Вирок від 22 червня 2026 р. у справі №161/12880/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/12880/26

Провадження № 1-кп/161/1253/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 23 червня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючої судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

захисника - ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025140130001145 від 26.08.2025, про обвинувачення:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого в АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , із середньою освітою, проживаючого у цивільному шлюбі, маючого на утриманні двох малолітніх дітей 2020 та 2024 року народження, офіційно не працюючого, раніше судимого, зокрема:

- 30.10.2024 року вироком Збаразького районного суду Тернопільської області за ч.1 ст.382 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком на 1 рік;

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.382, ч.5 ст.407 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Досудовим розслідуванням встановлено, що 29 липня 2025 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» солдата ОСОБА_5 призвано до лав ЗСУ ІНФОРМАЦІЯ_2 по мобілізації.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №217 від 29.07.2025 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 1 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 .

Згідно зі ст.ст.17, 65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України, а громадяни України проходять військову службу відповідно до законодавства.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався, дія якого продовжена на даний час.

Будучи солдатом ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст.11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов`язаний додержуватися Конституції та законів України, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, знати та виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Згідно п.п.1, 3 ч.4 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Однак, солдат ОСОБА_5 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, не маючи наміру назавжди ухилитися від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), 18 серпня 2025 року не з`явився вчасно на службу без поважних причин до розташування військової частини НОМЕР_1 , що в АДРЕСА_3 .

24 серпня 2025 року солдат ОСОБА_5 повернувся до військової частини НОМЕР_1 , що в АДРЕСА_3 , припинивши вчинення триваючого кримінального правопорушення.

У період часу з 18 серпня 2025 року по 24 серпня 2025 року солдат ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що він є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 був відсутній на службі та не виконував свої службові обов`язки, а службовий час проводив на власний розсуд.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №248 від 28.08.2025, солдат ОСОБА_5 , колишній курсант ІНФОРМАЦІЯ_3 , який 18 серпня 2025 року самовільно залишив військову частину, вважається таким, що з 24 серпня 2025 року повернувся з самовільного залишення військової частини, припинивши вчинення триваючого кримінального правопорушення.

Крім того, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №295 від 15.10.2025 солдата ОСОБА_5 зараховано до тимчасово прибулого особового складу військової частини НОМЕР_2 з 15.10.2025.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався, дія якого продовжена на даний час.

Будучи солдатом ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст.11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов`язаний додержуватися Конституції та законів України, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, знати та виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Згідно п.п.1, 3 ч.4 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Однак, солдат ОСОБА_5 , діючи умисно, повторно протягом року, усвідомлюючи протиправність своїх дій, не маючи наміру назавжди ухилитися від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), 25 жовтня 2025 року був відсутній на місці служби у підрозділі військової частини НОМЕР_2 , що в АДРЕСА_4 та не виконував свої службові обов`язки, а службовий час проводив на власний розсуд.

12 грудня 2025 року солдат ОСОБА_5 повернувся до військової частини НОМЕР_1 , що в АДРЕСА_3 , припинивши вчинення триваючого кримінального правопорушення.

Таким чином, у період часу з 25 жовтня 2025 року по 12 грудня 2025 року солдат ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що він є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 був відсутній на службі та не виконував свої службові обов`язки, а службовий час проводив на власний розсуд.

Крім того, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) №59 від 28.02.2026 солдат ОСОБА_5 вважається таким, що прибув у відрядження та приступив до виконання службових обов`язків військової частини НОМЕР_3 з 28.02.2026.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався, дія якого продовжена на даний час.

Будучи солдатом ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст.11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов`язаний додержуватися Конституції та законів України, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, знати та виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Згідно п.п.1, 3 ч.4 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Однак, солдат ОСОБА_5 , діючи умисно, повторно протягом року усвідомлюючи протиправність своїх дій, не маючи наміру назавжди ухилитися від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), у період часу з 01 березня 2026 року по 28 квітня 2026 року відсутній на місці службі у тимчасовому пункті дислокації військової частини НОМЕР_3 , що у АДРЕСА_2 .

У період часу з 01 березня 2026 року по 28 квітня 2026 року солдат ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що він є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 був відсутній на службі та не виконував свої службові обов`язки, а службовий час проводив на власний розсуд в умовах воєнного стану.

28 квітня 2026 року солдат ОСОБА_5 був затриманий працівниками Луцького районного управління поліції ГУНП у Волинській області та доставлений до Луцького районного управління поліції ГУНП у Волинській області, що за адресою: місто Луцьк вулиця Звитяжна, 2, чим припинено вчинення тривалого кримінального правопорушення.

Крім того, постановою Нововолинського міського суду Волинської області від 25 жовтня 2023 року у справі №165/3337/23, яка 06 листопада 2023 року набрала законної сили, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.126 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 2400 (двох тисяч чотирьохсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років.

Постановою Нововолинського міського суду Волинської області від 23 травня 2024 року у справі №165/1871/24, яка 04 червня 2024 року набрала законної сили, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 2400 (двох тисяч чотирьохсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років.

Крім того, постановою Сокальського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2024 року у справі №454/3289/24, яка 11 листопада 2024 року набрала законної сили, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 2400 (двох тисяч чотирьохсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років, без оплатного вилучення транспортного засобу.

Постановою Нововолинського міського суду Волинської області від 25 листопада 2025 року у справі №165/2403/25, яка 05 грудня 2025 року набрала законної сили, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Також, постановою Нововолинського міського суду Волинської області від 25 листопада 2025 року у справі №165/3743/25, яка 05 грудня 2025 року набрала законної сили, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Однак, ОСОБА_5 , діючи умисно, достовірно знаючи про наявність вказаних постанов суду, які набрали законної сили, з метою невиконання постанов суду щодо позбавлення права керування транспортними засобами, та маючи реальну можливість їх виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, вчиняв дії щодо їх умисного невиконання.

Так, 10 жовтня 2025 року о 17 годині 05 хвилин ОСОБА_5 , будучи судимим вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2024 року за ч. 1 ст. 382 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, згідно ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік, позбавленим постановами Нововолинського міського суду Волинської області від 25 жовтня 2023 року у справі №165/3337/23, яка 06 листопада 2023 року набрала законної сили, права керувати транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років, від 23 травня 2024 року у справі №165/1871/24, яка 04 червня 2024 року набрала законної сили, права керувати транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років, постановою Сокальського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2024 року у справі №454/3289/24, яка 11 листопада 2024 року набрала законної сили, права керувати транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років, достовірно знаючи про наявність вказаних постанов суду, діючи умисно, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, керував транспортним засобом, а саме транспортним засобом марки «Mitsubishi», моделі «Lancer», реєстраційний номер якого НОМЕР_4 , та рухався по вулиці Лісова в селі Лище Луцького району Волинської області, де був зупинений працівниками СРПП ВП №3 (м. Луцьк) Луцького РУП ГУНП у Волинській області.

В подальшому, поліцейськими 10 жовтня 2025 року відносно ОСОБА_5 складено протоколи про адміністративні правопорушення за ч.5 ст.126, ч.1 ст.130 КУпАП, які направлено до Луцького міськрайонного суду Волинської області. Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2025 року у справі №161/21075/25, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.126, ч.1 ст.130 КУпАП та на підставі ст. 36 КУпАП накладено стягнення у виді адміністративного штрафу у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень з позбавленням права керування усіма видами транспортних засобів на строк 5 (п`ять) років.

Крім того, 11 грудня 2025 року о 15 годині 45 хвилин ОСОБА_5 , будучи судимим вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2024 року за ч.1 ст.382 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, згідно ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік, позбавленим постановами Нововолинського міського суду Волинської області від 25 жовтня 2023 року у справі №165/3337/23, яка 06 листопада 2023 року набрала законної сили, права керувати транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років, від 23 травня 2024 року у справі №165/1871/24, яка 04 червня 2024 року набрала законної сили, права керувати транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років, від 25 листопада 2025 року у справі №165/2403/25, яка 05 грудня 2025 року набрала законної сили, права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік, від 25 листопада 2025 року у справі №165/3743/25, яка 05 грудня 2025 року набрала законної сили, права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік, постановою Сокальського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2024 року у справі №454/3289/24, яка 11 листопада 2024 року набрала законної сили, права керувати транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років, достовірно знаючи про наявність вказаних постанов суду, діючи умисно, перебуваючи у стані викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, керував транспортним засобом, а саме транспортним засобом марки «Skoda», моделі «Fabia», реєстраційний номер якого НОМЕР_5 , та рухався по вулицях Лісна та Незалежності в селі Прилуцьке Луцького району Волинської області, де був зупинений працівниками СРПП ВП №3 (м. Луцьк) Луцького РУП ГУНП у Волинській області.

В подальшому, поліцейськими 11 грудня 2025 року відносно ОСОБА_5 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП у вигляді штрафу, та складено протоколи про адміністративні правопорушення за ч.5 ст.126, ч.3 ст.130 КУпАП, які направлено до Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Таким чином, ОСОБА_5 інкримінується умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили, особою раніше судимою за злочин передбачений ст. 382 КК України тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.382 КК України, а також самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, в тому числі вчинене повторно, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину у інкримінованих йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.3 ст.382, ч.5 ст.407 КК України визнав повністю та не оспорюючи фактичних обставин, місця та часу події, про які зазначено в обвинувальному акті, показав, що дійсно вчинив вказані кримінальні правопорушення. У вчиненому щиро розкаявся, просив суворо не карати.

Суд, у відповідності до вимог ч.3 ст.349 КПК України, з`ясувавши правильність розуміння учасниками судового провадження зміст обставин, викладених в обвинувальному акті, які ніким не оспорюються, не маючи сумніву у добровільності їх позицій, а також роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_5 своїми умисними діями, які виразились в умисному невиконанні постанови суду, що набрала законної сили, особою раніше судимою за злочин передбачений ст. 382 КК України , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.382 КК України, а також своїми умисними діями, які виразились у самовільному залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, в тому числі вчиненому повторно, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України.

Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчинених кримінальних правопорушень, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.

Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, яке відповідно до вимог ст.12 КК України, відносяться до тяжких кримінальних правопорушень, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст.66 КК України обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого є щире каяття.

Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого суд не вбачає.

Обвинувачений ОСОБА_5 визнав повністю свою винуватість, у вчиненому щиро розкаявся, має постійне місце проживання, на обліку в лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, проживає у цивільному шлюбі та має на утриманні двох малолітніх дітей, однак раніше притягався до кримінальної відповідальності, судимість не знята та не погашена в установленому законом порядку, знову вчинив кримінальні правопорушення під час іспитового строку, в тому числі аналогічні злочини протягом короткого часу, на шлях виправлення не став, належних висновків не зробив, що безумовно свідчить про його небажання стати на шлях виправлення та підвищену суспільну небезпечність.

Отже, судом встановлено, що вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 30.10.2024 року ОСОБА_5 засуджений за ч.1 ст.382 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання із іспитовим строком на 1 рік.

Таким чином, враховуючи наведене, а також те, що обвинувачений ОСОБА_5 , вчинив нові кримінальні правопорушення під час іспитового строку, що свідчить про те, що його виправлення та перевиховання не можливе без ізоляції від суспільства, а відтак суд призначає йому покарання у виді позбавлення волі із застосування положень ст.71 КК України та із позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із керуванням транспортними засобами.

Суд призначає обвинуваченому покарання, в межах санкцій частин статей, за якими він засуджується, у виді позбавлення волі, однак не в межах максимального строку, оскільки враховує, що він повністю визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів у вчиненні яких щиро розкаявся.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для застосування ст. 69, 75 КК України, з урахуванням того, що обвинувачений вчинив кримінальні правопорушення під час іспитового строку, що свідчить про його підвищену суспільну небезпеку та небажання стати на шлях виправлення.

На підставі викладеного, враховуючи обставини вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст. 50 КК України, обираючи міру покарання, передбачену санкцією закону, за яким визнав ОСОБА_5 винуватим, вважає за необхідне призначити останньому покарання у виді позбавлення волі, із застосуванням положень ст.ст.70, 71 КК України та із позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із керуванням транспортними засобами, що відповідає особі обвинуваченого та є достатнім для досягнення передбачених ч.2 ст. 50 КК України цілей покарання.

На думку суду, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами, нових кримінальний правопорушень.

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу обвинуваченому ОСОБА_6 необхідно залишити попередній – тримання під вартою, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду та від уникнення призначеного судом покарання.

Окрім того, суд зараховує в строк відбування покарання обвинуваченого термін його перебування під вартою, у відповідності до вимог ч.5 ст.72 КК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 366-368, 371, 374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.382, ч.5 ст.407 КК України та призначити покарання:

- за ч.3 ст.382 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі із позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із керуванням транспортними засобами на строк 2 (два) роки;

- за ч.5 ст.407 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років із позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із керуванням транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

Відповідно до ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 30.10.2024 року та остаточно ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років 1 (один) місяць із позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із керуванням транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

Строк відбуття основного покарання обвинуваченому ОСОБА_5 рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Строк додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобам, обчислювати з моменту відбуття ОСОБА_5 основного покарання у виді позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 залишити попередній у виді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_5 в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 28.04.2026, тобто з моменту фактичного його затриманняпо день набрання вироком законної сили, з розрахунку що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою - в той же строк з моменту вручення копії вироку, через Луцький міськрайонний суд.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1