Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №159/1825/26 — Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/1825/26

Провадження № 2/159/1669/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Денисюк Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Пустової А.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Колект» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Колект» (далі – ТОВ «ФК «Сіті Колект») через систему «Електронний суд» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про споживчий кредит №9100017 від 20.05.2025 в сумі 40681,74 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20.05.2025 ОСОБА_1 уклала із Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі – ТОВ «Мілоан») в електронній формі Договір споживчий кредит №9100017, ідповідно до якого, відповідач отримала кредит у розмірі 10000 грн строком на 345 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,0010 % річних, одноразової комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредиту.

ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання перед позичальником виконало, перерахувавши 20.05.2025 на зазначену відповідачем в договорі платіжну картку № НОМЕР_1 кошти в розмірі 10000 гривень.

На підставі договору факторингу №ДО-20251125 від 25.11.2025 ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги ТОВ «ФК «Сіті Колект», включивши відповідача в реєстр боржників, із визначенням загального розміру заборгованості 28300 грн, з них 10000 грн тіло кредиту, 13800 грн комісія, 4500 грн штрафні санкції. Позивач нових нарахувань не проводив.

У зв`язку із неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 в користь ТОВ «ФК «Сіті Колект» заборгованість за вищевказаним кредитним договором у розмірі 40681,74 грн, понесені судові витрати по справі зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн, витрати на правничу допомогу в сумі 12000 грн та 381,74 грн витрат пов`язаних з підготовкою та направленням документів боржнику.

16.04.2026 суд відкрив провадження у справі, на підставі пункту 1 частини шостої статті 19, частини першої статті 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначив проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

12.05.2026 представник відповідача Підодвірний Т.І. подав суду пояснення у справі, які за своїм змістом є відзивом на позов, в яких позовні вимоги не визнав повністю. Вказавна відсутність доказів підписання ОСОБА_1 електронним підписом та відповідно погодження умов Договору про споживчий кредит №9100017 від 20.05.2025. Також вважає недоведеним факт перерахування відповідачці кредитних коштів у зв`язку з відсутністю доказів належності карткового рахунку відповідачу. На думку представника відповідача як належний доказ у справі судом можуть бути прийняті лише первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Вважає нікчемними положення кредитного договору щодо нарахування комісії та нарахованих у період воєнного стану штрафних санкцій. Також представник відповідач не погодився із сумою витрат на правничу допомогу, вважає її необґрунтованою, завищеною та не підтвердженою належними доказами.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позовній заяві клопотав про розгляд справи у його відсутності.

Відповідач та його представник в судове засідання також не з`явилися.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється (частина друга статті 247 ЦПК).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України) — 23.06.2026.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

20.05.2025 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 дистанційно в електронній формі був укладений Договором про споживчий кредит №9100017.

Пунктом 6.1. Договору визначено, що кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Розміщені в Особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією Товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефон позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт Товариства, мобільний додаток, месенджери. На договір накладається електронний підпис уповноваженого працівника кредитодавця з кваліфікованою електронною позначкою часц, що визначає дату та час укладення Договору. Після укладення цей кредитний договір розміщується в особистому кабінеті позичальника (п.6.2).

Відповідно до п.п. 6.4., 6.5. Договору укладення Товариством кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Згідно з пунктом 7.1. Договору кредитний договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту.

Відповідно до умов договору про споживчий кредит кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом (далі - плата) відповідно до графіку платежів та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника (п.1.1).

Сума кредиту становить 10000 гривень (п.1.2).

Кредит надається загальним строком на 345 днів. Повернення кредиту, сплата комісії за надання кредиту, комісії за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) та процентів за користування кредитом має здійснюватися позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до графіку платежів (п.1.3).

Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати комісій та процентів за користування кредитом (за умови дотримання графіку платежів): 30.04.2026 (дата остаточного погашення заборгованості) (п.1.4).

Загальні витрати позичальника за кредитом складають 33300 гривень. Денна процентна ставка складає: (33300 грн/10000)/345 днів * 100% = 0,97%. Орієнтовна реальна річна процентна ставка дорівнює 3257,21 відсотків річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника складає 43300 гривень (п.1.5).

Комісія за надання кредиту: 2500 гривень, яка нараховується за ставкою 25 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Якщо згідно графіку платежів комісія за надання кредиту підлягає сплаті частинами, сума комісії може складати менш ніж 25 відсотків від суми кредиту (п.1.5.1).

Комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування): 30800 грн, що нараховується за ставкою 14,00 відсотків від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені графіком платежів, який є додатком № 1 до цього договору (п.1.5.2).

Проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів, нараховуються за ставкою 0,0010 % річних на фактичну заборгованість за кредитом. Проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 0,0010 % річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів. Нараховані згідно з п.1.5.3 та 1.5.4 договору проценти за користування кредитом за весь строк кредитування, складатимуть: 0.00 грн (п.п.1.5.3, 1.5.4).

Графік платежів погоджений сторонами у Додатку №1 до Договору.

Детальна інформація про умови кредитування відображені у Паспорті споживчого кредиту.

Згідно з платіжним доручення № 154035858 від 20.05.2025 ТОВ «Мілоан» на картку відповідача № НОМЕР_1 перерахувало грошові кошти в сумі 10000 гривень, призначення платежу: кошти згідно договору № 9100017.

Як вбачається з відомості про щоденні нарахування первісний кредитор 20.05.2025 перерахував відповідачу кредитні кошти 10000 грн, в цей же день нарахував комісію за надання кредиту в сумі 2500 грн, до 25.11.2025 нараховував комісію за обслуговування кредиту та штрафні санкції. При цьому відсотки за користування кредитом первісним кредитором не нараховувалися. ОСОБА_1 кредит не повернула, у період з 20.05.2025 до 01.08.2025 внесла 12 платежів на погашення кредитної заборгованості в загальному розмірі 6000 грн:

-04.06.2025 в сумі 2500 грн, які первісний кредитор зарахував на сплату комісії за надання кредиту;

-20.06.2025 в сумі 1400 грн, які первісний кредитор зарахував на сплату нестандартної комісії за обслуговування кредиту;

-07.07.2025 в сумі 500 грн, які первісний кредитор зарахував на сплату нестандартної комісії за обслуговування кредиту;

-08.07.2025 в сумі 250 грн, які первісний кредитор зарахував на сплату нестандартної комісії за обслуговування кредиту;

-09.07.2025 в сумі 300 грн, які первісний кредитор зарахував на сплату нестандартної комісії за обслуговування кредиту;

-10.07.2025 в сумі 1400 грн, які первісний кредитор зарахував на сплату нестандартної комісії за обслуговування кредиту;

-14.07.2025 в сумі 150 грн, які первісний кредитор зарахував на сплату нестандартної комісії за обслуговування кредиту;

-14.07.2025 в сумі 500 грн, які первісний кредитор зарахував на сплату штрафу за порушення зобов`язання;

-20.07.2025 в сумі 50 грн, які первісний кредитор зарахував на сплату нестандартної комісії за обслуговування кредиту;

-26.07.2025 в сумі 50 грн, які первісний кредитор зарахував на сплату нестандартної комісії за обслуговування кредиту;

-30.07.2025 в сумі 50 грн, які первісний кредитор зарахував на сплату нестандартної комісії за обслуговування кредиту;

-01.08.2025 в сумі 50 грн, які первісний кредитор зарахував на сплату нестандартної комісії за обслуговування кредиту.

Після проведених зарахувань за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 28300 грн, з них 10000 грн — тіло кредиту, 13800 грн — комісія, 4500 грн — штрафні санкції.

На підставі договору факторингу № ДО-20251125від 25.11.2025 ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги до відповідача ТОВ «ФК «Сіті Колект».

Після набуття права вимоги ТОВ «ФК «Сіті Колект» додаткових нарахувань не проводило.

Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.

Позов підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Згідно зі ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України та статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони (ст.207 ЦК України).

В силу статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Договір укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Особливості укладення кредитного договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі – Закону).

Відповідно до статті 3 Закону електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

У постанові від 07.04.2021 у справі №623/2936/19 Верховний Суд сформував висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора.

Без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна Особистого кабінету і пароля Особистого кабінету, спірний кредитний договір між ТОВ «Мілоан» та відповідачем не міг би бути укладеним (висновок Верховного Суду у постановах від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/16, від 31.01.2024 у справі №671/1832/20).

Частиною4 статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

В заяві на отримання кредиту №9100017 від 20.05.2025 ОСОБА_1 вказала адресу проживання, паспортні дані, ідентифікаційний код, телефон та електронну пошту, номер банківського рахунку для перерахування коштів, що є підтвердженням здійсненої нею процедури ідентифікації в розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію».

Окрім того, позивач долучив до позовної заяви візуальну форму послідовних дій клієнта, в якій відображено, що 20.05.2025 о 10.57 год клієнт, використовуючи номер телефону, зазначений в анкеті, заповнила заяву, пройшла перевірку у БКІ, підписала Паспорт споживчого кредиту та підписала кредитний договір.

Кредитний Договір про споживчий кредит №9100017 містить відмітку про підписання його одноразовим ідентифікатором «Підписано 20.05.2025 об 11.58 одноразовим ідентифікатором 435301».

ОСОБА_1 при укладенні договору погодилася на запропоновані умови кредитування і скористалася кредитом, який був перерахований на її банківську картку.Договір підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором, який є аналогом власноручного підпису і за формою відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про відсутності доказів належності карткового рахунку відповідачу з огляду на таке.

Під час укладення кредитного договору відповідач зазначила номер своєї банківської картки, на яку бажає отримати кредит.

Пунктом 2.1 Договору про споживчий кредит №9100017 від 20.05.2025 передбачений спосіб перерахування коштів у рахунок кредиту: Кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .

Зазначену інформацію про банківські реквізити могла надати саме відповідач - зважаючи на ту обставину, що, така інформація у відповідності з чинним законодавством України становить банківську таємницю.

За таких обставин суд доходить висновку, що кредитні кошти були перераховані первісним кредитором у відповідності з умовами Кредитного договору та на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів, отриманої від відповідача.

Пунктом 10 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів не банківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03.11.2021 № 113 передбачено, що Договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача (далі - кредитна операція), з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення, повинні містити номер особистого електронного платіжного засобу споживача - сторони договору, з використанням реквізитів якого кредитодавець здійснює кредитну операцію, у форматі ХХХХ НОМЕР_2 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Пунктом 64 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» від 29.07.2022 № 164 передбачено, що суб`єкт господарювання зобов`язаний не копіювати платіжний інструмент чи його реквізити.

Таким чином, відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до вищенаведених Постанов Правління Національного банку України, кредитодавець не може повністю зазначати та зберігати у документах номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.

На підтвердження перерахування відповідачу коштів позивач надав копію платіжного доручення № 154035858 від 20.05.2025 та відомість про щоденні зарахування та погашення за кредитним договором № 9100017.

Зазначені докази є достатніми доказами для підтвердження факту виникнення договірних відносин.

Проведення відповідачем часткової оплати на повернення кредиту в сумі 6000 грн, що відображено у відомості про щоденні нарахування та погашення, також засвідчує існування між сторонами кредитних правовідносин.

Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначив, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Також у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 127/23910/14-ц зазначено, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі №911/3685/17 та від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18.

Крім того, кредитний договір відноситься до оспорюваних договорів. Відповідач укладений кредитний договір не оспорювала ні в цілому, ні в будь-якій окремій частині, а тому в силу вимог ст. 204 ЦК України цей правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним. Фактична незгода з будь-якими умовами договору на момент розгляду справи у суді не змінює факту погодження їх умов під час укладення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідач будь-яких доказів на спростування факту укладення кредитного договору не надала, як і не надала належних та допустимих доказів про те, що карта за згаданим номером їй не належить.

Враховуючи вищевикладене, судвідхиляє доводи сторони відповідача і вважає доведеним та підтвердженим належними та допустимими доказами факт укладення між ТОВ «Мілоан» та відповідачем 20.05.2025 Договору про споживчий кредит №9100017 та отримання позичальником ОСОБА_1 грошових коштів на погоджених нею умовах кредиту.

Предметом даного позову є стягнення фактором заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна осіб у зобов`язанні пов`язана з тим, що попередні учасники зобов`язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов`язки переходять до суб`єктів, які їх замінюють.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія, як заінтересована особа, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належні оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр боржників, докази оплати за договором.

Позивачем на підтвердження права вимоги до відповідача надані копія договору факторингу №ДО-20251125 від 25.11.2025, докази оплати за договором — платіжна інструкція №414 від 25.11.2025, акт прийому-передачі реєстру боржників, витяг з реєстру, до якого за порядковим номером 86 включена боржник ОСОБА_1 за кредитним договором №9100017 від 20.05.2025, тому суд вважає, що ТОВ «ФК «Сіті Колект» підтвердило факт переходу до нього права вимоги за Договором про споживчий кредит №9100017 від 20.05.2025, укладеним між ОСОБА_1 і ТОВ «Мілоан».

Відповідач не надала суду доказів сплати заборгованості первісному кредитору, тому, враховуючи доведеність позивачем переходу до нього права вимоги, ТОВ «ФК «Сіті Колект» має право вимагати стягнення з відповідача заборгованість за вказаним кредитним договором.

При вирішенні питання розміру заборгованості суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В позовній заяві ТОВ «ФК «Сіті Колект» просить стягнути з відповідача 10000 грн тіла кредиту, 13800 грн комісії та 4500 грн штрафних санкцій.

У відзиві на позов відповідач вказує на незаконність включення до умов договору обов`язку позичальника сплатити комісію, а відтак вважає неправомірним зарахування внесених нею коштів на погашення комісії.

Суд вважає слушними доводи представника відповідача щодо неправомірного нарахування комісії з огляду на таке.

За положеннями абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України в постанові від 06.09.2017 у справі № 6-2071цс16.

Також Верховний Суд України у постанові від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Враховуючи наведені правові висновки, суд вважає за необхідне відмовити у стягненні заборгованості за комісією, оскільки такі вимоги є необґрунтованими. При цьому банк не мав права встановлювати до договору позики комісії, за дії, які банк вчиняє на власну користь, з огляду на те, що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами, а також з метою встановлення правовідносин між ним та боржником. Така умова договору є нікчемною та не потребує визнанню недійсною.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Умовами кредитного договору №9100017 від 20.05.2025 передбачено, що нараховані згідно з п.1.5.3 та 1.5.4 договору проценти за користування кредитом за весь строк кредитування, складатимуть: 0.00 грн (п.п.1.5.3, 1.5.4). Разом з тим, передбачена умовами договору комісія фактично має ознаки прихованих процентів.

Відтак, у частині стягнення заборгованості за комісією в розмірі 13800 грн, необхідно відмовити.

Позивачем окрім тіла кредиту також заявлено до стягнення 4500 грн штрафних санкцій, нарахованих первісним кредитором. Суд погоджується з доводами сторони відповідача про те, що такі дії позивача не відповідають вимогам законодавства з огляду на таке.

Відповідно до ч.4 ст.14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 на території України введений воєнний стан. В подальшому він неодноразово продовжувався та діяв як на час укладення спірного договору позику, так і на час розгляду цієї справи.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки відповідач прострочила виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у період дії на території України воєнного стану, штраф їй не може бути нарахований у будь-якому випадку, у зв`язку з чим в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Як зазначено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 10.10.2019 справа №320/8618/15-ц провадження №61-4393сво18 на суд покладено обов`язок з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми, які підлягають стягненню.

Враховуючи нікчемність нарахування комісій та неправомірність нарахування штрафних санкцій в період воєнного стану, внесені відповідачем платежі в загальному розмірі 6000 грн, які первісний кредитор зарахував на погашення комісії та штрафних санкцій, необхідно зарахувати на погашення тіла кредиту.

При цьому суд враховує, що позивач не здійснював нарахувань процентів і не формував заборгованість за процентами.

Відтак загальний розмір заборгованості за Договором про споживчий кредит №9100017 від 20.05.2025, який підлягає стягненню з відповідача, становить 4000 грн основного боргу (10000-6000).

Щодо судових витрат.

У частині першій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги суд задовольнив на 10% (4000х100:40681,74), тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені судові витрати в розмірі 266,24 гривень (2662,40х10%).

До судових витрат також відносяться витрати на правничу допомогу (ст.133 ЦПК України).

Позивачем заявлено до стягнення 12000 грн витрат на правничу допомогу. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав копію договору про надання правничої допомоги №ДО-20260202/001 від 02.02.2025 укладеного з адвокатом Богомоловим В.В., заявку на надання правової допомоги №43 від 10.02.2026, копію Акту №43 про надання юридичної допомоги від 10.02.2026, платіжну інструкцію №418 від 26.02.2026 про оплату послуг.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 137 ЦПК України зазначені витрати на професійну правничу допомогу несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами (ст.133, ст. 141 ЦПК України)

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 227/2301/21 містяться правові висновки, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.

Обсяг і розмір витрат на правничу допомогу входить в предмет доказування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Однак для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18)

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

- чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

- чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

- поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

- дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Крім того, відповідно до статті 137 ЦПК України суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони за критерієм співмірності із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі визначених у ст.137, 141 ЦПК України критеріїв.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10.01.2020, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010, №37246/04).

Перевіривши зміст поданих позивачем документів,суд вважає, що до відшкодування підлягає послуга щодо складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду.

Разом з тим згідно з витягом з акту №43 про надання юридичної допомоги від 10.02.2026 позивачем включені до відшкодування послуги з усної консультації (6000 грн), які на переконання суду відносяться до робіт по складанню позовної заяви, ціна якої визначена у розмірі 6000 грн.

Враховуючи характер спірних правовідносин, малозначність справи, розмір заявленої кредитної заборгованості, часткове задоволення позову, обсяг правничої допомоги, яка реально та фактично була необхідною для захисту інтересів позивача, заперечення сторони відповідача проти розміру заявлених витрат, суд вважає необхідним застосувати приписи частини другої статті 141 ЦПК України та стягнути з відповідача 600 гривень витрат на правничу допомогу (6000х10%), що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог, відповідає принципам розумності та справедливості.

Крім того, з відповідача в користь позивача підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених вимог витрати, пов`язані з підготовкою та направленням позивачем документів відповідачу, які відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи і включають в себе оплату поштових послуг (відправлення рекомендованих листів), кур`єрської доставки або інші витрати, понесені позивачем. Ці витрати на загальну суму 381,74 грн підтверджуються договором про надання послуг/виконання робіт з друку, упаковки і розсилки документів, зберігання бланків, конвертів та іншої продукції № ДТ-СК-30102025, додатком № 3 до договору та актом наданих послуг №80 від 28.02.2026.

Керуючись статтями 12, 13, 19, 76-81, 133, 137, 141, 247, 265, 268, 274 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 3, 6, 207, 256, 257, 267, 263, 512-514, 516, 530, 536, 626-628, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1, 1077 Цивільного кодексу України, Законом України «Про споживче кредитування», суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Колект» заборгованість за Договором про споживчий кредит №9100017 від 20.05.2025, яка відповідає заборгованості за тілом кредиту, в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Колект» 266 (двісті шістдесят шість) гривень 24 копійки сплаченого судового збору, 600(шістсот) гривень витрат на правничу допомогу та 38 (тридцять вісім) гривень 17 копійок витрат, пов`язаних з підготовкою та направленням документів боржнику.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Колект», код ЄДРПОУ: 43950742, адреса: м. Київ, проспект Соборності, 30-А, офіс 321.

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складене 23.06.2026.

ГоловуючийТ. В. ДЕНИСЮК