Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №500/876/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/876/26

23 червня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.11.2025 року солдатом ОСОБА_1 , який є інспектором прикордонної служби 3 категорії - водієм відділення забезпечення пиломатеріалами першої прикордонної застави фортифікаційного обладнання відділу прикордонної служби до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної Прикордонної служби України в/ч НОМЕР_3 (Далі Відповідач) було подано рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю постійного догляду за матір`ю позивача ОСОБА_2 , яка являється особою з інвалідністю першої групи, підгрупа «Б» загального захворювання» Довічно».

Відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Разом з зазначеним рапортом позивачем було подано докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю з інвалідністю I групи та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його матері, які б могли здійснювати такий догляд.

Представником позивача — адвокатом Гуцалюком Андрієм Романовичем — з метою з`ясування результатів розгляду поданого рапорту було направлено адвокатський запит до НОМЕР_1 Прикордонного Загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_3 ). У запиті просилося повідомити про результат його розгляду, а у разі оформлення відповідного рішення у письмовій формі — надати належним чином засвідчену копію такого документа.

27.01.2026 року представником позивача отримано письмову відповідь за результатами розгляду рапорту, в якій зазначено, що необхідна умова для звільнення з військової служби в запас за сімейними обставинами не доведена. Зокрема, вказано, що до рапорту не додано документів, які підтверджують відсутність у матері позивача інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, здатних здійснювати догляд, або доказів того, що такі особи самі потребують постійного догляду. У зв`язку з цим відповідач дійшов висновку про відсутність правових підстав для звільнення позивача з військової служби.

Проте, позивач вважає, що дана відмова у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби є неправомірною та такою, що порушує його основні права та законні інтереси.

Ухвалою суду від 24.02.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 12.03.2026. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Стаття 51 Конституції України кореспондується зі статтею 202 СК України.

Відповідно до статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

Обов`язок повнолітніх дітей утримувати батьків чинним законодавством не пов`язується з працездатністю дітей і їх можливістю надавати батьками матеріальну допомогу та виникає на підставі сукупності наступних умов: походження дитини від матері, батька або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків. непрацездатність матері, батька (тобто вони є особами, які досягли пенсійного віку встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, особами з інвалідністю або потребують стороннього догляду) потреба батька, матері в допомозі. Враховуючи вказане, у брата позивача наявний обов`язок відносно догляду за матір`ю.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо утримання повнолітніми дітьми своїх батьків є самостійною підставою для виникнення зобов`язання відносно сплати аліментів (ст.ст. 205, 206 СК України).

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення обов`язків щодо утримання повнолітніми дітьми недієздатних батьків, окрім, як позбавлення останніх батьківських прав, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них.

До рапорту не додано документі, які дають підстави вважати, що мати позивача не може здійснювати такий догляд за матір`ю.

Підстава «проживання за іншим адресом» не передбачена законодавством, як підстава у зв`язку з якою особи не можуть здійснювати догляд за іншою особою.

Варто наголосити, в контексті статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» законодавець чітко визначає або відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Дані твердження кореспондуються з висновками Восьмого апеляційного суду викладеними у постанові від 05.01.2026 по справі № 460/11873/25.

Враховуючи зазначене, а також беручи до уваги, що у позовній заяві сторона позивача, жодним чином не вказала на неправомірність аргументів відповідача викладених у відповіді щодо неподання військовослужбовцем до розгляду будь-яких документів, які б підтверджували відсутність інших осіб першої або другої групи спорідненості, що можуть здійснювати постійний догляд за матір`ю позивача, слід дійти висновку про обґрунтованість правової позиції відповідача.

За таких умов, можна вважати, що відповідачем належно доведено: у матері військовослужбовця наявні особи, які можуть забезпечити його утримання та здійснювати необхідний догляд. Окрім іншого, у матері позивача наявні повнолітні внуки.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 СКУ внуки, правнуки зобов`язані піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда.

Проживання дітей в іншому місці, не позбавляє їх обов`язку покладеному на них законами України. Дана аксіома стосується не тільки питань, які регулюються СКУ, а й інших правовідносин.

Вищенаведене свідчить про правомірність відмови позивачу у звільненні зі служби за сімейними обставинам на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

За таких обставин, відмова позивачу у звільненні зі служби є обґрунтованою, а позовні вимоги такими що задоволенню не підлягають.

17.03.2026 до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, відповідно до якої вказано на безпідставність та необґрунтованість відзиву відповідача, оскільки зазначені в ньому відомості не відповідають дійсності.

Представником відповідача 24.03.2026 надіслано до суду заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 21.04.2026 продовжено строк розгляду справи на 2 місяці.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.

На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

20.11.2025 року солдатом ОСОБА_1 , який є інспектором прикордонної служби 3 категорії - водієм відділення забезпечення пиломатеріалами першої прикордонної застави фортифікаційного обладнання відділу прикордонної служби до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної Прикордонної служби України в/ч НОМЕР_3 було подано рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю постійного догляду за матір`ю позивача ОСОБА_2 , яка являється особою з інвалідністю першої групи, підгрупа «Б» загального захворювання» Довічно».

Відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Разом з зазначеним рапортом позивачем було подано докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю з інвалідністю I групи та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його матері, які б могли здійснювати такий догляд.

Представником позивача — адвокатом Гуцалюком Андрієм Романовичем — з метою з`ясування результатів розгляду поданого рапорту було направлено адвокатський запит до НОМЕР_1 Прикордонного Загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_3 ). У запиті просилося повідомити про результат його розгляду, а у разі оформлення відповідного рішення у письмовій формі — надати належним чином засвідчену копію такого документа.

27.01.2026 року представником позивача отримано письмову відповідь за результатами розгляду рапорту, в якій зазначено, що необхідна умова для звільнення з військової служби в запас за сімейними обставинами не доведена. Зокрема, вказано, що до рапорту не додано документів, які підтверджують відсутність у матері позивача інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, здатних здійснювати догляд, або доказів того, що такі особи самі потребують постійного догляду. У зв`язку з цим відповідач дійшов висновку про відсутність правових підстав для звільнення позивача з військової служби.

Не погодившись із протиправною відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Відповідно до пункту 20 частини 1 першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Згідно статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.

На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

"Військову службу" під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

Відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» однією з підстав для звільнення у зв`язку з сімейними обставинами або з інших поважних причин, під час діє воєнного стану, є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Згідно частини 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Проходження військової служби у Державній прикордонній службі врегульовано спеціальним законодавством, до якого відноситься, зокрема, Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі – Положення № 1115/2009). Звертається увага, саме на Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.

Положенням № 1115/2009 визначається порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.

Громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням.

Відповідно до пункту 88 Положення № 1115/2009, військовослужбовці призначаються на посади, звільняються з посад та зараховуються у розпорядження прямими начальниками, яким надано право видавати накази по особовому складу відповідно до номенклатури посад, що затверджується наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Пунктом 89 Положення № 1115/2009 визначено, що призначення військовослужбовців на посади, звільнення з посад та зарахування їх у розпорядження здійснюється: 1) осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу: на посади в органах Держприкордонслужби - наказом начальника цього органу; на посади у структурних підрозділах регіонального управління та в разі переміщення військовослужбовця з одного органу Держприкордонслужби до іншого, якщо ці органи підпорядковані регіональному управлінню, - наказом начальника регіонального управління; в інших випадках - наказом Адміністрації Держприкордонслужби.

Відповідно статті 14 Статуту внутрішньо служби Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити – до наступного прямого начальника.

Згідно пункту 279 Положення №1115/2009 військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.

Згідно пункту 288 Положення №1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

Рапорт – це письмове звернення військовослужбовця до вищої посадової особи з проханням чи поясненням особистого характеру.

Подання рапорту по команді означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини, що наділений правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається напряму старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасуванню рішень попередніх командирів.

Проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, станом на встановлення ОСОБА_2 інвалідності здійснювалось в порядку, визначеному Положенням про медико-соціальну експертизу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі-Положення № 1317).

Абзацом 2 підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають зокрема ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді, допомозі, групу інвалідності, причину і час її настання.

Відповідно до пункту 27 Положення №1317, можна дійти висновку, що лише для підгрупи А І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього догляду внаслідок ступеню втрати здоров`я, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та повну залежність від інших осіб.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.

Дані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.06.2024 по справі № 520/21316/23.

Варто зазначити, що у довідці № 24001 зазначено саме про сторонній догляд, а не постійний. У зв`язку з чим, доцільно дійти до висновку, що документи, які б підтверджували потребу матері позивача у постійному догляді до рапорту не додано.

Наявність інвалідності як така не є безумовною підставою для визнання потреби в постійному догляді – така потреба повинна бути обґрунтована та підтверджена медичними документами, оформленими у встановленому порядку. За відсутності таких підтверджень рапорт не може бути задоволений, оскільки розгляд питання без належного обґрунтування порушує вимоги законодавства та створює ризики прийняття рішень без достатніх правових підстав.

Щодо відсутності інших сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, або якщо такі особи самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров`я, то суд зазначає наступне.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення обов`язків щодо утримання повнолітніми дітьми недієздатних батьків, окрім, як позбавлення останніх батьківських прав, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них.

До рапорту не додано документі, які дають підстави вважати, що донька та внуки особи з інвалідністю не можуть здійснювати такий догляд за матір`ю.

Підстава «проживання за іншим адресом» не передбачена законодавством, як підстава у зв`язку з якою особи не можуть здійснювати догляд за іншою особою.

Сторона позивача у відповіді на відзив вказує, що юридична наявність родинних зв`язків не має впливати на фактичну можливість забезпечення постійного догляду.

Разом з тим, якщо проживання за іншою адресою так впливає на можливість здійснення постійного догляду, чи є тоді це підстави для накладення негативних санкцій на інших членів сім`ї за невиконання обов`язку передбаченого законодавством.

Варто наголосити, з в контексті статті 26 Закону України « Про військовий обов`язок та військову службу» законодавець чітко визначає або відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Суд погоджується з наведеними позивачем висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 27.02.2025 по справі № 380/16966/24, проте і висловлює своє застереження у контексті суб`єктивного трактування стороною позивача викладеними у відповіді. Зокрема у даній постанові Верховний Суд вказує: «Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відхиляє доводи скаржника про те, що проходження військової служби двома синами не підтверджує відсутності члена сім`ї першого ступеня споріднення, оскільки в контексті Закону № 2232-XII поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов`язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби.

73. У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім`ї першого ступеня споріднення (брат позивача), його неможливість здійснювати догляд за батьком через проходження військової служби є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.

74. Проходження військової служби накладає на військовослужбовця суворі обмеження щодо свободи пересування та виконання будь-яких додаткових обов`язків, не пов`язаних із військовою діяльністю. Відтак сама його фізична присутність в Україні не свідчить про можливість здійснення догляду за непрацездатним членом сім`ї.»

Тобто суд, безпосередньо пояснює, що специфіка військової служби фактично унеможливлює здійснення постійного догляду. Саме військової служби. Окрім іншого Верховний Суд наводить приклади перебування в полоні, відбування покарання. І дані приклади поєднює саме обмеження права на вільне пересування особи та свободу волевиявлення.

В даній справі, жодного обмеження, що до можливості пересування інших членів сім`ї не виявлено. Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.

Відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування.

Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Статтею 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.93 №3721-XII встановлено, що діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 №2961-IV догляд за особою з інвалідністю (дитиною з інвалідністю) - сукупність соціальних послуг, спрямованих на соціально-побутову допомогу та підтримку, захист і забезпечення життєдіяльності особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю).

Згідно із частиною 6 статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» від 17.01.2019 №2671-VIII (далі - Закон від 17.01.2019 №2671-VIII), фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є, серед іншого, невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися.

Таким чином, суд доходить висновку, що обов`язок дітей піклуватися про своїх батьків носить імперативний характер. Водночас законодавець передбачає можливість вжиття до дітей, що відмовляються виконувати обов`язки щодо піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків заходів впливу у вигляді стягнення коштів на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування їх батькам іншими особами.

З огляду на викладене, суд вважає хибними доводи позову про те, що проживання сестри позивача за іншим адресом звільняє її від обов`язку піклуватися про матір та створює додатковий тягар для позивача щодо здійснення догляду за своєю матір`ю.

Суд зазначає, що п. п. г п. 2 ч. 4 ст. 26, абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону №2232 XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків - в даному випадку особою з інвалідністю І групи.

При цьому така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім`ї першого або другого ступеня споріднення через об`єктивні причини не може виконувати відповідні обов`язки (такі обставини встановлюються і враховуються в кожному конкретному випадку).

При цьому констатувати відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня матері позивача при їх «юридичній наявності» можна лише у разі, якщо їхня неможливість здійснювати за нею догляд викликана об`єктивними причинами, які унеможливлюють такий догляд та не залежать від волі вказаних осіб.

Водночас, матеріалами справи не підтверджується наявність об`єктивних причин не можливості виконувати відповідні обов`язки сестрою позивача та внуками, особи з інвалідністю.

За таких умов, можна вважати, що відповідачем належно доведено те, що у матері військовослужбовця наявні особи, які можуть забезпечити його утримання та здійснювати необхідний догляд.

За таких обставин, суд вважає, що відмова позивачу у звільненні зі служби є обґрунтованою, а позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 23 червня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 );

відповідач:

- НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 ).

Головуючий суддя Подлісна І.М.