Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №490/5201/25 — Миколаївський апеляційний суд

Суд: Миколаївський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 23 червня 2026 р.

Справа: №490/5201/25

Суддя: Тищук Н. О.

24.06.26

22-ц/812/1127/26

Провадження № 22-ц/812/1127/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

24 червня 2026 року м. Миколаїв

справа № 490/5201/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 13 березня 2026 року суддею Шолох Л.М., у приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту не зазначена), у цивільній справі за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У червні 2025 року ТОВ «Коллект Центр» звернувся до ОСОБА_1 з указаним вище позовом.

Позивач зазначав, що 17.10.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір позики №2710257, за яким відповідачу було надано 8 000 грн кредитних коштів, строком на 15 днів, базова процентна ставка 2,50% нараховується за кожен день користування позикою.

31.10.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №100724408, за яким відповідачу було надано 3 000 грн кредитних коштів строком на 30 днів, процентна ставка 0,01% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування.

Договори підписані шляхом електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора.

10.02.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу №10-02/2022-50, відповідно до умов якого, ТОВ «Вердикт Капітал» став новим кредитором в зобов`язаннях, що виникли із основних договорів, та отримує права вимоги по зобов`язанням за основними договорами, в тому числі права грошових вимог боржників по сплаті боргу за основними договорами, строк платежу за якими настав, а також вимоги по основним договорам, які виникнуть в майбутньому, з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі відповідно до додатку до цього договору.

10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір факторингу №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №100724408.

13.01.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу №13-01/2022-79, відповідно до умов якого, ТОВ «Мілоан» передав ТОВ «Вердикт Капітал» належні йому права вимоги, а ТОВ «Вердикт Капітал» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрах Боржників в тому числі і до відповідача ОСОБА_1

Внаслідок невиконання позичальником ОСОБА_1 умов договорів утворилася заборгованість, за договором №100724408 від 31.10.2021 року в сумі 14 109 грн: 3 000 грн за тілом кредиту та 11 109 грн за відсотками; та за договором № 2710257 від 17.10.2021 року в сумі 53 320 грн: 8 000 грн за тілом кредиту, та 43 800 грн за відсотками та 1 520 грн за комісіями.

Узагальнені доводи інших учасників

Відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, у задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав їх недоведеності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2026 року позов задоволено частково, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» стягнуто 65 909 грн, а саме:

-за кредитним договором №100724408 від 31.10.2021 року 14 109 грн, з

яких 3 000 грн за основною сумою боргу та 11 109 грн за відсотками;

-за кредитним договором №2710257 від 17.10.2021 року 51 800 грн, з

яких 8 000 грн за основною сумою боргу та 43 800 грн за відсотками.

В задоволенні позову в іншій частині відмовлено

Також з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» стягнуто судові витрати позивача - 2 366,68 грн сплаченого судового збору та 16 000 грн витрат на правову допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована недоведеністю набуття прав вимоги до відповідача у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи реєстру боржників з його персональними даними, акту приймання-передачі права вимоги, документів, які б підтверджували включення боргового зобов`язання до предмету договору факторингу.

Також відповідач посилався на відсутність належних доказів укладення кредитних договорів та отримання саме ним особисто кредитних коштів.

Крім того, наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить детального нарахування процентів, та порушує принцип справедливості та добросовісності, оскільки розмір нарахованих процентів у десятки разів перевищує суму кредиту.

Оскільки суд розглянув справу у спрощеному провадженні, докази у справі були досліджені без повного з`ясування усіх обставин справи, а саме: не було досліджено оригіналів кредитних договорів, первинних фінансових документів, докази переуступки прав вимоги.

Також апелянт вважає безпідставним стягнення 16 000 грн витрат позивача на правничу допомогу, оскільки матеріали справи не містять доказів фактичної оплати робіт та не доведено обсяг виконаних робіт. Крім того, справа розглядалась без проведення судових засідань, тому розмір витрат на правничу допомогу є значно завищеним.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзив на апеляційну скаргу представник позивача просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

При цьому позивач посилається на положення статті 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, та на те, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували повне та належне виконання ним зобов`язань за кредитними договорами.

Кредитні договори між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладені відповідно до правил, встановлених Законами України «Про електронну комерцію», «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», шляхом використання електронного підпису. Без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт позикодавця за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Посилаючись на недоведеність ідентифікації позичальника, ОСОБА_1 не заперечує, що наявні в Заявці-Анкеті відомості щодо нього є коректними, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, тощо.

Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, відповідач не надав жодного доказу про те, що зазначені кошти не були ним отримані. Маючи вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах, відповідач не надав суду доказів про те, що кредитні грошові кошти на вказану у договорі банківську картку, чи іншу картку, якою він користується, не надходили. Зокрема, відповідач мав можливість здійснити запит до банку про наявність у нього карткового рахунку, вказаного в заяві на отримання кредиту, та отримати виписку по вказаному рахунку за період кредитування.

Також безпідставними є доводи щодо розрахунку нарахованих процентів за кредитом, оскільки у розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована.

За умовами договорів строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, і таке продовження не потребує додаткових дій ні від кредитора, ні від позичальника.

2.Мотивувальна частина

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки ціна позову у справі є меншою тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб – 67 429 грн, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження.

Відповідно до приписів частини тринадцятої статті 7 ЦПК України у випадках, коли розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, судове засідання не проводиться.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що 17.10.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір позики №2710257, за яким відповідачу було надано 8 000 грн кредитних коштів, строком на 15 днів, базова процентна ставка 2,50% нараховується за кожен день користування позикою.

Договори підписані шляхом електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора.

Оскільки умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України "Про споживче кредитування" (10.06.2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування", позовна вимога про стягнення 1 520 грн комісії задоволенню не підлягає.

Позиція апеляційного суду

Правовідносини даного правочину регулюються ЦК України, Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", Законом України "Про споживче кредитування", Законом України "Про електронну комерцію".

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (частина 2 статті 639 ЦК України).

Отже, договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено договір про надання фінансових послуг (включно, мікропозики) укладається виключно в письмовій формі:

• у паперовому вигляді;

• у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг";

• шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/ або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги;

• в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".

Відповідно до положень статей 5, 15 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб`єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту.

Зі змісту статей 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію" (далі – Закон) електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід`ємною частиною договору позики, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено.

Так, згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, з огляду на положення вищевказаного законодавства та підпунктів 6.1-6.4 договорів від 117 .10.2021 року та від 31.10.2021 року позичені кошти надавались ОСОБА_1 виключно за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ "Мілоан".

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з урахуванням особливостей Договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позикодавця можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідачки лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

У справі, що переглядається, для отримання кредитних коштів відповідач самостійно здійснив реєстрацію на сайтах ТОВ "Мілоан", за наслідком чого отримав облікові дані (логін та пароль) до особистого кабінету клієнта, де подав електроні заявки на отримання кредитних коштів.

Отже, 17.10.2021 року та 31.10.2021 року між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 укладено правочин - договір про споживчий кредит, що був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на Інтернет сайтах цього товариства з виконанням ним певних дій, які свідчать про укладення Договору, зокрема електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі. Визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому колегія суддів враховує, що оспорюючи факт отримання кредитних коштів, ОСОБА_1 не надав суду доказів того, що картка, на яку ці кошти були зараховані, йому не належить, чи що на неї кредитні кошти не зараховувались.

Отже, задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач довів факт укладання вказаних кредитних договорів та не виконання позичальником їх умов щодо повернення суми грошових коштів та процентів за користування кредитом.

Щодо незгоди апелянта зі стягненням з нього процентів за користування кредитом, колегія суддів виходить з наступного.

Зі змісту договорів від 17.10.2021 року та від 31.10.2021 року вбачається, що між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 погоджено термін повернення кредитів, сплата комісії за надання кредиту та процентів за користування ним – 01.11.25021 року та 30.11.2021 року відповідно (підпункт 1.4 Договору).

Підпунктом 1.5.2 Договору про споживчий кредит від 17.10.2021 року № 2710257 передбачено проценти за користування кредитом: 3 000 грн, які нараховуються за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Підпунктом 1.5.2 Договору про споживчий кредит від 31.10.2021 року № 100724408 передбачено проценти за користування кредитом: 9.00 грн, які нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Стандартна (базова) процентна ставка за користування обома кредитами становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (підпункт 1.6 Договору) .

Підпунктом 2.3.1.2 Договорів передбачено їх пролонгацію на стандартних базових умовах.

Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом, не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом ( тілом кредиту).

Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в пункті 1.6 Договорів.

Згідно пункту 4.2 Договорів у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього Договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгації та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією) має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою пунктом 1.6. Договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 Договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги Кредитодавця.

Після закінчення строку дії договорів проценти за користування кредитними коштами нараховуються відповідно до пункту 4.2. Договору, як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Оскільки відповідачем в основний строк дії кредитних договорів не було погашено заборгованість за ними, то кредитором була застосована стандартна процентна ставка у розмірі 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що умовами Договору між сторонами погоджено продовження строку користування кредитом та випадок його автоматичної пролонгації, а також розмір та порядок нарахування процентів.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.

За своїм змістом доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга в частині вимог про скасування судового рішення про стягнення кредитної заборгованості та зміст оскаржуваного рішення в цій частині не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому в цій частині рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Однак, судове рішення в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 16 000 грн витрат на правничу допомогу підлягає зміні.

Відповідно до частин першої-третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Позивачем ТОВ «Коллект Центр» заявлено до стягнення з відповідача на його користь 16 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з приписами частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У матеріалах справи містяться копія договору про надання правової допомоги від 01.07.2024 № 01-07/2024, укладеного між ТОВ "Коллект Центр" та АО "Лігал Ассістанс", копія заявки № 842 від 01.05.2025 про надання юридичної допомоги, та витяг з Акту № 10 від 30.05.2025 року, з яких вбачається, що ТОВ "Коллект Центр" звернувся до АО "Лігал Ассістанс" для погодження надання правових (юридичних) послуг з приводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , а саме: надання усної консультації з вивченням документів в розмірі 4 000 грн, складання позовної заяви до суду в розмірі 12 000 грн.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

За таких обставин, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, а також ціни позову, колегія суддів вважає, що стягнення з відповідача ОСОБА_1 витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн буде відповідати засадам розумності та справедливості.

Таким чином рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнутих з відповідача витрат на надання позивачу правничої допомоги до 4 000 грн.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Однак, оскільки рішення суду першої інстанції по суті спору залишається без змін, а змінюється тільки в частині судових витрат – витрат позивача на правничу допомогу, понесені відповідачем ОСОБА_1 витрати при розгляді апеляційної скарги залишаються за його рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 4 000 (чотири тисячі) грн витрат позивача на правничу допомогу.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

Т.В.Серебрякова

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 24 червня 2026 року

Оригінал: reyestr.court.gov.ua