюсь і просить відмовити в повному обсязі виходячи з наступного. Шлюбний договір та договори дарування були укладені у 2018 року, а з відповідним позовом Позивач звернулась лише у 2025 році.

Вказав, що за час шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 будинок будував, та облаштовував саме ОСОБА_2 , а отже сторони за згодою мали право відійти від рівності сторін. ОСОБА_4 за домовленістю на самому початку створення зазначеного будинку домовились, що він буде належати ОСОБА_2 . Шлюб було припинено через неможливість продовжувати спільні сімейні відносини саме за ініціативою ОСОБА_2 .

Зазначив, що Позивачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про недобросовісність дій, спрямованих на позбавлення позивача законних прав кредитора. У даній категорії справ саме на позивача покладається обов`язок спростування презумпції правомірності правочину.

Спірні договори містять всі істотні умови, спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Волевиявлення сторін договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, що підтверджується тим, що договір в подальшому виконувався обома сторонами. Відтак, правові підстави для визнання договору про поділ майна подружжя та договір дарування майна недійсним відсутні.

22.12.2025 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Ярошенко Дмитро Валентинович подав відповідь на відзив де вказав, що Позивач оскаржує правочину з тих підстав, що укладені відповідачами у даній справі правочини направлені на уникнення звернення стягнення на майно ОСОБА_4 , таким чином, твердження Відповідачів про те, що Позивачем не доведено фіктивність укладених правочинів є безпідставними та необґрунтованими.

Вказав також, що оспорювані шлюбний договір та договори дарування були укладені після виникнення у ОСОБА_4 заборгованості. Шлюбний договір було укладено боржником з її чоловіком, а в подальшому майно відчужено на користь її доньки. Таким чином, усі без винятку оспорювані правочини були укладені між пов`язаними особами — членами однієї сім`ї. Шлюбний договір, яким боржник та її чоловік домовилися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, а також договори дарування, були укладені на безоплатній основі. Після укладення вказаних правочинів у боржника ОСОБА_4 не залишилося майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги Позивача.

Також вказав, що з відповідей Управління обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області вбачається, що боржник ОСОБА_4 та її нібито колишній чоловік ОСОБА_2 27.06.2025 зареєстрували своє місце проживання у житловому будинку, який є предметом спору

Зазначив, що враховуючи те, що Позивач звернулась до суду 03.09.2025, а також враховуючи те, що оспорювані договори були укладені менше ніж за два роки до введення карантину, то в даному випадку Позивач не міг пропустити строк позовної давності, з огляду на викладені положення законодавства.

28.01.2026 року від представника відповідача ОСОБА_4 – адвоката Алфьорова Григорія Івановича надійшли заперечення, де вказано, що правочин укладено між пов`язаними особами в межах сімейних відносин і відповідають вимогам цивільного законодавства. Відсутні докази умислу боржника на шкоду кредитора, відсутні письмові підтвердження або документи, що свідчать про недобросовісність дій відповідача. Відсутні докази умислу ухилитися від виконання судового рішення на момент укладення договорів, що є ключовим для визнання правочину фраудаторним.

Відповідач вважає, що позовні вимоги викладені не вірно, ажде Позивач намагається впливати на майно яке є особистою власністю ОСОБА_2 (будинок), та земельна ділянка 3210945300:01:083:0013 яка не може бути предметом даного спору, проте Позивач намагається спонукати суд вилучити її із законного володіння. Вказана земельна ділянка була передана ОСОБА_2 , однак будинок в свою чергу розміщений на іншій земельній ділянці, яка є землями комунальної власності.

Також зазначено, що ОСОБА_4 є власницею квартири 127,8 метрів у АДРЕСА_3 за АДРЕСА_4 на сьомому поверсі блоку №2 за №39, та паркомісця.

На підставі зазначеного просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 27 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Представник відповідачів ОСОБА_7 подав заяву в якій просив проводити судове засідання без його участі та без участі відповідачок.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників процесу, допитавши свідків, суд вирішив справу в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами по справі, приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше, як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (пункти 3, 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено, що Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04.11.2021 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 80 000 доларів США, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за день прострочення – 28 558,90 доларів США, 3 % річних за користування коштами 4803,29 доларів США. Постановою Київського апеляційного суду від 04.06.2025 вказане рішення залишено без змін.

Також встановлено, що 10.04.2023 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Київ Мілоцьким Олегом Леонідовичем на виконання вказаного вище рішення суду було відкрито два виконавчих провадження №71524588 та №71532473 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суми боргу.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що за боржником нерухоме майно не зареєстроване, з відповіді МВС України від 10.04.2023 року, вбачається, що транспортні засоби за боржником не зареєстровані. Та з інформації щодо залишку коштів на рахунках боржника станом на 05.03.2024, вбачається, що у ОСОБА_4 наявні шість відкритих рахунків, сума залишків коштів на яких складає 386,30 грн.

Судом було встановлено, що 26.06.1987 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб та складено відповідний актовий запис № 326.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_4 та ОСОБА_2 народилася донька ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві.

Рішенням 27 сесії Бучанської селищної ради 5 скликання №682-27-V від 28 лютого 2008 року передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку за кадастровим номером 3210945300:01:083:0013 загальною площею 0,1 га, та видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №423153 від 11 червня 2008 року зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та права постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010834000365.

Також судом встановлено, що відповідно до Рішення №2033-40-VII від 31.05.2018 року 40 сесії 7 скликання Бучанської міської ради Київської ради, встановлено, що житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3210800000:01:083:0063, яка є комунальною власністю. Вказаним рішенням було поновлено договір оренди земельної ділянки від 12.03.2013 року, укладеного між гр. ОСОБА_2 та Бучанською міською радою, земельна ділянка площею 1350 кв.м, кадастровий номер 3210800000:01:083:0063, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , терміном на 10 років.

Також було встановлено, що 06 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено Шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрейків І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 32. Даним договором чоловік та дружина врегульовують майнові відносини між ними у шлюбі і на випадок його розірвання.

Згідно п. 2 вказаного договору все майно, в томі числі рухоме і нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною до реєстрації шлюбу, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте.

Відповідно п. 3 Шлюбного договору все майно, в томі числі рухоме і нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу, належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте. Чоловік/дружина не несе відповідальність перед виникнутими зобов`язаннями один одного, в тому числі своїм майном, яке належить їм на праві особистої приватної власності.

21.06.2018 на підставі рішення Подільського районного суду м. Києва від 22.02.2018 у справі № 758/1323/18 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано.

14 серпня 2018 року ОСОБА_2 (далі ОСОБА_8 ) уклав з ОСОБА_9 (далі Обдаровувана) Договір дарування житлового будинку підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрейків І.В., зареєстрований в реєстрі за № 613.

За цим договором Дарувальник передає Обдаровуваній безоплатно належний йому на праві приватної власності житловий будинок у власність, а Обдаровувана приймає цей житловий будинок у власність (п. 1 Договору).

Відповідно до п. 2 Договору дарування предметом цього договору є житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 надалі іменований як дарунок.

Згідно п. 9 Договору дарування, сторони за цим договором стверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину та укладається на вигідних для них умовах не під впливом помилки, обману або насильства, і не є результатом впливу тяжких для Дарувальника обставин, на момент укладення цього договору відсутні будь-які обмеження щодо обсягу їх цивільної дієздатності, не страждають на психічні розлади, які можуть вплинути на їх здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

Сторони за цим Договором своїми підписами на цьому Договорі підтверджують, що їм нотаріусом пояснено про відповідальність кожної із сторін за подані документи та необхідну інформацію нотаріусу для укладення цього Договору, про правові наслідки у випадку подання недійсних та/або підроблених документів та недостовірної інформації, а також, про те, що згідно ст. 27 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не несе відповідальності у разі, якщо особа, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії: подала неправдиву інформацію щодо будь-якого питання, пов`язаного із вчиненням нотаріальної дії; подала недійсні та/або підроблені документи; не заявила про відсутність чи наявність осіб, прав чи інтересів яких може стосуватися нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулася особа.

14 серпня 2018 року між ОСОБА_2 (далі Дарувальник) та ОСОБА_9 (далі Обдаровувана) укладено Договір дарування земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрейків І.В., та зареєстрований в реєстрі за № 615.

За цим договором Дарувальник зобов`язаний передати, а Обдаровувана зобов`язується прийняти в дар земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно вказаного договору зміст статей 229-235. 717, 721-723, 725, 727 Цивільного Кодексу України, статей 57, 65 Сімейного Кодексу України, статей 81, 90-91, 120, 125, 126, 131, 132 Земельного Кодексу України, ст. 4, 9, 15, 16, 17, 19, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» сторонам, нотаріусом роз`яснено.

Договір дарування житлового будинку від 14.08.2018 року та Договір дарування земельної ділянки від 14.08.2018 року укладалися за згодою батьків ОСОБА_3 , батька – ОСОБА_2 , матері – ОСОБА_4 , яка викладена у вигляді заяви, справжність підписів на якій засвідчено Андрейків І.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 14 серпня 2018 року за реєстровим № 611,612.

Також в позовній заяві позивач ОСОБА_1 зазначила, що у боржника - ОСОБА_4 відсутнє майно за рахунок якого можна задовольнити вимоги стягувача.

Однак, судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності ОСОБА_4 на праві приватної власності належить приміщення з 39-1 до 38-8 розташовані на сьомому поверсі блоку АДРЕСА_5 .

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину.

В якості підстави визнання шлюбного договору недійсним сторона позивача посилається те, що вказаний договори був укладений з метою ухилення від виконання зобов`язань, що підтверджені рішенням суду, а тому просила суд визнати його недійсним та визначити частку боржника у спільному майні

Частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю(договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

У частині першій статті 64 СК України передбачено право дружини та чоловіка на укладення договорів між собою. Так дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин до шлюбного договору застосовуються загальні норми статтей 3,6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52,52 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Часини 3 статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам, право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Принцип свободи договору відповідно до статтей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд регулювати, по-перше, можливість укласти договір(або утриматись від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлених законом.

Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона виплаває зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

За статтею 103 СК України, при вирішенні питання про визнання шлюбного договору недійсним необхідно застосовувати норми Цивільного кодексу України.

За змістом статтей 9,103 СК України, статтей 203,215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недотримання в момент вчинення стороною(сторонами) таких вимог: зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами четвертою, п`ятою статті 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище; по-друге, за шлюбним договором не може передаватися у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Згідно положень оспорюваного Шлюбного договору та пояснень наданих у судовому засіданні сторони підтвердили, що цей договір в момент укладення відповідав їхнім дійсним намірам і не носив характеру удаваного чи фіктивного правочину, укладався ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь якого застосування фізичного чи психологічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом тяжких обставин. Договір укладався ними без застосування обману, вони однаково розуміли значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажали настання саме таких правових наслідків, що створюються даним договором, а також засвідчили, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їхні особисті підписи на договорі.

Враховуючи викладене та встановивши дійсні обставини справи, судом не встановлено, що оскаржуваний Шлюбний договор не відповідає положенням СК України.

Між тим, судом в ході розгляду справи встановлено, що умови шлюбного договору містять взаємні права та обов`язки сторін, при його укладені сторони були попередньо ознайомлені з наслідками вчинюваної нотаріальної дії, в тому числі з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності угод, розуміли значення та умови цього договору, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні та те що він не носить характеру уявного чи удаваного.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

З урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, позивачем в ході розгляду справи не доведено що умови Шлюбного договору містить фраудаторний характер або не відповідає положенням ст. 203, 215 ЦК України, а тому в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним шлюбного договору, а також повернення ОСОБА_4 частини житлового будинку та частини земельної ділянки слід відмовити.

В якості підстави визнання договору дарування недійсним сторона позивача посилається те, що вказаний договір був укладений на шкоду кредитору, а саме з метою унеможливлення звернення стягнення на майно, що є предметом спору.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно із частиною першою статті 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Згідно із частиною другою статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 роз`яснено, що правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним.

У постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, зроблено висновок, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Тобто, така презумпція може бути спростована на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи та відповідають вимогам, встановлених ЦПК, а не на припущеннях сторін.

В постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №394/301/19 (провадження № 61-19185св19) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 року у справі № 754/5841/17, приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

При цьому, як було роз`яснено Верховним Судом у Постанові від 29 серпня 2023 року по справі №910/5958/20, якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, дійсно боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі N 905/1227/17).

Відповідно усталеної практики Верховного Суду, відображеної зокрема в постановах від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, 27 квітня 2023 року у справі №461/4033/20, правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору).

Обов`язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

Як зазначено судом, звертаючись до суду із цим позовом, позивач покликається на те, що договори дарування будинку та земельної ділянки вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), оскільки укладаючи оспорювані договори дарування відповідачі «вживали право на зло», а цивільно-правовий інструментарій використовувався для унеможливлення виконання рішення суду та виділ в натурі частки нерухомого майна, та внаслідок укладення цих договорів дарування для позивача з`являються негативні наслідки у вигляді неможливості або перешкоді у стягненні заборгованості.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що Договір дарування житлового будинку від 14 серпня 2018 року та Договір дарування земельної ділянки від 14 серпня 2018 року відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено до прийняттям Подільським районним судом м. Києва заочного рішення від 04.11.2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 04.06.2025 про стягнення суми боргу за договором позики з ОСОБА_4 .

Разом з цим, як встановлено судом та не спростовано позивачем, на момент укладення оскаржуваних Шлюбного договору від 26.02.2018 року, Договір дарування житлового будинку від 14 серпня 2018 року та Договір дарування земельної ділянки від 14 серпня 2018 року, відповідач ОСОБА_4 не мала статусу відповідача, як боржника за судовим рішенням.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено таке: «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Окрім цього, позивач стверджуючи про те, що Шлюбний договір та Договори дарування укладено з метою створення перешкод у виконанні судового рішення та, що їй створено перешкоди у виконанні заочного рішення Подільського районного суду м. Києва від 04.11.2021 яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 04.06.2025 про стягнення суми боргу за договором позики з ОСОБА_4 , не надала до суду доказів умисного характеру дій відповідачів або їх зв`язку із порушенням її прав, не надала доказів, які б підтверджували неможливість реалізації її прав, чи факт перешкоджання з боку відповідачів. При цьому, свої доводи позивач обґрунтовує лише на припущеннях, що не є достатньою підставою для задоволення позову згідно ст. 81 ЦПК України.

За таких обставин підстави для визнання оспорюваних правочинів з мотивів їх фраудаторності відсутні.

Судом з`ясовані та відображені обставини, які мають значення для даної справи та вказані висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 §23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору у справі покладаються на позивача.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 7- 9, 64, 93, 97, 103 СК України, ст.ст. 3, 6, 203, 215, 627 ЦК України, 2-13, 76-89, 141, 211, 247, 258-259, 263-266, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Мілоцький Олег Леонідович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Андрейків Інна Володимирівна про визнання недійсними шлюбного договору та договорів дарування – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , адреса АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач 2: ОСОБА_3 адреса АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач 3: ОСОБА_4 адреса АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Мілоцький Олег Леонідович, адреса 03055, м. Київ, пр-т. Берестейський, буд. 30, офіс 42, РНОКПП НОМЕР_7 .

Третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Андрейків Інна Володимирівна, адреса АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_8 .

Повний текст Рішення було виготовлено 05.06.2026 року.

Суддя: Д.С. Кухленко